Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.02.2020 року у справі №186/432/19
Постанова КЦС ВП від 08.03.2023 року у справі №186/432/19

Постанова

Іменем України

08 березня 2023 року

м. Київ

справа № 186/432/19

провадження № 61-8130св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , подані ним спільно із представниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області, у складі судді Демиденко С. М., від 20 жовтня 2021 року, додаткове рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В., від 06 липня

2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2 про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що вироком Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2013 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою

статті 121 КК України, призначено йому покарання у вигляді позбавлення волі на п`ять років та задоволено цивільний позов ОСОБА_1 у повному обсязі.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня

2014 року вирок суду першої інстанції в частині визнання ОСОБА_2 винним у скоєнні злочину та призначення йому покарання залишено без змін, але з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 74,

частиною першою статті 49 КК України, ОСОБА_2 звільнено від призначеного судом першої інстанції покарання у зв`язку зі спливом строків давності. Вирок Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2013 року в частині вирішення цивільного позову скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд у той же суд в порядку цивільного судочинства.

Згідно з вказаним вироком та висновком комісійної судово-медичної експертизи від 22 червня 2012 року № 39/11 завдані ОСОБА_2 тілесні ушкодження викликали у ОСОБА_1 розлад здоров`я і призвели до наслідків у вигляді 50% постійної втрати загальної працездатності та непоправне знівечення обличчя, належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою розладу здоров`я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину.

Ураховуючи викладене та остаточно сформулювавши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

- стягнути із ОСОБА_2 компенсацію за шкоду, завдану каліцтвом, внаслідок вчинення кримінального злочину, шляхом відшкодування заробітку, втраченого у зв`язку із частковою постійною втратою загальної працездатності за період з 01 квітня 2004 року до 31 січня 2021 року у розмірі 806 295 грн.

- стягнути із ОСОБА_2 компенсацію за шкоду, завдану каліцтвом, внаслідок вчинення кримінального злочину, шляхом відшкодування заробітку, втраченого у зв`язку із частковою постійною втратою загальної працездатності у розмірі 15 000 грн щомісячно та постійно, але не менше

2,5 мінімальних заробітних плат починаючи з 01 лютого 2021 року.

Інформація про рух справи в судах

Ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області

від 18 квітня 2019 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2020 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди закрито у зв`язку з тим, що є таке, що набрало законної сили рішення суду, ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (справа № 186/1706/14-ц).

Постановою Верховного Суду від 04 листопада 2020 року ухвалу Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 січня

2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Верховний Суд виходив із того, що позивачем у цій справі та у справі

№ 186/1706/14-ц завлено позовні вимоги про компенсацію за шкоду, шляхом відшкодування заробітку, втраченого у зв`язку із частковою втратою загальної працездатності за різний період часу. Крім того, заявником надано новий доказ - лист головного лікаря КЗ «ОКЦ МСЕК» Дніпропетровської обласної ради» Концур В. М. від 22 серпня 2018 року за № 5/557, на підставі якого заявлено нові позовні вимоги.

Ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області

від 03 червня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв`язку з повторною неявкою позивача в судове засідання.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 27 липня 2021 року ухвалу Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 03 червня 2021 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області

від 20 жовтня 2021 року та додатковим рішення цього ж суду від 20 жовтня 2021 року, залишеними без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2019 року.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем не надано належних та достовірних доказів, які б підтверджували дату встановлення стійкої втрати працездатності, строк на який її встановлено та відсоток її втрати.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі, суд першої інстанції на підставі положень статті 158 ЦПК України дійшов висновку про необхідність скасування заходів забезпечення позову, застосованих ухвалою

від 04 квітня 2019 року.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційних скаргах ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

У серпні 2022 року до Верховного Суду надійшли касаційні скарги

ОСОБА_1 , подані ним спільно із представниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на рішення та додаткове рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2021 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2022 року у справі № 186/432/19.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із міського суду.

У жовтні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2022 року продовжено до

10 листопада 2022 року ОСОБА_2 строк на подання відзиву на касаційні скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 25 січня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявники зазначають неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду

від 04 листопада 2020 року у розглядуваній справі (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вказують на необхідність відступити від застосованих апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 січня 2018 року у справі № 186/1706/14-ц (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, посилаються на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема у випадку коли медико-соціальна експертна комісія (далі - МСЕК) не може встановити відсоток втрати працездатності внаслідок події кримінального характеру, не пов`язаної із виконанням трудових обов`язків (пункт 3

частини другої статті 389 ЦПК України)

Звертають увагу, що на момент прийняття Верховним Судом постанови

від 30 січня 2018 року у справі № 186/1706/14-ц не було відомо про неможливість встановлення відсотку втрати працездатності внаслідок події кримінального характеру, не пов`язаної із виконанням трудових обов`язків.

Наголошують, що вирок ОСОБА_2 був винесений на підставі висновку експерта № 39/11 повторної комісійної судово-медичної експертизи

від 22 червня 2012 року з визначення відсотку втрати загальної працездатності (50%). Ушкодження правого ока у позивача є невиправними. Наявними медичними документами, описаними у зазначеному висновку експерта, було встановлено, що тяжкі тілесні ушкодження позивач отримав в день події злочину 25 березня 2004 року, тому саме в цей день

ОСОБА_1 повністю втратив зір на праве око, що спричинило постійну втрату загальної працездатності.

Відповідно до приписів частини третьої статті 1195 ЦК України шкода задана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів, а тому знаходження позивача на лікарняному, робота на підприємствах після травми не позбавляє його права отримати відшкодування за відповідний час.

Наголошують на відсутності необхідності проводити додаткові судово-медичні експертизи, оскільки вже було проведено сім таких експертиз, які описані у висновку експерта № 39/11 від 22 червня 2012 року.

Стверджують, що МСЕК неуповноважений давати висновки по кримінальним справам, тоді як на це уповноважена лише судово-медична експертиза, висновок якої (№ 39/11 від 22 червня 2012 року) наявний.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

10 листопада 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подала до Верховного Суду відзив на касаційні скарги, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Звертає увагу, що у висновку експерта № 39/11 від 22 червня 2012 року встановлено саме ступінь тілесного ушкодження, не зазначено час з якого настала втрата працездатності та до якого часу така працездатність є втраченою.

Наголошує, що у вказаному висновку експерта зазначено, що у позивача втрата зору мала місце і до 25 березня 2004 року, а конкретні відсотки стійкої втрати працездатності встановлюються у цивільній справі.

Вважає, що позивач не надав доказів на підтвердження втрати заробітку.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, яка була повністю йому виплачена (справа № 186/836/16-ц).

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Вироком Першотравенського міського суду Дніпропетровської області

від 09 грудня 2013 року ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою статті 121 КК України, та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 28 309,68 грн, в рахунок відшкодування втраченого заробітку за період з 01 квітня 2004 року до 01 квітня 2013 року 170 135 грн, в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу 3 030 грн, а всього 201 474,68 грн.

Зазначеним вироком суду встановлено, що 25 березня 2004 року близько

16 год 05 хв ОСОБА_2 на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин біля гаражу № НОМЕР_1 , розташованого в гаражному товаристві «Південне»

м. Першотравенська, діючи навмисно наніс не менше чотирьох ударів рукою в область голови ОСОБА_1 , заподіявши йому при цьому наступні тілесні ушкодження: краніо-лицева травма у вигляді пара орбітальних синців, садна надбрівної ділянки та перелом кісток носа, які за своїм характером відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 39/11

від 22 червня 2012 року належать до легких тілесних ушкоджень та у вигляді контузії правого очного яблука з розривами кон`юктиви та субкон`юктивальним крововиливом, яка призвела до підвивиху кришталика, зниженню гостроти зору, а в подальшому до запальних явищ у судинній оболонці, відшаруванню сітківки та фіброзних змін склоподібного тіла, внаслідок чого розвинулася субатрофія очного яблука та птоз верхньої повіки правого ока, які за своїм характером, відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 39/11 від 22 червня 2012 року викликали у ОСОБА_1 розлад здоров`я і призвели до наслідків, які заподіяли 50% постійної втрати загальної працездатності та непоправного знівечення обличчя та належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознаками розладу здоров`я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину та які спричинили непоправне знівечення обличчя ОСОБА_1 .

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 вересня

2014 року засудженого ОСОБА_2 на підставі положень частини п`ятої статті 74, частини першої статті 49 КК України звільнено від призначеного за вироком Першотравенського міського суду Дніпропетровської області

від 09 грудня 2013 року покарання у виді 5 років позбавлення волі у зв`язку із закінченням строків давності. Вирок Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2013 року в частині вирішення цивільного позову скасовано, справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

При направлені справи на новий розгляд в частині вирішення цивільного позову, судом апеляційної інстанції зазначено, що міським судом не було приведено розрахунок середнього заробітку потерпілого за дванадцять або три останні календарних місяці, що передували пошкодженню здоров`я, не наведено розрахунок розміру втраченого заробітку та мотивів стягнення втраченого заробітку довічно.

Рішенням Першотравенського міського суду від 06 квітня 2016 року у справі № 186/1706/14-ц у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення втраченого заробітку (доходу) у зв`язку із втратою загальної працездатності в сумі 274 245 грн. за період з 01 квітня 2004 року по

31 січня 2016 року та у розмірі 2,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких встановлений законом України, щомісячно та постійно, починаючи з

01 лютого 2016 року, відмовлено. Ухвалою суду апеляційної інстанції

від 13 липня 2016 року та постановою Верховного Суду від 30 січня

2018 року, рішення Першотравенського міського суду від 06 квітня

2016 року, залишено без змін.

ОСОБА_1 , на час спричинення йому тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 , перебував у трудових відносинах з Павлоградським енергопідприємством, працюючи з 18 квітня 2002 року на посаді електромонтера та був звільнений за власним бажанням 26 квітня

2005 року. В подальшому позивач працював у Першотравенському МЖКП з 23 травня 2005 року по 22 серпня 2011 року; ТОВ «Сігма-Ком» з 01 вересня 2011 року по 29 січня 2012 року; Першотравенському МЖКП з 10 лютого 2012 року.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 39/11 від 22 червня

2012 року, яка була проведена в рамках кримінальної справи, у

ОСОБА_1 після події 25 березня 2004 року в результаті травматичної дії мала місце контузія правого очного яблука з розривами кон`юктиви та субкон`юктивальним крововиливом, яка призвела до підвивиху кришталика, зниження гостроти зору, а в подальшому, незважаючи на правильно проведене лікування до запальних явищ у судинній оболонці, відшаруванню сітківки, фіброзних змін склоподібного тіла, внаслідок чого розвинулась субатрофія очного яблука, птоз верхньої повіки правого ока. Вищевказана травма правого ока за своїм характером викликала у ОСОБА_1 розлад здоров`я та призвела до наслідків, які спричинили 50% постійної втрати загальної працездатності. Ці ушкодження належать до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою розладу здоров`я, поєднаного зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину. Наслідки травми правого ока у ОСОБА_1 слід вважати невиправними.

В листі головного лікаря КЗ «ОКЦ МСЕК» Дніпропетровської обласної ради» Концур В. М. від 22 серпня 2018 року № 5/557 зазначено, що ОСОБА_1 є інвалідом третьої групи безстроково з 2002 року, має 60% втрати працездатності. Причина інвалідності «професійне захворювання». Встановлення відсотків втрати працездатності внаслідок кримінального випадку (не пов`язаного з виконанням трудових обов`язків) до компетенції медико-соціальної експертизи не належить.

Позиція Верховного Суду

Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 1195, частини першої статті 1197

ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Тобто, розмір втраченого заробітку (доходу) потерпілого обов`язково визначається з урахуванням ступеня втрати чи зменшення його професійної або загальної працездатності.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про пенсійне забезпечення» причини й групи інвалідності, а також час настання інвалідності встановлюються органами медико-соціальної експертизи, що діють на підставі Положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

З аналізу пунктів 1, 11 Положення про медико-соціальну експертизу, пунктів 3, 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України

від 03 грудня 2009 року № 1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року № 561, встановлення медико-соціальною експертною комісією тієї чи іншої групи інвалідності внаслідок загального захворювання визначається за критеріями життєдіяльності людини, зокрема, здатності особи до виконання трудової діяльності.

Здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров`я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю.

Чинне законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, у той час як загальна працездатність - це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці медико-соціальна експертна комісія під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності - загальної) працездатності у відсотках.

Параметрами оцінки є збереження або втрата професійної здатності, можливість трудової діяльності за іншою професією, яка за кваліфікацією дорівнює попередній, оцінка допустимого обсягу роботи у своїй професії і посаді, можливість трудової зайнятості в звичайних або спеціально створених умовах.

На підставі цих даних суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню за рахунок винної особи.

Належним і допустимим доказом, що підтверджує ступінь втрати професійної або загальної працездатності (у процентах) для застосування статті 1195 ЦК України є відповідний висновок МСЕК або висновок судово-медичної експертизи з визначення ступеня втрати працездатності потерпілого.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 січня

2018 року в справі № 186/1706/14-ц, від якого просить відступити заявник.

Проте вказаний висновок узгоджується із усталеною практикою Верховного Суду, зокрема у постановах від 13 листопада 2019 року у справі

№ 2119/2-404/2011, від 27 серпня 2020 року у справі № 221/3687/18, та колегією суддів не встановлено підстав для відступлення від цього висновку.

Крім того, на необхідність встановлення ступеню втрати потерпілим працездатності для обрахунку суми відшкодування вказала і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 жовтня 2022 року в справі

№ 906/1318/19.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Верховний Суд у постанові від 30 січня 2018 року, залишаючи без змін рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області

від 06 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 липня 2016 року в справі № 186/1706/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування втраченого заробітку, встановив, що правильне застосування статей 1195 та 1197 ЦК України прямо залежать від встановлення ступеня втрати працездатності, проте ОСОБА_1 було надано висновок експерта від 22 червня 2012 року

№ 39/11, в якому необхідні відомості відсутні.

При цьому у постанові від 30 січня 2018 року в справі № 186/1706/14-ц Верховний Суд вказав, що відмова у задоволенні позову з підстав недоведеності не перешкоджає зверненню позивача до суду із вимогами про відшкодування шкоди за умови надання суду належних доказів про ступінь втрати працездатності.

Разом із тим, повторно звертаючись до суду у 2019 році із розглядуваним позовом до ОСОБА_2 , позивач, фактично посилаючись на ті самі докази, що й в справі № 186/1706/14-ц, зокрема на висновок експерта від 22 червня 2012 року № 39/11, намагається отримати їх іншу оцінку від судів всіх інстанцій.

Вказані дії вочевидь спрямовані на ревізію судових рішень, які набрали законної сили, в справі № 186/1706/14-ц у непередбачений процесуальним законом спосіб.

Апеляційний суд в оскарженій постанові надав належну оцінку новому доказу, який був відсутній в справі № 186/1706/14-ц - листу головного лікаря КЗ «ОКЦ МСЕК» Дніпропетровської обласної ради» від 22 серпня

2018 року № 5/557, з якою погоджується Верховний Суд, та правильно встановив, що сам по собі вказаний лист не може бути підставою для ухвалення рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Встановивши обставини справи та оцінивши надані сторонами доказами, з огляду судові рішення, які набрали законної сили в справі № 186/1706/14-ц між тими ж сторонами, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 з підстав їх недоведеності.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на конструкцію абзацу першого частини першої статті 1197 ЦК України згідно з яким розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Відповідно до Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень затверджених наказом МОЗ України від 17 січня

1995 року № 6 (далі - Правила) для цілей Кримінального кодексу України на ступінь тілесних ушкоджень впливає, зокрема, стійка втрата працездатності (для легких тілесних ушкоджень - втрата загальної працездатності до 10%, для тілесних ушкоджень середньої тяжкості - втрата загальної працездатності від 10% до 33%, для тяжких тілесних ушкоджень - розлад здоров`я, пов`язаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину, тобто не менше 33%).

При цьому для тяжких тілесних ушкоджень за ознакою розладу здоров`я, пов`язаний зі стійкою втратою працездатності не менш ніж на одну третину, під стійкою (постійною) втратою загальної працездатності належить розуміти таку необоротну втрату функції, котра повністю не відновлюється (пункт 2.1.6. Правил).

Отже, у кримінальній справі відповідно до Правил було встановлено ступінь втрати загальної працездатності потерпілого, що є достатнім для кваліфікації дій обвинуваченого за відповідною статтею КК України, як заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

Судами встановлено, що станом на 25 березня 2004 року ОСОБА_1 працював електромонтером оперативно-виїзної бригади Павлоградського енергопідприємства.

Вказане вочевидь свідчить, що ОСОБА_1 мав професійну працездатність на момент ушкодження здоров`я 25 березня 2004 року.

Разом із тим ступінь втрати професійної працездатності ОСОБА_1 , внаслідок дій ОСОБА_2 , не встановлювався.

Після ушкодження здоров`я 25 березня 2004 року ОСОБА_1 продовжував працювати у Павлоградському енергопідприємстві на попередній посаді, був звільнений 26 квітня 2005 року за власним бажанням, а із травня

2005 року працевлаштований у Першотравенське МЖКП на посаду електромонтера.

Ці обставини додатково підтверджують необхідність при вирішенні заявлених позовних вимог з`ясування того, яким чином отримане ушкодження здоров`я вплинуло на професійну працездатність ОСОБА_1 .

Однак, як і в справі № 186/1706/14-ц, апеляційний суд у розглядуваній справі констатував, що від проведення будь-яких судово-медичних експертиз ОСОБА_1 відмовляється.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у значній мірі зводяться до необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у розглядуваній справі, сформованих за наслідком розгляду касаційної скарги на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду щодо закриття провадження у справі.

Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано скасував заходи забезпечення позову.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

Європейський суд з прав людини неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та місять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400 402 409 410 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 , подані ним спільно із представниками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , залишити без задоволення.

Рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області

від 20 жовтня 2021 року, додаткове рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович