Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 30.09.2020 року у справі №753/7176/19

Постанова

Іменем України

06 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 753/7176/19-ц

провадження № 61-14078св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна, ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., ОСОБА_2 про скасування рішення.

Вимоги обґрунтовувала тим, що 19 березня 2010 року між нею та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., зареєстрований в реєстрі за №483, за умовами якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 27 300,00 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцю позику, у порядку та строки визначені договором, з остаточним поверненням до 19 березня 2011 року.

Зазначала, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики, 19 березня 2010 року між ними було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя/Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., зареєстровано за реєстровим № 485, відповідно до умов якого в іпотеку ОСОБА_3 було передано квартиру АДРЕСА_1, яка на праві власності належить їй.

Вказувала, що 24 червня 2011 року нею та ОСОБА_3 були внесені зміни до договору позики від 19 березня 2010 року, відповідно до яких сторони погодили, що ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 35 175,00 доларів США, а остання зобов'язалася повернути позику, у порядку та строки визначені договором, з остаточним поверненням до 19 червня 2012 року. У той же день між тими ж сторонами було укладено договір про внесення відповідних змін та доповнень до договору про задоволення вимог іпотекодержателя/Іпотечний договір.

Проте, їй стало відомо, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя/Іпотечний договір та договору відступлення права вимоги.

Вважала, що перехід права власності на належну їй квартиру до ОСОБА_2 відбувся незаконно, що призвело до порушення її прав, які підлягають захисту у судовому порядку. Зазначала, що реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 була здійснена відповідачем без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України "Про іпотеку", у приватного нотаріуса були відсутні підстави для здійснення реєстрації права власності за ОСОБА_2 без перевірки виконання умов правочину, з яким пов'язана можливість виникнення, переходу речового права.

Крім того, посилалась на те, що нотаріус не мала права реєструвати право власності на предмет іпотеки за ОСОБА_2, оскільки не було дотримано порядку здійснення звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого законодавством про іпотеку. Вказувала, що їй не надходило жодних поштових або усних повідомлень про заміну кредитора, а реєстрація права власності на квартиру здійснена приватним нотаріусом без достатніх правових підстав, з порушенням норм законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 просила позовні вимоги задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що дії приватного нотаріуса Стрельченко О. В. при зверненні стягнення на предмет іпотеки у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за договором позики від 19 березня 2010 року зі змінами, внесеними у вказаний договір від 24 червня 2011 року, були правомірними. Відповідачем у справі ОСОБА_2, як новим кредитором, підтверджено не виконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за договором позики, у зв'язку з чим у нього виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19 березня 2010 року зі змінами від 24 червня 2011 року. З врахуванням викладеного суд прийшов до висновку про безпідставність заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Постановою Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 квітня 2020 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 жовтня 2016 року індексний номер 31907971 щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що вчинюючи нотаріальні дії щодо реєстрації за ОСОБА_2 як іпотекодержателем права власності на квартиру АДРЕСА_1 у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань за договором позики від 19 березня 2010 року зі змінами, внесеними 24 червня 2011 року на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідач у справі - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. не перевірила чи дотримано іпотекодержателем процедури підтвердження розміру невиконаного зобов'язання за договором позики, визначеного сторонами вказаного договору у пункті 1 договору про задоволення вимог іпотекодержателя, а саме чи наявний в наданих матеріалах виконавчий напис нотаріуса, або рішення суду яким визначений розмір заборгованості за договором позики.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 755/11231/17, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 522/2732/16-ц, постанові Верховного суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15, постанові Верховного суду України від 10 лютого

2016 року у справі № 6-3005цс15, постанові Верховного суду України

від 06 квітня 2016 року у справі № 6-589цс16, постанові Верховного суду України від 11 травня 2016 року у справі № 6-806цс16, постанові Верховного суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16, постанові Верховного суду України від 10 липня 2017 року у справі № 6-1002цс17, постанові Верховного суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1414цс17.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлені обставини справи

Встановлено, що 19 березня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., зареєстрований в реєстрі за №483, за умовами якого ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 27300 дол. США, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцю позику, у порядку та строки визначеному договором, з остаточним поверненням до 19 березня 2011 року (а. с.67,68 т.1).

На забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором позики, 19 березня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя/Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М., який був зареєстрований за № 485, відповідно до умов якого ОСОБА_1 як власник передала в іпотеку ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (а. с.71 т.1).

24 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір, яким до договору позики від 19 березня 2010 року були внесені зміни та доповнення, відповідно до яких ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 35175 дол. США, а позичальник зобов'язався повернути позикодавцю позику, у порядку та строки визначені договором, з остаточним поверненням до 19 червня 2012 року.

24 червня 2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір про внесення відповідних змін та доповнень до договору про задоволення вимог іпотекодержателя / Іпотечний договір.

27 травня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договір про відступлення права вимоги за Іпотечним договором (Договором про задоволення вимог іпотекодержателя), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. (а. с.86,87 т.1).

При цьому, абз. 3 пункту 1 вказаного договору відступлення права вимоги, передбачено, що цей договір укладається з одночасним набуттям новим іпотекодержателем ОСОБА_2, права вимагати від боржника належного виконання на його користь всіх без винятку зобов'язань, передбачених договором основного зобов'язання в сумі, обсягах та з урахуванням фактів, встановлених цим договором основного зобов'язання та рішенням відповідного суду, що набрало законної сили.

Новий іпотекодержатель набуває право вимоги до боржника про сплату на його користь процентів за користування позикою, а також штрафів, пені, неустойки та інших платежів, передбачених законом у зв'язку з несвоєчасним виконанням боржником своїх зобов'язань, навіть якщо вони прямо не згадані в договорі відступлення права вимоги або в договорі основного зобов'язання, але передбачені цивільним законодавством та звичаями ділового обороту.

В пункті 5 указаного договору вказано, що за даним договором до нового іпотекодержателя переходять всі права та обов'язки первісного іпотекодержателя за Іпотечним договором в обсязі і на мовах, що існували на момент переходу цих прав. З моменту укладення даного договору новий іпотекодержатель вважається стороною іпотечного договору, а первісний іпотекодержатель втрачає всі права за Іпотечним договором.

На виконання пункту 7 вказаного договору, 01 червня 2016 року ОСОБА_3 як первісний кредитор засобами поштового зв'язку надіслав на адресу ОСОБА_1, ОСОБА_4 повідомлення про відступлення прав вимоги за договором позики та Іпотечним договором. (а. с.169)

Направлені повідомлення були повернуті відправникові з довідкою на поштових конвертах "за закінченням встановленого строку зберігання" (а. с.171).

05 серпня 2016 року ОСОБА_2 як новий кредитор, направив боржнику ОСОБА_1 та ОСОБА_4 письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов'язань з повернення боргу за договором позики з вимогою про виконання зобов'язань у тридцяти денний строк, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання, а також з вимогою про добровільне виселення з майна, що є предметом іпотеки (а. с.172).

Рекомендований лист з вимогою був отриманий боржником особисто 12 серпня 2016 року, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке було повернуто на адресу відправника - ОСОБА_2 (а. с.177).

Згідно з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 18 жовтня 2016 року індексний номер 31907971 право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2.

Судами також встановлено, що у зв'язку з необхідністю усунення перешкод у користуванні власністю ОСОБА_2 звертався до суду з відповідним позовом.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 18 лютого 2018 року усунуто перешкоди ОСОБА_2 у користуванні його власністю, шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 та інших мешканців квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення, звільнення квартири від їх речей та майна. Крім того, даним рішенням ухвалено вселити ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1. (а. с.197-198).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 1 Закону України "Про іпотеку" (далі - Закон) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, передбачених статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України.

Відповідно до статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Встановлено, що відповідно до пункту 1 договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19 березня 2010 року сторони домовились про позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки - квартири АДРЕСА_1 шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, в разі невиконання зобов'язань за договором позики, укладеним між іпотекодержателем та ОСОБА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В. М. 19 березня 2010 року за № 483, що буде підтверджено виконавчим написом нотаріуса, або відповідним рішенням суду.

Це застереження відповідно до Закону вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя та свідчить про одну з таких обставин: а) набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем. Підписанням договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду на набуття права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність; б) продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку статті 38 Закону. Право вибору способу задоволення вимог іпотекодержателя, серед перелічених пунктом 11 договору, належить іпотекодержателю. Визначені договором способи задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджають укладенню окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя або застосування інших встановлених Законом способів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі статтею 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Верховний Суд виходить з того, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону.

Суди повинні встановити наявність чи відсутність згоди іпотекодавця на позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань, а також здійснення виконавчого напису нотаріусом як правової підстави для реєстрації права власності іпотекодержателя, якщо такі умови передбачені умовами договору іпотеки.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками.

Відповідно до пункту 57 Порядку реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 у редакції, що діяла станом на момент реєстрації права власності на квартиру, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Судом першої інстанції встановлено, що 05 серпня 2016 року ОСОБА_2 як новий кредитор, направив боржнику ОСОБА_1 та ОСОБА_4 письмову вимогу про усунення порушення виконання зобов'язань з повернення боргу за договором позики з вимогою про виконання зобов'язань у тридцяти денний строк, з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі її невиконання, а також з вимогою про добровільне виселення з майна, що є предметом іпотеки (а. с.172).

Рекомендований лист з вимогою був отриманий боржником особисто 12 серпня 2016 року, про що свідчать рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке було повернуто на адресу відправника - ОСОБА_2 (а. с.177).

Згідно зі статтею 10 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, що діяла станом на момент реєстрації права власності на квартиру, державними реєстраторами є, в тому числі, нотаріуси.

Визначальним для вирішення питання щодо правомірності дій державного реєстратора - приватного нотаріуса Стрельченко О. В. під час реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_2, є встановлення факту наявності або відсутності відповідних письмових вимог та доказів їх направлення позивачам, які надавались нотаріусу під час вчинення відповідної реєстраційної дії.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року в справі № 641/3356/17.

Таким чином, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що на час вчинення приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. були наявні підстави для відмови у вчиненні вказаної нотаріальної дії у відповідності до статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, суд першої інстанції встановивши, що відповідачем у справі ОСОБА_2 як новим кредитором підтверджено невиконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за договором позики, у зв'язку з чим у нього виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 19 березня 2010 року зі змінами від 24 червня 2011 року, дійшов правильного висновку, що дії приватного нотаріуса Стрельченко О. В. при зверненні стягнення на предмет іпотеки були правомірними, а позовні вимоги безпідставними.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах закону.

Разом з тим, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Результат аналізу статті 51 ЦПК України свідчить, що належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 зробила висновок, що "[..] позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем.

Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зазначено, що "спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".

Згідно з частиною 3 статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені частиною 3 статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Оцінюючи спірні правовідносини, касаційний суд враховує висновки Верховного Суду викладені у постанові від 13 січня 2021 року у справі № 753/905/18 (провадження № 61-12528св19), в якій, серед іншого, розглядалося питання щодо скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. У зазначеній постанові суд касаційної інстанції, врахувавши зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку про те, що приватний нотаріус є неналежним відповідачем, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса необхідно відмовити саме із цієї підстави.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 19 серпня 2020 року скасувати, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 квітня 2020 року залишити в силі, змінивши його мотивувальну частину щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олени Володимирівни, про скасування рішення приватного нотаріуса, в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасована постанова суду апеляційної інстанції втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев В. М. Коротун М.

Ю. Тітов