Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.05.2021 року у справі №310/7480/19

Постанова

Іменем України

03 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 310/7480/19

провадження № 61-7764св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова В. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Бердянська міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Крилової О.

В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

від 30 березня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Бердянської міської ради про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Позов ОСОБА_1, з урахуванням поданих уточнень, мотивовано тим, що

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його тітка ОСОБА_2, після смерті якої відкрилася спадщина, до складу якою увійшла 1/2 частина квартири АДРЕСА_1, та яку у встановленому законом порядку прийняв її чоловік ОСОБА_3.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3, після смерті якого відкрилася спадщина, до складу якою увійшла квартира АДРЕСА_1 вцілому.

Позивач стверджував, що із 2007 року проживав однією сім'єю з ОСОБА_3, оскільки той потребував постійного догляду, та вважав, що в силу вимог статті 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті останнього. Інші спадкоємці після смерті ОСОБА_3 відсутні.

Також вказував, що у встановлений законом строк звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, однак нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу на спірну квартиру.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просив суд встановити факт його проживання разом із спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю за адресою: АДРЕСА_2 із

січня 2007 року по день смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнати за ним в порядку спадкування право на спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області, у складі судді Кошевої О. А., від 08 жовтня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1, разом із ОСОБА_3 однією сім'єю за адресою:

АДРЕСА_2 з січня 2007 року по день смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на спадкове майно ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, у вигляді квартири, розташованої за адресою:

АДРЕСА_2.

Суд першої інстанції виходив з того, що факт проживання ОСОБА_1 та спадкодавця ОСОБА_3 однією сім'єю із січня 2007 року по день смерті останнього підтверджений показаннями свідків, актом про проживання, проведенням ОСОБА_1 та ОСОБА_3 спільно ремонтних робіт у квартирі, придбанням меблів для спільного користування.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу Бердянської міської ради задоволено. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 жовтня

2020 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1.

Встановивши, що акт про проживання складений після смерті спадкодавця та не містить посилання на джерело інформації; ОСОБА_1 в період з січня 2007 року по день смерті ОСОБА_3 перебував у шлюбі з ОСОБА_4 та режим окремого проживання подружжя не встановлювався; місце проживання позивача було зареєстровано за адресою відмінною від адреси місця проживання спадкодавця; реалізуючи свої спадкові права після смерті ОСОБА_3, позивач надавав суперечливі пояснення щодо ступеня споріднення зі спадкодавцем, проживання з дружиною ОСОБА_4 та часу початку проживання в спірній квартирі; комунальні послуги за адресою спірної квартири сплачувалися за одну особу; спадкодавець ОСОБА_3 в період до 07 листопада 2012 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, - суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не довів факту спільного проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У поданій в травні 2021 року касаційній скарзі на постанову Запорізького апеляційного суду від 30 березня 2021 року ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржену апеляційного суду скасувати, залишивши в силі рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 жовтня 2020 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 травня 2021 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 30 березня 2021 року (повний текст складено 05 квітня 2021 року).

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що, приймаючи оскаржену постанову апеляційний суд не врахував висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 644/4284/17.

Крім того суд апеляційної інстанції не проаналізував показання свідків, допитаних судом першої інстанції; не врахував, що квартира де проживав позивач зі спадкодавцем має площу достатню для проживання двох осіб однієї статі; залишив поза увагою той факт, що оплата вартості послуг з опалення спірної квартири здійснюється відповідно до її площі, а не кількості осіб, які в цій квартирі проживають/зареєстровані; не врахував, що законодавство України не забороняє особі мати зареєстроване місце проживання, відмінне від місця фактичного проживання; взяв до уваги докази із кримінального провадження, яким ще не було надано оцінку слідчим, прокурором та відповідним судом у кримінальному судочинстві.

Крім того відкривши апеляційне провадження за апеляційною скаргою Бердянської міської ради, яка подана із пропуском встановленого законом строку та підписана неуповноваженою особою, апеляційний суд порушив вимоги ЦПК України.

Також суд апеляційної інстанції не врахував той факт, що жодних інших спадкоємців після смерті ОСОБА_6, крім заявника немає.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У червні 2021 року Бердянською міською радою подано до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову Запорізького апеляційного суду від 30 березня 2021 року залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина, до складу якої увійшла 1/2 частина квартири АДРЕСА_1.

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_2 є її чоловік ОСОБА_3.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої увійшла квартира АДРЕСА_1.

Відомості про спадкоємців першої, другої та третьої черги після смерті ОСОБА_3 відсутні.

07 вересня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Бердянської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, зазначивши, що померлий є його дядьком.

26 листопада 2015 року державний нотаріус Бердянської державної нотаріальної контори Запорізької області Тищук Н. Ю. винесла постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на квартиру АДРЕСА_1 та наявністю зареєстрованих обтяжень на квартиру.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області із позовом до Бердянської міської ради про захист права власності на майно - прийняту спадщину у вигляді зазначеної квартири (справа № 310/1872/17).

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 23 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 12 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду від 09 серпня 2018 року в справі № 310/1872/17, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

У провадженні Бердянського МВ ГУМВС України в Запорізькій області перебуває кримінальне провадження № 12013080130007406, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25 грудня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 190 Кримінального кодексу України за фактом незаконного заволодіння квартирою АДРЕСА_1.

На час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, та був зареєстрований за адресою, відмінною від місця реєстрації спадкодавця ОСОБА_3.

Режим окремого проживання подружжя ОСОБА_7 не встановлювався.

Спадкодавець ОСОБА_3 у період з 25 липня 2012 року по 7 листопада 2012 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5.

Свідок ОСОБА_8 (голова ОСББ "Набережний квартал, 4") пояснила суд, що у 2015,2016,2020 роках ОСОБА_1 звертався до неї, як голови ОСББ з питань діяльності об'єднання та щодо затвердження акту про проживання його та ОСОБА_3 у період 2007-2013 років у квартирі АДРЕСА_1. Вона кілька разів була у вказаній квартирі. У квартирі було чисто, прибрано, зроблений ремонт. Акт про проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період 2007-2013 років підписала як голова ОСББ на підставі пояснень сусідів. Особисто у вказані роки із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не була знайома.

Свідки ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_4 стверджували, що

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 проживали однією сім'єю. При цьому сідок ОСОБА_9 вказувала, що є сусідкою ОСОБА_3 та регулярно бачила їх разом із ОСОБА_1, у тому числі, під час сумісних прогулянок, здійснення ними покупок продуктів харчування, занесення придбаних меблів у квартиру, здійснення ремонтних робіт у квартирі. У зв'язку із зазначеним їй стало зрозуміло, що вони складають одну сім'ю. Свідок ОСОБА_11, вказувала, що є троюрідною сестрою ОСОБА_1 та із спілкування зі ОСОБА_1 і ОСОБА_3, зрозуміла, що у них була домовленість про те, що квартира перейде як спадок ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3, натомість, ОСОБА_1 буде доглядати ОСОБА_12. Свідок ОСОБА_4 (колишня дружина позивача) вказувала, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_3 фактично склалися відносини батька і сина, вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, та існувала домовленість, що ОСОБА_1 доглядає ОСОБА_3, а той залишає йому квартиру, у якій вони проживали

Позиція Верховного Суду

За змістом частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин 1 -2 статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1258 ЦК України.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.

Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постановах

від 03 травня 2018 року у справі № 304/1648/14-ц (провадження № 61-6953св18), від 20 липня 2020 року у справі № 146/1825/18 (провадження № 61-20715св19), від 09 квітня 2021 року у справі № 334/9088/15-ц (провадження № 61-3411св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 438/1456/18 (провадження № 61-2740св20) та ін.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених частиною 1 статті 81 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 -3 статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що ОСОБА_1 не довів в установленому законом порядку, що він та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6, апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Сам по собі догляд ОСОБА_1 за спадкодавцем під час його хвороби, придбання продуктів харчування та меблів, проведення ремонтних робіт в квартирі спадкодавця не є безумовними підставами для встановлення факту проживання однією сім'єю.

Апеляційний суд обґрунтовано врахував, що в період який ОСОБА_1 просив визначити, як час проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, і позивач і ОСОБА_3 кожен перебував у зареєстрованому шлюбі.

Крім того, апеляційний суд звернув увагу, що ОСОБА_1 реалізуючи свої спадкові права та в рамках кримінального провадження щодо незаконного заволодіння спірною квартирою зазначав суперечливу інформацію щодо наявності зі спадкодавцем родинних відносин, ступеню спорідненості зі спадкодавцем та часу початку проживання зі спадкодавцем однією сім'єю.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки показанням свідків та письмовим доказам, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів. Постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованою та містить відповідні висновки щодо оцінки доказів, в межах підстав та предмету позову.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Відповідно до частини 1 статті 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 354 ЦПК України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Аналіз вказаних положень процесуального закону дає підстави для висновку, що передбачені частиною 2 статті 354 ЦПК України обставини є безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження.

Мотивуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції від 08 жовтня 2020 року, представник Бердянської міської ради стверджувала, що копію рішення суду відповідач отримав 26 жовтня 2020 року, після чого протягом тридцяти днів

(19 листопада 2020 року) подав відповідну апеляційну скаргу.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження з урахуванням положень статті 354 ЦПК України, апеляційний суд ухвалою від 01 лютого 2021 року поновив міській раді строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

При цьому, з урахуванням вказаних обставин та часу, який пройшов після ухвалення рішення суду першої інстанції, таке поновлення строку, не порушувало принципу res judicata та сприяло реалізації права відповідача на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до частини 3 статті 356 ЦПК України апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або представником такої особи.

Частиною 3 статті 58 ЦПК України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Отже, наведені вище положення законодавства передбачають можливість здійснення процесуального представництва юридичної особи як у порядку самопредставництва, так і іншими особами як представниками юридичної особи.

Самопредставництво юридичної особи - це право одноосібного виконавчого органу (керівника) чи голови (уповноваженого члена) колегіального виконавчого органу безпосередньо діяти від імені такої особи без довіреності, представляючи її інтереси в силу закону, статуту, положення.

У порядку самопредставництва юридичну особу може представляти за посадою її керівник або інші особи, повноваження яких підтверджуються відповідно до частини 3 статті 56 ГПК України.

Аналіз наведених вище законодавчих положень дає підстави для висновку, що визнання особи такою, що діє в порядку самопредставництва, необхідно, щоб у відповідному законі, статуті, положенні чи трудовому договорі (контракті) було чітко визначене її право діяти від імені такої юридичної особи (суб'єкта владних повноважень без права юридичної особи) без додаткового уповноваження (довіреності).

Апеляційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08 жовтня 2020 року від імені Бердянської міської ради підписано головним спеціалістом відділу з представництва інтересів міської ради в судах Бердянської міської ради ОСОБА_13, яка на підтвердження своїх повноважень надала суду: положення про з представництва інтересів міської ради в судах Бердянської міської ради, затверджене рішенням виконавчого комітету Бердянської міської ради № 183 від 12 травня 2020 року відповідно до підпункту 5) пункту 1 розділу 4 якого посадові особи відділу в порядку самопредставництва мають право оскаржувати рішення суду у визначеному законом порядку; копію посвідчення № 235, виданого 05 травня 2020 року; копію розпорядження Бердянського міського голови № 215-к від 04 травня 2020 року "Про переведення ОСОБА_13".

Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційна скарга від імені Бердянської міської ради підписана уповноваженою на те особою, а доводи касаційної скарги в цій частині є помилковими.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови не впливають, Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 30 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В.

Шипович