Історія справи

Постанова КЦС ВП від 09.09.2019 року у справі №295/3287/17

Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 295/3287/17

провадження № 61-30917св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Ігнатенка В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство "Житомиргаз",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 07 липня 2017 року у складі головуючого-судді Перекупка І. Г. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2017 року у складі суддів:

Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Житомиргаз" (далі - ПАТ "Житомиргаз") про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, відшкодування майнової та моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що у порушення Правил постачання природного газу та умов договору № 3030 від 22 вересня 2015 року, відповідач безпідставно нарахував йому суму неіснуючого боргу й попередив про відключення від газопостачання, що спричинило стрес йому та його дружині, завдано моральних страждань та матеріальних збитків, які пов'язані із витратами на отримання юридичної допомоги для звернення до суду з даним позовом.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив визнати дії ПАТ "Житомиргаз" щодо штучного визначення обсягу спожитого газу та нарахування неіснуючого боргу протиправними, зобов'язати газопостачальника неухильно дотримуватися Правил постачання природного газу та вимог Типових договорів розподілу та постачання природного газу побутовим споживачам, стягнути з відповідача 1 500 грн на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 07 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження порушення його прав відповідачем внаслідок яких йому завдано майнової і моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Богунського районного суду м.

Житомира від 07 липня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань призвело до безпідставного визначення позивача боржником за спожитий природний газ, з направленням йому повідомлення про припинення газопостачання та необхідність сплатити заборгованість, що в свою чергу завдало позивачу моральних страждань та майнової шкоди, а також змусило звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У поданому 25 січня 2018 року відзиві, ПАТ "Житомиргаз" просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що вони ухвалені з дотриманням вимог чинного законодавства і є правильними по своїй суті.

Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

25 травня 2018 року справу № 295/3287/17 за позовом ОСОБА_1 ПАТ "Житомиргаз" про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, відшкодування майнової та моральної шкоди передано до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що на підставі типового договору № 3030 від 22 вересня 2015 року відповідач здійснює газопостачання до квартири ОСОБА_1 АДРЕСА_1.

Пунктом 1 вказаного договору визначено, що відповідач зобов'язується постачати позивачу природний газ, а останній зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги з газопостачання за встановленими цінами у строки і на умовах, що передбачені цим договором.

Відповідно до пунктів 8.1,8.4 типового договору про газопостачання за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором та чинним законодавством України.

У разі, якщо дії однієї із сторін призвели до завдання матеріальної та/або моральної шкоди іншій стороні (шкода, заподіяна майну чи життю або здоров'ю людини), її відшкодування здійснюється в добровільному порядку згідно з вимогами чинного законодавства. А у разі, якщо не досягнуто згоди - за рішенням суду.

31 січня 2017 року на адресу позивача направлено повідомлення про припинення газопостачання та погашення простроченої заборгованості, згідно якого за особовим рахунком № 0400261687 накопичена заборгованість за послуги газопостачання в розмірі 2 939,52 грн, яку ОСОБА_1 запропоновано сплатити не пізніше 10 календарних днів після отримання даного повідомлення, й попереджено про припинення споживання природного газу в разі непогашення заборгованості до 28 лютого 2017 року.

За заявою ОСОБА_1, який був незгодний з нарахуванням заборгованості, ПАТ "Житомиргаз" 28 лютого 2017 року здійснило перерахунок заборгованості відповідно до показників лічильника по його особовому рахунку, унаслідок чого показники були відкориговані відповідно до оплачених квитанцій.

Згідно повідомлення відповідача, заборгованість була нарахована у зв'язку із технічним недоліком роботи електронної бази даних "Газоліна", яка не розпізнала зазначені в квитанції за грудень 2016 року, січень 2017 року показники лічильника, унаслідок чого були автоматично застосовані планові місячні обсяги споживання на відповідний період, що розраховується, виходячи з групи споживання побутового споживача.

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Законом України "Про ~organization7~ від 09 грудня 1999 року № 2246 "Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання" (далі - Привила).

Згідно із частиною 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до пункту 10 Правил в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розрахунок населення за надані послуги з газопостачання починаючи з 01 квітня 2015 року здійснюється за роздрібними цінами на природний газ, що використовується для потреб населення, диференційованими залежно від місячного обсягу та видів споживання, що встановлені НКРЕКП, за показаннями лічильників газу, а у разі їх відсутності - за нормами споживання природного газу (крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 16-1 цих Правил).

Пунктом 17 Правил визначено, що розрахунковим періодом для визначення розміру оплати послуг з газопостачання є календарний місяць. Плата за надані протягом розрахункового періоду послуги з газопостачання вноситься не пізніше 10 числа наступного місяця, якщо договором не встановлено інший строк.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, у редакції чинній на час розгляду справи судом першої інстанції, кожна особа має право у порядку, встановленому частини 1 статті 3 ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічна норма міститься і в частині 1 статті 4 чинного ЦПК України.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК кожна особа має право в порядку, встановленому частини 1 статті 16 ЦК , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

При цьому за змістом статей 3 215 ЦПК України 2004 року позов може бути задоволений лише у випадку встановлення факту порушення, не визнання або оспорення відповідачем (відповідачами) прав, свобод чи інтересів позивача. Якщо такого факту не встановлено, позов не підлягає задоволенню.

ОСОБА_1 на обґрунтування позову зазначав, що вчасно і в повному розмірі здійснював оплату наданих йому послуг з газопостачання, проте відповідач протиправно нарахував йому суму неіснуючого боргу.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 10 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених частин 3 та 4 статті 10 ЦПК України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 57 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статті 60 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов вмотивованого висновку про відсутність доказів на підтвердження факту порушення прав ОСОБА_1 та завдання йому майнової та моральної шкоди, оскільки ПАТ "Житомиргаз" за зверненням позивача здійснило перерахунок та перевірку правильності нарахування плати за надані послуги і усунуло недоліки, які призвели до нарахування неіснуючого боргу, пояснивши це технічним недоліком роботи електронної бази. На час звернення ОСОБА_1 до суду з даним позовом відповідач привів свою діяльність у відповідність до умов типового договору.

Суди повно і всебічно дослідили наявні у справі докази та дали їм належну правову оцінку, правильно встановили обставини справи, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 щодо порушення його прав та завдання моральної та майнової шкоди безпідставним нарахуванням неіснуючого боргу, зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за встановлені статтею 400 ЦПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції та не дають підстав для встановлення неправильного застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, викладених у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Інші аргументи касаційної скарги фактично стосуються незгоди заявника з мотивами оскаржуваних судових рішень виключно з формальних міркувань, правового значення для вирішення цього спору не мають та додаткового правового аналізу не потребують.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення ("Серявін та інші проти України" (Seryavin and
Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 07 липня 2017 року ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 13 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов В. С. Жданова В. М. Ігнатенко