Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.12.2022 року у справі №461/2310/20
Постанова КЦС ВП від 08.12.2022 року у справі №461/2310/20

Постанова

Іменем України

08 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 461/2310/20

провадження № 61-12363св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 листопада 2020 року в складі Радченка В. Є. та постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року в складі колегії суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України (далі - ДАБІ України), ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування сертифікату, скасування державної реєстрації права власності.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві приватної власності належать квартири АДРЕСА_7 , який є пам`яткою архітектури національного значення. На початку листопада 2019 року їй стало відомо, що власник квартири № 16 в цьому ж будинку - відповідач ОСОБА_2 , проводивши будівельні ремонти з реконструкції вказаної квартири, самовільно зайняв частину горища, а на двері горища встановив замок, чим унеможливив доступ до горища.

Підставою виникнення у відповідача права власності на квартиру № 16 після її перепланування є сертифікат серія ІУ № 163193430988 від 09 грудня 2019 року, виданий ДАБІ України. Відповідач ДАБІ України не вжила заходів щодо перевірки законності забудови горища у будинку АДРЕСА_9 , не взяла до уваги наявність у будинку статуса пам`ятки національного значення та вимоги ухвали Львівської міської ради № 4044 від 11 жовтня 2018 року «Про врегулювання питання розмежування допоміжних та нежитлових приміщень в багатоквартирних житлових будинках» та протиправно видала оскаржуваний сертифікат. Реконструкція пам`яток національного значення здійснюється лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, на підставі погодженої з ним науково-проектної документації, однак Міністерство культури, молоді та спорту України не надавало дозволів на проведення будь-яких робіт в належній ОСОБА_2 квартирі АДРЕСА_10 . Натомість, допоміжні приміщення, в тому числі горища, є спільним майном співвласників багатоквартирного будинку, а вона як власник значної кількості квартир в будинку не надавала жодної згоди ОСОБА_2 на розширення площі його квартири № 16 за рахунок частини простору горища будинку. У разі скасування сертифіката серія ІУ № 163193430988 від 09 грудня 2019 року, буде відстуня правова підстава для реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_10 за ОСОБА_2 , а відтак - також підлягає скасуванню запис про право власності на вищезазначену квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

З наведених підстав позивач ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати сертифікат серія ІУ № 163193430988 від 09 грудня 2019 року, виданий ДАБІ України; скасувати запис про право власності № 34865315 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесений державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяком П. Т. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50463104 від 25 грудня 2019 року щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1998500746101.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 листопада 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем ОСОБА_2 на законних підставах, на підставі оформлених належним чином дозвільних документів, з дотриманням усіх вимог та в установленому законом порядку виконані роботи з реставрації його квартири АДРЕСА_10 . З врахуванням цього ДАБІ України правомірно видано відповідачу ОСОБА_2 сертифікат серії ІУ № 163193430988 від 09 грудня 2019 року. Останній в подальшому став підставою для законної реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 . Крім цього, судом враховано надану мешканцями будинку № 29 , в тому числі і тих, які в подальшому відчужили квартири позивачці, згоду на реконструкцію квартири АДРЕСА_10 ,

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 травня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 листопада 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що будівельні роботи з перепланування відповідної квартири були виконані відповідачем ОСОБА_2 на підставі дозволу на виконання таких робіт, отриманого ним у встановленому законом порядку, який не визнавався недійсним, не скасовувався, що свідчить про виконання цих робіт на підставі належних дозвільних документів. Як наслідок - відсутні підстави для визнання незаконним та скасування оскаржуваного сертифіката та відповідно - скасування вчиненого на його підставі запису про реєстарцію права власності на зазначену квартиру за відповідачем ОСОБА_2 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

21 липня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року.

У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року та витребував справу з суду першої інстанції.

Вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 листопада 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року позивач вказує про застосування судами при ухваленні оскаржуваних рішень норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 30 січня 2018 року у справі № 461/12051/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 11 лютого 2019 року у справі № 757/48652/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/5047/18, від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19, а також в ухвалі Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 461/9578/15-ц.

Також заявник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах щодо поширення (обов`язковості) для нового власника квартири дозволу, який надано попереднім власником квартири, щодо вчинення дій зі спільним майном багатоквартирного будинку. Крім того, вказує, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме, не повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи ні позивача, ні його представника.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

У листопаді 2021 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень. У зв`язку із цим просив суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

Відділом охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської обласної державної адміністрації відповідачу ОСОБА_2 було видано реставраційне завдання на розроблення науково-проектної документації реставрації з розширенням за рахунок частини горища квартири АДРЕСА_10 , яке погоджене центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини - Міністерством культури України. Це підтверджується листом останнього від 10 листопада 2014 року № 1319/10-2/61-14.

Наказом департаменту містобудування Львівської міської ради від 01 вересня 2015 року ОСОБА_2 затверджено вимоги до архітектурно-планувальної частини проекту реставрації з переплануванням квартири АДРЕСА_10 з розширенням за рахунок частини простору горища з влаштуванням додаткового двоконтурного котла димохідного типу.

При винесенні цього наказу враховано: заяву-згоду мешканців будинку АДРЕСА_9 , засвідчену директором Львівського комунального підприємства «Айсберг»; акт обстеження технічного стану квартири АДРЕСА_10 від 28 липня 2015 року, виконаний ЛКП «Айсберг»; висновок управління охорони історичного середовища Львівської міської ради від 29 липня 2015 року № 04-1784 та технічні висновки за результатами обстеження конструкцій будинку за адресою АДРЕСА_9 , виконані ПП ОСОБА_4 .

На підставі зазначеного наказу проектною організацією - приватним підприємством «Ярок і Ко» розроблено «Робочий проект реставрації з переплануванням квартири АДРЕСА_10 з розширенням за рахунок частини простору горища».

Міністерство культури України погодило вказану проектну документацію, що підтверджується листом від 15 грудня 2015 року № 868/10/61-15.

На підставі перелічених документів, відповідач ОСОБА_2 отримав у ДАБІ України дозвіл на виконання будівельних робіт від 11 березня 2016 року серії ІУ № 115160711206.

У подальшому, ОСОБА_2 подав до ДАБІ України заяву про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкту та видачу сертифікату, акт готовності об`єкта до експлуатації. За результатами розгляду цих документів він отримав сертифікат серії ІУ № 163193430988 від 09 грудня 2019 року про відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та готовність його до експлуатації.

На підставі отриманого сертифікату відповідач ОСОБА_2 зареєстрував (оформив) право власності на квартиру АДРЕСА_10 після її перепланування з розширенням за рахунок частини горища.

Позивач ОСОБА_1 є власником квартир АДРЕСА_7 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України вказано, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Як зазначено у частині першій статті 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», замовник має право виконувати будівельні роботи після видачі йому органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля».

Відповідно до статті 37 статті 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» право на виконання підготовчих робіт (якщо вони не були виконані раніше згідно з повідомленням про початок виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт на об`єктах будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля», підключення об`єкта будівництва до інженерних мереж та споруд надається замовнику та генеральному підряднику чи підряднику (якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

За наявності дозволу на виконання будівельних робіт отримання замовником та генеральним підрядником чи підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників) інших документів дозвільного характеру для виконання будівельних робіт та видалення зелених насаджень у межах будівельного майданчика не вимагається.

Тобто, передумовою виконання будівельних робіт щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками є отримання замовником відповідного дозволу на виконання таких робіт в органу державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно з частиною третьою статті 34 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» для отримання вказаного дозволу замовником подається заява, до якої додаються: проектна документація на будівництво, розроблена та затверджена у встановленому законом порядку; згода співвласників будинку на проведення будівельних робіт, засвідчена у встановленому законом порядку, у разі здійснення реконструкції, реставрації чи капітального ремонту.

У статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» вказано, що пам`ятка культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Суди встановили, що житловий будинок АДРЕСА_9 (кам`яниця Коритовського), є пам`яткою культурної спадщини національного значення (охоронний номер 326/27).

Відтак, суди правильно визначили, що вчинення дій з реставрації даного об`єкту нерухомого майна також підпадає під регулювання Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про охорону культурної спадщини» консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток національного значення здійснюються лише за наявності письмового дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини на підставі погодженої з ним науково-проектної документації. (На момент виникнення спірних правовідносин та ухвалення оскаржуваних рішень у цій справі таким органом державної влади було Міністерство культури України).

Суди встановили, що відповідачем ОСОБА_2 належним чином погоджено з Міністерством культури України реставраційне завдання на розроблення науково-проектної документації реставрації з розширенням за рахунок частини горища квартири АДРЕСА_10 . В подальшому ОСОБА_2 розробив та погодив з Міністерством культури України «Робочий проект реставрації з переплануванням квартири АДРЕСА_10 з розширенням за рахунок частини простору горища».

На виконання вимог частини третьої статті 37 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» ОСОБА_2 отримав згоду всіх співвласників будинку АДРЕСА_9 на виконання будівельних робіт з реставрації квартири № 16 у цьому будинку.

За таких обставин, суди дійшли правильних висновків, що відповідачем ДАБІ України обґрунтовано видано відповідачу ОСОБА_2 дозвіл на виконання будівельних робіт з реставрації квартири АДРЕСА_10 , оскільки ним дотримані всі вимоги щодо набуття такого дозволу. Як наслідок - з моменту отримання вказаного дозволу відповідач ОСОБА_2 і отримав право на виконання відповідних будівельних робіт по реконструкції відповідної квартири з розширенням за рахунок частини горища будинку.

Суди правомірно відхилили як безпідставні доводи позивача, що відповідачем ОСОБА_2 не отримано її згоди як власника квартир у вказаному будинку на виконання будівельних робіт з перепланування квартири № 16 у цьому ж будинку. На момент виникнення у відповідача ОСОБА_2 права на виконання даних будівельних робіт позивач не був власником жодної квартири в будинку АДРЕСА_9 . Позивач набула у власність першу квартиру з належних їй у цьому будинку 21 квітня 2016 року. На цей час ОСОБА_2 вже належало право на виконання будівельних робіт по реконструкції квартири АДРЕСА_10 з розширенням за рахунок частини простору горища, оскільки ним був отриманий дозвіл на виконання будівельних робіт від 11 березня 2016 року серії ІУ № 115160711206.

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акту готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для укладення договорів про постачання на прийнятий в експлуатацію об`єкт необхідних для його функціонування ресурсів - води, газу, тепла, електроенергії, включення даних про такий об`єкт до державної статистичної звітності та оформлення права власності на нього (частина дев`ята статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Таким чином, виданий сертифікат на об`єкт нерухомого майна є підставою для оформлення права власності на такий об`єкт.

Відповідно до пункту 24 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів (затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2001 року № 461) для отримання сертифікату замовник подає особисто або надсилає рекомендованим листом з описом вкладення чи через електронний кабінет до відповідного органу державного архітектурно-будівельного контролю заяву про прийняття об`єкта в експлуатацію та видачу сертифіката, до якої додається акт готовності об`єкта до експлуатації.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю приймає подані заявником заяву, акт готовності об`єкта до експлуатації та вчиняє дії у межах чинного законодавства щодо з`ясування питання достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об`єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, стандартів та правил (пункт 25 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів).

Суди встановили, що всі відомості, зазначені в акті готовності та заяві є достовірними, реконструйований об`єкт повністю відповідає проектній документації та вимогам будівельних норм, стандартів та правил. Разом із цим, суди критично оцінили твердження позивача щодо невідповідності відомостей у акті готовності, заяві та проектній документації, оскільки належних та достатніх доказів на підтвердження цих обставин позивачем не було надано.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що відповідачем ОСОБА_2 при поданні заяви щодо видачі сертифікату дотримано всі необхідні вимоги та у встановленому законом порядку отримано спірний сертифікат серії ІУ № 163193430988 від 09 грудня 2019 року та в подальшому зареєстровано право власності на відповідний об`єкт нерухомого майна.

Суди також врахували, що на проведення реставрації квартири АДРЕСА_10 надали письмову згоду всі власники квартир в даному будинку. Вказані письмові згоди (як і відсутність письмових претензій) підтверджують те, що співвласники не заперечували (а навпаки - надали згоду) щодо проведення реставрації квартири з розширенням за рахунок частини простору горища будинку. А, відтак, підтвердили, що не використовують горище, а тому воно не призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку. Виходячи з цього, суди встановили, що частина горища, яка була використана ОСОБА_2 для розширення квартири АДРЕСА_10 . Натомість, позивачем не надано належних доказів на підтвердження протилежного.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, встановивши належним чином фактичні обставини справи на підставі наявних доказів, правильно вказав, що відповідачем ОСОБА_2 правомірно виконані роботи з реставрації квартири АДРЕСА_10 . Як наслідок - суди обґрунтовано визнали, що ДАБІ України з дотриманням законодавства видано відповідачу ОСОБА_2 спірний сертифікат серії ІУ № 163193430988 від 09 грудня 2019 року, який став підставою для реєстрації права власності на нерухове майно (вказану квартиру) за ОСОБА_2 .

За таких обставин суди дійшли правильних висновків про безпідставність заявлених позивачем ОСОБА_1 позовних вимог та як наслідок - відмовити у їх задоволенні.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 30 січня 2018 року у справі № 461/12051/15-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 916/2069/17, від 22 листопада 2018 року у справі № 904/1040/18, від 11 лютого 2019 року у справі № 757/48652/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 906/1169/17, від 06 серпня 2019 року у справі № 914/843/17, від 08 квітня 2020 року у справі № 915/1096/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 904/5047/18, від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 914/554/19, а також в ухвалі Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 461/9578/15-ц, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 461/12051/15-ц та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про зобов`язання відповідачів - наймачів квартири відновити приміщення житлових кімнат та дві кахельні пічки в зазначених кімнатах за власні кошти.

У справі № 916/2069/17 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про стягнення безпідставно набутих коштів та доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, визнання додаткових договорів недійсними, зобов`язання усунути перешкоди в користуванні нежитловим приміщенням шляхом його звільнення.

У справі № 904/1040/18 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про визнання незаконним та скасування рішення Дніпропетровської міської ради в частині визначення об`єктом права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська нежитлового приміщення, скасування права власності на це нерухоме майно.

У справі 757/48652/15-ц та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про усунення перешкод в реалізації права власності шляхом знесення самочинно побудованої конструкції в допоміжних приміщеннях багатоквартирного будинку та приведення приміщення в первісний стан.

У справі № 906/1169/17 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав і обтяженьта свідоцтва про право власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення; визнання недійсним пункту 1 рішення відповідача-2 в частині вказівки про передачу спірного будинку в управління позивача за виключенням нежитлових приміщень, що перебувають у власності територіальної громади міста Житомира.

У справі № 914/843/17 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про скасування пункту 2 наказу «Про затвердження рішення комісії щодо задоволення скарги ОСББ щодо здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за ОСББ; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення підвалу; витребування з чужого незаконного володіння нежитлового приміщення підвалу та передачу його Львівській міській раді.

У справі № 915/1096/18 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про визнання недійснимисвідоцтв про право власності на нерухоме майно у частині права власності на нежитлові приміщення.

У справі № 904/5047/18 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про визнання недійсним та скасування рішення відповідачів в частині реєстрації права комунальної власності територіальної громади м. Дніпропетровська на об`єкти нерухомого майна; скасування запису про право власності територіальної громади міста Дніпропетровськ в особі Дніпропетровської міської ради в частині об`єкта нерухомого майна.

У справі № 361/8331/18 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про стягнення суми авансового платежу у зв`язку з розірванням попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки.

У справі № 914/554/19 та у справі, яка переглядається, різні предмети позовів. Зокрема, у наведеній справі - про витребування з незаконного володіння спірних допоміжних приміщень; зобов`язання повернути вказане майно за актом приймання-передачі; скасування державної реєстрації прав на спірні приміщення за відповідачем-2 та їх змін.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, предмет позову та встановлені фактичні обставини.

Разом із цим, є помилковим посилання позивача на ухвалу Верховного Суду від 25 листопада 2020 року в справі № 461/9578/15-ц, оскільки це рішення про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Позивач у касаційній скарзі також зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у правовідносинах щодо поширення (обов`язковості) для нового власника квартири дозволу, який надано попереднім власником квартири, щодо вчинення дій зі спільним майном багатоквартирного будинку.

З підстави оскарження судового рішення у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.

У справі, яка переглядається, суди обґрунтовано відхилили як безпідставні доводи позивача, що відповідачем ОСОБА_2 не отримано її згоди як власника квартир у вказаному будинку на виконання будівельних робіт з перепланування квартири № 16 у цьому ж будинку, оскільки на момент виникнення у ОСОБА_5 права на виконання таких будівельних робіт згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 11 березня 2016 року, позивач не був власником жодної квартири в будинку АДРЕСА_9 . На проведення реставрації квартири АДРЕСА_10 надали письмову згоду всі власники квартир в даному будинку. Вказані письмові згоди (як і відсутність письмових претензій)підтверджують те, що співвласники не заперечували (а навпаки - надали згоду) щодо проведення реставрації квартири з розширенням за рахунок частини простору горищабудинку. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження протилежного.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скаргищо судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, а саме, не повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи ні позивача, ні його представника, оскільки такі спростовуються матеріалами справи (а. с. 237-241).

Зазначені у касаційній скарзі інші аргументи, Верховний Суд також вважає необґрунтованими та виключно суб`єктивними судженнями заявника, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судами в оскаржуваних рішеннях. Ці доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій.

Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, тому з огляду на вимоги процесуального закону не здійснює оцінку доказів, у зв`язку з тим, що це знаходиться поза межами його повноважень.

Касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосовування норм матеріального та процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності рішення суду першої інстанції в незміненій частині та постанови апеляційного суду.

Верховний Суд враховує, як неодноразово вказував ЄСПЛ, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст рішень судів з точки зору застосування норм права, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій постановлено оскаржувані рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у матеріальному та процесуальному сенсах

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ

у справі «Серявін та інші проти України»).

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 листопада 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук