Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.09.2019 року у справі №490/3155/17

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 490/3155/17

провадження № 61-17482св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Миколаївська міська рада,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Лисенка П. П., Галущенка О. І., Серебрякової Т. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Миколаївської міської ради про виділ у користування частини земельної ділянки.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про виділ у користування частини земельної ділянки.

Позовна заява мотивована тим, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 1989 року, посвідченого державним нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори Павловою Г. Є. та зареєстрованого в реєстрі за № 6-3949, є власником 3 /10 домоволодіння АДРЕСА_2 , що розташоване на земельній ділянці загальною площею 884 кв. м. Іншим співвласникам цього домоволодіння рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2007 року затверджено ідеальні частки, а саме: ОСОБА_2 належить 18/100; ОСОБА_8 належить 28/100; ОСОБА_9 належить 10/100; ОСОБА_10 належить 6/100; ОСОБА_11 належить 6/100 часток.

26 жовтня 2012 року рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1456 житловим приміщенням по АДРЕСА_2 , які належать ОСОБА_1 надано нову адресу: АДРЕСА_2 .

Позивач посилаючись на те, що між співвласниками виникають спори щодо користування земельною ділянкою, просив визначити порядок користування спірною земельною ділянкою.

08 листопада 2017 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника, подав до суду уточнену позовну заяву та просив виділити йому у користування частину земельної ділянки загального користування, яка відповідає його ідеальній частині 30/100 у домоволодінні АДРЕСА_2 із земельної ділянки, загальною площею 884 кв. м.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року позов задоволено.

Виділено у користування ОСОБА_1 земельну ділянку, загальною площею 225,8 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , із земельної ділянки, загальною площею 862 кв. м - відповідно до другого варіанту висновку № 125-092 судової земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2017 року.

Лінія розділової межі для даного варіанту проходить: перша частина від лівої бокової межі вздовж фасадної межі вправо довжиною 4,85 м, поворот вверх вздовж лівої бокової стіни житлового будинку довжиною 26,95 м, поворот вліво до лівої бокової межі довжиною 6,9 м; друга частина - від фасадної межі вздовж лівої бокової межі довжиною 24,53 м, поворот вліво довжиною 7,11 м, поворот вверх по прямій похилій прямій довжиною 9,04 м, поворот вправо до правої бокової межі довжиною 6,63 м.

Ділянка уздовж частини фасадної зовнішньої стіни житлового будинку літ. «В-2» виділяється в користування співвласника ОСОБА_1 з правом безперешкодного користування власника житлового будинку літ. «В-22» за адресою: АДРЕСА_2 , на час виконання ремонтних робіт за попереднім узгодженням часу.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, суд прийшов до висновку, що виділ земельної ділянки у користування саме за другим варіантом експертизи найбільше відповідає ідеальній частці позивача у спільній земельній ділянці.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 , подану її представником ОСОБА_12 , щодо відмови у прийнятті зустрічного позову залишено без задоволення, а ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 квітня 2019 року - без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 , подану її представником ОСОБА_12 , та апеляційну скаргу ОСОБА_4 і ОСОБА_5 щодо вирішення позову ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 23 травня 2019 року скасовано і прийнято постанову, якою в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Миколаївської міської ради про виділ у користування частини земельної ділянки відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 1 252,77 грн, на користь ОСОБА_4 868,57 грн та на користь ОСОБА_5 868,57 грн на відшкодування судового збору за подачу апеляційних скарг.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що виділ земельної ділянки по другому варіанту судової земельно-технічної експертизи судового експерта Лесків С . А. , хоча і відповідає ідеальній частці позивача у зазначеному домоволодінні, проте порушує права інших співвласників, які теж мають право на зазначену земельну ділянку та бажають його реалізувати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права в частині вирішення його позову про виділ у користування частини земельної ділянки, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

26 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 490/3155/17, витребувано її з Центрального районного суду м. Миколаєва.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

На підставі ухвали Верховного Суду від 27 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції зробив необґрунтований висновок, що при дослідженні судовим експертом спірного домоволодіння був присутній тільки позивач. В оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції не зазначив права яких співвласників порушені другим варіантом судової земельно-технічної експертизи, а також судом не звернуто уваги на те, що позивачем заявлялася позовна вимога про виділ у користування ОСОБА_1 частини земельної ділянки, яка відповідає його ідеальній частці 30/100.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 надіслали відзив на касаційну скаргу, у якому зазначали, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідачів, а тому просили касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, щосторони є співвласниками домоволодіння по АДРЕСА_2 . Реальний поділ вказаного будинку з господарськими будівлями та спорудами між сторонами у встановленому законом порядку не проводився.

29 грудня 1989 року ОСОБА_1 став власником 30/100 частин домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 1989 року, посвідченого Павловою Г. Є., державним нотаріусом Першої Миколаївської державної нотаріальної контори, реєстраційний номер 6-3949. 09 січня 1990 року вказаний договір купівлі-продажу зареєстрований у комунальному підприємстві «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 57.

24 грудня 2007 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у цивільній справі № 2-3-4620/07 затверджені за співвласниками домоволодіння АДРЕСА_2 ідеальні частки, а саме: ОСОБА_15 - 18/100, ОСОБА_8 - 28/100, ОСОБА_9 - 12/100, ОСОБА_1 - 30/100, ОСОБА_10 - 6/100, ОСОБА_11 - 6/100.

09 квітня 2008 року ОСОБА_11 , ОСОБА_10 подарували належні їм 12/100 частин вказаного домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд ОСОБА_16 та ОСОБА_5 в рівних частиках по 6/100 частин кожній.

16 жовтня 2008 року рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва у цивільній справі № 2-4-5686/08 за ОСОБА_6 визнано право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_9 на 12/100 частин вказаного домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 12 грудня 2016 року 28/100 часток вказаного домоволодіння належать ОСОБА_3 як спадкоємиці після смерті ОСОБА_8 . Право власності ОСОБА_3 зареєстровано в державному реєстрі 19 грудня 2016 року.

Згідно договору дарування від 12 вересня 2017 року ОСОБА_16 подарувала ОСОБА_4 6/100 часток в праві власності на домоволодіння з відповідною часткою належних до нього господарських та побутових будівель та споруд в АДРЕСА_2 .

02 жовтня 2012 року розпорядженням адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради № 187-р визнано готовою до експлуатації житлову побудову - мансарду літ. «Бмс» та тамбур літ. «б» (площа забудови 1,4 кв. м), які належать ОСОБА_1

26 жовтня 2012 року рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 1456 30/100 частинам домоволодіння із відповідною частиною господарських та побутових споруд АДРЕСА_2 , які належать позивачу надана нова адреса: АДРЕСА_2 .

У зв`язку з наданням нової адреси замість договору купівлі-продажу від 24 грудня 1989 року позивачу на вказану частину домоволодіння видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 грудня 2012 року. 26 грудня 2012 року свідоцтво про право власності зареєстровано у комунальному підприємстві «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер 38793683, номер запису - 24168 в книзі 155.

Як встановлено при дослідженні матеріалів інвентаризаційної справи № 2498, за адресою: АДРЕСА_2 , виділена земельна ділянка, загальною площею 884 кв. м (станом на 23 квітня 1932 року та 17 березня 1949 року.)

Станом на 25 квітня 1975 року на підставі рішення Центрального райвиконкому № 302 від 11 квітня 1975 року змінені ідеальні частки - ОСОБА_17 30/100, ОСОБА_21 70/100. При цьому станом на 1956 рік не було ні прибудов до житлового будинку літ. «В-1», ні будинку літ. «Н-1», ні гаражу літ. «Ж». Будинок літ. «Б» був в тих самих зовнішніх розмірах.

Як вбачається з технічного паспорту на домоволодіння та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, по АДРЕСА_2 - в цілому воно складається з 4-х житлових будинків: за літ. «А», загальною площею 73,4 кв. м, житловою площею 45,1 кв. м, літ. «Б», загальною площею 49,4 кв. м, житловою площею 30,6 кв. м, літ. «В», загальною площею 82,9 кв. м, житловою площею 51,8 кв. м, літ. «Н», загальною площею 19,4 кв. м, житловою площею 9,7 кв. м. До домоволодіння належать господарські та побутові споруди: сарай літ. «У'», вбиральня літ. «У», погріб літ. «Рпд», сарай літ. «И», вбиральня літ. «К''», гараж літ. «Ж'», сарай літ. «Е», душ літ. «К'», вбиральня літ. «М», літня кухня літ. «Р», сарай літ. «З», споруди І, ІІ, ІІІ, V, 5, огорожі 1, 2, 3, 4, 8, 10, 6, 8'.

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 29 березня 2018 року право власності на домоволодіння за адресою АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_4 на 6/100 часток (на підставі договору дарування від 12 вересня 2017 року), за ОСОБА_3 на 28/100 часток (на підставі свідоцтва про право на спадщину від 19 грудня 2016 року), за ОСОБА_7 на 9/100 часток (на підставі договору дарування № 1048 від 21 травня 2013 року - з визначенням конкретно визначених приміщень в житловому будинку літ. «А», 1/8 воріт № 2 та 1/8 замощення ІІІ).

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи від 29 грудня 2017 року № 125-092, проведеної судовим експертом Лесків С. А. , розроблено два варіанти виділу у користування позивачеві частини земельної ділянки - перший варіант по землекористуванню, що склалося на момент дослідження, другий варіант - згідно ідеальної частки співвласника ОСОБА_1 з урахуванням його побажання.

Так, відповідно до цього висновку, згідно даних геодезичної зйомки земельна ділянка АДРЕСА_2 неправильної багатокутної форми, фактична площа складає 862 кв. м, що не відповідає площі в 884 кв. м, як вказано у рішенні № 2001 від 20 жовтня 1957 року.

Згідно першого варіанту, розробленого по землекористуванню, що склався на момент дослідження - на земельну ділянку на момент дослідження є один в`їзд з боку вул. В. Морська через металеві ворота шириною 3,5 м в загальному користуванні всіх співвласників. Ділянка загального користування між співвласниками проходить від воріт шириною проїзду 2,92 м вздовж всієї дворової території до внутрішньої огорожі. Загальна площа земельної ділянки в загальному користуванні між співвласниками на момент дослідження складає 109,28 кв. м.

Житловий будинок літ. «Б-2» (літ. «Б») в користуванні співвласника ОСОБА_1 розташований уздовж фасадної межі в лівій боковій частині. Надвірні господарські будови розташовані вздовж лівої бокової межі та примикають до житлового будинку Б-2, вхід до житлового будинку через прибудову літ. «б-2» з боку дворової території. На час дослідження земельна ділянка в індивідуальному користуванні ОСОБА_1 , яка прилегла до житлового будинку та господарських споруд огороджена внутрішньою огорожею, яка проходить від верхнього кута задньої торцевої стіни житлового будинку до житлового будинку літ. «В2-2». Фактично позивач користується земельною ділянкою на момент дослідження 197,97 кв. м, з яких під будівлями 106,26 кв. м, під індивідуальною землею 58,93 кв. м, ділянка загального користування 109,28 кв. м - що на 60,63 кв. м менше від ідеальної долі 258,6 кв. м. Лінія розділової межі для даного варіанту проходить від лівої бокової межі вздовж фасадної межі вправо довжиною 4,85 м, поворот вверх вздовж лівої бокової стіни житлового будинку довжиною 26,95 м, поворот вліво до лівої бокової межі довжиною 6,9 м.

Відповідно до другого варіанту згідно ідеальної частки співвласника ОСОБА_1 , враховуючи щільність забудови земельної ділянки, розташування на ній житлових будинків і надвірних господарських будов, в користуванні кожного співвласника, а також наявність земельних ділянок під городом пропонується виділити в користування позивача частину земельної ділянки під городом, вільну від забудов, розташовану вздовж правої бокової межі в центральній частині, площею 60,63 кв. м, розміром 6,63-7,11 х 8,72- 9,04. При цьому фактично співвласник буде користуватися земельною ділянкою в домоволодінні 258,6 кв. м, що відповідає його ідеальній частці.

Як пояснили представники відповідачів у судовому засіданні, фактично городом на теперішній час користуються співвласники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і з обох боків цього городу розташовані спільна вбиральня та сарай у користуванні ОСОБА_5 . З цього городу вони мають намір виділити недостаючу ділянку ОСОБА_6 до її ідеальної частки.

Згідно довідки комунального підприємства «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 07 вересня 2018 року, наданої на запит суду, вбачається, що після перерахунку часток частка ОСОБА_1 становить 30/100 часток, тобто відповідає 3/10 частки на підставі договору купівлі-продажу від 29 грудня 1989 року. Як слідує з матеріалів вищезазначеної інвентаризаційної справи ця частка у 30/100 часток фактично не змінювалася від його первісного правопопередника - ОСОБА_17 з 1970-х років.

Відповідно до висновку експерта земельно-технічного дослідження від 21 грудня 2018 року № 18-1028/1029, проведеного Миколаївським відділенням Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз за заявою ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_6 по визначенню загальної площі, конфігурації та можливих варіантів порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_2 згідно первинних часток співвласників на вирішення експерта поставлені питання про загальну площу та конфігурацію земельної ділянки по АДРЕСА_2 та можливі варіанти порядку користування земельною ділянкою з врахуванням побажань сторін.

Виходячи з правовстановлюючих документів сторін, враховуючи первинні частки та фактичну площу ділянки 862 кв. м співвласникам на праві користування належить: ОСОБА_2 з часткою 5/100 - 43,1 кв. м, ОСОБА_3 з часткою 30/100 - 258,6 кв. м, ОСОБА_6 з часткою 15/100 - 129,3 кв. м, ОСОБА_1 з часткою 30/100 - 258,6 кв. м, ОСОБА_20 та ОСОБА_4 (об`єднали свої частки) з часткою 15/100 - 129,3 кв. м, ОСОБА_7 з часткою 5/100 - 43,1 кв. м.

Всього під будівлями 442,46 кв. м, з них під житловими 353,16 кв. м, під господарськими 89,3 кв. м, під городом та двором 419,54 кв. м. На момент проведення експертизи встановлено, що в користуванні сторін знаходяться наступні частини земельної ділянки: у користуванні ОСОБА_2 - 38,8 кв. м, ОСОБА_3 - 227,83 кв. м, ОСОБА_6 - 80,36 кв. м, ОСОБА_1 - 165,19 кв. м, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 - 155,16 кв. м, ОСОБА_7 - 67,62 кв. м, отже загальна площа земельної ділянки, що перебуває у користуванні співвласників 734,14 кв. м, у загальному користуванні - 127,86 кв. м.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини першої статті 90 ЗК УРСР (в редакції 1970 року) на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною.

Згідно з частиною першою статті 91 ЗК УРСР (в редакції 1970 року) особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок.

Відповідно до статті 120 ЗК України (в редакції на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій), статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника (землекористувача).

До особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду після 31 грудня 2003 року, згідно зі статтею 377 ЦК України, а з часу внесення змін до статті 120 ЗК України Законом України від 27 квітня 2007 року № 997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України» і згідно зі статтею 120 ЗК України, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором це не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Між позивачем та відповідачами не досягнуто згоди щодо користування земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм об`єкти нерухомого майна.

Нормами частини другої статті 6, частини першої статті 22, частини першої статті 23 ЗК України (в редакції 1991 року) передбачалося набуття громадянами права власності на земельні ділянки у разі одержання їх у спадщину та виникнення права власності після встановлення меж земельної ділянки в натурі і одержання державного акту про право власності на землю.

Аналогічними за змістом нормами статті 81 ЗК України також передбачено, що громадяни набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами, прийняття спадщини.

Спірна земельна ділянка на момент у власності сторін не перебуває, а знаходиться у їхньому постійному користуванні як співвласників домоволодіння, для обслуговування якого вона виділялася компетентними державними органами.

Частина четверта статті 120 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником (законним користувачем) відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Частиною першою статті 88 ЗК України передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності (законному користуванні - адже права постійних користувачів земельних ділянко підлягають судовому захисту нарівні з правами власника), здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку.

За аналогією, відповідно до частини четвертої статті 88 ЗК України учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки.

Виходячи з того, що володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або жилий будинок слід брати до уваги цю угоду. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок поділено в натурі.

Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Як видно із матеріалів інвентарної справи Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації, топографічного плану спірної земельної ділянки, в`їзд на земельну ділянку є спільним для сторін.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції з тих підстав, що виділ позивачу земельної ділянки згідно другого варіанту висновку № 125-092 судової земельно-технічної експертизи порушує права інших співвласників, які теж мають право на зазначену земельну ділянку та бажають його реалізувати, апеляційний суд не дослідив інших варіантів розподілу земельної ділянки, в тому числі, запропонованих відповідачами.

Відмовляючи в позові, апеляційний суд залишив без вирішення спір, не з`ясував можливості встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою з урахуванням інтересів усіх сторін спору.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, роз`яснити сторонам їх процесуальні права та обов`язки, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки судом апеляційної інстанції порушено вищенаведені норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 вересня 2019 рокув частині вирішення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Миколаївської міської ради про виділ у користування частини земельної ділянки скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська