Історія справи

Постанова КЦС ВП від 12.10.2022 року у справі №2-1068/11
Ухвала КЦС ВП від 02.05.2018 року у справі №2-1068/11

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 2-1068/11

провадження № 61-5901св21

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач-публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал»,відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 січня 2021 року в складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Мацунича М. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У липні 2010 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 23 червня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило найменування на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/4070/74/39565, відповідно до якого банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 53 100 доларів США зі сплатою 13,5 % річних на строк до 23 червня 2028 року. За умовами кредитного договору, кошти були надані для придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 .

Додатковою угодою до кредитного договору від 29 січня 2009 року було змінено строк погашення кредиту і встановлено дату остаточного повернення позики - до 23 грудня 2033 року.

На забезпечення виконання зобов`язань позичальником за кредитним договором № 014/4070/74/39565, 24 червня 2008 року між сторонами було укладено договір іпотеки № 014/4070/74/39565, за яким ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконувала, і відповідно до пунктів 9.1, 16.2 кредитного договору банк мав право достроково вимагати погашення заборгованості за кредитом, нарахованих відсотків, неустойки, відшкодування збитків у випадку невиконання позичальником умов цього договору та/або договорів застави/іпотеки, інших договорів, що забезпечують погашення кредиту, та в інших випадках передбачених цим договором. Таке дострокове погашення повинно бути здійснене позичальником не пізніше 30 календарного дня з дня надіслання позичальнику відповідного повідомлення від кредитора з вимогою дострокового погашення. У випадку порушення позичальником своїх зобов`язань за договором, у тому числі у випадку невиконання позичальником зобов`язань з дострокового погашення заборгованості відповідно до умов договору, кредитор має право без отримання додаткової письмової згоди позичальника за власним вибором звернути стягнення на предмет іпотеки/застави будь-яким способом, або одержати відшкодування з майна позичальника.

Банком 01 жовтня 2009 року була надіслана ОСОБА_1 претензія-вимога про повернення у 30-ти денний строк у повному обсязі кредитних коштів, сплати відсотків за користування кредитними коштами за фактичний (несплачений) період та пеню за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату відсотків.

Станом на 17 червня 2010 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором становила 66 430,86 доларів США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 525 660,77 грн. Вказана заборгованість відповідачем добровільно не погашена.

Позивач просив суд розірвати кредитний договір № 014/4070/74/39565 від 23 червня 2008 року та стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 525 660,77 грн за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та інше майно боржника. Стягнути з відповідача судові витрати.

У заяві від 09 грудня 2010 позивач уточнив позовні вимоги, посилаючись на те, що відповідачем частково погашено заборгованість шляхом добровільної реалізації предмету іпотеки. Просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/4070/74/39565 від 23 червня 2008 року в розмірі 199 513,27 грн та судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 квітня 2011 року позовні вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/4070/74/39565 від 23 червня 2008 року в розмірі 199 513,27 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов банку, суд першої інстанції виходив із його обґрунтованості та доведеності. Відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконувала, а тому суд дійшов висновку про стягнення з неї на користь позивача заявленої суми боргу - 199 513,27 грн.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 вересня 2019 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 01 квітня 2011 року залишено без задоволення.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 25 листопада 2020 року залучено до участі в даній справі правонаступника позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Профіт Капітал»).

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 25 січня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 квітня 2011 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ТОВ «ФК «Профіт Капітал», до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору, та реалізував (продав) належну відповідачу ОСОБА_1 квартиру - предмет іпотеки товариству з обмеженою відповідальністю «РЕК АЛЬФА» (далі - ТОВ «РЕК АЛЬФА»). Тому відсутні підстави для стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором, яка залишилася непогашеною після реалізації предмета іпотеки, оскільки такі вимоги відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки), є недійсними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

09 квітня 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал»надіслало засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 січня 2021 року.

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 січня 2021 року, і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 27 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал»на постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 січня 2021 року та витребував справу з суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга подана на підставі пункту 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки апеляційним судом було допущено порушення пункту 4 частини другої статті 411 ЦПК України. Апеляційний суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, а саме, факт продажу квартири, яка є предметом іпотеки.

Указана касаційна скарга подана у малозначній справі, однак заявник позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені апеляційним судом в оскаржуваній постанові при розгляді іншої справи (підпункт «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України). Зокрема, оскаржуваним рішенням встановлено недійсність вимог кредитора (позивача) до боржника (відповідача) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 014/4070/74/39565 від 23 червня 2008 року після реалізації предмета іпотеки. Натомість, у провадженні суду наявна справа № 308/2640/21 за позовом ТОВ «ФК «Профіт Капітал» про стягнення боргу за цим же кредитним договором.

Позиції інших учасників

У червні 2021 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на її необґрунтованість. Зокрема, зазначив, що договором іпотеки було передбачено право банку на реалізацію предмета іпотеки в рахунок погашення боргу по кредитному договору (іпотечне застереження). Натомість, у договорі купівлі-продажу (пункт 2.3.) зазначено, що кошти, отримані відповідачем від продажу квартири (предмета іпотеки) будуть спрямовані на погашення боргу за кредитним договором. Крім того, ще у суді першої інстанції представник позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у заяві про уточнення (зменшення) позовних вимог від 09 грудня 2010 року (яка наявна у справі) підтвердив реалізацію предмета іпотеки та погашення відповідачем за рахунок отриманих коштів кредитної заборгованості. Просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

23 червня 2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило найменування на ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/4070/74/39565. За цим договором банк надав ОСОБА_1 кредит у сумі 53 100 доларів США зі сплатою 13,5% річних та строком повернення - до 23 червня 2028 року. Відповідно до пункту 1.1.2. кредитного договору, грошові кошти були надані відповідачу для придбання нерухомості - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Додатковою угодою до кредитного договору було змінено строк погашення кредиту і встановлено дату остаточного повернення кредиту - до 23 грудня 2033 року.

На забезпечення виконання зобов`язань відповідачем за укладеним кредитним договором, між банком та ОСОБА_1 24 червня 2008 року було укладено договір іпотеки № 014/4070/74/39565. За цим договором ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. та зареєстрований у реєстрі за № 2830. 29 січня 2009 року до цього договору були внесені зміни та доповнення щодо строку повернення кредиту. Цей договір також посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Кішкіним Д. В. та зареєстрований у реєстрі за № 111.

Пунктом 6.1. договору іпотеки передбачено, що у разі порушення боргового зобов`язання, умов кредитного договору або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом установленого строку вимога іпотекодержателя залишається без виконання, іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки.

За пунктом 6.3. договору іпотеки іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язання за кредитним договором, забезпеченого цією іпотекою, а якщо його вимога не буде задоволена - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 6.5.1 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки від імені іпотекодавця відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку». При цьому, ціна продажу предмета іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути встановлена або в розмірі заставної вартості згідно пункту 1.4. цього договору, або на підставі оцінки майна, підготовленої незалежним суб'єктом оціночної діяльності.

Відповідно до пункту 6.5.2. договору іпотеки іпотекодержатель має право організувати продаж предмета іпотеки шляхом укладення договору купівлі-продажу між іпотекодавцем та покупцем, який укладається за письмовою згодою іпотекодержателя. Кошти за придбану нерухомість покупець сплачує на банківські рахунки іпотекодержателя (банку).

Банком 01 жовтня 2009 була надіслана ОСОБА_1 претензія-вимога про повернення у 30-ти денний термін у повному обсязі кредитних коштів, сплати відсотків за користування кредитними коштами за фактичний (несплачений) період та пені за несвоєчасне повернення кредиту і несвоєчасну сплату відсотків.

На підставі нотаріально посвідченої довіреності від 27 жовтня 2010 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_4 вчинити дії з метою продажу належної їй квартири (предмета іпотеки), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 березня 2019 року, відповідно до договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2010 року власником квартири стало ТОВ «РЕК АЛЬФА».

У заяві до суду від 09 грудня 2010 року представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» підтвердив продаж предмета іпотеки в позасудовому порядку та часткову сплату відповідачем за рахунок отриманих від продажу коштів заборгованості за кредитним договором № 014/4070/74/39565 від 23 червня 2008 року. З цих підстав представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення суду апеляційної інстанції, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржується на підставі пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 Глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення іпотечного договору) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Отже, положення статті 36 Закону України «Про іпотеку» передбачають таку підставу припинення зобов`язання, як позасудове врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки з метою забезпечення вимог кредитора - іпотекодержателя.

У разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтями 37, 38 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями Закону усі наступні вимоги є недійсними.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 27 лютого 2019 року в справі № 643/18466/15-ц, від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі № 761/36873/18. При цьому Велика Палата Верховного Суду в останній постанові наголосила, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, апеляційний суд правильно встановив, що первісний позивач (ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») скористався своїм правом, передбаченим договором іпотеки на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору - реалізації (продажу) предмета іпотеки згідно договору купівлі-продажу від 29 жовтня 2010 року третій (сторонній) особі - ТОВ «РЕК АЛЬФА». Тому апеляційний суд обгрунтовано вважав, що відсутні підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_1 суми заборгованості, яка залишилася непогашеною після реалізації предмета іпотеки, оскільки такі вимоги відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, чинній на час укладення договору іпотеки), є недійсними.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За частиною першою статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом (допустимість доказів).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина перша статті 79 ЦПК України).

Згідно з статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Вищезазначеними процесуальними нормами передбачено, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанцій, оцінивши належним чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» у зв`язку із його необґрунтованістю.

Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі відсутні докази на підтвердження оспорювання банком відповідного договору купівлі-продажу предмета іпотеки, зокрема, з підстав відсутності згоди іпотекодержателя на відчуження іпотечного майна або неправильної (заниженої) ціни продажу предмета іпотеки. Навпаки, у матеріалах справи наявна заява представника банку від 09 грудня 2010 року, в якій він підтверджує реалізацію предмета іпотеки та погашення за рахунок отриманих від цього коштів кредитної заборгованості відповідача.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив (частина друга статті 55 ЦПК України).

Таким чином для ТОВ «ФК Профіт Капітал» як правонаступника ПАТ «Райфайзен Банк Аваль», обов`язкові всі дії, вчинені останнім у цій справі, у тому числі визнання факту реалізації предмета іпотеки у позасудовому порядку за згоди іпотекодавця.

Доводи касаційної скарги про встановлення фактичних обставин справи на підставі недостатніх доказів не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються наявними у справі документами.

Верховний Суд зауважує, що ТОВ «ФК «Профіт Капітал», будучи належним чином повідомлений про розгляд справи апеляційним судом, не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та/або доказів на спростування доводів апеляційної скарги відповідача у визначеному ЦПК України порядку.

Разом із цим, Верховний Суд не може взяти до уваги долучені до касаційної скарги докази, оскільки Верховний Суд здійснює касаційний перегляд рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій на підставі документів (доказів), наявних у справі на час постановлення оскаржуваних рішень.

Колегія суддів Верховного також відхиляє доводи касаційної скарги про те, що постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права з посиланням на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження при касаційному перегляді оскаржуваного рішення апеляційного суду. Фактично аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази, встановив обставини згідно недостатніх доказів та як наслідок - не встановив дійсні обставини у справі, зводяться до переоцінки доказів у справі, а тому відхиляються Верховним Судом, оскільки за змістом статті 400 ЦПК України такі дії виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції при перегляді рішень судів першої та/або апеляційної інстанцій.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом ухвалено рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, оскаржуване судове рішення відповідає вимогам вмотивованості.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судові рішення в цій справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для їх скасування.

Апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» залишити без задоволення.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 25 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук