Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.07.2018 року у справі №524/7790/16

Постанова

Іменем України

11 червня 2020 року

м. Київ

справа № 524/7790/16

провадження № 61-37159св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яка підписана представником Білоусом Андрієм Володимировичем, на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 грудня 2017 року в складі судді: Кривич Ж. О. та постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2018 року в складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Кузнєцової О. Ю.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсною та неукладеною додаткової угоди до кредитного договору, зобов`язання провести перерахунок боргу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що додатковою угодою від 16 серпня 2013 року до кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 27 травня 2008 року передбачено збільшення розміру кредитної невідновлювальної лінії не шляхом реального збільшення суми кредиту, а за рахунок додавання суми пені, на яку відповідно до пункту 1 додаткових угод повинна бути зменшена заборгованість по кредиту, та за рахунок коштів на страхування майна і особистого страхування, тоді як позивач не укладав додаткових договорів страхування, які б передбачали збільшення страхових платежів на суму 12 836,14 доларів США, а банк таких коштів не перераховував.

Оскільки кошти по кредитному договору в сумі 12 836,14 доларів США на страхові виплати та 287 621,84 грн кредиту позивач не отримував, то додаткова угода від 16 серпня 2013 року є неукладеною та не породжує для сторін взаємних прав і обов`язків.

ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:

визнати недійсною та неукладеною додаткову угоду з додатком від 16 серпня 2013 року до кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 27 травня 2008 року;

зобов`язати банк здійснити перерахунок всіх сплачених ним платежів за кредитним договором згідно з первісними письмово погодженими умовами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неукладеною додаткову угоду від 16 серпня 2013 року з додатком до неї до кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 27 травня 2008 року. Зобов`язано АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок платежів по кредитному договору № PLRPGK0000000002 від 27 травня 2008 року без врахування умов додаткової угоди від 16 серпня 2013 року з додатком до неї. У задоволенні позовних вимог про визнання додаткової угоди від 16 серпня 2013 року та додатку до неї недійсними відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанцій мотивовано тим, що додаткова угода від 16 серпня 2013 року та додаток до неї не є укладеними, оскільки в них відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди щодо ціни договору, не передано кошти у розмірах, передбачених додатковою угодою, додаток не містить всіх платежів, передбачених додатковою угодою). Оскільки визнати недійсним можливо лише договір, який було укладено, то суд першої інстанції відмовив у частині позовних вимог про визнання недійсною вказаної додаткової угоди та додатку до неї.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 грудня 2017 року в частині визнання неукладеною додаткову угоду з додатком до неї від 16 серпня 2013 року та в частині відмови у визнанні недійсною додаткової угоди від 16 серпня 2013 року з додатком до неї скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення.

Визнано недійсною додаткову угоду від 16 серпня 2013 року з додатком до неї до кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 27 травня 2008 року.

У задоволенні позовних вимог щодо визнання неукладеною додаткової угоди з додатком до неї від 16 серпня 2013 року відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що положення додаткової угоди від 16 серпня 2013 року до кредитного договору від 27 травня 2008 року, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо збільшення розміру кредитної невідновлювальної лінії не шляхом реального збільшення суми кредиту, а за рахунок додавання суми пені, на яку відповідно до пункту 1 додаткових угод повинна бути зменшена заборгованість по кредиту, - є несправедливими та згідно статті 215 ЦК України недійсними. Також недійсними є умови додаткової угоди щодо збільшення суми кредиту за рахунок збільшення сум на сплату страхових платежів з 3 327,30 доларів США до 12 836,14 доларів, оскільки, відповідно до повідомлення ПАТ «СК «ІГОСТРАХ» від 10 січня 2017 року на рахунок страхової компанії за період 2008-2014 роки надходили платежі по 1 250 грн щорічно за договором страхування майна за рахунок кредитної лінії № PLRPGK0000000002 від 27 травня 2008 року. Останній договір страхування діяв з 27 травня 2014 року по 26 травня 2015 року та припинив свою дію. Інших платежів не надходило.

Суд першої інстанції не врахував рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 травня 2016 року, ухваленого за наслідками розгляду справи за позовом АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27 травня 2008 року. Цим рішенням апеляційного суду частково задоволено позов АТ «Приватбанк» та стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість станом на 20 травня 2015 року за кредитним договором № PLRPGK0000000002 від 27 травня 2008 року в сумі 15 498,83 доларів США - заборгованості по тілу кредиту; 4 542,92 доларів США - відсотки, а всього 20 041,75 доларів США, що за курсом НБУ становить 506 455,02 грн та 25 572,75 грн штрафу. Апеляційний суд вважав, що положення додаткових угод, в тому числі додаткової угоди від 16 серпня 2013 року, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо збільшення розміру кредитної невідновлювальної лінії не шляхом реального збільшення суми кредиту, а за рахунок додавання суми пені, на яку відповідно до пункту 1 додаткових угод повинна бути зменшена заборгованість по кредиту, - є несправедливими згідно пункту 3 частини п`ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та відповідно до частини другої статті 215 ЦК України є недійсними (нікчемними). Тому вказаним рішенням, яке набрало законної сили, відмовлено банку в позові в частині стягнення пені в розмірі 68 807,93 доларів США та комісії в розмірі 1 120,32 доларів США.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання банку здійснити перерахунок платежів по кредитному договору без врахування додаткової угоди і додатку до неї.

Аргументи учасників справи

У червні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» через представника Білоуса А. В. звернулося із касаційною скаргою, в якій просить оскаржені рішення скасувати у частині визнання недійсною додаткової угоди з додатком до неї від 16 серпня 2013 року та зобов`язання банку здійснити перерахунок платежів по кредитному договору № PLRPGK0000000002 від 27 травня 2008 року без врахування умов додаткової угоди від 16 серпня 2013 року з додатком до неї, та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорювана додаткова угода добровільно підписана позивачем і виконувалася ним. Під час укладення додаткової угоди були дотримані всі умови, необхідні для чинності правочину, підписавши угоду, позивач погодився із її умовами. Посилання апеляційного суду на рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 травня 2016 року банк вважає безпідставним, оскільки зазначене рішення оскаржено у касаційному порядку і у цій справі не вирішувалося питання недійсності договору чи додаткових угод до нього.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржуються у касаційному порядку лише у частині визнання недійсною додаткової угоди з додатком до неї від 16 серпня 2013 року та зобов`язання банку здійснити перерахунок платежів по кредитному договору № PLRPGK0000000002 від 27 травня 2008 року без врахування умов додаткової угоди від 16 серпня 2013 року з додатком до неї. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанції не оскаржуються, а тому у касаційному порядку не переглядаються.

У серпні 2018 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржені рішення залишити без змін.

Відзив мотивований тим, що банк не виконав умови додаткової угоди і позивач не отримував коштів, зазначених у додатковій угоді. Вважає, що умови додаткової угоди є несправедливими та свідчить про нечесну підприємницьку практику з боку банку.

Рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі; відмовлено АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні клопотання про зупинення виконання рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 грудня 2017 року та постанови апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2018 року.

У пункті 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Верховного Суду від 29 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 27 травня 2008 року між АТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № PLRPGK0000000002, відповідно до умов якого банк надає позичальнику ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 27 травня 2008 року по 27 травня 2018 року у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 19 110,03 доларів США на наступні цілі: у розмірі 15 000 доларів США на придбання нерухомості, у розмірі 450 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 257,73 доларів США - страхування майна; 75 доларів США - особисте страхування, а також у розмірі 3 327,30 доларів США - на сплату страхових платежів у випадку та в прядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту; винагорода за резервування ресурсів у розмірі 4,08 % річних від суми зарезервованих ресурсів. Період сплати вважати період з «25» по «01» число кожного місяця (пункт 8.1. договору).

16 серпня 2013 року сторони підписали додаткову угоду до вказаного кредитного договору, відповідно до якої сума заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди, зменшено на 6 135,64 доларів США (пеня). У разі порушення позичальником будь-якого з зобов`язань, передбачених в графіку погашення кредиту (додаток №1 до цієї додаткової угоди) понад 31 день позичальник сплачує банку штраф в розмірі 6 135,64 доларів США.

Крім того, викладено в новій редакції пункт 8.1. кредитного договору, відповідно до якого банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу банку, на строк з 27 травня 2008 по 27 травня 2018 включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 287 621,84 доларів США на наступні цілі: у розмірі 15 000 доларів США на придбання нерухомості, у розмірі 450 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту, 257,73 доларів США на страхування майна, 75 доларів США на особисте страхування на перший рік дії кредиту, а також у розмірі 12 836,14 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3. 2.2.7 даного договору. Щомісячний платіж, починаючи з 01 вересня 2013 року, становить 592,15 доларів США.

Суди встановили, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач отримав від Банку грошові кошти у розмірі 287 621,84 доларів США, а також того, що банк надав/перерахував 12 836,14 доларів США на сплату страхових платежів. У запереченнях представник банку підтвердив той факт, що грошові кошти у розмірі 287 621,84 доларів США та 12 836,14 доларів США на сплату страхових платежів позивачу не надавалися. Представник відповідача вказував, що дані суми помилково вказано в додатковій угоді.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваної додаткової угоди) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Згідно частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваної додаткової угоди) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).

Встановивши, що позивачем доведено наявність підстав для визнання недійсною оспорюваної додаткової угоди, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про визнання недійсною оспорюваної додаткової угоди.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18) зазначено, що: «тлумачення статей 10, 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судами) свідчить, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми, які підлягають стягненню. Нарахування позивачу пені (штрафу тощо) є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов`язань, яка безпосередньо не впливає на права позивача. Відповідний розрахунок може бути письмовим доказом, який у разі виникнення спору між сторонами повинен оцінюватися судом відповідно до вимог процесуального законодавства. […] Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Тому, виходячи із загальних засад цивільного законодавства, у разі невизнання кредитором права боржника на припинення зобов`язання повністю або частково таке право підлягає захисту судом за позовом боржника шляхом припинення правовідношення повністю або частково на підставі пункту 7 частини 2 статті 16 ЦК України. Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта. Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині не зарахування сплати, зобов`язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов`язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов`язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги».

Колегія суддів враховує, що рішенням апеляційного суду Полтавської області від 18 травня 2016 року у справі № 524/5152/15-ц за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість станом на 20 травня 2015 року по кредитному договору № PLRPGK0000000002 від 27 травня 2008 року в сумі 15 498,83 доларів США заборгованості по тілу кредиту, що за курсом НБУ станом на 18 травня 2016 року становить 391 655,43 грн та 4 542,92 доларів США заборгованості по відсоткам за користування кредитом, що за курсом НБУ станом на 18 травня 2016 року становить 114 799,59 грн, а всього 20 041,75 доларів США, що за курсом НБУ станом на 18 травня 2016 року становить 506 455,02 грн та 25 572,75 грн штрафу. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

При цьому апеляційний суд зазначив, що «несправедливими є положення кредитного договору від 27 травня 2008 року та додаткових угод до нього від 24 жовтня 2011 року та від 16 серпня 2013 року, укладених між сторонами, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо збільшення розміру кредитної невідновлювальної лінії не шляхом реального збільшення суми кредиту, а за рахунок додавання суми пені, на яку відповідно до пункту 1 додаткових угод повинна бути зменшена заборгованість по кредиту. На думку колегії суддів такі зміни до умов кредитного договору є недобросовісними маніпуляціями кредитора, направленими на непропорційне збільшення обсягу відповідальності позичальника у разі невиконання ним зобов`язань за договором».

Постановою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Змінено мотивувальну частину рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 травня 2016 року, виклавши її у редакції цієї постанови. В іншій частині рішення апеляційного суду Полтавської області від 18 травня 2016 року залишено без змін.

За таких обставин звернення із позовною вимого про зобов`язання банк здійснити перерахунок всіх сплачених ним платежів за кредитним договором згідно з первісними письмово погодженими умовами є неефективним способом захисту. Тому у задоволенні позовних вимог про зобов`язання банк здійснити перерахунок всіх сплачених ним платежів за кредитним договором згідно з первісними письмово погодженими умовами необхідно відмовити.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення в оскарженій частині частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення в оскарженій частині скасувати у частині позовних вимог про зобов`язання банк здійснити перерахунок всіх сплачених ним платежів за кредитним договором згідно з первісними письмово погодженими умовами та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог. В іншій оскарженій частині постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 410 та 412 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», яка підписана представником Білоусом Андрієм Володимировичем, задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2018 року у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання банк здійснити перерахунок всіх сплачених ним платежів за кредитним договором згідно з первісними письмово погодженими умовами скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зобов`язання банк здійснити перерахунок всіх сплачених ним платежів за кредитним договором згідно з первісними письмово погодженими умовами відмовити.

Постанову апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2018 року у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсною додаткової угоди з додатком від 16 серпня 2013 до кредитного договору № PLRPGK0000000002 від 27 травня 2008 року залишити без змін.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 14 грудня 2017 року та постанова апеляційного суду Полтавської області від 26 квітня 2018 року у скасованій частині втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков