Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.10.2023 року у справі №645/6335/20
Постанова КЦС ВП від 11.10.2023 року у справі №645/6335/20

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 645/6335/20

провадження № 61-8844св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О., Яремка В. В.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Міністерство оборони України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2021 року у складі судді Сілантьєвої Е. Є. та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Бутенко С. Б., Прядкіної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

В обґрунтування заяви зазначав, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харкові. Його батьками є ОСОБА_2 - батько, ОСОБА_3 -мати. 23 травня 2003 року шлюб між батьками розірвано. Проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де був зареєстрований та постійно проживав разом із ОСОБА_2 до його смерті.

Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув його батько сержант ОСОБА_2 . За цим фактом у військовій частині проведено розслідування, за результатами якого складено акт про нещасний випадок та видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 15 лютого 2019 року № 418, відповідно до якого нещасний випадок та загибель батька вважати такими, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби. На підставі довідки про причину смерті від 26 січня 2019 року № 150 видано свідоцтво про смерть від 29 січня 2019 року серії НОМЕР_2 .

Відповідно до витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Північного регіону про встановлення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців від 10 травня 2019 року № 209 - травма і причина смерті сержанта ОСОБА_2 пов`язані з виконанням обов`язків військової служби.

Вказував, що подав до ІНФОРМАЦІЯ_3 пакет документів для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю батька. ІНФОРМАЦІЯ_3 вказаний пакет документів з висновком направлено до Департаменту фінансів Міністерства оборони України для вирішення питання призначення одноразової грошової допомоги. В цьому висновку також зазначено, що він (син загиблого - ОСОБА_1 ) не має права на одержання грошової допомоги.

Зазначав, що у липні 2019 року отримав витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням та виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 31 травня 2019 року № 69, яким йому відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що на час загибелі батька він досяг повноліття, не має статусу дитини або утриманця, проживав з дідом. Крім того, у витязі зазначено, що до матеріалів не додано посвідчення «Член сім`ї загиблого».

Після прийняття Другим апеляційним адміністративним судом 05 березня 2020 року судового рішення у справі № 520/10629/19, яким задоволено його адміністративний позов до Міністерства оборони України, з витягу з протоколу засідання Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 16 липня 2020 року № 103 йому стало відомо, що комісія знову дійшла висновку про скасування попереднього рішення та відмову в призначенні одноразової грошової допомоги.

У витязі від 31 травня 2019 року № 69 та у витязі від 16 липня 2020 року № 103 зазначається, що комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги йому як сину загиблого внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби, сержанта ОСОБА_2 , оскільки відповідно до положень статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Також, на обґрунтування відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, у витягах вказується, що він досяг повноліття, на час загибелі батька його вік перевищував 23 роки, тобто він не має правового статусу дитини (відповідно до СК України) або утриманця загиблого (відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб). Посвідчення «Член сім`ї загиблого» до матеріалів не додано. Тож комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, повторно відмовила заявнику у виплаті одноразової грошової допомоги на тій підставі, що останнім до матеріалів не додано посвідчення «Член сім`ї загиблого».

Враховуючи викладене та з урахуванням уточнень, просив суд встановити факт того, що він на час загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був членом сім`ї свого батька, загиблого (померлого) військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання обов`язків військової служби.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року, заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт того, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час загибелі військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , був членом сім`ї свого батька, загиблого (померлого) військовослужбовця ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 під час виконання обов`язків військової служби.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суди дійшли висновку, що заявник є сином померлого ОСОБА_2 , був зареєстрований разом з батьком за однією адресою, тому він є членом сім`ї свого батька ОСОБА_2 .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

13 червня 2023 року Міністерство оборони України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про закриття провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2023 року поновлено Міністерству оборони України строк на касаційне оскарження судових рішень; відмовлено у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги; касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме: сплатити судовий збір за подання касаційної скарги.

03 липня 2023 року від Міністерства оборони України на адресу Верховного Суду надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, а саме: заява про усунення недоліків; копія платіжної інструкції про сплату судового збору за подання касаційної скарги.

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Зокрема, у касаційній скарзі зазначено, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц, Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19, Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц.

Рух справи у суді касаційної інстанції, позиції інших учасників справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали. У задоволенні клопотання Міністерства оборони України про зупинення дії судових рішень відмовлено.

У липні 2023 року справа № 645/6335/20 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року справу № 645/6335/20 призначено до судового розгляду у складі колегії п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої та третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками записані: ОСОБА_2 - батько, ОСОБА_3 - мати, що підтверджується копією свідоцтва про народження від 20 травня 1993 року серії НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 7).

23 травня 2003 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу від 24 травня 2003 року серії НОМЕР_4 (т. 1, а. с. 9).

За змістом довідки про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 05 лютого 2019 року за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані та постійно проживали ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 8).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (т. 1, а. с. 11).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 лютого 2019 року № 50, сержанта ОСОБА_2 , гранатометника механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону, який помер внаслідок дорожньо-транспортної пригоди 23 січня 2019 року у результаті множинних переломів кісток скелету, виключено зі списків Збройних Сил України, зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 23 січня 2019 року. Смерть сержанта ОСОБА_2 вважати такою, що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби. (т. 1, а. с. 54).

Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 31 травня 2019 року за № 69 ОСОБА_1 відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги (т. 1, а. с. 18).

16 липня 2020 року рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2020 року у справі № 520/10629/19, скасовано пункт 3 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 31 травня 2019 року № 69 та відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3) - сину загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 сержанта ОСОБА_2 , оскільки відповідно до статті 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. На час загибелі батька вік ОСОБА_1 перевищував 23 роки, тобто він не має правового статусу дитини (відповідно до СК України) або утриманця загиблого (відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб»). Посвідчення «Член сім`ї загиблого» до поданих документів ОСОБА_1 не додано (т. 1, а. с. 19).

Задовольняючи у цій справі заяву ОСОБА_1 , суди дійшли висновку, що останній є близьким родичем померлого ОСОБА_2 , а саме його сином; був зареєстрований разом з батьком за однією адресою, тому він є членом сім`ї свого батька ОСОБА_2 .

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Право, застосоване судом

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 сформульовано висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.

Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року у справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року у справі № 641/5187/20.

Правова природа відносин, що виникли між учасниками справи

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У статті 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначений Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, (далі - Порядок).

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено право кожної особи звернутися до адміністративного суду, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (пункт 1 частини першої цієї статті).

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Міністерство оборони України є спеціально уповноваженим суб`єктом, який уповноважений на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975, яку має на меті отримати ОСОБА_1 у разі встановлення факту того, що він є членом сім`ї свого батька, який загинув під час виконання обов`язків військової служби.

Визначаючи, чи пов`язується зі встановлення зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю фізичних осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Вимоги ОСОБА_1 пов`язані з доведенням наявності підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками, їх виникненням, існуванням та припиненням. Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов`язані з публічно-правовими відносинами заявника з державою, а отже, не підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.

Верховний Суд врахував, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України виник спір, пов`язаний з доведенням наявності підстав для підтвердження за ним певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, не пов`язаного з будь-якими цивільними права та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням. Тож за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, відповідно, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства шляхом оскарження рішення Міністерства оборони України про відмову у виплаті заявнику одноразової допомоги, і саме в рамках такої справи заявник повинен доводи наявність підстав для виплати.

Тому у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення заявника до суду, яка полягає у підтвердженні його певного соціального статусу. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення.

Верховний Суд, врахувавши визначені законом завдання цивільного судочинства, визнає недопустимим ініціювання судового провадження у порядку цивільного судочинства з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у провадженні у порядку адміністративного судочинства чи з метою створення поза межами останнього передумов для визнання доказу, отриманого у такому провадженні, належним та допустимим.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного, вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту того, що він є членом сім`ї свого батька, який загинув під час виконання обов`язків військової служби, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства. Цей спір ОСОБА_1 з Міністерством оборони України підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Подібні по суті висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду Касаційного цивільного судувід 23 травня 2022 року у справі № 539/4118/19.

Перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування рішень судів попередніх інстанцій та закриття цивільного провадження у цій справі, оскільки спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, на що вказувало у своїй скарзі Міністерство оборони України, посилаючись на неврахування судами при постановленні оскаржуваних судових рішень висновків, сформульованих у справах № 287/167/18-ц, № 539/4118/19, № 290/289/22-ц.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити заяву без розгляду у відповідній частині.

За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із закриттям провадження у справі.

На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України Верховний Суд вважає за необхідне роз`яснити заявнику, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду, протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови він може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 255 256 400 402 409 414 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11 лютого 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2022 року скасувати, провадження у справі закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Попередити ОСОБА_1 про те, що в разі неподання ним протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови заяви про направлення справи за встановленою юрисдикцією, справу буде повернуто до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко