Історія справи

Постанова КЦС ВП від 14.08.2019 року у справі №759/1057/17

Постанова

Іменем України

09 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 759/1057/17-ц

провадження № 61-29215св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Мартєва С. Ю., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - директор Товариство з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Крижанівської Г. В., Шебуєвої В. А., Оніщука М. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трансконтейнер Україна» (далі - ТОВ «Трансконтейнер Україна»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - директор ТОВ «Трансконтейнер Україна» ОСОБА_2 , про зобов`язання звільнити з роботи, виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди.

Позов обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 з 01 квітня 2009 року працював у ТОВ «Трансконтейнер Україна» на посаді головного бухгалтера, а 18 листопада 2016 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача з проханням звільнити його за власним бажанням з 30 листопада 2016 року, проте, директор ОСОБА_2 відмовився підписувати заяву на звільнення. 24 листопада 2016 року позивач направив відповідачу рекомендованим листом нотаріально посвідчену заяву про звільнення.

У період з 24 листопада 2016 року до 07 грудня 2016 року та з 08 грудня 2016 року до 16 грудня 2016 року перебував на лікарняному, після чого 19 грудня 2016 року на адресу відповідача рекомендованим листом направив відповідні лікарняні листки.

Проте, станом на день звернення до суду з позовом відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем та не видав трудової книжки.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просив зобов`язати відповідача внести зміни до його трудової книжки, зазначивши підстави його звільнення - «за власним бажанням», стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку до дня винесення судового рішення, зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошові кошти за лікарняними листками, стягнути моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн та судовий збір.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року позов задоволено частково. Зобов`язано ТОВ «Трансконтейнер Україна» внести зміни в трудову книжку ОСОБА_1 , де зазначити час та підстави звільнення ОСОБА_1 , а саме: з 19 грудня 2016 року за частиною першою статті 38 КЗпП України та видати трудову книжку ОСОБА_1 . Стягнуто з ТОВ «Трансконтейнер Україна» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19 грудня 2016 року по 01 червня 2017 року в розмірі 93 386,52 грн, моральну шкоду в розмірі 1 000,00 грн та судовий збір в розмірі 2 240,00 грн, а всього - 96 626, 52 грн. Зобов`язано ТОВ «Трансконтейнер Україна» здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошових коштів відповідно до листка непрацездатності серії АДА № 431015 за період перебування на стаціонарі з 24 листопада 2016 року до 07 грудня 2016 року та листка непрацездатності серії АДА № 152300 за період перебування на лікарняному з 08 грудня 2016 року до 16 грудня 2016 року. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач за наявності заяви ОСОБА_1 від 24 листопада 2016 року не звільнив останнього з займаної посади за власним бажанням у перший робочий день після його виходу 16 грудня 2016 року з лікарняного, не здійснив з ним повного розрахунку та не видав трудової книжки, тому позов підлягає частковому задоволенню.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01 червня 2017 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що у зв`язку з відсутністю відомостей щодо отримання відповідачем поданих ОСОБА_1 заяв про звільнення, розірвання трудового договору між сторонами не відбулося, тому позивач до 07 квітня 2017 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. Суд першої інстанції не врахував, що під час подачі уточнень до позову ОСОБА_1 просив зобов`язати відповідача звільнити його з займаної посади з 19 грудня 2016 року з внесенням відповідного запису в трудову книжку, всупереч тому, що трудові відносини між сторонами фактично припинилися відповідно до наказу від 07 квітня 2017 року № 06-к/т.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на судове рішення суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказане судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

10 жовтня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05 червня 2019 року вказану справу призначено судді-доповідачеві Петрову Є . В .

Згідно із статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про те, що згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України строк обчислюється саме з дати фактичного отримання роботодавцем поданої заяви про звільнення, що підтверджується реєстрацією такої заяви у встановленому законом порядку, оскільки положення вказаної статті передбачають право працівника розірвання трудового договору, попередивши про це власника за два тижні.

Відмова роботодавця від отримання такої заяви не свідчить про його неповідомлення у належний спосіб.

Суд апеляційної інстанції безпідставно вказав про акт службового розслідування щодо позивача, оскільки такі обставини не є предметом розгляду справи, а відповідне розслідування проводилося без його участі, як дія карального характеру на його дії щодо звільнення.

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до наказу № 37к ТОВ «Трансконтейнер Україна» позивач з 13 жовтня 2009 року прийнятий на посаду головного бухгалтера (а. с. 67).

Того ж дня між ТОВ «Трансконтейнер Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 07 квітня 2017 року позивача звільнено з посади за одноразове порушення трудових обов`язків згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, на підставі наказу № 06-к/т від 07 квітня 2017 року (а. с. 71).

08 грудня 2016 року позивач склав заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, яка направлялася на адресу ТОВ «Трансконтейнер Україна» цінним листом з описом (а. с. 8, 9).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відомостей про отримання ТОВ «Трансконтейнер Україна» вказаного поштового відправлення матеріали справи не містять.

Згідно з заявою від 13 грудня 2016 року позивач просив відповідача у порядку статті 47 КЗпП України здійснити з ним повний розрахунок та видати трудову книжку, враховуючи раніше подану заяву про його звільнення, в строк до 15 грудня 2016 року (а. с. 10, 11, 12).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відомостей про отримання ТОВ «Трансконтейнер Україна» вказаного поштового відправлення матеріали справи також не містять.

ОСОБА_1 у період з 24 листопада 2016 року до 07 грудня 2016 року та з 08 грудня 2016 року до 16 грудня 2016 року перебував на лікарняному, що підтверджено відповідними листком непрацездатності серії АДА № 431015 та листком непрацездатності серії АДА № 152300 (а. с. 15, 16).

19 грудня 2016 року ОСОБА_1 направив заяву на адресу ТОВ «Трансконтейнер Україна» листки непрацездатності та повторно просив, враховуючи його заяву про звільнення за власним бажанням, здійснити з ним повний розрахунок та видати трудову книжку (а. с. 13, 14).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відомостей про отримання ТОВ «Трансконтейнер Україна» вказаного поштового відправлення матеріали справи не містять.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статті 1 ЦПК України 2004 року завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Підстави припинення трудового договору передбачені статтею 36 КЗпП України, серед яких такі як угода сторін, закінчення строку такого договору, його розірвання з ініціативи працівника або з ініціативи власника тощо. Позивач просив припинити трудові правовідносини з товариством на підставі частини першої статті 38 КЗпП України - з ініціативи працівника.

Відповідно до частини другої статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з заявою від 13 грудня 2016 року позивач просив відповідача у порядку статті 47 КЗпП України здійснити з ним повний розрахунок та видати трудову книжку, враховуючи раніше подану заяву про його звільнення, в строк до 15 грудня 2016 року (а. с. 10, 11, 12).

ОСОБА_1 у період з 24 листопада 2016 року до 07 грудня 2016 року та з 08 грудня 2016 року до 16 грудня 2016 року перебував на лікарняному, що підтверджено відповідним листком непрацездатності серії АДА № 431015 та листком непрацездатності серії АДА № 152300 (а. с. 15, 16).

19 грудня 2016 року ОСОБА_1 направив заяву на адресу ТОВ «Трансконтейнер Україна» листки непрацездатності та повторно просив, враховуючи його заяву про звільнення за власним бажанням, здійснити з ним повний розрахунок та видати трудову книжку (а. с. 13, 14).

Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку.

Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відомостей про отримання ТОВ «Трансконтейнер Україна» вказаних поштових відправлень матеріали справи не містять.

Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Для працівника виявлення цієї ініціативи створює лише один обов`язок - продовжувати виконання усіх умов трудового договору протягом двох тижнів від дня подання роботодавцю такої заяви. Трудові відносини припиняються незалежно від того, чи видано роботодавцем наказ про звільнення працівника, чи не вчинено такої дії. Відсутність такого наказу не зобов`язує працівника надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки та не продовжує дії трудового договору.

Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 квітня 2018 року у справі 61-678св17.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про належне повідомлення відповідача про звільнення є необгрунтованими та спростовуються матеріалами справи.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 на робочому місці відповідачем складено низку актів про його відсутність на роботі та доповідних записок, тому на підставі наказу від 01 березня 2017 року № 2 про проведення службового розслідування щодо факту завдання працівниками матеріальної шкоди підприємству в наслідок службової недбалості проведено службове розслідування.

Згідно з актом службового розслідування від 20 березня 2017 року головним бухгалтером ОСОБА_1 під час відображення в бухгалтерському обліку акту приймання-передачі наданих послуг № ТК-00000734 від 31 жовтня 2016 року за договором транспортної експедиції не правильно проведено розрахунок гривневого еквіваленту грошових коштів, що призвело до завищення витрат від операційної курсової різниці у розмірі 15 149,08 грн та зниження дебетового сальдо на зазначену суму, що стало підставою подальшого звільнення ОСОБА_1 з посади за одноразове порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України відповідно до наказу № 06-к/т від 07 квітня 2017 року.

Вказуючи такі фактичні обставини, суд апеляційної інстанції спростовував висновки суду першої інстанції щодо підстав зміни формулювання часу та підстав звільнення, що спростовує доводи касаційної скарги про відсутність підстав надання судом апеляційної інстанції оцінки зазначеним обставинам справи, оскільки трудові відносини між сторонами припинено у встановленому статті 38 КЗпП України порядку не було.

Крім того, позивач не оскаржував наказ від 07 квітня 2017 року № 06-к/т, яким його звільнено за одноразове порушення трудових обов`язків, згідно з пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України, а з відповідним позовом про поновлення на роботі він до суду не звертався.

Враховуючи встановлені фактичні обставини, з урахуванням позовних вимог та матеріалів справи, з урахуванням доводів касаційної скарги, які є аналогічними доводам апеляційної скарги, які були предметом дослідженням, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Згідно із статтею 400 ЦПК України установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди ОСОБА_1 із ухваленим у справі судовим рішенням.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Рішення суду апеляційної інстанції містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду м. Києва від 22 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко