Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.02.2021 року у справі №161/3932/20

Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 161/3922/20

провадження № 61-1514св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач: прокуратура Волинської області, головне управління Національної поліції у Волинській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2020 року у складі судді Кихтюка Р. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Федонюк С. Ю., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до прокуратури Волинської області, головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ НП у Волинській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна казначейська служба України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органів прокуратури та досудового розслідування.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є власником квартири АДРЕСА_1.

Вказувала, що у зв'язку із порушенням вимог чинного законодавства службовими особами ДКП "Луцьктепло" між нею та ДКП "Луцьктепло" виник спір щодо якості наданих послуг та вартості фактично спожитих нею послуг.

Зазначала, що в подальшому 11 липня 2012 року ДКП "Луцьктепло" звернулось до Луцького міськрайонного суду з позовом про стягнення з неї заборгованості за надані послуги в розмірі 11 348 грн 17 коп. Однак ухвалою суду від 13 грудня 2012 року вказаний позов був залишений без розгляду.

Разом із тим, незважаючи на це і усвідомлюючи, що законним шляхом примусити сплатити за ненадані послуги не виявляється можливим, ДКП "Луцьктепло" почало у незаконний спосіб вимагати від неї сплатити 28 573 грн 02 коп. боргу.

У зв'язку з цим нею 23 серпня 2013 року було подано прокурору міста Луцька повідомлення про кримінальне правопорушення.

Вказувала, що починаючи з 2013 року по 2020 рік проводиться тривале розслідування та необґрунтована процесуальна тяганина у кримінальному провадженні № 42013020010000450 від 18 вересня 2013 року. При цьому їй дзвонять колектори та вимагають погашення неіснуючого боргу.

Всі ці дії спричиняють їй моральну шкоду, яка полягає в наступному: у неприпиненні поліцією та прокуратурою кримінального правопорушення, яке є триваючим, а саме: з липня 2012 року у неї вимагають колектори, найняті керівництвом ДКП "Луцьктепло", сплати боргу за послуги, відсутність якого доведена судовим рішенням від 13 грудня 2012 року; незаконні дії (невнесення протягом 24 годин до ЄДРС відомостей, невиконання ухвал слідчого судді, невиправдана тяганина, неприпинення протиправних діянь) прокурорів та слідчих призвели до порушення її нормальних життєвих умов та звичок, які вимагали від неї додаткових зусиль для організації свого життя (звернення зі скаргами до суду, подання до поліції та прокуратури клопотань, скарг); у фізичному болю та стражданнях, яких вона зазнає впродовж 10 років у зв'язку з нервовими стресами після кожного спілкування з колекторами; у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою керівництва ДКП "Луцьктепло" та колекторів щодо неї самої та бездіяльністю слідчих і прокурорів; у цинічному ігноруванні прокурорами та слідчими її прав; у матеріальних витратах, пов'язаних із поданням скарг до суду на рішення та бездіяльність прокурорів і слідчих; у витратах свого часу на написання та подання скарг до суду на рішення та бездіяльність прокурорів та слідчих; у незабезпеченні її слідчими та поліцією упродовж 7 років належним захистом від вторинної віктимізації.

Враховуючи вищевикладене просила суд стягнути з прокуратури Волинської області та ГУ НП у Волинській області по 500 000 грн з кожного на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що позивачем не доведено у встановленому законом порядку факту завдання їй відповідачами моральної шкоди, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Також судами зазначено, що оскарження особою до суду прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження в порядку КПК України є механізмом реалізації її прав на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У січні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1.

Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 травня 2021 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17, провадження № 61-20203св19, від 27 травня 2020 року у справі № 819/478/17, провадження № К/9901/55004/18 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що в ухваленні судового рішення судом першої інстанції брав участь суддя, якому було заявлено відвід і відвід було задоволено.

Також заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив її про час, дату та місце судового засідання й розглянув апеляційну скаргу за її відсутності.

Крім того, зазначає, що відзив Волинської обласної прокуратури підписаний не уповноваженою особою, а викладені у ньому обставини не підтверджені письмовими доказами.

Відзиву на касаційну скаргу позивачем не подано

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від Волинської обласної прокуратури, у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

23 серпня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до прокуратури із повідомленням про вчинене кримінальне правопорушення стосовно вимагання групою осіб коштів за ненадані послуги з використанням свого службового становища та погрозою заподіяти шкоду належному їй майну (а. с. 17-18).

У зв'язку із невнесенням протягом 24 годин відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань позивач 02 вересня 2013 року звернулась до Луцького міськрайонного суду Волинської області зі скаргою на бездіяльність прокурора міста Луцька (а. с. 19-20).

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 10 вересня 2013 року її скаргу задоволено, зобов'язано прокурора міста Луцька внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення від 23 серпня 2013 року та розпочати досудове розслідування, надати їй документ, що підтверджує прийняття і реєстрацію заяви (а. с. 21).

Також із матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово оскаржувала в судовому порядку постанови слідчих про закриття кримінального провадження.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина 1 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 15, частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що "шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною 1 статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини 1 статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України)".

Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

У пункті 32 постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що "застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування".

Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що через неправомірні дії слідчих, що виразились у винесених процесуальних рішеннях органами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42013020010000450 від 18 вересня 2013 року, які в подальшому було скасовано судом, невиправдану тяганину, навмисне невстановлення поліцією та прокуратурою осіб, які вимагають у неї кошти, їй спричинено неабияких моральних страждань, а тому вважає очевидним наявний причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідачів та заподіяною їй моральною шкодою.

Відповідно до частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши наявні у матеріалах справи докази, дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довела у встановленому законом порядку завдання їй моральної шкоди діями прокурорів та слідчих, які були нею оскарженні до суду, а отже правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог.

Крім того, оскарження особою до суду прийнятих процесуальних рішень органом досудового розслідування (прокурором) під час кримінального провадження в порядку вимог КПК України є механізмом реалізації його права на контроль за діяльністю уповноважених осіб на здійснення функцій досудового розслідування в порядку кримінального судочинства.

Реалізація такого механізму оскарження постанов слідчого у розумінні статті 23 ЦК України не є підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не є порушенням прав особи.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 березня 2019 року в справі № 243/9826/16-ц (провадження № 61-16543св18), від 11 лютого 2019 року в справі № 233/4186/16-ц (провадження № 61-17986св18), від 31 жовтня 2018 року в справі № 646/5224/17 (провадження № 61-7478св18), від 26 вересня 2018 року в справі № 638/12068/16-ц (провадження № 61-203св18).

Таким чином, лише незгода позивача із прийнятими процесуальними рішеннями прокуратури та поліції, які були нею оскаржені в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування їй моральної шкоди.

Посилання заявника у касаційній скарзі на те, що нею було надано доказі, які свідчать про наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності й, відповідно, достатніх для задоволення позовних вимог, не можуть бути прийняті судом, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Доводи заявника про те, що в ухваленні судового рішення судом першої інстанції брав участь суддя, якому було заявлено відвід і відвід було задоволено, є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 двічі заявляла відвід судді Кихтюку Р. М. і такі зави було розглянуто у відповідності до положень статей 36, 37, 37, 40 ЦПК України й відмовлено у їх задоволенні.

Посилання заявника на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не повідомив її про час, дату та місце судового засідання й розглянув апеляційну скаргу за її відсутності, не можуть бути прийняті судом.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було отримано ухвалу Волинського апеляційного суду від 24 листопада 2020 року про відкриття апеляційного провадження 02 грудня 2020 року (а. с. 174).

Ухвалу Волинського апеляційного суду від 08 грудня 2020 року про призначення справи на 24 грудня 2020 року було направлено ОСОБА_1 на адресу, вказану у позовній заяві та апеляційній скарзі. Вказаний лист повернувся до суду із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Доказів повідомлення позивачем суду про зміну місця проживання матеріали справи не містять.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Таким чином, заявник мала бути обачною та цікавитись судовим розглядом справи за її апеляційною скаргою, а повернення конверту із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою" не свідчить про неналежне виконання судом свого обов'язку щодо повідомлення сторін про розгляд справи.

Крім того, згідно з висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 (провадження № 61-22682св19), якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності сторони спору.

Посилання заявника на те, що судами не було враховано висновки, які викладено у постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 761/7165/17, провадження № 61-20203св19, від 27 травня 2020 року у справі № 819/478/17, провадження № К/9901/55004/18, не можуть бути прийняті судом, оскільки оскаржувані судові рішення у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, викладеним у вказаних постановах.

Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 вересня 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович