Історія справи

Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 569/7795/17

провадження № 61-15900св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області, у складі судді Першко О. О., від 10 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області, у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструк С. В., Ковальчук Н. М., від 31 січня 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним та перевід прав та обов'язків покупця.

Свої вимоги позивач мотивувала тим, що згідно укладеного 27 липня 2011 року договору купівлі-продажу № 1234 вона відчужила ОСОБА_6 квартиру АДРЕСА_1 за 50 581, 00 грн і в цей день за отримані кошти придбала іншу квартиру АДРЕСА_2 у ОСОБА_7, вартість якої складала 45 206, 00 грн. Право власності на спірну квартиру було оформлено на неї та ОСОБА_5 Вказувала, що договір купівлі-продажу є недійсним в частині, що стосується покупця ОСОБА_5, оскільки майно було придбане нею за її власні кошти.

Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просила позов задовольнити, визнати договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, укладений 27 липня 2011 року між ОСОБА_7, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, недійсним в частині покупця ОСОБА_5 та перевести його права та обов'язки як покупця на неї ОСОБА_4

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки оспорений позивачем договір купівлі-продажу відповідає чинному законодавству та волевиявленню сторін за договором.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Рівненської області від 31 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбавалась за її особисті кошти, особисто для неї і що договір купівлі-продажу укладався фактично для неї, а також того, що її волевиявлення придбати квартиру для проживання сім'ї на час вчинення правочину не було вільним, відбулось помилково та не відповідало її внутрішній волі. Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що сторони, укладаючи договір купівлі-продажу квартири, не мали наміру на досягнення правових наслідків, обумовлених ним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 31 січня 2018 року і направити справу на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що спірна квартира була придбана за особисті кошти позивача, отримані нею від відчуження належної їй на праві власності квартири. Судами не надано належної оцінки походженню грошових коштів, за які було придбано квартиру, частина якої є предметом спору, при вирішенні якого, не застосовано положення статей 57, 60 СК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_5 посилається на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими, не спростовують правильних по суті оскаржених судових рішень. Позивачем не надано доказів, що спірна квартира придбана за її особисті кошти, враховуючи реальну вартість квартири.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 06 липня 2009 року сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 грудня 2016 року у справі № 569/12087/16-ц розірвано (а. с. 104, 170).

Згідно показань відповідача, допитаного в судовому засіданні в якості свідка, з 2006 року сторони проживали разом у квартирі АДРЕСА_2.

З 02 вересня 1994 року позивачу на праві приватної власності належала однокімнатна квартира АДРЕСА_1.

27 липня 2011 року позивач вказану квартиру продала ОСОБА_6 за 50 581, 00 грн, про що свідчить договір купівлі-продажу квартири від 27 липня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Січовою Т. І. та зареєстрований в реєстрі за № 1234 (а. с. 5).

В той же день, 27 липня 2011 року, приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Січовою Т. І. був посвідчений та зареєстрований у реєстрі за № 1237 договір купівлі-продажу двохкімнатної квартири АДРЕСА_2, відповідно до якого вказана квартира була придбана ОСОБА_5 та ОСОБА_4 у ОСОБА_7 за 45 206, 00 грн, у рівних частинах по 1/2 (а. с. 4).

Пунктом 1.1 вказаного договору купівлі-продажу визначено, що продавець зобов'язується передати майно у спільну часткову власність покупців, а покупці зобов'язуються прийняти майно у рівних долях по 1/2 кожен і сплатити за нього обумовлену грошову суму пропорційно своїй частці.

У пунктах 3.1, 3.2, 3.3 сторони погодили вартість квартири 45 206, 00 грн, а також підтвердили факт повного розрахунку за продану (спірну) квартиру.

Позиція Верховного Суду

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 16 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно вимог частин першої, третьої та п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно частини другої статті 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами. Рішення не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Статтею 626 ЦК Українивизначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правилами статей 627, 628 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно положень статті 57 ЦПК України, 2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні норми містяться у статях 76, 81 ЦПК України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна квартира придбавалась за її особисті кошти, особисто для неї. Позивач не довела, що її волевиявлення придбати квартиру для проживання сім'ї на час вчинення правочину не було вільним та не відповідало її внутрішній волі.

При вирішенні спору судами враховано умови договору купівлі-продажу від 27 липня 2011 року, який був посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Січовою Т. І. в реєстрі за № 1237, зокрема пунктів 1.1, 3.1, 3.2, 3.3. Сторони договору погодили, що продаж вчинений на вигідних для них умовах, без впливу тяжких на них обставин та без застосування фізичного та психологічного тиску, вони діяли добровільно і перебували при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміли значення своїх дій, не помиляючись щодо обставин, обумовлених удоговорі.

Суди обґрунтовано виходили із того, що відчуження позивачем належної їй кватири у день укладення оспореного правочину, не є достатнім та безумовним доказом того, що спірна квартира була придбана лише за кошти, отримані позивачем від продажу власної квартири.

Окрім того, позивач після укладення договору купівлі-продажу від 27 липня 2011 року, за якими вона та її на той час чоловік придбали у рівних частинах спірну квартиру, не оспорювала його протягом тривалого часу, до 22 травня 2017 року, що свідчить про визнання нею права власності на 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_5, який є її колишнім чоловіком, проживав разом із нею та продовжує проживати у спірній квартирі.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій. Судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, зроблені обґрунтовані висновки про задоволення позовних вимог на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами (стаття 212 ЦПК України, 2004 року, статті 89 чинного ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 10 листопада 2017 року та постанову Апеляційного суду Рівненської області від 31 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Є. В. Синельников О. В. Білоконь С. Ф. Хопта