Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.04.2018 року у справі №718/2101/17

Постанова

Іменем України

12 липня 2018 року

м. Київ

справа № 718/2101/17-ц

провадження № 61-17343св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

представник позивача - ОСОБА_5,

відповідачі: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

представник відповідачів - ОСОБА_8,

третя особа - Брусницька сільська рада Кіцманського району Чернівецької області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Брусницька сільська рада Кіцманського району Чернівецької області, про визнання правомірним користування та право подальшого користування присадибною земельною ділянкою, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, анулювання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за касаційною скаргою ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_5, на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області у складі судді Мінів О. І. від 30 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області у складі колегії суддів: Одинака О. О., Лисака І. Н., Половінкіної Н. Ю., від 08 лютого 2018 року

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - Брусницька сільська рада Кіцманського району Чернівецької області, про визнання правомірним користування та право подальшого користування присадибною земельною ділянкою, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, анулювання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Позовна заява мотивована тим, що 21 вересня 1977 року він на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, нотаріально посвідченого виконавчим комітетом Брусницької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області, набув у власність житловий будинок та господарські споруди, розташовані на земельній ділянці загальною площею 0, 06 га по АДРЕСА_1, яка була спочатку передана йому у користування, а згодом виділена за рішенням зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Дружба» у с. Брусниця від 07 грудня 1977 року.

22 жовтня 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, будівель і споруд.

Вважав, що вищевказаний договір дарування земельної ділянки є недійсним, оскільки рішенням Апеляційного суду Чернівецької області було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_7 про визнання права власності на спірну земельну ділянку, тому дарувальник не набув права власності на земельну ділянку.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просив суд: визнати за ним правомірним користування та право подальшого користування присадибною земельною ділянкою площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, будівель і споруд; визнати недійсним договір дарування присадибної земельної ділянки, укладений 22 жовтня 2014 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_6; анулювати витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_7

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що вимога позивача про визнання правомірним його користування та право подальшого користування ним земельною ділянкою по АДРЕСА_1 є такою, що не передбачена чинним законодавством. Крім того, у розумінні статті 16 ЦК України спосіб захисту, обраний позивачем щодо зазначеної вимоги, є неналежним, він не передбачений законом.

При укладанні оспорюваного правочину у дарувальника - ОСОБА_7, було наявне право на розпорядження спірною земельною ділянкою, яке виникло не в результаті рішення суду, як стверджує позивач, а на підставі свідоцтва про право на спадщину, тому немає підстав для визнання його недійсним, а вимога позивача про анулювання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на ім'я ОСОБА_7 є похідною від вимоги про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 08 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком районного суду, зазначивши, що на час укладення оспорюваного правочину ОСОБА_7, як власник, мав право розпоряджатися спірною земельною ділянкою, яке він набув шляхом прийняття спадщини, і свідоцтво про право на спадщину ніким не оспорювалось та не визнавалось незаконним. Вимога про визнання правомірним користування земельною ділянкою є безпідставною, оскільки вказана земельна ділянка належить ОСОБА_6 на праві власності.

У березні 2018 року ОСОБА_4 та його представник - ОСОБА_5, подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що спірна земельна ділянка не є предметом спадщини.

Суди, ігноруючи принцип повноти і всебічності, без належної перевірки та оцінки наявних у справі доказів, безпідставно вважали доведеними твердження представника відповідачів, як встановлений факт, що спірна присадибна земельна ділянка, на якій розташовано самочинно побудований новий житловий будинок, а також інші будівлі і споруди в цьому будинковолодінні належать не мені, а відповідачу, тому помилково поклали їх в основу рішень.

У червні 2018 року ОСОБА_6 в особі представника - ОСОБА_8, подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

23 травня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом установлено, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 02 червня 2008 року ОСОБА_9 на підставі рішення ХІV сесії V скликання Брусницької сільської ради Кіцманського району Чернівецької області від 17 грудня 2007 року №527/14Д, була власником земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована у с. Зеленів Кіцманського району Чернівецької області, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд.

Відповідно до заповіту ОСОБА_9, посвідченого державним нотаріусом Кіцманської державної нотаріальної контори 12 травня 2010 року № 1-867, остання зробила розпорядження на випадок її смерті за яким все її майно, де б воно не було і з чого воно б не складалось, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_7 та ОСОБА_10 у рівних долях кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла.

22 жовтня 2014 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали договір дарування земельної ділянки площею 0,25 га, яка розташована по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та будівель і споруд.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною другою статті 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Таким чином, вирішуючи спір, суди повно та всебічно з'ясували обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4, оскільки у ОСОБА_7 було право на розпорядження спірною земельною ділянкою, тому що вона належала останньому на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину, яке було видано на підставі заповіту ОСОБА_9, а не на підставі рішення суду, як помилково вважав позивач.

Апеляційний суд, спростувавши доводи ОСОБА_4, вірно зазначив, що його вимога про визнання правомірним користування земельною ділянкою є безпідставною, оскільки вказана ним земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_6

Отже, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги є безпідставними, висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та його представника - ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 08 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк