Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.10.2018 року у справі №532/783/17

Постанова

Іменем України

12 червня 2019 року

м. Київ

справа № 532/783/17

провадження № 61-44312св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенко В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Новосанжарівський районний суд Полтавської області, Територіальне управління Державної судової адміністрації в Полтавській області,

третя особа - Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 червня 2018 року у складі судді Омельченко І. І. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 29 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

В С Т А Н О В И В :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Новосанжарівського районного суду Полтавської області про відшкодування компенсації.

Позов мотивовано тим, що 12 травня 2016 року до Новосанжарського районного суду Полтавської області із апеляційного суду Полтавської області надійшла для розгляду цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, яка відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України мала бути розглянута впродовж двох місяців з дня відкриття провадження, однак фактично перебувала на розгляді близько дев`яти місяців, що є порушенням строків розгляду справи в розумні строки на сім місяців.

Ураховуючи викладене, позивач просив визнати порушеним його право Новосанжарським районним судом Полтавської області на розгляд справи упродовж розумного строку та відшкодувати за рахунок Державного бюджету України компенсацію за порушене право в розмірі 22 400 грн.

Ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 червня 2017 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області та в якості третьої особи Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 червня 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Судове рішення першої інстанції мотивовано тим, що Новосанжарівським районним судом Полтавської області не порушено розумних строків розгляду справи, оскільки відкладення розгляду справи відбувалось з поважних причин, з метою дотримання процесуальних прав сторін у справі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 29 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 червня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки предметом спору є оскарження процесуальних дій суду, пов`язаних з розглядом справи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ОСОБА_1 , не погоджуючись із судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду суперечить нормам Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, а також Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що позивач звернувся до суду з позовом, керуючись частиною першою статті 157 ЦПК України, пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практикою Європейського суду з прав людини з вимогою визнати порушення його права на розгляд справи впродовж розумного строку та відшкодувати компенсацію за порушене право. Позовна заява підлягає розгляду національними судами за правилами, встановленими частинами першою, другою статті 3 та частинами другою, четвертою статті 10 ЦПК України, якими передбачено, що коли правовідносини не врегульовані національним законодавством України, суд розглядає справу за правилами міжнародного договору України, яким врегульовано такі відносини, оскільки такий договір є частиною національного законодавства.

28 вересня 2018 року Верховним Судом відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому відзиві Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду, яке є законним і обґрунтованим, залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року справу № 532/783/17 за позовом ОСОБА_1 до Новосанжарівського районного суду Полтавської області, Територіального управління Державної судової адміністрації в Полтавській області про відшкодування компенсації, третя особа - Головне управління Державного казначейства України у Полтавській області, призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи встановлені судами

Суди встановили, що 19 травня 2016 року до Новосанжарівського районного суду Полтавської області із Апеляційного суду Полтавської області для розгляду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

29 грудня 2016 року по вказаній справі ухвалено рішення, яке набрало законної сили 20 квітня 2017 року.

Позивач, звертаючись до суду з указаним позовом зазначав про те, що у зв`язку з низьким рівнем організації судочинства та безвідповідальним ставленням до виконання своїх обов`язків суддя Новосанжарівського районного суду Полтавської області, своєю бездіяльністю та посадовою недбалістю, порушив право позивача на розгляд справи у розумні строки, гарантовані пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статті 55 Конституції України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 124 Конституції України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист у суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, зокрема, шляхом відшкодування моральної шкоди.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року (далі - Конвенція), на яку, зокрема посилався позивач, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із статтею 41 Конвенції, якщо суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.

Аналогічну позицію висловлено у пункті 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів, яким передбачено, що судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Однак суди не врахували зазначені норми та дійшли помилкового висновку про те, що спір про відшкодування компенсації, завданої надмірним затриманням вирішення справи, саме з таким позовом звернувся позивач, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просив визнати порушеним його право на розгляд справи упродовж розумного строку та стягнути за рахунок Державного бюджету України в рахунок відшкодування компенсацію за порушене право в розмірі 22 400 грн, зазначивши відповідачем Новосанжарівський районний суд Полтавської області.

Відповідно до частин одинадцятої статті 49 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній на момент пред`явлення позову, за шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Тлумачення норми свідчить, що на законодавчому рівні встановлено імунітет суду і він не може бути відповідачем у цивільній справі. Наявність імунітету, по своїй суті, є засобом, який гарантує належне функціонування системи правосуддя і дозволяє судам виконувати свою судову функцію спокійно та незалежно.

Європейський суд з прав людини зауважив, що питання імунітету суддів вже зустрічалося при розгляді однієї із справ, і в ній Суд дійшов висновку, що такий імунітет мав законну мету, оскільки був засобом забезпечення належного здійснення правосуддя. Суд також постановив, що, з огляду на обставини тієї справи, таке обмеження було пропорційним (Плахтєєв та Плахтєєва проти України, № 20347/03, § 36, від 12 березня 2009 року).

Висновок про недопустимість суду бути відповідачем у цивільній справі дозволяє зробити і тлумачення статей 1174 і 1176 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю суду покладається на державу, а не на суд.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача(частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена упостанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Разом з цим, апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції щодо його законності та обґрунтованості, зазначені положення закону не врахував та закрив провадження у справі, не звернувши уваги на те, що ухвалою Кобеляцького районного суду Полтавської області від 27 червня 2017 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Полтавській області стосовно якого ніякого рішення не прийняв.

Помилковим є висновок апеляційного суду про застосування до спірних правовідносин правових висновків викладених у постанові Великої палати від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15 (провадження № 14-90цс18), оскільки фактичні обставини встановлені у цій справі є різними. Так, предметом розгляду у справі № 521/18287/15 є: зобов`язання суду відновити незаконно вилучені з матеріалів справи документи; виключити з матеріалів справи підроблену ухвалу; розділити справи; постановити рішення у справі; розглянути заяву про витребування письмових доказів у справі; відновити незаконно вилучений аркуш позовної заяви і таке інше. В той час, як предметом спору у справі, яка є предметом перегляду, є визнання порушеним права позивача Новосанжарським районним судом Полтавської області на розгляд справи упродовж розумного строку та стягнення за рахунок Державного бюджету України в рахунок відшкодування компенсацію в розмірі 22 400 грн.

Суд апеляційної інстанції не дотримався вимог цивільного процесуального закону, чим, окрім іншого порушив і вимоги статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає доводи касаційної скарги обґрунтованими та достатніми для скасування ухвали апеляційного суду, яка перешкоджає провадженню у справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, а справу передати до суду апеляційної інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись статтями 400, 406, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Полтавської області від 29 серпня 2018 року скасувати, справу передати до апеляційного суду для продовження її розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді: В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов