Історія справи

Постанова КЦС ВП від 21.07.2023 року у справі №750/9471/20
Постанова КЦС ВП від 09.11.2022 року у справі №750/9471/20
Ухвала КЦС ВП від 14.09.2021 року у справі №750/9471/20

Постанова

Іменем України

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 750/9471/20

провадження № 61-14330св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство «Фідобанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року, постановлену у складі судді Рахманкулової І. П., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Скрипки А. А., Онищенко О. І., Харечко Л. К.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Фідобанк» (далі - ПАТ «Фідобанк»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним електронного аукціону, визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 15 травня 2008 року між ОСОБА_4 та Відкритим акціонерним товариством «ЕрстеБанк» (яке в подальшому змінило своє найменування на Публічне акціонерне товариство «ЕрстеБанк» та було реорганізовано на ПАТ «Фідобанк») укладено кредитний договір № 014/0305/2/15261, згідно з яким ОСОБА_4 отримала кредит у сумі 277 462,00 грн, зі строком погашення до 14 травня 2028 року, для купівлі трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . 15 травня 2008 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу купила вказану квартиру.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ВАТ «ЕрстеБанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки від 15 серпня 2008 року, за умовами якого ОСОБА_4 в іпотеку передана зазначену квартиру.

Також між ВАТ «ЕрстеБанк», ОСОБА_4 та поручителями: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 15 травня 2008 року укладені три договори поруки, відповідно до яких поручителі зобов`язалися перед кредитором у повному обсязі солідарно відповідати за виконання позичальником зобов`язань.

З 20 липня 2016 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Фідобанк». Належне банку право вимоги виконання зобов`язання за кредитним договором, договором іпотеки та договорами поруки включено до ліквідаційної маси та виставлене для продажу на відкритих торгах (аукціоні) у формі електронного аукціону. Переможцем електронного аукціону стала ОСОБА_2

13 червня 2019 року між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги.

ОСОБА_2 звернула стягнення на предмет іпотеки, шляхом набуття права власності на спірну квартиру та надалі за договором купівлі-продажу від 06 жовтня 2020 року продала її ОСОБА_3 .

Позивач вказував на те, що договір про відступлення прав вимоги суперечить актам цивільного законодавства, відповідно, ОСОБА_2 незаконно набула право власності на спірну квартиру та не мала права її відчужувати.

Зазначав, що новий власник спірної квартири - ОСОБА_3 намагається виселити його зі спірної квартири, в якій він проживає без реєстрації.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати недійсним електронний аукціон від 29 травня 2019 року, переможцем якого визнано ОСОБА_2 , визнати недійсним договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 13 червня 2019 року, який укладений між ПАТ «Фідобанк» та ОСОБА_2 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 06 жовтня 2020 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та визнати за ОСОБА_4 право власності на спірну квартиру.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Фідобанк», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним електронного аукціону, визнання недійсним договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, скасування державної реєстрації права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, визнання права власності на квартиру відмовлено.

18 березня 2021 року представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Прокоф`єв Б. І. надіслав до суду заяву, в якій просив продовжити строк для подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу та стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн кожній.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року у задоволенні клопотання представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Прокоф`єва Б. І. про продовження строку для подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.

Заяву представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Прокоф`єва Б. І. про відшкодування витрат на правову допомогу у справі залишено без розгляду.

Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що суд може продовжити лише процесуальний строк, що встановлений судом, як це передбачено частиною другою статті 127 ЦПК України, а встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк на подання доказів понесених судових витрат, є строком, що встановлений законом, а тому такий строк не може бути продовжений. Натомість, частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у поданій 18 березня 2021 року заяві представник відповідачів посилався на хворобу, як на неможливість звернення із такою заявою раніше, однак на підтвердження вказаних обставин жодних доказів до заяви додано не було і в судовому засіданні не надано.

Також суд першої інстанції зазначив, що встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк для подання доказів понесених судових витрат є преклюзивним, і цією правовою нормою не передбачено можливості поновлення такого строку.

Враховуючи те, що представник відповідачів не подав відповідних доказів протягом встановленого строку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що заява представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Прокоф`єва Б. І. про відшкодування витрат на правову допомогу у справі підлягає залишенню без розгляду на підставі частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення заяви представника відповідачів про відшкодування витрат на правову допомогу без розгляду, оскільки рішення у справі Деснянський районний суд м. Чернігова ухвалив 12 березня 2021 року, відповідно, п`ятиденний строк для подання відповідних доказів щодо понесених витрат на правову допомогу адвоката сплив 17 березня 2021 року. Доказів щодо понесених витрат на правову допомогу відповідачами та їх представником під час розгляду справи судом першої інстанції надано не було, проте, про орієнтовний розмір понесених витрат на правову допомогу зазначено у відзивах на позовну заяву. Із заявою про відшкодування судових витрат у справі, з наданням відповідних доказів, представник відповідачів звернувся до суду першої інстанції 18 березня 2021 року, тобто вказані докази подано з пропущенням процесуального строку, встановленого законом.

Також апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги, зазначив, що суд може продовжити лише процесуальний строк, що встановлений судом, як це передбачено частиною другою статті 127 ЦПК України. При цьому, частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк на подання доказів понесених судових витрат, є строком, що встановлений законом, і за даних обставин, такий строк не може бути продовжений.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У серпні 2021 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що строк, вказаний у частині восьмій статті 141 ЦПК України є преклюзивним, а тому не може бути поновлений.

Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, та не врахували, що заявник з поважних причин пропустив строк подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, докази щодо понесення судових витрат заявник мав подати до 17 березня 2021 року включно, а звернувся з заявою до суду 18 березня 2021 року, тобто пропустив незначний строк - лише один день.

Підставами касаційного оскарження ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року та постанови Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18); відсутній висновок Верховного Суду щодо того чи може бути поновлений строк вказаний в абзаці 2 частини восьмої статті 141 ЦПК України у разі якщо строк пропущений з поважних причин (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не оскаржували ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, касаційні скарги не подавали, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України судові рішення в частині залишення без розгляду заяви представника відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Прокоф`єва Б. І. про відшкодування витрат на правову допомогу в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 в особі адвоката Гутника В. П. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У пункті 3 частини першої статті 270 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій-третій статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

За правилами частин першої-другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третя статті 141 ЦПК України).

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У пункті 53 додаткової постанови від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога частини восьмої статті 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються в спрощеному провадженні, де судові дебати відсутні.

Виходячи зі змісту частини восьмої статті 141 ЦПК України, сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

У статті 246 ЦПК України зазначено, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 23 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Прокоф`єв Б. І. у відзивах на позовну заяву навів попередній розрахунок суми судових витрат.

12 березня 2021 року Деснянським районним судом м. Чернігова ухвалено рішення у справі.

Отже, з урахуванням частини восьмої статті 141 ЦПК України докази щодо понесення судових витрат заявник мав подати до 17 березня 2021 року включно.

18 березня 2021 року представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Прокоф`єв Б. І. надіслав до суду заяву, в якій просив продовжити строк для подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу та стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн кожній.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу заявник надав: копії договорів про надання правової допомоги від 16 листопада 2020 року, детальних описів робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, квитанцій про сплату, свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю.

Суд першої інстанції залишив без розгляду заяву представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Прокоф`єва Б. І. про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявник подав докази з пропущенням процесуального строку, встановленого законом.

При цьому суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Прокоф`єва Б. І. про продовження строку для подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу.

Заявляючи клопотання про продовження строку для подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Прокоф`єв Б. І. посилався на те, що пропущений строк є незначним (один день). Підставою для продовження строку для подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу зазначено те, що на час проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення відповідачі та їх представник були відсутні, і не отримали відповідне рішення суду першої інстанції. Також представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Прокоф`єв Б. І. у поданій заяві вказував, що він приймав участь в останньому судовому засіданні, яке відбулось 12 березня 2021 року, проте захворів, і про результат розгляду справи дізнався лише у другій половині дня 17 березня 2021 року. За даних обставин, лише в кінці робочого дня 17 березня 2021 року відповідачі та адвокат Прокоф`єв Б. І. мали змогу оформити відповідні документи для суду, з метою стягнення витрат на правову допомогу, і 18 березня 2021 року дана заява із документами була надіслана до суду. Представник відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвокат Прокоф`єв Б. І. у поданій заяві стверджував, що пропущений строк є незначним (один робочий день), і пропущений він із поважних, об`єктивних причин.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої, восьмої статті 83 ЦПК України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частинами першою-третьою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

У частинах шостій-восьмій статті 127 ЦПК України передбачено, що про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 - адвоката Прокоф`єва Б. І. про продовження строку для подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив із того, що суд може продовжити лише процесуальний строк, що встановлений судом, як це передбачено частиною другою статті 127 ЦПК України, а встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк на подання доказів понесених судових витрат, є строком, що встановлений законом, а тому такий строк не може бути продовжений. Натомість, частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Крім того, суд першої інстанції вказував на те, що у поданій 18 березня 2021 року заяві представник відповідачів посилався на хворобу, як на неможливість звернення із такою заявою раніше, однак на підтвердження вказаних обставин жодних доказів до заяви додано не було і в судовому засіданні не надано.

Також суд першої інстанції зазначив, що встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк для подання доказів понесених судових витрат є преклюзивним, і цією правовою нормою не передбачено можливості поновлення такого строку.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, строк є преклюзивним. Такий висновок суду суперечить пункту 57 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

При цьому, відмовляючи у задоволенні клопотання представника відповідачів про продовження строку для подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції дійшов взаємовиключних висновків.З одного боку, суд першої інстанції вказує на те, що частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено можливість поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, якщо суд визнає причини його пропуску поважними, а з іншого боку, суд першої інстанції зазначає про те, що встановлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України строк для подання доказів понесених судових витрат є преклюзивним, і цією правовою нормою не передбачено можливості поновлення такого строку.

Переглядаючи ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку, апеляційний суд на зазначені порушення норм процесуального права уваги не звернув та не виправив їх.

Отже, ухвала Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року та ухвалена за наслідками її перегляду постанова Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року в частині залишення без розгляду заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом Прокоф`євим Б. І., є передчасними і такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права. Зазначене питання підлягає розгляду судом першої інстанції після вирішення клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Прокоф`єва Б. І. про продовження строку для подання доказів щодо розміру понесених судових витрат на професійну правничу допомогу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень судів попередніх інстанції в частині вирішення заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Прокоф`єва Б. І. щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу з направленням справи в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року в частині вирішення заяви представника ОСОБА_2 - адвоката Прокоф`єва Богдана Івановича щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу скасувати, справу в цій частині направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В решті ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 30 березня 2021 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 14 липня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець