Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.07.2020 року у справі №523/5532/19

Постанова

Іменем України

30 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 523/5532/19

провадження № 61-10528 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Русских Світлана Борисівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року у складі судді Малиновського О. М. та постанову Одеського апеляційного суду

від 09 червня 2020 рокуу складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М.,

Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Русских С. Б., про встановлення факту родинних відносин, визначення часток у спільній сумісній власності подружжя, визнання права власності в порядку спадкування за законом.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба - ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_1, яка належала померлій на праві спільної сумісної власності подружжя з ОСОБА_2. Вказувала, що вона є спадкоємцем першої черги за правом представлення, так як її мати - ОСОБА_5, дочка ОСОБА_4, померла ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_2 відмовляється надати правовстановлюючі документи на квартиру, через що нотаріусом було відмовлено у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом. Крім того, у свідоцтві про укладення шлюбу та свідоцтві по смерть баби існують розбіжності у її прізвищі ("ОСОБА_6 ", "ОСОБА_7"), у зв'язку з чим необхідно підтвердити родинний зв'язок між нею та ОСОБА_2, задля усунення перешкод у прийнятті спадщини.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_3 просила суд: встановити факт родинних відносин та визнати, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, була дружиною

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4; визнати, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у рівних частках; визнати за нею право власності на 1/4 частину квартири

АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено факт родинних відносин, відповідно до якого ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1,

є дружиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири

АДРЕСА_1 в порядку спадкування

за законом, після смерті ОСОБА_4.

У задоволенні позовних вимог про визначення часток у спільній сумісній власності відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 є чоловіком померлої

ОСОБА_4, а ОСОБА_3 - її онукою, що підтверджується наданими суду доказами.

Вказана обставина визнана сторонами.

Районний суд зазначив, що придбане майно особами під час

їх зареєстрованого шлюбу презюмується його належністю дружині

та чоловікові в рівних частках, якщо інше не буде доведено в судовому порядку (стаття 57 СК України, стаття 22 КпШС України). Відповідачем

не надано доказів того, що грошові кошти від продажу квартири 31 січня 2003 року були використані під час придбання спірної квартири 21 березня 2003 року. При цьому судом враховано різницю вартості проданого нерухомого майна та придбаної спірної квартири.

Крім того, у разі смерті співвласника квартири частки кожного

із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (частина 2 статті 370, частина 2 статті 372 ЦК України). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду, а для оформлення права на спадщину закон

не вимагає судового рішення про визначення частки спадкодавця.

Таким чином, після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина,

яка складається з 1/2 частини спірної квартири, і позивач, як спадкоємець першої черги (за правом представлення), має право на 1/4 частку квартири в порядку спадкування за законом.

Судом першої інстанції враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 листопада 2018 року

у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 червня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що судом першої інстанції вірно з'ясовано фактичні обставини справи та дана їм належна правова оцінка, а висновки районного суду підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції

про те, що відповідач не довів, що придбана на його ім'я спірна квартира під час зареєстрованого шлюбу зі спадкодавцем, є його особистою приватною власністю, отже, не спростував презумпцію права спільної сумісної власності на спірну квартиру, набуту за час шлюбу. При цьому відповідачем

не надано будь-яких документів, які б визначали, що частки

у спільній сумісній власності подружжя не були рівними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2, яка у подальшому уточнена, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У вересні 2020 року ОСОБА_2 подав до Касаційного цивільного суду

у складі Верховного Суду скаргу, а по суті доповнення до касаційної скарги, в якій виклав доводи щодо незгоди з місцем реєстрації позивача та її сина, а також просив Верховний Суд скасувати судове рішення про передачу ОСОБА_1 1/4 частини квартири й вирішити питання незаконної реєстрації інших осіб у його квартирі.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду

від 22 липня 2020 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року та постанови Одеського апеляційного суду від 09 червня

2020 року.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху для усунення її недоліків, а саме: запропоновано уточнити касаційну скаргу з посиланням на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України та подати до суду касаційної інстанції уточнену редакцію касаційної скарги, а також копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи.

Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки

її невиконання.

У наданий судом строк заявник направив матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 22 липня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 523/5532/19 із Суворовського районного суду м. Одеси.

Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз'яснено право подати відзив на касаційну скаргута надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2020 року справа передана судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без участі відповідача, при цьому суди попередніх інстанцій

не з'ясували, що "ОСОБА_6" та "ОСОБА_6" це одна і та сама особа, як і "ОСОБА_3" та "ОСОБА_1". Родинні відносини вказаних осіб судами також не встановлено.

Вказує, що відчужив квартиру, яка належала йому на праві приватної власності, ще до реєстрації шлюбу, а тому, з урахуванням цієї частини грошей, вкладеної ним у придбання спірної квартири, 1/2 частина спірної квартири належить йому на праві приватної власності. При цьому йому було безпідставно відмовлено судом у долученні до матеріалів справи копії вказаного договору купівлі-продажу.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Вважає, що спростував презумпцію спільності права власності подружжя на спірну квартиру.

Крім того, суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року

у справі № 6-801цс16, а також у постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від позивача, в якому вказується,

що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), і зазначає, що судове рішення про визнання спірної квартири особистою приватною власністю відповідача у матеріалах справи відсутнє, таких вимог останнім до суду не заявлялося.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частині 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 24 КпШС України визначено, що майно, яке належало кожному

з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар

або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей

та предметів розкоші.

Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Норми щодо права спільної сумісної власності подружжя закріплені також

у главі 8 СК України.

Згідно з положеннями статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти,

які належали їй, йому особисто.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше

не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина 1 статті 70 СК України).

Указане закріплено також частиною другою статті 370, частиною другою

статті 372 ЦК України.

Встановлено, що 29 вересня 2001 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6, було укладено шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 (а. с. 77).

21 березня 2003 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1, яку було оформлено на його ім'я.

Договір купівлі-продажу вказаної квартири посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстровано

в реєстрі за № 1840 (а. с. 57).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а. с. 26).

Після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з 1/2 частини вищевказаної квартири.

Відповідно до частини 3 статті 1268 ЦК України, спадкоємець,

який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого частини 3 статті 1268 ЦК України, він не заявив про відмову

від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина 1 статті 1269 ЦК).

Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто

(частина 2 статті 1269 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкова справа щодо майна ОСОБА_4 заведена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Русских С. Б.

(а. с. 61-79).

Із заявами про прийняття спадщини, у встановлений законом шестимісячний строк, звернулися ОСОБА_3 (а. с. 78), яка є онукою померлої та успадковує майно за правом представлення (частина 1 статті 1266 ЦК України) у зв'язку зі смертю матері -

ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2, яка в свою чергу була дочкою ОСОБА_4, та ОСОБА_2 (чоловік померлої) (а. с. 75).

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, вірно встановив факт родинних відносин, зокрема те, що ОСОБА_2 є чоловіком померлої ОСОБА_4, а ОСОБА_3 - її онукою, що підтверджується наданими сторонами доказами та визнається сторонами.

Конструкції положень статті 60 СК України свідчить про запровадження презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Зазначена презумпція може бути спростована й один

із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), а також у постановах Верховного Суду:

від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18); від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18).

З урахуванням наведеного, встановивши, що спірна квартира була придбана у зареєстрованому шлюбі між відповідачем та спадкодавцем, суди попередніх інстанції вірно виходили із презумпції спільної сумісної власності подружжя та з рівності їх часток у спірному майні.

При цьому відповідач не довів, що придбана на його ім'я спірна квартира

за час зареєстрованого шлюбу зі спадкодавцем є його особистою приватною власністю.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхили відповідні доводи відповідача, врахувавши різницю вартості проданого нерухомого майна та придбаної спірної квартири, а також відсутність

у матеріалах справи доказів того, що під час придбання спірної квартири ОСОБА_2 були використані саме ті грошові кошти, які були ним отримані від продажу іншої квартири за договором купівлі-продажу

від 31 січня 2003 року.

Таким чином, ОСОБА_2 не спростував презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на спірне майно.

Отже, суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те,

що після смерті ОСОБА_4 спадщина відкрилася на 1/2 частину квартири, і позивачці в порядку спадкування за законом (спадкоємець першої черги за правом представлення) належить 1/4 частина спірної квартири. Відповідач, будучи іншим спадкоємцем першої черги, також має право на іншу частину спадкового майна (1/4 частини), що з урахуванням 1/2 частини квартири, яка придбана ним у шлюбі зі спадкодавцем, становить 3/4 частини квартири.

Доводи касаційної скарги на спростування вказаного були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Верховний Суд вважає необґрунтованими посилання касаційної скарги щодо розгляду апеляційним судом справи без участі відповідача, оскільки апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції у цій справі здійснювався саме за апеляційною скаргою ОСОБА_2 (а. с. 108-109,

151-157), він та його представник повідомлялися про розгляд справи

(181,182,186,187) і суд апеляційної інстанції перевірив законність

та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Посилання касаційної скарги на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України

від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16 та постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18), є безпідставними, так як у наведених заявником справах

та у справі, яка переглядається, різні фактичні обставини, а у цій справі позивачка повністю довела свої вимоги.

Колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій в силу положень частини 3 статті 89 ЦПК України всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального та процесуального права й зводяться

до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України

не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2019 року

та постанову Одеського апеляційного суду від 09 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць