Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 18.03.2020 року у справі №331/3822/18

Постанова

Іменем України

08 червня 2021 року

м. Київ

справа № 331/3822/18

провадження № 61-4880св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Запорізька міська рада,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 27 серпня 2019 року у складі судді Антоненко М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання права власності на квартиру за добросовісним набувачем.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Запорізької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання права власності на квартиру за добросовісним набувачем.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 30 січня 2009 року він уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_2 продав, а позивач купив квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 57,41 кв. м, житловою площею 42,27 кв. м за 307 256,00 грн, що за курсом НБУ на той час складало 39 900,00 дол. США.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2014 року у справі № 331/5543/13-ц задоволено позов ОСОБА_4 і ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_5, Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради, треті особи: МКП "ОСНОВАНІЄ", територіальна громада в особі Запорізької міської ради і визнано недійсним розпорядження Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради від 19 вересня 2008 року № 853-р "Про приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_1"; визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло від 22 вересня 2008 pоку № НОМЕР_2, видане ОСОБА_2 згідно розпорядження голови Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради від 19 вересня 2008 року № 853-р "Про приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_1; визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який укладений ОСОБА_2 з ОСОБА_1 - чоловіком, за згодою дружини останнього - ОСОБА_5, який був посвідчений 30 січня 2009 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сосіменком Ю. П. за № 105; припинено право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 30 січня 2009 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сосіменком Ю. П. № 105; також вказаним рішенням суд відмовив ОСОБА_1 і ОСОБА_5 в задоволені зустрічного позову до ОСОБА_4 і ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_2, Жовтнева районна адміністрація Запорізької міської ради МКП "ОСНОВАНІЄ" і територіальна громада в особі Запорізької міської ради, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2014 року у справі № 331/5543/13-ц було залишене без змін судами апеляційної і касаційної інстанцій, і набрало законної сили 08 квітня 2015 року.

З підстав, передбачених статтями 330, 388, 392 ЦК України, позивач ОСОБА_1 вважає себе добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1, а тому просив суд визнати за ним право власності на спірне майно.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 серпня 2019 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Крім того, відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивач ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту свого цивільного права шляхом визнання права власності на квартиру, тоді, як позивачу слід було б звернутись до суду із позовом до ОСОБА_2 про повернення коштів, отриманих за договором купівлі-продажу від 30 січня 2009 року.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 27 серпня 2019 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання на обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, як на підставу відмови у задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

12 квітня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц.

У касаційній скарзі зазначено, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх витрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.

Доводи інших учасників справи

У травні 2020 року Запорізька міська раданадіслала відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки мотиви та підстави, зазначені у вказаній скарзі є безпідставними, необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 30 січня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_2 продав, а позивач купив квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 57,41 кв. м, житловою площею 42,27 кв. м за 307 256,00
грн, що за курсом НБУ на той час складало 39 900,00 дол. США. Вказаний договір 30 січня 2009 року був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сосіменком Ю. П. за № 105 (а. с. 5).

Орендне підприємство "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" здійснило реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за позивачем на підставі вказаного договору, що підтверджується витягом № 21751693 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 03 лютого 2009 року (а. с. 6).

Право власності продавця ОСОБА_2 на вказану квартиру було підтверджене свідоцтвом про право власності на житло № НОМЕР_2, виданим Жовтневою районною адміністрацією Запорізької міської ради 22 вересня 2008 pоку, зареєстрованим в реєстрі прав власності на нерухоме майно 07 жовтня 2008 року за № 24960227 згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого орендним підприємством "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" 07 жовтня 2008 року за № 20485776.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2008 року задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа - КП "ВРЕЖО № 2" у м. Запоріжжя, про визнання права користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 (а. с. 11).

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2008 року задоволений позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа - КП "ВРЕЖО № 2" у м. Запоріжжя, про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та про зміну договору найму. Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2008 року задоволено заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа - КП "ВРЕЖО № 2" у м. Запоріжжя, про скасування реєстрації відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1, та про реєстрацію ОСОБА_2 у зазначеному житловому приміщенні.

25 липня 2012 року рішенням Апеляційного суду Запорізької області (справа № 22-ц-3554/12) рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 24 березня 2008 року про задоволення позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа - КП "ВРЕЖО № 2" у м. Запоріжжя, про визнання права користування жилим приміщенням скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові у повному обсязі (а. с. 12).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 21 липня 2016 року задоволена заява ОСОБА_4, ОСОБА_3 про перегляд та про скасування рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 22 травня 2018 року та про скасування додаткового рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2008 року. Постановлено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3, третя особа - КП "ВРЕЖО № 2" у м.

Запоріжжя, про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1; про скасування реєстрації відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1; про реєстрацію ОСОБА_2 у зазначеному житловому приміщенні та про зміну договору найму.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 квітня 2015 року, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2015 року та постановою Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 331/5543/13-ц задоволено позов ОСОБА_4 і ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_5, Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради, треті особи: МКП "ОСНОВАНІЄ", територіальна громада в особі Запорізької міської ради (а. с. 19-29).

За вказаними судовими рішеннями було поновлено право користування квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Одночасно з цим визнано недійсними: розпорядження голови Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради від 19 вересня 2008 року № 853-р "Про приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_1"; свідоцтво про право власності на житло від 22 вересня 2008 року № НОМЕР_2, видане ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_3, згідно розпорядження голови Жовтневої районної адміністрації Запорізької міської ради від 19 вересня 2008 року, № 853-р "Про приватизацію житла за адресою: 69095, квартира АДРЕСА_1"; договір купівлі-продажу квартири у будинку АДРЕСА_1, укладений ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, - чоловіком, за згодою дружини останнього - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, який був посвідчений 30 січня 2009 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сосіменком Ю. П. ; право власності на квартиру АДРЕСА_1, зареєстроване за ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, який посвідчений 30 січня 2009 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Сосіменком Ю. П., припинено. Квартира була повернута до державної власності.

На підтвердження припинення права власності ОСОБА_1 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно виданий витяг від 01 вересня 2015 року № 43119068.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина 1 статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною 4 статті 41 Конституції України, частиною 1 статті 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до Статтею 330 ЦК України майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3 статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини 1 -3 статті 388 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16 зроблено висновок про те, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Єдина підстава набуття позивачем майна це - договір купівлі-продажу, який було визнано в судовому порядку недійсним, тому відсутні підстави для задоволення позову у цій справі.

Також, колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції щодо виключення із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання на обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведено у статті 16 ЦК України. Тобто, способом захисту цивільного права та інтересу може бути, зокрема визнання права.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц, є безпідставними, оскільки у наведеній заявником для порівняння справі наявні інші фактичні обставини, предмет та підстава позову, зокрема вирішувався спір про визнання недійсним договору купівлі - продажу, витребування майна з незаконного володіння.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України ", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 27 серпня 2019 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко