Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 522/3224/22

провадження № 61-1385св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна казначейська служба України, Управління служби безпеки України в Миколаївській області, Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, Головне управління Національної поліції в Миколаївській області, Миколаївської обласної прокуратури, Окружної прокуратури міста Миколаєва,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Юшинською Іриною Євгеніївною, на рішення Суворовського районного суду м. Одеси в складі судді Далеко К. О. від 29 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду в складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сєвєрової Є. С. від 03 грудня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України в Миколаївській області, Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, Миколаївської обласної прокуратури, Окружної прокуратури м. Миколаєва про відшкодування моральної шкоди в розмірі 30 000 000,00 грн, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 27 травня 2015 року слідчим відділом Управління СБ України в Миколаївській області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 22015150000000071 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 110 КК України, а саме за фактом здійснення незаконної діяльності (розповсюдження агітаційних матеріалів, публічних закликів, виступів у ЗМІ, тощо), спрямованої на реалізацію антиукраїнського проєкту під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 », основним завданням якого є створення за посередництвом громадсько-політичних організацій російської федерації дієвого важеля впливу на внутрішньополітичні процеси України, за допомогою якого пропагуватимуться та розповсюджуватимуться ідеї федералізації України з подальшим від`єднанням від неї окремих територій України, зокрема Миколаївщини та їх входження до складу російської федерації, яку проводять мешканці м. Миколаєва ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (псевдонім Довлатом) на території Миколаївської області.

Кримінальне провадження здійснювалося прокуратурою Миколаївської області. В ході кримінального провадження, 07 червня 2015 року, співробітники УСБУ в Миколаївській області за місцем мешкання ОСОБА_1 був проведений обшук на підставі ухвали слідчого Центрального районного суду м. Миколаєва.

08 червня 2015 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України та вручене письмове повідомлення про підозру. У цей же день, в період часу з 17:45 год. до 19:00 співробітниками УСБУ в Миколаївській області було здійснено допит ОСОБА_1 .

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 червня 2015 року по справі № 490/4993/15-к до ОСОБА_1 в межах кримінального провадження застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 06 серпня 2015 року, з визначенням розміру заставив сумі 70 000,00 грн. Вказану ухвалу Апеляційний суд Миколаївської області 17 червня 2015 року залишив без змін. Також, ухвалою суду накладено арешт на майно, вилучене під час обшуку 07 червня 2015 року.

08 липня 2015 року матір`ю ОСОБА_1 було внесено суму застави в розмірі 70 000 грн., про що зазначено у вироку Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року.

Матеріали за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, 09 липня 2015 року слідчим відділом УСБУ в Миколаївській області виділені в окреме провадження №22015150000000082 від 09 липня 2015 року, та направлені до Заводського РВ ММУ УМВС в Миколаївській області (зараз - Миколаївське районне управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області) для проведення подальшого досудового розслідування.

09 липня 2015 року постановою прокуратури Миколаївської обласної Козиревою І.В. визначено підслідність у кримінальному провадженні № 22015150000000082 від 09 липня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, за слідчим відділом Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.

Поряд з цим, в провадженні слідчого відділу Заводського РВ ММУ УМВС в Миколаївській області перебувало кримінальне провадження №12015150030002467 від 12 травня 2015 року за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 КК України, яке в подальшому під час досудового розслідування було перекваліфіковане з частини другої статті 15, частини першої статті 115 КК України на частину другу статті 125 КК України.

29 липня 2015 року постановою прокурора прокуратури Заводського району міста Миколаєва матеріали кримінальних проваджень №12015150030002467 від 12 травня 2015 року та № 22015150000000082 від 09 липня 2015 року, об`єднані в одне провадження за №12015150030002467.

Надалі, слідчим відділом Заводського району міста Миколаєва матеріали об`єднаного кримінального провадження №12015150030002467 направлені разом з обвинувальним актом до Заводського районного суду міста Миколаєва.

Державне обвинувачення по кримінальному провадженню №12015150030002467 стосовно ОСОБА_1 підтримувалося працівниками колишньої прокуратури Заводського району міста Миколаєва, у подальшому, працівниками Миколаївської місцевої прокуратури №1 (зараз - Окружна прокуратура міста Миколаєва).

Вироком Заводського районного суду міста Миколаєва від 13 червня 2016 року ОСОБА_1 , поміж іншого, виправдано та визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частиною першою статті 263 КК України на підставі недоведеності вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення. Вироком стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експерта розмірі 184,14 грн. Запобіжний захід, обраний відносно ОСОБА_1 у вигляді застави, залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2017 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок без змін.

Отже, ОСОБА_1 зазначає, що перебував під слідством та судом із 07 червня 2015 року (з моменту його затримання) по 11 січня 2017 року (набрання вироком законної сили та скасування запобіжного заходу), що складає 19 місяців і 3 дні.

Вилучені під час обшуку 07 червня 2015 року особисті речі йому досі не повернуті.

Кримінальне провадження № 22015150000000071 від 27 травня 2015 року, розпочате відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 110 КК України, 22 вересня 2016 року прокуратурою Миколаївської області об`єднано з кримінальним провадженням №22015150000000051.

26 квітня 2019 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частини другої статті 110 КК України, вищевказане об`єднане кримінальне провадження закрито. Постанову про закриття кримінального провадження представнику ОСОБА_1 органами досудового розслідування не надано.

В результаті незаконного кримінального переслідування, тиску з боку правоохоронних органів, та вимушеної зміни способу життя, яке виразилося в тому, що ОСОБА_1 був змушений ховатися, покинути країну задля захисту свого життя, постійно відчувати страх за своє життя, здоров`я та безпеку, в нього розвинулось психічне захворювання та сталий розлад здоров`я.

Отже, ОСОБА_1 вважає, що внаслідок перебування під слідством з 07 червня 2015 року по 11 січня 2017 року, внаслідок існуючого фізичного насильства по відношенню до нього, психічного тиску на нього, погіршення його можливостей реалізувати свої звички та бажання, погіршення його відносин із оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, він має право на відшкодування завданої йому моральної та матеріальної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності належними доказами позовних вимог щодо спричинення моральної шкоди діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року апеляційну скаргу адвоката Гаврилюк Ю. І., представника ОСОБА_1 - залишено без задоволення. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції погодився з висновками місцевого суду про те, що позивачем не доведені позовні вимоги, оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження неповернення вилучених під час обшуку 07 червня 2015 року особистих речей позивача, та неправомірності дій відповідачів: незаконного кримінального переслідування (він повністю не реабілітований), тиску та тортур з боку правоохоронних органів, наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

07 січня 2025 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Юшинська І. Є. звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/3221/19, в постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від 24 квітня 2017 року у справі № 6-2885цс16, від 22 червня 2017 року в справі № 6-501цс17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

У березня 2025 року Миколаївська обласна прокуратура через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що їх прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права. Указує на те, що суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки у позивача не виникло права на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із відсутністю фактів незаконних дій працівників правоохоронних органів, незаконного засудження або тримання під вартою.

У березні 2025 року Державна Казначейська служба України через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. В обґрунтування своїх заперечень проти касаційної скарги зазначає про те, що казначейство жодної шкоди позивачу не заподіювало, у правовідносини з ним не вступало, отже не може нести відповідальність за можливу шкоду, заподіяну позивачу стверджуваними діями інших державних органів.

У березні 2025 року Головне управління Національної поліції України через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає про те, що судами попередніх інстанції зроблено правильний висновок про те, що ОСОБА_1 не має право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із тим, що він засуджений за частиною другою статті 125 КК України та не реабілітований повністю, а тому не виникли підстави для відшкодування моральної шкоди, відповідно до закону.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 522/3224/22 з Суворовського районного суду м. Одеси.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що в провадженні СВ УСБУ в Миколаївській області перебували матеріали кримінального провадження № 22015150000000071 від 27 травня 2015 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 110, частиною першою статті 263 КК України.

У ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження 07 червня 2015 року під час проведення обшуку за місцем проживання громадянина ОСОБА_1 , проведеного на підставі ухвали слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва, за адресою: АДРЕСА_1 , виявлено та вилучено зокрема предмет, який відповідно до висновку експерта НДЕКЦ при УМВС України в Миколаївській області №88 від 07 червня 2015 року, є спорядженим вибуховим пристроєм промислового виготовлення г- ручною оборонною осколковою гранатою Ф-1.

У цей же день, 07 червня 2015 року ОСОБА_1 затримано в порядку, передбаченому статті 208 КПК України, за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України.

08 червня 2015 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України та вручене письмове повідомлення про підозру.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 червня 2015 року по справі №490/4993/15-к до ОСОБА_1 в межах кримінального провадження застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком до 06 серпня 2015 року, з визначенням розміру застави в сумі 70 000,00 грн.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 17 червня 2015 року ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 червня 2015 залишено без змін.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 червня 2015 року по справі № 490/4993/15-к накладено арешт на тимчасово вилучене майно в ході обшуку за місцем проживання ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

09 липня 2015 року постановою процесуального керівника у кримінальному провадженні - прокурором прокуратури Миколаївської обласної Козирева І. В. визначено підслідність у кримінальному провадженні № 22015150000000082 від 09 липня 2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 263 КК України, за слідчим відділом Миколаївського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Миколаївській області.

В провадженні слідчого відділу Заводського РВ ММУ УМВС в Миколаївській області перебувало кримінальне провадження №12015150030002467 від 12 травня 2015 року за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частина перша статті 115 КК України, яке в подальшому під час досудового розслідування було перекваліфіковане з частини другої статті 15, частини першої статті 115 КК України на частину другу статті 125 КК України.

29 липня 2015 року постановою прокурора прокуратури Заводського району м. Миколаєва матеріали кримінальних проваджень №12015150030002467 від 12 травня 2015 року та № 22015150000000082 від 09 липня 2015 року, об`єднані в одне провадження за №12015150030002467.

Прокуратурою Заводського району м. Миколаєва 12 вересня 2015 року обвинувальний акт щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 263 та частиною другою статті 125 КК України направлено до Заводського районного суду м. Миколаєва.

Вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року по справі №487/7742/15-к:

- ОСОБА_1 визнано винним у скоєні злочину, передбаченого частиною другою статті 125 КК України та призначено йому покарання за вказаною статтею у вигляді обмеження волі строком на один рік шість місяців.

- згідно статей 75 76 КК України ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання звільнено з випробуванням на один рік, протягом якого зобов`язано його не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи, періодично з`являтись для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

- ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за частини першої статті 263 КК України, на підставі недоведеності вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, та виправдано.

- запобіжний захід, обраний відносно ОСОБА_1 у вигляді застави, залишено без змін до набрання вироком законної сили.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 11 січня 2017 року апеляційні скарги прокурора Заводського відділу Миколаївської місцевої прокуратури №1 та захисника залишено без задоволення, а вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 13 червня 2016 року у відношенні ОСОБА_1 залишено без змін.

Кримінальне провадження № 22015150000000071 від 27 травня 2015 року, розпочате відносно ОСОБА_1 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частини другої статті 110 КК України, 22 вересня 2016 року прокуратурою Миколаївської області об`єднано з кримінальним провадженням №22015150000000051.

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №22015150000000051 про підозру у скоєнні злочину будь-яким особам не повідомлялось.

26 квітня 2019 року на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку із встановленням відсутності в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого частини другої статті 110 КК України, вищевказане кримінальне провадження закрито.

Відповідно до копії постанови Військової прокуратури Миколаївського гарнізону від 28 лютого 2017 року вбачається, кримінальне провадження № 4201610690000091 від 08 листопада 2016 року за фактом перевищення службових повноважень службовими особами УСБ України в Миколаївській області, що супроводжувалось насильством стосовно ОСОБА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, закрито, на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України - у зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На підставі вказаної норми відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода, у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державної влади.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила ч.6 цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Необхідною умовою для притягнення держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Наявність цих умов в межах розгляду цивільної справи має довести позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди, на підставі статті 1174 ЦК України.

Таким чином, при розгляді даної справи суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадках постановлення виправдувального вироку суду.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, і моральна шкода.

Відповідно до пунктів 3, 4 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41, право на відшкодування шкоди у громадянина, який був незаконно засуджений судом, виникає у випадку повної його реабілітації.

Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» виникає в особи у випадку повної реабілітації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що звертаючись до суду з позовними вимогам щодо відшкодування завданої моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався на те, що перебував під слідством та судом із 07 червня 2015 року (з моменту його затримання) по 11 січня 2017 року (набрання вироком законної сили та скасування запобіжного заходу), що складає 19 місяців і 3 дні; незаконне кримінальне переслідування, тиск та тортури з боку правоохоронних органів, вимушену зміну способу життя, яка виразилися в тому що він був змушений ховатися, покинути країну задля захисту свого життя, постійно відчувати страх за своє життя, здоров`я та безпеку, в нього розвинулось психічне захворювання та сталий розлад здоров`я.

Розмір завданої моральної шкоди позивачу ОСОБА_1 , який заявлений до стягнення у сумі 30 000 000,00 грн.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що ОСОБА_1 був виправданий лише за вчинення злочину передбаченого частиною першою статті 263 КК України, одночасно його було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною другою статті 125 КК України, та призначено покарання за вказаною статтею у вигляді обмеження волі строком на один рік шість місяців.

У зв`язку із цим, ОСОБА_1 не був повністю реабілітований, що виключає можливість стягнення на його користь моральної шкоди.

Також колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем недоведені позовні вимоги, оскільки ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження не повернення вилучених під час обшуку 07 червня 2015 року особистих речей позивача, та неправомірності дій відповідачів: незаконного кримінального переслідування (він повністю не реабілітований), тиску та тортур з боку правоохоронних органів, наявності заподіяної йому моральної шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів.

З копії постанови Військової прокуратури Миколаївського гарнізону від 28 лютого 2017 року вбачається, що кримінальне провадження №4201610690000091 від 08 листопада 2016 року за фактом перевищення службових повноважень службовими особами УСБ України в Миколаївській області, що супроводжувалось насильством стосовно ОСОБА_1 , за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 КК України, закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України - у зв`язку з відсутністю в діяннях складу кримінального правопорушення.

З урахуванням викладеного вище, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог до Управління служби безпеки України в Миколаївській області, Головного управління національної поліції в Миколаївській області, Миколаївської обласної прокуратури, Окружної прокуратури міста Миколаєва про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у постановах, що зазначені заявником у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, які ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування зазначених судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів та стосуються переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а зазначені оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 260 389 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Юшинською Іриною Євгеніївною, залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 29 лютого 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 03 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун