Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.10.2018 року у справі №646/1339/17

Постанова

Іменем України

08 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 646/1339/17

провадження № 61-33487св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Кружиліної О. А.,

ОСОБА_9, ОСОБА_10,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, відновлення реєстрації права власності, вилучення та повернення автомобіля власнику.

Позовна заява мотивована тим, що у листопаді 2015 року до ОСОБА_4 звернулася його дочка ОСОБА_11 з проханням надати їй автомобіль марки Mercedes-Benz GL 350 CDI 4 MATIC, 2014 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_1 (далі - спірний автомобіль), який був зареєстрований на його ім'я, для здійснення подорожі разом зі своєю сім'єю до родичів у Республіку Білорусь під час новорічних свят. Мотивуючи необхідність наявності довіреності на зазначений автомобіль (в тому числі з правом розпорядження) під час перетинання державного кордону України (обов'язковість чого передбачено пунктом 7 Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України, затверджених Наказом Державної митної служби України

17 листопада 2005 року № 1118), донька вмовила його надати відповідну довіреність на її чоловіка ОСОБА_6, що було зроблено позивачем

23 листопада 2015 року.

Після повернення доньки з Республіки Білорусь, вказаний автомобіль позивачу повернуто не було.

З відповіді регіонального сервісного центру МВС України в Харківській області від 04 січня 2017 року № 31/20-16 позивач дізнався, що відразу після повернення з поїздки за кордон по дорученню було знято з обліку спірний автомобіль та 05 лютого 2016 року від імені позивача, в інтересах якого діяв ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу з ОСОБА_5 (рідною сестрою його дружини - ОСОБА_7.), автомобіль було відчужено за

130 000,00 грн.

Договір купівлі-продажу було укладено внаслідок зловмисної домовленості представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 з ОСОБА_5 та ОСОБА_7, оскільки в результаті продажу автомобіля жодних коштів від його продажу позивач до цього часу не отримував, автомобіль був проданий за ціною, що є набагато нижчою від ринкової вартості. Жодних повідомлень про те, що вказаний автомобіль було продано, позивач не отримував. 09 лютого

2016 року ОСОБА_5 за довіреністю (з правом керування та продажу) строком на 7 років передала у володіння та користування (з можливістю розпорядження) зазначений автомобіль дружині позивача - ОСОБА_7, тобто, майже відразу після укладання договору купівлі-продажу.

ОСОБА_4, з урахуванням уточнень, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Mercedes-Benz GL 350 CDI 4 MATIC,

2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 № 6342/5/96 від 05 лютого 2016 року; застосувати наслідки недійсності договору купівлі-продажу транспортного засобу № 6342/5/96 від 05 лютого 2016 року, укладеного від імені ОСОБА_4 з ОСОБА_5 в територіальному сервісному центрі

№ 6342 регіонального сервісного центру МВС в Харківській області та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_5 на зазначений автомобіль та повернути його у власність позивача; вилучити з володіння ОСОБА_5 або будь-якої іншої особи зазначений автомобіль.

Рішенням Червонозаводського районного суду міста Харкова від 06 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля марки Mercedes-Benz GL 350 CDI 4 MATIC, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1

№ 6342/5/96 від 05 лютого 2016р, номер шасі НОМЕР_2 тип легковий універсал-В.

Скасовано реєстрацію права власності ОСОБА_5 на автомобіль марки Mercedes-Benz GL 350 CDI 4 MATIC, 2014 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_1,номер шасі НОМЕР_2 тип легковий універсал-В, в регіональному сервісному центрі МВС в Харківській області, відновлено реєстрацію права власності на зазначений автомобіль за ОСОБА_4

Вилучено автомобіль марки Mercedes-Benz GL 350 CDI 4 MATIC, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі НОМЕР_2 тип легковий універсал-В з користування будь-якої особи та повернуто зазначений автомобіль ОСОБА_4

Стягнуто судові витрати в дольовому порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 по 2 833,00 грн з кожного на користь ОСОБА_4

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірний договір було укладено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, оскільки спірний автомобіль представником позивача було продано за значно заниженою ціною, що свідчить про те, що ОСОБА_6 діяв не в інтересах довірителя.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 задоволено.

Рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 06 квітня

2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_4 є недоведені. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

16 червня 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_8 через засоби поштового зв?язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2017 року та залишити в силі рішення Червонозаводського районного суду міста Харкова від 06 квітня 2017 року, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судом норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали цивільної справи містять вичерпні факти, які свідчать про те, що єдина мета укладання спірного договору купівлі-продажу це приховання спільного майна подружжя, щоб уникнути його поділу.

14 серпня 2017 року ОСОБА_7 через засоби поштового зв?язку подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення, в яких просить касаційну скаргу представника

ОСОБА_4 - ОСОБА_8 відхилити, а рішення апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2017 року залишити без змін.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення»

ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року касаційна скарга разом із матеріалами цивільної справи надійшла до Верховного Суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи наведені в запереченні на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 23 листопада 2015 року

ОСОБА_4 надав довіреність, якою уповноважив ОСОБА_6 проводити ремонт та слідкувати за технічним станом, а також обміняти, здати в оренду (найом), позичку, страхувати, продати належний йому автомобіль марки Mercedes-Benz GL 350 CDI 4 MATIC, 2014 року випуску, реєстраційний номер

НОМЕР_1. Для здійснення передбачених повноважень, ОСОБА_4 надав ОСОБА_6 необхідний обсяг прав.

Довіреність видано строком на один рік та дійсна до 23 листопада 2016 року з правом передоручення, з правом виїзду за кордон та догляду на митницях.

05 лютого 2016 року відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_6, який діяв на підставі зазначеної довіреності, продав спірний автомобіль

ОСОБА_5 за 130 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК Україниправочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є:

1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;

2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;

3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Верховний Суд України в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»зазначив, що для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції)кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України в редакції, чинній на час розгляду справи судом апеляційної інстанції).

Суд апеляційної інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що наявні в матеріалах справи докази не дають підстав для висновку про зловмисну домовленість між відповідачами, а відтак відсутні й підстави для визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним за статтею 232 ЦК України. Наявність змови, всупереч думки заявника, не підтверджується самим лише фактом наявністю родинних відносин. Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки для визнання договору недійсним, у зв'язку зі зловмисною домовленістю, необхідно аби така змова була доведена у суді. Позивачем протилежного не доведено.

Доводи заявника про те, що матеріали цивільної справи містять вичерпні факти, які свідчать про те, що єдина мета укладання спірного договору купівлі-продажу це приховання спільного майна подружжя, щоб уникнути його поділу є безпідставними, оскільки такі висновки заявника виключають обов?язкові елементи диспозиції статті 232 ЦК України щодо зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2017 року - без змін, оскільки підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 08 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

В. М.Коротун

М. Є.Червинська