Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.05.2020 року у справі №585/3306/19
Ухвала ВП ВС від 09.09.2021 року у справі №585/3306/19

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 585/3306/19

провадження № 61-7459св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: виконавчий комітет Роменської міської ради Сумської області, Роменської міської ради Сумської області, ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: громадська організація "Міське об'єднання споживачів "Довіра", Головне управління Держгеокадастру в Сумській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на:

- рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області, у складі судді Машини І. М., від 12 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Орлова І. В., Собини О. І., Хвостика С. Г., від 26 березня 2020 року,

- постанову Сумського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Ткачук С. С., Кононенко О. Ю., Хвостика С. Г., від 26 серпня 2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області, Роменської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування рішення міської ради та державних актів.

Позовна заява мотивована тим, що у фактичному користуванні

ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка площею 0,06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та межує з належними відповідачу земельними ділянками, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Позивач стверджувала, що не може отримати правовстановлюючий документ на земельну ділянку, яка перебуває в її користуванні, оскільки ОСОБА_2 відмовляється погоджувати межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 з наданням їй додатково 400 кв. м землі до норми (1 000 кв. м) за рахунок своєї земельної ділянки, отриманої понад норму.

Рішенням виконавчого комітету Роменської міської ради № 425

від 22 грудня 1999 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було передано у власність земельні ділянки, розташовані за адресою:

АДРЕСА_2 площею 1 408 кв. м (1 000 кв. м - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 408 кв. м - для ведення особистого підсобного господарства) та 1 300 кв. м

(1 000 кв. м - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, 300 кв. м - для ведення особистого підсобного господарства) відповідно.

Згодом рішенням виконавчого комітету Роменської міської ради № 364

від 26 вересня 2001 року було внесено зміни до рішення виконавчого комітету Роменської міської ради № 425 від 22 грудня 1999 року у зв'язку з уточненням площ при обмірі земельних ділянок для виготовлення державних актів на право власності на землю.

ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були одержано відповідні державні акти.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та його спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2.

Однак, рішенням Роменської міської ради від 24 вересня 2010 року затверджено технічну документацію з уточненням площ при обмірі земельних ділянок та передано у власність ОСОБА_2 земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_2 площею

1 000 кв. м - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 5910700000030340141 та 1 605 кв. м - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер
5910700000030340142.

Посилаючись на те, що вказане рішення органу місцевого самоврядування було прийнято без попередньої зміни цільового призначення належних ОСОБА_2 земельних ділянок у встановленому законом порядку, та фактичний порядок користування земельними ділянками з кадастровими номерами: 5910700000030340141 та 5910700000030340142 не відповідає правовстановлюючим документам, вимогам нормативно-правових актів з питань землеустрою та землекористування, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним та скасувати:

- пункт 1.44 пункту 1 рішення 54 сесії 05 скликання Роменської міської ради Сумської області від 24 вересня 2010 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку громадян", яким затверджено технічну документацію з уточнення площ при обмірі та передачу у власність ОСОБА_2 двох земельних ділянок, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, а саме: призначеної для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд земельної ділянки площею 1 000 кв. м (кадастровий номер 5910700000:03:034:0141) та призначеної для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 1 605 кв. м (кадастровий номер 5910700000:03:034:0142);

- визнати недійсними та скасувати державні акти про право приватної власності на землю серії ІІ СМ № 009531 та серії ІІ № 009532, видані

23 листопада 2001 року.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що під час передачі у 2001 році в приватну власність ОСОБА_3 і ОСОБА_2 земельних ділянок не були порушені граничні розміри їх площ. Невідповідність фактичного порядку користування земельними ділянками з кадастровими номерами 5910700000030340141 та 5910700000030340142 правовстановлюючим документам та вимогам нормативно правових актів з питань землеустрою і землекористування не може бути підставою для скасування права власності, яке набуте правомірно.

Встановивши, що Роменською міською радою під час прийняття оскарженого рішення не було дотримано порядку зміни цільового призначення земельних ділянок, суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на недоведеність порушення оскарженим рішенням органу місцевого самоврядування прав позивача.

При цьому місцевий суд також послався і на пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності звернення до суду із розглядуваним позовом.

Додатковим рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області, у складі судді Машини І. М., від 05 червня 2020 року в задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Сокура С. О. про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Суд виходив із того, що відповідачем та її представником не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження понесення заявлених до відшкодування судових витрат в сумі 18 600,73 грн.

Короткий зміст постанов апеляційного суду

Постановою Сумського апеляційного суду від 26 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року - без змін.

Колегія суддів виходила з того, що місцевий суд, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 77, 78, 79, 80, 89 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), повно встановив обставини справи, внаслідок чого за результатами вирішення спору по суті ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Постановою Сумського апеляційного суду від 26 березня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 - адвоката Сокура С. О. задоволено частково. Додаткове рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 червня 2020 року змінено, викладено його резолютивну частину у наступній редакції: "Стягнути з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 понесені її представником судові витрати пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи в Роменському міськрайонному суді Сумської області в розмірі 332,96 грн".

В іншій частині додаткове рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 червня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що понесені ОСОБА_2 витрати за договором про надання правової допомоги не підлягають відшкодуванню, як і витрати на оплату паливно-мастильних матеріалів.

Разом із тим апеляційний суд вважав, що відшкодуванню підлягають понесені відповідачем витрати на поштові відправлення в загальному розмірі 332,96 грн, як такі, що пов'язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

23 квітня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 березня 2020 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення вимог її позову в повному обсязі.

16 вересня 2020 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року, прийняту за результатами перегляду додаткового рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 червня 2020 року, в якій просить зазначену постанову суду апеляційної інстанції скасувати.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 березня 2020 року та витребувано матеріали справи з місцевого суду.

У вересні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 травня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційні скарги

Доводи касаційної скарги на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 березня 2020 року

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржені судові рішення, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 473/653/17, від 13 листопада 2018 року у справі № 804/958/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 808/2282/15,

від 01 жовтня 2018 року у справі № 813/4076/15, від 20 квітня 2018 року у справі № 822/2337/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 810/1802/17,

від 02 жовтня 2018 року у справі № 805/3544/17-а, від 30 січня 2018 року у справі № 210/3915/17, від 26 червня 2018 року у справі № 473/653/17.

Суди першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на недоведеність порушення права позивача оскаржуваними рішенням Роменської міської ради та державними актами, не звернули увагу на те, що вона має на меті приватизувати земельну ділянку за рахунок земельної ділянки належної ОСОБА_2, чим наблизити до норм безоплатної передачі земель у власність, площі своєї та ОСОБА_2 земельних ділянок.

Вважає, що її звернення до вищестоящого органу зі скаргою не є визначеним досудовим порядком вирішення спору, а є альтернативним способом захисту прав, а отже поважною причиною пропуску строку на звернення до суду.

Доводи касаційної скарги на постанову Сумського апеляційного суду

від 26 серпня 2020 року

ОСОБА_1 стверджує, що оскільки ухвалою суду першої інстанції її було звільнено від сплати судового збору, тому в силу вимог частини 7 статті 141 ЦПК України судові витрати, понесені відповідачем підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 березня 2020 року, в якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконкому Роменської міської Ради народних депутатів УРСР

від 19 липня 1989 року № 138 із земельної ділянки ОСОБА_3, власника будинку АДРЕСА_2, вилучено земельну ділянку

площею 200 кв. м та виділено до норми (600 кв. м) земельну ділянку площею 200 кв. м до земельної ділянки ОСОБА_1 по

АДРЕСА_1.

Рішеннями виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" від 22 грудня

1999 року № 425 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у приватну власність були передані земельні ділянки, за адресою: АДРЕСА_2 по 1000 кв. м кожному для будівництва і обслуговування житловий будинків і господарських будівель (присадибні ділянки) (пункти 1.29 та 1.30), а також ОСОБА_3-408 кв. м, а ОСОБА_4-300 кв. м - для ведення особистого підсобного господарства (пункт 2.12).

Рішенням виконкому Роменської міської ради Сумської області

від 26 вересня 2001 року № 364 внесено зміни в пункт 2.12 рішення № 425

від 22 грудня 1999 рок у зв'язку з уточненням площ при обмірі земельних ділянок для виготовлення державних актів на право приватної власності громадянам та ОСОБА_3 виділено землю для ведення особистого господарства площею 411 кв. м, а ОСОБА_2 - площею 194 кв. м.

23 липня 2001 року складено акт про встановлення та узгодження меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_3 по

АДРЕСА_2 у присутності суміжних власників і землекористувачів, в том числі позивача ОСОБА_1, яка зазначений акт підписала. В натурі межі земельної ділянки закріплені огорожею та 8 дерев'яними кілками.

23 листопада 2001 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на вищевказані земельні ділянки виконкомом Роменської міської ради Сумської області були видані державні акти на право приватної власності на землю

серії ІІ- СМ № 009531 та серії ІІ- СМ № 009532 відповідно, зареєстровані в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за

номерами 925 та 926 відповідно.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є його дочка ОСОБА_2.

На підставі договору від 23 травня 2001 року № 117,118 за зверненням ОСОБА_2.

Державним підприємством "Роменський районний центр державного земельного кадастру" складений технічний звіт по складанню державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_2.

Рішенням 54 сесії 5 скликання Роменської міської ради Сумської області

від 24 вересня 2010 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право на земельну ділянку громадян з уточненням площ при обмірі земельних ділянок та передано їх у власність ОСОБА_2 по АДРЕСА_2, площею 1 000 кв. м - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, та площею 1 605 кв. м - для ведення особистого селянського господарства.

14 липня 2019 року постановою слідчого відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумський області закрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017200100000978 у зв'язку з відсутністю у діях осіб, якими було складене та видане рішення Роменської міської ради від 24 вересня

2010 року, складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

В межах зазначеного кримінального провадження 10 вересня 2018 року було отримано висновок судової земельно-технічної експертизи.

Із листа начальника управління Держземагенства у Роменському районі Сумської області від 25 грудня 2013 року судами встановлено, що технічна документація із землеустрою, на підставі якої власникові суміжної ОСОБА_1 земельної ділянки ОСОБА_3 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, було виготовлено у відповідності до вимог і норм чинного на той час законодавства.

Даних про перетин земельної ділянки з суміжними земельними ділянками немає в зв'язку з відсутністю відповідної технічної документації із землеустрою.

Загальна площа земельної ділянки не перевищує норму безоплатної передачі земельних ділянок у власність. Межі земельної ділянки встановлено та узгоджено в присутності суміжних землевласників та землекористувачів, про що 23 липня 2001 року складено відповідний акт. При складанні цього акту претензій з боку суміжних землевласників і землекористувачів не виявлено. Акт підписано власноручно ОСОБА_1. Згідно вказаного акту зовнішні межі закріплено огорожею та 8 дерев'яними кілками, які до цього часу не збереглися.

Із листа від 16 серпня 2013 року за підписом першого заступника начальника Держземагенства у Сумській області, адресованого позивачу судами також встановлено, що під час розгляду земельних спорів міжвідомчою комісією Роменської міської ради проводився обмір земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1, в результаті якого виявлено факт самовільного зайняття позивачем частини земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом (-ами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 березня 2020 року підлягає частковому задоволенню.

Касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 березня 2020 року

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 2 ЦПК України встановлено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 4 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина 1 статті 5 ЦПК України).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 грудня

2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що, виходячи зі змісту частини 1 статті 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою. "Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. При цьому, обов'язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач, звертаючись до суду, зазначає, що метою її позову є бажання отримати безоплатно у власність земельну ділянку більшої площі аніж фактично перебуває в її користуванні за рахунок частини належної відповідачу земельної ділянки. Можливість виділення їй у власність частини земельної ділянки

ОСОБА_2 позивач обґрунтувала тим, що на її думку, відповідачу виділено у власність земельні ділянки з порушенням їх граничних розмірів.

За змістом статті 6 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) в редакції Закону України N 507-XIV від 17 березня 1999 року "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охоронних зон уздовж земель залізничного транспорту чинній на час вирішення питання про безплатну передачу у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_2 спірних земельних ділянок (далі - ЗК України в редакції Закону N 507-XIV) громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок, зокрема, для: ведення особистого підсобного господарства та будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка). Передача земельних ділянок у власність громадян провадиться місцевими Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції за плату або безплатно.

Безоплатно земельні ділянки передаються у власність громадян для: ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), в тому числі земельні ділянки, що були раніше надані у встановленому порядку громадянам для цієї мети, у межах граничного розміру, визначеного ЗК України.

Для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара (частина 1 статті 56 ЗК України в редакції Закону N 507-XIV).

Громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач.

Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського

типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах -

0,1 гектара.

Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва не повинен перевищувати 0,1 гектара, будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара (статті 67 ЗК України в редакції Закону N 507-XIV).

Згідно пунктів б) та г) частини 1 статті 121 чинного ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара, а для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Встановивши, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Роменської міської ради Сумської області "Про передачу земельних ділянок у приватну власність" від 22 грудня 1999 року № 425, з урахуванням змін, внесених рішенням виконкому Роменської міської ради Сумської області від 26 вересня 2001 року № 364, було безоплатно передано у приватну власність земельні ділянки площею

0,1411 га (0,1 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та 0,0411 га - для ведення особистого підсобного господарства) та 0,1194 га (0,1 га - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та

0,0194 га - для ведення особистого підсобного господарства) відповідно, тобто у межах граничних розмірів, визначених статтями 57, 67 ЗК України в редакції Закону N 507-XIV, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано відмовили в задоволенні позову

ОСОБА_1 в частині визнання недійсними та скасування державних актів, що посвідчували право власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на ці земельні ділянки.

Судами правильно враховано, що за повідомленням управління Держземагенства у Роменської районі Сумської області, - технічна документація із землеустрою, на підставі якої ОСОБА_3 було видано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, було виготовлено у відповідності до вимог і норм чинного на той час законодавства. Даних про перетин земельної ділянки з суміжними земельними ділянками немає в зв'язку з відсутністю відповідної технічної документації із землеустрою. Загальна площа земельної ділянки не перевищує норму безоплатної передачі земельних ділянок у власність. Межі земельної ділянки встановлено та узгоджено в присутності суміжних землевласників та землекористувачів, про що 23 липня 2001 року складено відповідний акт. При складанні цього акту претензій з боку суміжних землевласників і землекористувачів не виявлено. Акт підписано власноручно ОСОБА_1.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що належні ОСОБА_2 на праві приватної власності земельні ділянки, розташовані за адресою:

АДРЕСА_2 площею 0,1411 га (0,1 га - для будівництва і обслуговування житловий будинків і господарських будівель (присадибні ділянки) та 0,0411 га - для ведення особистого підсобного господарства) та 0,1194 га (0,1 га - для будівництва і обслуговування житловий будинків і господарських будівель (присадибні ділянки) та 0,0194 га - для ведення особистого підсобного господарства) після затвердження технічної документації з уточненням площ при їх обмірі були передані ОСОБА_2 у приватну власність, як земельні ділянки площею 0,1 га - для будівництва і обслуговування житловий будинків і господарських будівель та споруд та площею 0,1605 га - для особистого селянського господарства, тобто зі зміною цільового призначення земель.

Однак оскільки правомірність набуття ОСОБА_2 у власність спірних земельних ділянок загальною площею 0,2605 га (0,1411 га + 0,1194 га) до прийняття Роменською міською радою рішення від 24 вересня 2010 року, ОСОБА_1 не спростовано, а подальша зміна рішенням органу місцевого самоврядування цільового призначення таких земельних ділянок відбувалася в межах їх загальної площі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність порушення прав та інтересів позивача прийняттям оскаржуваного рішення Роменської міської ради.

Доказів накладення належних на праві власності ОСОБА_2 земельних ділянок на земельну ділянку, яка перебуває в користування ОСОБА_1 суду не надано.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права із зазначенням спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову не відповідає вимогам закону.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах

від 31 березня 2021 року у справі № 442/3494/17 (провадження № 61-9944св19), від 31 березня 2021 року у справі № 442/3494/17 (провадження № 61-9944св19).

За таких обставин мотивування судами оскаржуваних судових рішень, ще й пропуском позивачем строку позовної давності є помилковим.

Безпідставним є посилання особи, яка подала касаційну скаргу, на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13 листопада

2018 року у справі № 804/958/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 808/2282/15, від 01 жовтня 2018 року у справі № 813/4076/15,

від 20 квітня 2018 року у справі № 822/2337/17, від 17 жовтня 2018 року у справі № 810/1802/17, від 02 жовтня 2018 року у справі № 805/3544/17-а,

від 30 січня 2018 року у справі № 210/3915/17, від 26 червня 2018 року у справі № 473/653/17.

У зазначених справах предметами позовів були: визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень (справи № 804/958/17, № 813/4076/15, № 808/2282/15, № 805/3544/17-а та № 810/1802/17); скасування рішення про включення сільськогосподарського підприємства з реєстру суб'єктів спеціального режиму оподаткування (справа № 822/2337/17); про скасування постанови про накладення штрафу по справі про адміністративне правопорушення (справи № 210/3915/17 та № 473/653/17).

Висновки касаційного суду у цих справах стосуються поважності причин поновлення строку на оскарження судових рішень суду першої інстанції (справи № 804/958/17, № 813/4076/15, № 808/2282/15, № 805/3544/17-а, № 810/1802/17 та № 822/2337/17) та підстав залишення без розгляду позову щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, поданого з пропуском строку на оскарження такої постанови (справи № 210/3915/17 та № 473/653/17).

Правовідносини у справах зазначених заявником не є подібними до справи, що розглядається, а висновки, викладені касаційним судом у цих постановах не є релевантними до розглядуваної справи.

Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року

Згідно пункту 3 частини 1 статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі витрат, пов'язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентовано статтею 141 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 -2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 6 статті 141 ЦПК України).

Ухвалою Роменського міськрайонного суду Сумської області від 10 вересня 2019 року звільнено позивача ОСОБА_1 від сплати судового збору при зверненні до суду з позовом.

Ухвалюючи рішення по суті судом першої інстанції не було вирішено питання щодо розподілу понесених учасниками справи судових витрат.

Ухвалою Сумського апеляційного суду від 18 лютого 2020 року звільнено позивача ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області

від 12 грудня 2019 року.

У квітні 2020 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу понесених нею судових витрат в загальному розмірі 18 600,73 грн, з яких 16 300 грн - витрати на професійну правничу допомогу, 508 60 грн - компенсація вартості проїзду представника відповідача, 462,16 грн - витрати на відправлення кореспонденції та 1 329,97 грн - витрати відповідача на паливно-мастильні матеріали для проїзду з м. Київ до м. Ромни.

Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, міськрайонний суд виходив з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт понесення заявлених до відшкодування судових витрат та їх розмір.

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на відправлення поштової кореспонденції в сумі 332,96 грн, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що такі витрати належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи, а їх розмір підтверджено належними та допустимими доказами.

Звільнення судами першої та апеляційної інстанцій позивача від сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги на рішення місцевого суду не є підставою для її звільнення від сплати судових витрат пов'язаних із розглядом справи.

Відшкодування витрат заявлених ОСОБА_2 та стягнутих постановою Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року, узгоджується із висновками Верховного Суду з цих питань у постанові від 14 квітня

2021 року в справі № 310/6435/17 (провадження № 61-9603св19).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до неправильного тлумачення заявником норм процесуального права щодо порядку розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статті 410 ЦПК України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За змістом статті 412 ЦПК України суд змінює судове рішення повністю або частково, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених

статті 412 ЦПК України межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, ухвалив правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, але допустив помилку при його мотивуванні, що є підставою для зміни оскаржуваних рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, шляхом виключення з їх мотивувальної частини посилання на пропуск позивачем строку позовної давності, як підставу для відмови в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції, прийнята 26 серпня 2020 року за результатами апеляційного перегляду додаткового рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 05 червня 2020 року є законною та обґрунтованою, а доводи касаційної скарги ОСОБА_1 висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного судувід 26 серпня 2020 року, необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Обставини, за яких відповідно до частини 1 статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 березня 2020 року задовольнити частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 26 березня

2020 року змінити, шляхом зміни їх мотивувальної частини з урахуванням висновків, викладених в цій постанові Верховного Суду.

В іншій частині рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12 грудня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду

від 26 березня 2020 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року залишити без задоволення.

Постанову Сумського апеляційного суду від 26 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В.

Шипович