Історія справи

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 136/1128/17

провадження № 61-45091св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області, у складі судді Стадник С. І., від 20 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області, у складі колегії суддів: Сала Т. Б., Шемети Т. М., Зайцева А. Ю., від 21 серпня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійним.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 (мати позивача). Після її смерті спадщину за законом прийняла позивач. За життя ОСОБА_6 вчинила в інтересах своєї онуки ОСОБА_7 договір дарування від 05 травня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Липовецького районного нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за № 843, за умовами якого, ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1. На момент вчинення правочину квартира була самочинно перебудована, фактичний розмір (площа) квартири не відповідали технічній документації на квартиру та тим даним, які зазначені у самому договорі дарування, а тому нотаріус не мав право посвідчувати договір.

Із урахуванням зазначеного, позивач просила суд позов задовольнити, визнати недійсним оспорюваний правочин.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 20 березня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов ОСОБА_4 необґрунтований, оскільки остання не надала доказів щодо наявності самочинного будівництва на момент відчуження ОСОБА_6 спірної квартири.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 20 березня 2018 року без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір,суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Документи, надані ОСОБА_6 приватному нотаріусу для посвідчення оспорюваного правочину на момент його укладення, не містили відомостей про самочинно зведені об'єкти нерухомого майна або ж переобладнання приміщень квартири. Твердження ОСОБА_4 про невідповідність розмірів квартири технічної документації визнанні безпідставними.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 20 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2018 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що залишаючи без змін рішення районного суду, апеляційний суд залишив поза увагою те, що судом першої інстанції невірно застосовано положення законодавства щодо строків позовної давності, оскільки позивачем було подано до суду документи, які підтверджують, що строк позовної давності пропущено за станом здоров'я та за сімейними обставинами, тобто з поважних причин. Судами не в повній мірі досліджено обставини справи та докази, не надано належної оцінки поданим доказам, односторонньо досліджено матеріали справи та зроблено неправильний висновок про відсутність підстав для визнання недійним договору дарування квартири із заявлених позивачем підстав.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 33). Після її смерті відкрилась спадщина за законом, оскільки особистого розпорядження на випадок своєї смерті вона не зробила.

ОСОБА_4 є дочкою померлої, ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження (а. с. 34), та як спадкоємець першої черги набула право на прийняття спадщини після смерті матері.

04 листопада 2003 року ОСОБА_8 подарувала, а ОСОБА_6 прийняла у дар 6/25 частин квартири № 6, 7 житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель за адресою: АДРЕСА_1, а саме: «6-1» коридор, «6-2» і «6-3» кімнати, «6-4» кухня, «ІХ» сіни (а. с. 51).

05 травня 2008 року ОСОБА_6 уклала з ОСОБА_7 договір дарування (зареєстрований в реєстрі за № 843), за умовами якого подарувала, а ОСОБА_7 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_1, а саме: «6-1» коридор, «6-2» і «6-3» кімнати, «6-4» кухня, «ІХ» сіни, загальною площею 32, 4 кв. м (а. с. 38).

Згідно матеріалів інвентарної справи № 2302 перед відчуженням квартири АДРЕСА_1, 10 квітня 2008 року ОСОБА_6 замовила виготовлення довідки-характеристики на квартиру (а. с. 94 інвентарної справи).

За даними довідки-характеристики комунального підприємства «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ВООБТІ») від 24 квітня 2008 року № 34 слідує, що квартира складається із кімнат - «6?2» і «6-3», коридору «6-1», кухні «6-4», сіней «ХІ». Відомості про самочинно зведені об'єкти нерухомого майна, у тому числі переобладнані приміщення в квартирі, відсутні.

Відповідно до звіту про проведення технічного обстеження будівельних конструкцій прибудови приміщень квартири АДРЕСА_1 (а. с. 203-229 Інвентарної справи) встановлено, що житловий будинок побудований в 1962 році, будівництво обстежуваної прибудови виконано ОСОБА_7 у 2008 році.

21 квітня 2011 року рішенням Липовецького районного суду Вінницької області по справі № 2-241/11 задоволено позов ОСОБА_7 до виконкому Турбівської селищної ради Липовецького району Вінницької області про визнання права власності на самочинно переобладнане та самочинно побудоване нерухоме майно, а саме: «6-4» ванну кімнату, «6-5» їдальню, «ХІІІ» тамбур.

08 червня 2011 року реєстратор КП «ВООБТІ» зареєстрував за ОСОБА_7 право власності на квартину АДРЕСА_1, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав № 30241841.

Заявляючи позовні вимоги, як підставу недійсності оскарженого правочину позивач посилалася на положення статей 203, 215 ЦК України.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі доказів, поданих сторонами, що були належним чином оцінені, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав, заявлених позивачем.

Судами зроблено правильний висновок про те, що у приватного нотаріуса, який посвідчував оспорюваний правочин, були відсутні підстави для відмови у посвідченні оспорюваного договору дарування квартири, оскільки документи, надані ОСОБА_6 на момент укладення договору не містили відомостей про самочинно зведені об'єкти нерухомого майна або ж переобладнання приміщень квартири.

Судами встановлено, що дані, вказані в акті обстеження матеріально-побутових умов (без дати за 2007 рік) (а. с. 6), спростовуються відомостями, відображеними в довідці-характеристиці КП «ВООБТІ» від 24 квітня 2008 року № 34, в якій відсутні дані про самочинно зведені об'єкти нерухомого майна, в тому числі переобладнані приміщенні.

Приміщення спірної квартири, які вказані у договорі дарування від 04 листопада 2003 року (кількість, площа тощо) співпадають з розмірами (площею) приміщень, зазначених у договорі дарування від 05 травня 2008 року, а тому доводи ОСОБА_4 про те, що розміри квартири не відповідали технічній документації на квартиру тим, які зазначені у самому договорі дарування від 05 травня 2018 року, є безпідставними.

Судами відмовлено у задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю та безпідставністю, питання щодо застосування пропуску строку звернення до суду із даним позовом судами не вирішувалося, а тому доводи позивача про те, що судами не надано належної оцінки поважності пропуску строку на звернення до суду із позовом на правильність висновків судів попередніх інстанцій не впливають.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 20 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 21 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта