Історія справи

Постанова КЦС ВП від 11.09.2024 року у справі №689/2172/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2024 року

м. Київ

справа № 689/2172/23

провадження № 61-4355св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (третя особа за об`єднанимпозовом) - ОСОБА_1 ,

позивач за об`єднаним позовом (третя особа за первісним позовом) - ОСОБА_2 ,

відповідач за первісним та об`єднаним позовами - ОСОБА_3 ,

третя особа за первісним та об`єднаним позовами - приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Динько Галина Антонівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2023 року у складі судді Кульбаби А. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2024 року у складі колегії суддів: Талалай О. І., Корніюк А. П., П`єнти І. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Динько Г. А., ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4 .

02 серпня 2023 року вона дізналась про існування заповіту, яким батько заповів належний йому будинок по АДРЕСА_1 їй та її рідному брату ОСОБА_2 . Вказувала, що до цього дня про існування заповіту не знала.

У зв`язку з цим, 14 серпня 2023 року вона звернулася до приватного нотаріуса Хмельницького районного нотаріального округу Динько Г. А., яка на її усне звернення повідомила, що вона пропустила шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, тому свідоцтво про право на спадщину за заповітом не може бути видане. Рекомендовано звернутися до суду з позовом про визначення їй додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Вважає, що строк для подання заяви про прийняття спадщини вона пропустила з поважних причин, оскільки не знала про існування заповіту. При цьому посилалася на те, що з 16 травня 2022 року до 14 червня 2022 року перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні оперативної гінекології, тазової хірургії та ендоскопічної гінекології КНП «Хмельницька обласна лікарня» ХОР.

З урахуванням викладених обставин ОСОБА_1 просила суд визначити їй додатковий строк шість місяців з дня набрання рішенням суду законної сили для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .

У жовтні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Хмельницької області Динько Г. А., ОСОБА_1 , про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю та ведення спільного господарства.

Позов мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_4 .

З 2000 року він постійно проживав разом з батьком по АДРЕСА_1 , проживав з ним і на час його смерті, вів з ним спільне господарство. Тому вважає, що в силу вимог статті 1269 Цивільного кодексу України він є таким, що прийняв спадщину після смерті батька.

Батько залишив заповіт, але про існування вказаного документа йому (позивачу) стало відомо лише після отримання позовної заяви сестри.

Також посилався на те, що загубив свій паспорт і не мав можливості звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

З урахуванням викладених обставин ОСОБА_2 просив суд встановити факт його спільного проживання однією сім`єю разом із ОСОБА_4 в період з 01 січня 2015 року по 23 січня 2022 року.

Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 26 жовтня 2023 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та цивільну справу за позовом ОСОБА_2 об`єднано в одне провадження. Об`єднаній справі присвоєно № 689/2172/23.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні вказаних позовів, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності та необґрунтованості.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржили його в апеляційному порядку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишені без задоволення, рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2023 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

14 березня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 , ухвалити в цій частині нове рішення, яким її позов задовольнити.

28 березня 2024 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2024 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 , ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позов задовольнити.

Касаційні скарги мотивовані тим, що оскаржувані судові рішення ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 06 травня 2024 року ОСОБА_3 просить суд касаційні скарги залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження за поданими касаційними скаргами та витребувано матеріали цивільної справи.

18 квітня 2024 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 є дітьми ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої увійшов житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 1,54 га з кадастровим номером 6825884800:04:019:0010, яка розташована за адресою: Пасічнянська сільська рада, Ярмолинецький район, Хмельницька область

04 січня 2022 року приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Терлич О. Л. посвідчила заповіт, згідно з яким ОСОБА_4 заповів належну йому на праві власності земельну ділянку площею 1,54 га, кадастровий номер 6825884800:04:019:0010, яка розташована за адресою: Пасічнянська сільська рада, Ярмолинецький район, Хмельницька область, ОСОБА_5 , а належний йому на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

13 липня 2022 року приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Динько Г. А. завела спадкову справу № 108/2022 (у Спадковому реєстрі номер 69468231) щодо майна померлого ОСОБА_4 на підставі заяви спадкоємиці за законом ОСОБА_3

14 серпня 2023 року приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Динько Г. А. на усне звернення ОСОБА_1 повідомила про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті батька ОСОБА_4 у зв`язку з тим, що вона пропустила шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини.

12 жовтня 2023 приватний нотаріус Хмельницького районного нотаріального округу Динько Г. А. повідомила ОСОБА_2 на його усне звернення щодо оформлення спадщини після смерті батька ОСОБА_4 про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки він пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до довідки Ярмолинецької селищної ради № 1922 від 13 березня 2022 року ОСОБА_4 на день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 був зареєстрований один за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з довідкою Ярмолинецької селищної ради № 94 від 06 вересня 2023 року ОСОБА_2 проживає без реєстрації місця проживання у АДРЕСА_1 .

Згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні оперативної гінекології, тазової хірургії та ендоскопічної гінекології КНП «Хмельницька обласна лікарня» ХОР з 16 травня 2022 року до 14 червня 2022 року.

Судами встановлено, що з 27 грудня 2021 року до 23 січня 2022 року спадкодавець ОСОБА_4 проживав у доньки ОСОБА_1 , оскільки хворів та потребував сторонньої допомоги.

Ці обставини підтвердили в судовому засіданні допитані в якості свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які повідомили, що ОСОБА_4 постійно проживав з донькою ОСОБА_3 , а незадовго до своєї смерті переїхав до іншої доньки - ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_8 пояснив, що ОСОБА_4 не проживав постійно разом із ОСОБА_2 , з 2014 року по декілька тижнів проживав у ОСОБА_1 , в ОСОБА_2 та у ОСОБА_3 , 26 грудня 2021 року переїхав до ОСОБА_1 та в с. Пасічну більше не повертався.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2023 року та постанова Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2024 року відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт є одностороннім правочином, оскільки залежить виключно від волі заповідача (стаття 1233 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з положеннями статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Таким чином, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постанові від 23 серпня 2017 року № 6-1320цс17, а також у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61-21447св19).

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

При вирішенні справ про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини слід також враховувати, що додатковий строк визначається у разі, якщо суд визнає причини пропуску строку для прийняття спадщини поважними. У зазначеній категорії справ є обов`язковим обґрунтування в мотивувальній частині судового рішення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема, з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Таким чином, необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, що випливає з принципу свободи заповіту, проте таку необізнаність суд не повинен ототожнювати з його (спадкоємця) незнанням про його право на спадкування загалом, оскільки в такому випадку особа з незалежних від неї причин не вчиняє юридично значущих дій, які пов`язані з набуттям нею певних прав, що випливають із спадкування.

Коли ж особа усвідомлює чи повинна усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування або кожної наступної черги спадкоємців за законом, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування, і не вчиняє активних дій, спрямованих на прийняття спадщини (засвідчення своєї згоди на вступ у всі правовідносини спадкодавця) виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24).

Із матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_1 є донькою спадкодавця ОСОБА_4 , у зв`язку із чим повинна була усвідомлювати, що вона є учасником процесу спадкування, зокрема на підставі своєї спорідненості зі спадкодавцем як спадкоємець першої черги спадкування.

При таких обставинах, оскільки ОСОБА_1 у визначений законом строк не вчинили активних дій, спрямованих на прийняття спадщини, виходячи з обставин, які не пов`язані з об`єктивними, непереборними та істотними труднощами для своєчасного прийняття спадщини, то її необізнаність про наявність заповіту не може розглядатися як підстава для визначення їй додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.

Згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні у відділенні оперативної гінекології, тазової хірургії та ендоскопічної гінекології КНП «Хмельницька обласна лікарня» лише в період з 16 травня 2022 року до 14 червня 2022 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що матеріали справи не містять достатніх доказів на підтвердження того, що хвороба позивачки перешкоджала поданню нею заяви про прийняття спадщини.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки, позивачка не надала беззаперечних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини, не довела наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк, що згідно зі статтею 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком, тому оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові в частині позовних вимог ОСОБА_1 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є законними й обґрунтованими.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 .

Відповідно до частини першої статті 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

За змістом норми статті 1268 ЦК України порядок прийняття спадщини встановлюється залежно від того чи проживав постійно спадкоємець разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Так, відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Частина третя статті 1268 ЦК України вимагає наявність фактичного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не саму реєстрацію місця проживання за адресою спадкодавця, що можуть бути відмінними один від одного.

У відповідності до статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться. Для того щоб спадкоємець вважався таким, що прийняв спадщину, самого факту спільного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини недостатньо. Необхідно, щоб таке проживання було постійним.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 572/1774/20 (провадження № 61-8679св21), від 25 червня 2024 року у справі № 161/18311/22 (провадження № 61-2634св24).

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій, у цій справі за позовом ОСОБА_2 підлягав дослідженню факт постійного проживання позивача зі спадкодавцем - його батьком ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, тобто на 23 січня 2022 року, встановлення якого необхідно позивачу як спадкоємцю за заповітом для оформлення спадкових прав.

Судом першої інстанції допитувались в якості свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , які повідомили, що спадкодавець ОСОБА_4 постійно проживав з донькою ОСОБА_3 , а незадовго до своєї смерті переїхав до іншої доньки - ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що ОСОБА_4 не проживав постійно разом із ОСОБА_2 , з 2014 року по декілька тижнів проживав у ОСОБА_1 , в ОСОБА_2 та у ОСОБА_3 , а 26 грудня 2021 року переїхав до ОСОБА_1 та в с. Пасічну більше не повертався.

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом частин першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки ОСОБА_2 не надав належних доказів на підтвердження його постійного спільного проживання разом із ОСОБА_4 , зокрема на час відкриття спадщини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання зі спадкодавцем.

Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційних скарг про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 21 грудня 2023 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 04 березня 2024 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов