Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 01.03.2018 року у справі №635/1357/17

Постанова

Іменем України

11 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 635/1357/17

провадження № 61-8579св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Циркунівська сільська рада Харківського району Харківської області,

третя особа - відділ архітектури та містобудування Харківської районної державної адміністрації Харківської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 травня 2017 року у складі судді Панас Н. Л. та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Карімової Л. В., Бурлака І. В., Яцини В. Б.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області, третя особа - відділ архітектури та містобудування Харківської районної державної адміністрації Харківської області, про зобов'язання вчинити певні дії та призупинення прийняття генерального плану.

Позовна заява мотивована тим, що її район планувався в 1993 році, та відводилися ділянки у приватну власність згідно з Проектом детального планування розвитку села Тищенки, розробленого АПБ Харківського району і підписаного головним архітектором Харківського району в 1993 році. АДРЕСА_1, на якій вона та її сусіди побудували свої будинки і живуть в них постійно, запланована головною вулицею району шириною 25 м. У 1995 році позивач придбала належну їй земельну ділянку кадастровий

№ НОМЕР_1, у ОСОБА_6, який отримав її в 1993 році.

Земельна ділянка НОМЕР_2, на протилежній стороні вулиці, була виділена у

1993 році ОСОБА_7, яким у порушення вимог закону захоплено межі дороги, в зв'язку з чим ширина вулиці з 25 м звужена до 11 м.

За перевіркою міжрайонної прокуратури ОСОБА_7 самозайняв 0,0385 га. В 2011 році на ділянці загального користування НОМЕР_3, суміжна з ділянкою НОМЕР_2 з прив'язкою до самозайнятої ділянки, таким чином між ділянками НОМЕР_4 та

НОМЕР_2 має місце земельна ділянка, яка не обліковується ніякими документами.

Позивач зазначала, що при виділенні землі ОСОБА_8 сільська рада порушила вимоги пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677 «Про затвердження порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», статтю 50 Закону України «Про землеустрій», статтю 118 ЗК України.

Згідно відповідей заступника голови обласної державної адміністрації Шахненко Є. Д. та начальника відділу містобудування та архітектури Харківського району Троценко О. О. ОСОБА_8 виділена ділянка, яка порушує червону лінію вулиці, ширину вулиці зменшено, що не відповідає Проекту детального планування.

Влітку 2016 року відповідачем була проведена геодезична зйомка, на яку накладено Проект 1993 року, при накладені виявлено, що земельні ділянки

АДРЕСА_1 та будинок ОСОБА_7 майже співпали, окрім ділянок ОСОБА_7 які розташовувалися по серед вулиці. За проектом 1993 року ділянка НОМЕР_2 має 16,3 сотки, ділянка загального користування НОМЕР_5 - 19 соток, а ОСОБА_11 за перевіркою прокуратури займає більше 45 соток.

За таких обставин ОСОБА_4 просила зобов?язати Циркунівськку сільську раду Харківського району Харківської області відновити АДРЕСА_1 шириною 25 м згідно з Проектом детального планування розвитку села Тищенки 1993 року з додержанням всіх державних будівельних норм, що стосується безпеки руху і повернути її громаді; призупинити створення та введення в дію нового генерального плану села Циркуни, Харківського району, Харківської області до вирішення проблеми з поновленням АДРЕСА_1

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 30 травня

2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено порушення відповідачем її прав.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 травня

2017 року залишено без змін.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

14 листопада 2017 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що відповідачем при виділенні ОСОБА_8 земельної ділянки порушено вимоги законодавства, права та інтереси як громади на безпеку життя, так і її особисті права на приватну власність згідно статті 41 Конституції України, і вона вимагала в своєму позові усунення цих порушень будь-яким шляхом.

Судами не враховано, що на підставі частини четвертої статті 83 ЗК України та Проектом 1993 року сільська рада повинна за суспільною необхідністю повернути всі землі загального користування.

14 листопада 2017 року особа яка не приймала участі у справі -

ОСОБА_5 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуваними судовими рішення порушуються його права та права громади.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У січні 2018 року до Верховного Суду від ОСОБА_4 надійшла заява.

Заява мотивована тим, що в останньому варіанті генерального плану їхню ділянку нарешті зобразили вірно, про що на копії ОСОБА_4 було поставлено особистий підпис.

13 лютого 2018 року касаційні скарги передано судді-доповідачу.

24 квітня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачу.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (стаття 10, частина перша статті 11 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій).

Частина перша статті 1 ЦК України визначає, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК України).

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (стаття 60 ЦПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій).

Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що саме Циркунівською сільською радою Харківського району Харківської області порушено її права. Крім того, позовна заява не містить аргументів про те, які саме обставини, на думку позивача, свідчать про порушення її прав з боку відповідача та не надано відповідних доказів, оскільки доводи позовної заяви, апеляційної скарги та касаційної скарги ОСОБА_4 зводяться до самовільного розширення ОСОБА_7 своєї земельної ділянки. Тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв?язку з їх недоведеністю.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_5 висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. При цьому доводи касаційної скарги зводяться до порушення прав громади. Однак, а ні ОСОБА_5, а ні громада, не є стороною у даній справі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня

2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги без задоволення, а рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 травня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від

26 жовтня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_5, ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 30 травня

2017 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 26 жовтня

2017 року, залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська