Історія справи

Постанова КЦС ВП від 10.10.2019 року у справі №2-5553/12

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 2609/19791/12

провадження № 61-40337св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Мале приватне підприємство "Солітон",

треті особи: ОСОБА_2, Орган опіки та піклування Солом'янської держаної адміністрації у м. Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2018 року у складі колегії суддів: Андрієнко А. М., Заришняк Г. М., Мараєвої Н. Є.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Малого приватного підприємства "Солітон" (далі - МПП "Солітон"), треті особи: ОСОБА_2, Орган опіки та піклування Солом'янської держаної адміністрації у м. Києві, про визнання права спільної сумісної власності.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона та ОСОБА_2 із 02 липня 1998 року по 28 грудня 2002 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу. У період спільного проживання з ОСОБА_2 ними придбано 1/2 частини житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу від 13 серпня 1998 року, посвідченого державним нотаріусом П'ятої київської державної нотаріальної контори Лазаревою Л. І. та 1/2 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 20 липня 1999 року, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Барановою Т. І. Для купівлі 1/2 частини земельної ділянки використані кошти від продажу належної їй квартири на АДРЕСА_2. Щодо коштів, за які купувались об'єкти нерухомості, між нею та ОСОБА_2 оформлена розписка. Вказані об'єкти, які придбані за спільні кошти, є спільною сумісною власністю, а отже, вона має право на частину у спільній власності разом із відповідачем.

Посилаючись на викладене, позивач просила визнати за нею право спільної власності з МПП "Солітон" на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки за вказаною адресою.

Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право спільної власності з МПП "Солітон", на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та 1/2 частини земельної ділянки за вказаною адресою. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 21 червня 2013 року постановлено додаткове рішення, відповідно до якого за ОСОБА_1 визнано право спільної власності з МПП "Солітон" на 1/2 частини житлового будинку з господарською будівлею - гаражем на АДРЕСА_1, загальною площею 118,2 кв. м, зазначений у плані під літ. "А". Визнано за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності з МПП "Солітон" на половину від 1/2 частини земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, загальною площею 0,812 га з кадастровим номером 69229008 за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивач повністю довела ті обставини на які посилалась як на підставу своїх позовних вимог.

Розписка свідчить про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично уклали договір на придбання майна у спільну сумісну власність.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2018 року заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 25 грудня 2012 року та ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 21 червня 2013 року щодо постановлення додаткового рішення, скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду виходив із того, що позивач не надала належних та допустимих доказів, що частина будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 належала їй на праві спільної часткової власності з ОСОБА_2, а тому немає підстав для визнання права спільної власності на спірне майно ОСОБА_1 із МПП "Солітон". Ухвала суду першої інстанції про постановлення додаткового рішення є незаконною, оскільки позивач не зверталася до суду з вимогами про визнання права власності на господарську будівлю-гараж і в судовому засіданні це питання не було предметом розгляду.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_2 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вказує на те, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2008 року у справі № 2-0-159-1/08 встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період із 02 липня 1998 року по 28 грудня 2002 року. При придбанні спірного майна використані особисті кошти ОСОБА_1, що підтверджується розписками, які знаходяться у матеріалах справи.

У листопаді 2018 року МПП "Солітон" подало відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що відповідно до законодавства, чинного на день придбання спірного майна, права та обов'язки подружжя породжував лише шлюб, зареєстрований в установленому порядку. Усі інші правовідносини осіб спрямовані на створення, набуття власності регулювалися ЦК УРСР, а тому до спірних правовідносин не може бути застосована стаття 74 СК України.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу.

Згідно із частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п'яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із 02 липня 1998 року по 28 грудня 2002 року проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу, ця обставина підтверджується рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2008 року у справі № 2-2о-159-1/08 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

13 серпня 1998 року ОСОБА_2 придбано 1/2 частини житлового будинку на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Лазаревою Л. І., реєстровий № 22-3777, що зареєстрований у Бюро технічної інвентаризації під № 21619.

20 липня 1999 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого державним нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори Барановою Т. І. за реєстровим № 11-1596, придбано 1/2 частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку і господарських будівель площею 0,0812 га.

Відповідно до акта про продаж на прилюдних торгах від 27 квітня 2004 року, 1/2 частини будинку та 1/2 частини земельної ділянки на АДРЕСА_1, що належали ОСОБА_2 на праві власності, продані з прилюдних торгів МПП "Солітон".

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що це майно належало їй та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності, оскільки грошові кошти, за які придбавалося це майно надавалися нею, що підтверджується відповідними розписками.

Нормативно-правове обґрунтування

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25 серпня 2011 року у справі № 22-8131 ОСОБА_1 вже відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на це ж нерухоме майно, та встановлено, що стосунки, які склалися між сторонами на період придбання 1/2 частини будинку та земельної ділянки на АДРЕСА_1 з 02 липня 1998 року по 28 грудня 2002 року хоч і були сімейними, проте шлюб в установленому законом порядку не був зареєстрований в органах РАГС і тому ці стосунки не породжували будь-яких наслідків, передбачених Кодексом про шлюб та сім'ю УРСР, який діяв до 2004 року щодо спірного майна, суд апеляційної інстанції, скасовуючи у цій справі рішення суду першої інстанції та ухвалу про постановлення додаткового рішення, дійшов правильного висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1.

При цьому суд апеляційної інстанції, здійснюючи переоцінку доказів, правильно вказав на те, що розписки, на які посилається позивач як на підставу доведеності своїх позовних вимог, не підтверджують те, що спірне майно придбане, у тому числі і за її особисті кошти, оскільки квартира ОСОБА_1 на АДРЕСА_2 продана на підставі договору купівлі-продажу від 11 вересня 1998 року за 20 000,00 грн, а 1/2 частини будинку на АДРЕСА_1 придбано ОСОБА_2 13 серпня 1998 року, тобто раніше, ніж позивач відчужила належну їй квартиру, а частина земельної ділянки - у липні 1999 року за 69 886,00 грн. Тобто розписка не відповідає обставинам справи.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. Проте згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Розглядаючи зазначений позов, суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 401 409 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик