Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 08.07.2018 року у справі №414/2505/17

Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 414/2505/17-ц

провадження № 61-37444св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Кремінського районного суду Луганської області від 08 лютого 2018 року у складі судді Акулова Є. М. та постанову Апеляційного суду Луганської області від 15 травня 2018 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Коновалової В. А., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на такі обставини. 25 січня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований Боровенською сільською радою Кремінського району Луганської області (актовий запис № 1).

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 17 листопада 2017 року шлюб між сторонами розірвано. У 2006 році на підставі договору купівлі-продажу сторони придбали житловий будинок АДРЕСА_1 та здійснили його поліпшення: встановили пластикові вікна, замінили вхідні двері, провели водопровід, встановили водонапірну станцію, водяне опалення, здійснили ремонт печі, поклеїли нові шпалери, забезпечили гаряче водопостачання за допомогою електричного бойлеру.

Крім того, за час шлюбу сторони набули рухоме майно: корпусний кухонний гарнітур, який складається з навісних шафи і тумби, виготовлений з ламінованого ДСП, вартістю 1 600 грн; м'який кухонний куточок коричневого кольору, вартістю 800 грн; духовку електричну червоного кольору - 180 грн; мікрохвильову піч "Самсунг" білого кольору - 1 600 грн; мультиварку сталевого кольору на 5 літрів - 1 600 грн; електричний чайник металевий металевого кольору - 190 грн; морозильну камеру білого кольору на шість лотків - 2 999 грн; холодильник "Альпія" білого кольору - 1 500 грн; пральну машину активаторного типу "Таврія" - 690 грн; диван та два крісла зеленого кольору з жовтим візерунком - 2 700 грн; телевізор "Супра" чорного кольору - 2 999 грн; прасувальну дошку - 160 грн; мотоблок синього кольору з навісним обладнанням та причепом сірого кольору - 22
800 грн; мотоцикл з коляскою марки МТ - 5 000 грн; пилосос "Самсунг" сірого кольору - 1 600 грн; пральну машину-автомат - 2 500 грн; телевізор "Рейнфорд" - 700 грн; шафу для одежі - 210 грн; диван - 230 грн; стільці у кількості 3 шт. вартістю 130 грн кожен на суму 390 грн, а разом майна на суму 50 448,00 грн.

У квітні 2017 року позивач була змушена змінити місце проживання, проте у відповідача на подвір'ї залишилася худоба і птиця, а саме: теличка і бичок, два кабанчики, кури - 6 шт., індики - 3 шт., гуси - 5 шт., качки - 3 шт. загальною вартістю 20 000 грн.

З урахуванням рівності часток подружжя у спільному сумісному майні, відсутності шлюбного договору та договору про поділ майна подружжя, позивач просила суд поділити спільно нажите майно: визнати за нею право власності на 1/2 частки зазначеного житлового будинку, без виділу в натурі; поділити рухоме майно, передавши їй: корпусний кухонний гарнітур, який складається з навісних шафи і тумби з ламінованого ДСП, вартістю 1 600 грн; духовку електричну червоного кольору - 180 грн; мікрохвильову піч "Самсунг" білого кольору - 1 600 грн; холодильник "Альпія" білого кольору - 1 500 грн; диван зеленого кольору з жовтим візерунком - 1 350 грн; прасувальну дошку - 160 грн; пральну машину-автомат - 2
500 грн; телевізор "Рейнфорд" - 700 грн, а разом на загальну суму 9 590 грн.

Відповідачу в рахунок поділу майна виділити: 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1, а також рухоме майно: м'який кухонний куток коричневого кольору, вартістю 800 грн; мультиварку сталевого кольору на 5 літрів - 1 600 грн; електричний чайник металевий металевого кольору - 190 грн; морозильну камеру білого кольору на шість лотків - 2 999 грн; пральну машину активаторного типу "Таврія" - 690 грн; телевізор "Супра" чорного кольору - 2 999 грн; мотоблок синього кольору з навісним обладнанням та причепом сірого кольору - 22 800 грн; мотоцикл з коляскою марки МТ - 5 000 грн; пилосос "Самсунг" сірого кольору - 1
600 грн; шафу для одежі - 210 грн; диван - 230 грн; стільці у кількості 3 шт. вартістю 130 грн кожен на суму 390 грн, теличку і бичка, два кабанчика, кури - 6 шт., індики - 3 шт., гуси - 5 шт., качки - 3 шт., а разом загальною вартістю 59
508 грн. Стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію половини вартості майна у розмірі 24 959 грн.

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 08 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Луганської області від 15 травня 2018 року, позов задоволено частково.

Поділено спільно нажите майно подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1.

Зобов'язано ОСОБА_2 передати у власність та користування ОСОБА_1 таке майно: корпусний кухонний гарнітур, який складається з навісних шафи і тумби, виготовлений з ламінованого ДСП, вартістю 1 600 грн; духовку електричну червоного кольору, вартістю 50 грн; мікрохвильову піч "Самсунг" білого кольору, вартістю 1 600 грн; холодильник "Альпія" білого кольору, вартістю 1 500 грн; диван зеленого кольору з жовтим візерунком, вартістю 1 350 грн; прасувальну дошку, вартістю 160 грн; пральну машину-автомат, вартістю 2 500 грн; телевізор "Рейнфорд", вартістю 700 грн; стільці у кількості 3 шт. вартістю 130 грн кожен на суму 390 грн, а разом на суму 9 850 грн.

Залишено у власності та користуванні ОСОБА_2 1/2 частки домоволодіння АДРЕСА_2, а також таке майно: м'який кухонний куток коричневого кольору, вартістю 300 грн; мультиварку сталевого кольору на 5 літрів, вартістю 1 500 грн; морозильну камеру білого кольору на шість лотків, вартістю 2 999 грн; пральну машину активаторного типу "Таврія ", вартістю 690 грн; телевізор плоский ЖК "Супра" чорного кольору, вартістю 2 999 грн; мотоблок, дизель, синього кольору з навісним обладнанням та причепом сірого кольору, вартістю 22 000 грн; мотоцикл з коляскою марки МТ, вартістю 2 000 грн; пилосос "Самсунг" сірого кольору, вартістю 1 600 грн; шафу для одежі, вартістю 90 грн; диван, вартістю 90 грн, а разом на суму 34 268 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію половини вартості залишеного позивачеві майна (побутових речей) у розмірі 17 134 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що спірне нерухоме майно придбано сторонами за час шлюбу саме за спільні сімейні кошти, що випливає з пояснень позивача, підтверджених записами у трудових книжках сторін, довідками про інвалідність та отримувану пенсію відповідача, заробіток позивача, якими доведено, що за час шлюбу сторони працювали, мали відповідний дохід.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У травні 2018 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частки житлового будинку АДРЕСА_1 та розподілу боргів за розпискою від 20 вересня 2016 року, ухвалити нове рішення в частині поділу житлового будинку, визнавши право власності за ОСОБА_2 на вказаний будинок та в частині поділу боргів, поділивши їх згідно з розпискою від 20 вересня 2016 року між сторонами в рівних частинах.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно надали перевагу показаннями позивача, залишивши поза увагою фактичні обставини справи, а саме, що кошти у борг брались відповідачем під час сумісного проживання сторін та витрачені були в інтересах сім'ї. Суди не взяли до уваги показання відповідача та свідків відповідача, неправильно витлумачили норми матеріального права, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law21~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law22~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law23~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у травні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law24~.

Відповідно до частини 1 статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності ~law25~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що з 25 січня 2003 року сторони перебували у шлюбі, який був зареєстрований Боровенською сільською радою Кремінського району Луганської області (актовий запис № 1).

Рішенням Кремінського районного суду Луганської області від 17 листопада 2017 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірваний. Рішення набрало законної сили 28 листопада 2017 року (а. с. 6).

22 травня 2007 року між ОСОБА_4 як продавцем та ОСОБА_2 як покупцем укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Кремінського районного нотаріального округу Недбайло Л. М., номер реєстру 613, відповідно до якого покупець набув у власність спірний будинок АДРЕСА_1 (а. с. 69). У цьому будинку з 2008 року і до цього часу зареєстрована ОСОБА_1 (а. с. 7).

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17.

Належність майна до об'єктів права спільної сумісної власності визначено у статті 61 СК України, згідно з частиною третьою якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини 3 статті 61 СК України кореспондується з частиною 4 статті 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Отже, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об'єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім'ї, а не власні, не пов'язані з сім'єю інтереси одного з подружжя.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частинами 1 , 2 , 4 , 5 статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

З огляду на викладене, суди, врахувавши наведені вище положення закону, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли правильного висновку про те, що спірне нерухоме майно набуте сторонами за час шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу.

Відповідач не спростував презумпцію спільності права власності на вказане майно, не надав належних доказів на підтвердження своїх доводів про те, що майно, яке є предметом спору, придбане за його власні кошті, які йому надали брати та мати.

Крім того, посилання відповідача на недоведеність фінансової участі позивача у придбанні спірного майна не має правового значення, оскільки набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує, поки не спростована.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 як на доказ того, що спірний житловий будинок набуто не за спільні кошти подружжя, а за позичені кошти у розмірі 3 500 доларів США відповідно до розписки від 20 вересня 2016 року.

Проте цим доводам та доказу суди першої та апеляційної інстанцій дали відповідну оцінку.

Тому доводи касаційної скарги про неврахування вказаного є необґрунтованими.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї (частина 4 статті 65 СК України).

Суди дійшли висновку про недоведеність відповідачем використання вказаних коштів на придбання спірного майна в інтересах сім'ї.

Самостійних позовних вимог про визнання права власності на спірний житловий будинок та поділ боргових зобов'язань ОСОБА_2 не заявляв, а тому клопотання у касаційній скарзі про вирішення таких вимог виходить за межі предмета та підстав позову.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають та зводяться до незгоди заявника із висновками судів та переоцінкою доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Кремінського районного суду Луганської області від 08 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 15 травня 2018 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний