Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.09.2018 року у справі №2-3693/11

Постанова

Іменем України

12 вересня 2018 року

м. Київ

справа № 2-3693/11

провадження № 61-6011 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., Мартєва С.Ю., ПророкаВ.В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С.П.,

учасники справи:

позивач-Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,відповідач-ОСОБА_6,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Миколаївської області у складі суддів: Царюк Л. М., Козаченка В. І., Мурлигіної О. Я., від 14 липня 2016 року.

Встановив:

У вересні 2011 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовна заява ПАТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що 05 вересня 2005 року між позивачем та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_6 отримала кошти в розмірі 5 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % річних на суму залишку кредиту з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 31 травня 2011 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 32 667 грн 09 коп., яка в добровільному порядку відповідачем не погашена і ці обставини стали підставою для звернення до суду з цим позовом.

На підставі наведеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_6 на свою користь 32 667 грн 09 коп. кредитної заборгованості, яка складається з: 9 987 грн 02 коп. - боргу за кредитом; 20 648 грн 30 коп. - боргу за процентами за користування кредитом; 500 грн - штрафу (фіксована частина); 1 531 грн 77 коп. - штрафу (процентна складова).

Відповідач позовні вимоги не визнала і, посилаючись на пропуск банком строку позовної давності, просила відмовити у задоволенні позову.

Справа слухалася судами неодноразово.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2015 року в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач пропустив строк позовної давності за вимогами цього позову, і поважних причин пропуску такого строку не вказано, тому з урахуванням відповідного клопотання відповідача та положень статей 253, 256, 257, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд дійшов висновків про необхідність відмови в позові за спливом позовної давності.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 14 липня 2016 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2015 року в частині відмови у стягненні процентів за користування кредитним коштами скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» за договором про надання банківських послуг від 05 вересня 2005 року заборгованість за процентами за користування кредитними коштами станом на 31 травня 2011 року в розмірі 13 362 грн 37 коп. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, що банк пропустив строк позовної давності на звернення до суду з цим позовом, оскільки право пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання у позивача виникло щодо місячних платежів після несплати чергового платежу (30 листопада 2007 року), а щодо повернення кредиту в повному обсязі з дня останнього місяця, визначеного на платіжній картці, тобто з 30 вересня 2008 року. Позов банком подано до 30 вересня 2011 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності.

В апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржувалося лише в частині відмови в позові про стягнення процентів за кредитом, а тому в іншій частині апеляційним судом по суті не переглядалося.

Апеляційний суд встановив, що позовні вимоги банку доведено і обґрунтовано в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користування кредитом із застосуванням базової процентної ставки у розмірі 3 % річних на залишок заборгованості, виходячи з розрахунку 360 днів у році. Станом на 31 травня 2015 року така заборгованість становила 13 362 грн 37 коп. і саме ця сума була стягнута апеляційним судом з відповідача на користь позивача.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 14 липня 2016 року і залишити в силі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2015 року.

Касаційна скарга ОСОБА_6 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, що початок перебігу позовної давності за вимогами цього позову ПАТ КБ «ПриватБанк» розпочався 30 вересня 2008 року, оскільки право пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання у позивача виникло щодо місячних платежів після несплати чергового платежу, а саме 30 листопада 2007 року, і строк позовної давності до вимог позову про стягнення процентів (додаткового зобов'язання) має також обчислюватися, починаючи з цієї дати. Крім того, касаційна скарга містить посилання на невідповідність кредитного договору вимогам закону, недотримання під час його укладення обов'язкової письмової форми, а також ОСОБА_6 посилається на судову практику в справах за подібних правовідносин, яка свідчить про законність висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову банку.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 жовтня 2016 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, надано сторонам строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу сторони не скористалися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

05 лютого 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 вересня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Зі змісту і вимог касаційної скарги, ухвалених у справі судових рішень, наявних у матеріалах справи документів вбачається, що предметом касаційного перегляду в цьому випадку є питання законності висновків апеляційного суду щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за процентами за кредитом.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до Правил користування платіжною карткою на ній указано граничний строк дії (місяць і рік) і вона дійсна до останнього календарного дня зазначеного місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця, вказаного на картці.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 23 листопада 2016 року в справі № 6-2104цс16.

Апеляційний суд встановив, що 05 вересня 2005 року за заявою ОСОБА_6 було укладено письмовий договір на видачу фінансового фіксованого ліміту в розмірі 5 000 грн на кредитну картку, а відповідач зобов'язалась погашати заборгованість щомісячними платежами у розмірі 7 % від суми заборгованості зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 3 % в місяць. Відповідач отримала кредитну картку № НОМЕР_1 і 05 вересня 2005 року на її ім'я було відкрито картковий рахунок. Вона погодилася, що ця заява разом з Умовами про надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Про видачу кредитної картки свідчить, надана банком, розписка ОСОБА_6 від 30 вересня 2005 року про отримання платіжної картки та запечатаний конверт з ПІН-кодом. При цьому, остання зазначала, що ознайомлена з Правилами користування карткою. Строк дії платіжної картки, виданої відповідачеві, підтверджено випискою з електронного реєстру та визначений вереснем 2008 року.

Таким чином, апеляційний суд дійшов правильних висновків про початок перебігу позовної давності за вимогами позову про стягнення процентів за користування кредитом, починаючи з 30 вересня 2008 року, і що позивачем вчасно подано цю позовну заяву до суду.

Однак з висновками апеляційного суду про стягнення з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за процентами за користування кредитними коштами станом на 31 травня 2011 року в розмірі 13 362 грн 37 коп. погодитися не можна у зв'язку з таким.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Умовами укладеного між сторонами кредитного договору не передбачено нарахування процентів за користування кредитом та інших платежів після закінчення строку дії договору.

Відповідно, у межах строку кредитування, до 30 вересня 2008 року, відповідач повинна була повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти за користування ним. Починаючи з 30 вересня 2008 року термін дії кредитування закінчився.

Отже, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Аналогічних правових висновків дійшла ВеликаПалати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року, справа № 444/9519/12, зокрема, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Колегія суддів Верховного Суду при перегляді цієї справи (№ 2-3693/11) не вбачає підстав для відступу від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

З доданого до позовної заяви розрахунку кредитної заборгованості вбачається, що банком безпідставно нараховано передбачені договором проценти поза межами визначеного договором строку кредитування, і ці обставини не враховані апеляційним судом при вирішенні цього спору, а тому визнати законним і обґрунтованим рішення апеляційного суду не можна.

Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений процесуальними повноваженнями оцінювати зібрані у справі докази, що не дає можливості перевірити обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення заявлених у позовній заяві сум, незважаючи на те, що ці обставини мають значення для правильного вирішення спору. Тому оспорюване в касаційному порядку рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з переданням справи на новий розгляд до апеляційного суду з підстав, передбачених частинами третьою та четвертою статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419, підпунктом 4 пункту 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 14 липня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

С.Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик