Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.11.2019 року у справі №310/4896/15

Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 310/4896/15

провадження № 61-32842св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач (відповідач за об'єднаним позовом) - ОСОБА_1,

відповідач (позивач за об'єднаним позовом) - ОСОБА_4,

треті особи: Бердянська міська рада Запорізької області, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа - Бердянська міська рада Запорізької області, про усунення перешкод у здійсненні права власності на будинок та за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, треті особи: Бердянська міська рада Запорізької області, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, ОСОБА_3, про усунення перешкод у здійсненні права власності,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 квітня 2017 року у складі судді Черткової Н. І. та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 рокуу складі колегії суддів: Маловічко С. В., Кочеткової І. В., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності на будинок та просила: зобов'язати ОСОБА_4 усунути їй перешкоди у користуванні власністю шляхом демонтажу цегляного паркану на відстань трьох метрів від фундаменту бокової стінки будинку АДРЕСА_1; заборонити ОСОБА_4 вчиняти дії з приводу встановлення паркану ближче за відстань трьох метрів від фундаменту бокової стінки будинку № 12 за вищевказаною адресою; вирішити питання про розподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_5 посилалася на те, що вона є власником 1/16 частини домоволодіння АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 0,1034 га по АДРЕСА_1, а ОСОБА_4 є її сусідом, якому належать на праві власності житловий будинок по АДРЕСА_2, розташований на земельній ділянці площею 0,00327 га. На час звернення до суду земельні ділянки по АДРЕСА_1, АДРЕСА_4, АДРЕСА_2 сторонами не приватизовані. На неоформленій належним чином земельній ділянці загальною площею 0,00327 га ОСОБА_4 побудував паркан, яким заклав вхідні двері до будинку АДРЕСА_1, в якому вона проживає, чим позбавив її можливості вільного входу та виходу до свого будинку. Сервітут на земельну ділянку для обслуговування будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та мешканцями цього будинку не встановлювався. У 2013 році на розгляді в судах перебував позов прокурора в інтересах держави в особі Бердянської міської ради Запорізької області щодо звільнення земельної ділянки від паркану, який був задоволений рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2013 року в справі № 801/12415/2012, яким зобов'язано ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 шляхом демонтажу паркану та повернути земельну ділянку за належністю Бердянській міській раді Запорізької області. Постановою головного державного виконавця ВДВС Бердянського МРУЮ Ткаліч Д. О. від 23 червня 2014 року на підставі акта від 16 червня 2014 року про повне виконання рішення суду було закінчено виконавче провадження № 42472500. Між тим, прибраний цегляний паркан відповідачем було у тих же межах відновлено. За дорученням прокурора державним інспектором відділу оперативного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства управління контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції господарства в Запорізькій області було складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 10 лютого 2015 року, в якому зазначено про відсутність у ОСОБА_4 документів про право користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2, а також засвідчено наявність паркану, встановленого ОСОБА_4 впритул до домоволодіння АДРЕСА_1, що обмежує та унеможливлює їй вільний доступ помешкання.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, а до участі у справі була залучена її правонаступник ОСОБА_1, яка набула право власності на 1/16 частину будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування та зазнала таких самих перешкод у користуванні ним, не маючи вільного доступу до входу у будинок через наявність паркану відповідача. Заявлений позов ОСОБА_1 підтримала, виклавши його у відповідній редакції з урахуванням свого статусу правонаступника.

У серпні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права власності, який уточнив в процесі розгляду справи та просив: усунути йому перешкоди у здійсненні права власності на домоволодіння АДРЕСА_2 шляхом зобов'язання ОСОБА_1 здійснити знесення прибудови літ. "а9" до квартири АДРЕСА_3; зобов'язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку розміром 2,20х4,40 м, розташовану по АДРЕСА_2, від будівельних матеріалів, будівельного сміття, що утворилося в результаті знесення; зобов'язати ОСОБА_1 закласти вихід з квартири АДРЕСА_3.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_4 посилався на те, що він є власником будівель, які розташовані по АДРЕСА_2 на земельній ділянці площею 327 кв. м, право власності на яку ним не оформлено, але ця земельна ділянка на підставі судового рішення була виділена йому із земельної ділянки по АДРЕСА_4 площею 1 350,8 кв. м у спорі між співвласниками цього будинку, а виділеній йому частині домоволодіння присвоєно поштову адресу АДРЕСА_2. Проте, на цій земельній ділянці відповідачем споруджена самочинна прибудова літ. "а9" до квартири АДРЕСА_3 житлового будинку літ. А домоволодіння АДРЕСА_1. Вказаний факт підтверджується перевіркою Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області 15 серпня 2014 року № С-214/1, копією технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 16 листопада 2012 року, копією протоколу від 04 грудня 2014 року № 21/14 постійно діючої міжвідомчої комісії з розгляду звернень громадян. Прибудовою під літ. "а9" до квартири АДРЕСА_3 порушуються його права з розпорядження належним йому майном, в тому числі, створюються перешкоди у приватизації земельної ділянки.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 листопада 2016 року вказані позови об'єднано в одне провадження.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області рішенням від 10 квітня 2017 року в задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відмовив.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що межі земельних ділянок сторін не встановлені в натурі, право власності або право користування ділянками не оформлено, а тому ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не є належними позивачами у спорі про усунення перешкод в користування земельними ділянками. Крім того, ОСОБА_4 не може ставити питання про знесення самочинної будівлі ОСОБА_1 Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 місцевий суд також виходив з того, що самочинно збудоване нерухоме майно не може бути об'єктом права власності, а тому право користування самочинною будівлею не підлягає захисту в обраний нею спосіб.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Запорізької області рішенням від 13 липня 2017 рокурішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 квітня 2017 року скасував у частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 та ухвалив у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Зобов'язав ОСОБА_4 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні належною їй частиною у будинку АДРЕСА_1 шляхом демонтажу цегляного паркану на відстань 3 метрів від фундаменту бокової стіни цього будинку. В решті позову ОСОБА_1 відмовив з інших правових підстав. В іншій частині рішення залишив без змін. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що виконавши рішення суду щодо знесення паркану, а згодом поновивши цей цегляний паркан в тому ж місці, ОСОБА_4 повторно здійснив порушення, яке вже було визнано таким у іншій цивільній справі, а оскільки жодні обставини, встановлені рішенням суду в тій цивільній справі, не змінилися, обґрунтованими є вимоги ОСОБА_1 в частині вимог щодо усунення їй перешкод в користуванні будинком шляхом надання вільного доступу до входу-виходу до належної їй частини будинку та покладення обов'язку на ОСОБА_4 знести заново споруджений паркан. При цьому апеляційний суд виходив з того, що захисту підлягає право ОСОБА_1 саме щодо вільного доступу до будинку, а не до самовільної прибудови літ. "а9", оскільки саме у приміщенні 2.4 знаходиться вхід і вихід з будинку, яким весь час користувалась ОСОБА_5, що встановлено вищезазначеним рішенням. Крім того, апеляційний суд виходив з того, що земельна ділянка ОСОБА_4 належним чином не оформлена, її власником є територіальна громада, якій і належить право ставити питання щодо усунення перешкод у праві користування нею, як це відбувалося у справі № 801/12415/2012 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Бердянської міської ради Запорізької області, зокрема, і питання щодо знесення самовільних будівель, а тому позов ОСОБА_4 не підлягає задоволенню.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У серпні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 рокув частині відмови в задоволенні його позову про усунення перешкод у здійсненні права власності, зобов'язання звільнити земельну ділянку та зобов'язання закласти вихід з квартири АДРЕСА_3 і ухвалити нове рішення.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована неврахуванням судами того, що ОСОБА_5, без відповідного дозволу місцевої ради, здійснила самочинну реконструкцію житлового будинку літ. А домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом спорудження прибудови літ. "а9" та внутрішнього перепланування, що є самочинним будівництвом. Встановлюючи відстань (три метри від фундаменту бокової стінки будинку) на яку його зобов'язано здійснити демонтаж цегляного паркану, апеляційним судом не наведено обґрунтувань встановлення саме такої відстані та не роз'яснено права на подання відповідного клопотання про проведення експертизи для встановлення цієї відстані. Судами не застосовано пункт 7 "Перехідних положень" Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Висновок судів попередніх інстанцій про те, що він є неналежним позивачем за його позовом є помилковим, оскільки факт наявності у нього права користування земельною ділянкою площею 1 350,8 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_4 визначені рішенням виконавчого комітету Осіпенківської міської Ради депутатів працівників від 22 червня 1956 року № 359 та ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2013 року в справі № 310/1632/13-ц.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

31 травня 2018 року справу № 310/4896/15 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві Зайцеву А. Ю.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником 1/16 частини домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а власником сусідніх будинків АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2 за цією ж адресою є ОСОБА_4

Сусідні земельні ділянки, на яких розташовані вищевказані домоволодіння не приватизовані, земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 - є комунальною власністю, межі земельних ділянок між сусідніми власниками домоволодінь АДРЕСА_1, АДРЕСА_4 та АДРЕСА_2, не визначалися, відсутня будь-яка землевпорядна документація, а саме відсутній акт про встановлення меж земельних ділянок в натурі.

Згідно з актом від 10 лютого 2015 року, складеним Державною інспекцією сільського господарства в Запорізькій області встановлено, що земельна ділянка, яка перебуває в користуванні ОСОБА_4 - для обслуговування домоволодіння по АДРЕСА_2 та межує з домоволодінням АДРЕСА_1, яке належить декільком власникам огороджена кам'яним парканом зі сторони вулиці Горбенка.

Також встановлено цим актом, що цегляний паркан домоволодіння № АДРЕСА_2 встановлений впритул до домоволодіння АДРЕСА_1.

Згідно з поверховим планом з технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 1999 рік прибудова до квартири АДРЕСА_6 відсутня. В той же час, з цього плану технічного паспорту з квартири АДРЕСА_1 існує два виходи, а саме з приміщення, що позначено літ. "2-п" (площа 51 кв. м) та з приміщення, що позначено літ. "2-4" (площа 9,9 кв. м) в бік безпосередньо вулиці Горбенка.

З технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1 встановлено, що станом на 16 листопада 2012 року до будинку, позначеного "А-Іж" прилягає прибудова "а9", яка збудована самочинно.

Згідно з технічними паспортами комунального підприємства з технічної інвентаризації Бердянської міської ради на домоволодіння АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, АДРЕСА_5. Вказаний факт зафіксовано протоколом від 04 грудня 2014 року № 21/14 постійно діючої міжвідомчої комісії з розгляду звернень громадян, права яких порушені співвласниками або сусідами шляхом самовільного будівництва, який затверджено рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради 12 березня 2015 року № 87.

Факт наявності самочинно збудованої прибудови літ. "а9" до будинку, власником якої є ОСОБА_1 також зафіксовано актом, складеним інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області від 15 серпня 2014 року № С-214/1.

З технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1, виготовленого станом на 18 січня 2007 року встановлено, що до квартири АДРЕСА_3 існує прибудова літ "а9", яка збудована самовільно, при цьому вихід з приміщення № 4 (площа 9,9 кв. м) відсутній, а вихід з приміщення II (площею 5,1 кв. м) існує.

Здійснюючи прибудову літ. "а9", ОСОБА_5 самостійно вирішила питання входу (виходу) зі свого помешкання в домоволодіння АДРЕСА_2 без будь-яких дозвільних документів та узгодження з власником вказаного володіння ОСОБА_4.

Виходячи з вище перелічених документів встановлено, що позивач ОСОБА_1 не може потрапити не до домоволодіння АДРЕСА_1, співвласником, якого вона є, а до самочинно збудованої прибудови під літерою "а9" через паркан, побудований ОСОБА_4.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 липня 2013 року в справі № 801/12415/2012 задоволено позов Бердянської міжрайонної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі Бердянської міської ради до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5 та зобов'язано ОСОБА_4 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 шляхом демонтажу паркану та повернути земельну ділянку за належністю Бердянській міській раді. Вказане рішення набрало законної сили та фактично виконано в порядку примусового виконання, про що свідчить постанова державного виконавця ВДВС Бердянського міськрайонного управління юстиції від 23 червня 2014 року про закінчення виконавчого провадження.

Вказаним рішенням встановлено, що земельні ділянки по АДРЕСА_1, АДРЕСА_4, АДРЕСА_2 не приватизовані, у власність та користування не передавалися. На неоформленій належним чином земельній ділянці площею 0,00327 га ОСОБА_4 побудував паркан, яким заклав вхідні двері до будинку АДРЕСА_1, у якому проживала ОСОБА_5, чим позбавив її можливості вільного входу і виходу до своєї частини будинку. Також паркан збудовано з порушенням пункту 3.25 ДБН 360-92 "Містобудування планування та забудови міських та сільських поселень".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову ОСОБА_1 не оскаржені в касаційному порядку, а тому не переглядаються Верховним Судом в частині вирішення зазначених вимог.

Частиною 1 статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Частинами 2 , 3 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що для обслуговування житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_4, на підставі рішення виконкому Бердянської міської ради від 22 червня 1953 року № 359, було виділено земельну ділянку загальною площею 1350,8 кв. м.

Згідно зі статтею 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов'язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 25 листопада 2013 року у справі № 310/1632/13-ц визнано мирову угоду між співвласниками будинку за адресою: АДРЕСА_4: виділено в натурі ОСОБА_4 із спільної часткової власності на належні йому 59/240 часток та визнано за ним право власності на житловий будинок літ. "Б ", сарай "В"; визначено порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_4 по АДРЕСА_1 шляхом виділення в користування ОСОБА_4 земельної ділянки площею 327 кв. м.

Виділеному ОСОБА_4 будинку присвоєно адресу АДРЕСА_2.

Відмовляючи в задоволені вимог ОСОБА_4 суди попередніх інстанцій виходили з того, що визначення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками в судовому порядку не є отриманням її в користування від власника - територіальної громади, а мирова угода не може підмінити рішення органу місцевого самоврядування щодо надання її у користування або у власність. Земельна ділянка ОСОБА_4 належним чином не оформлена, її власником є територіальна громада, якій і належить право ставити питання щодо усунення перешкод у праві користування нею, як це відбувалося у вищезгаданій справі № 801/12415/2012 за позовом прокурора, зокрема, і питання щодо знесення самовільних будівель.

В оцінці спірних правовідносин Верховний Суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

Власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив) (частини 1 та 2 статті 103 ЗК України).

Інститут земельних відносин добросусідства, є нормативно встановленими обмеженнями щодо здійснення прав на землю (включаючи право власності), які мають на меті забезпечити захист інтересів власників (землекористувачів) сусідніх володінь від можливих порушень при використанні земельних ділянок. Основна мета цих правил полягає в сприянні і забезпеченні такому використанню земельних ділянок, при якому власникам сусідніх земельних ділянок і землекористувачам заподіюється менша кількість незручностей.

Земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 статті 158 ЗК України).

Відповідно до частин 2 та 3 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Аргументи касаційної скарги про неврахування судами того, що ОСОБА_5, без відповідного дозволу місцевої ради, здійснила самочинну реконструкцію житлового будинку літ. А домоволодіння АДРЕСА_1 шляхом спорудження прибудови літ. "а9" та внутрішнього перепланування, що є самочинним будівництвом, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Збудований об'єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4 та 7 статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об'єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Разом з тим, позивачем ОСОБА_4 не доведено належними доказами, що спірною прибудовою порушуються його права як власника будинку 14-а, або як користувача частини земельної ділянки для його обслуговування. Не доведено і наявність підстав для застосування крайньої міри знесення прибудови сусіднього будинку.

Посилання в касаційній скарзі на те, що встановлюючи відстань (три метри від фундаменту бокової стінки будинку) на яку його зобов'язано здійснити демонтаж цегляного паркану, апеляційним судом не наведено обґрунтувань встановлення саме такої відстані та не роз'яснено права на подання відповідного клопотання про проведення експертизи для встановлення цієї відстані, не заслуговують на увагу, оскільки рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позову ОСОБА_1 не оскаржені в касаційному порядку, а тому не переглядаються в частині вирішення зазначених вимог.

Суди попередніх інстанцій в цілому правильно визначили правову природу спірних правовідносин та дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_4. Разом з цим, Верховний Суд визнає помилковим посилання судів попередніх інстанцій на те, що ОСОБА_4 не наділений правом на звернення до суду з позовом про усунення перешкод у заявлений ним спосіб через не оформлення земельної ділянки, оскільки, згідно з частиною 2 статті 120 ЗК України, у зв'язку з набуттям ОСОБА_4 права власності на будинок АДРЕСА_2 до нього перейшло і право користування земельною ділянкою на якій розміщений цей будинок, а тому ОСОБА_4 не позбавлений можливості захищати своє право власності (користування) у відповідності до статей 391 395 396 ЦК України.

Таким чином, аргументи касаційної скарги ОСОБА_4 в цій частині є обґрунтованими.

Проте, окремі недоліки оскаржуваних судових рішень не вплинули на правильність правового результату вирішення справи, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини 2 статті 410 ЦПК України, вважає за можливе залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення справи та відповідний правовий результат - не впливають.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Інші аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями, які в оскаржуваній частині відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 рокубуло зупинено ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 серпня 2017 року, у зв'язку із залишенням цього рішення без змін необхідно поновити його виконання.

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 10 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року в частині вирішення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1, треті особи: Бердянська міська рада Запорізької області, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, ОСОБА_3, про усунення перешкод у здійсненні права власності залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 липня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. П. Курило