Історія справи

Постанова КЦС ВП від 08.02.2023 року у справі №760/22643/21
Постанова КЦС ВП від 08.02.2023 року у справі №760/22643/21

Постанова

Іменем України

08 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 760/22643/21

провадження № 61-10244св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Київська міська рада,

треті особи: Сьома київська державна нотаріальна контора, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Миклуш Марини Ігорівни на постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Яворського М.А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзивів на позовну заяву і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, треті особи: Сьома київська державна нотаріальна контора, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його рідний дядько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , автомобіль Soueast Lioncel, реєстраційний номер НОМЕР_1 , гаражний бокс № НОМЕР_2 в гаражно-будівельному кооперативі «Первомайський», що розташований у Солом`янському районі міста Києва по вулиці Уманській, 12-А. Спадкоємцем ОСОБА_3 була його сестра ОСОБА_4 (матір позивача), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_4 не встигла прийняти спадщину після смерті свого брата ОСОБА_3 у зв`язку з проживанням в російській федерації, припиненням авіасполучення між російською федерацією та Україною, відсутністю закордонного паспорта, спалахом гострої респіраторної хвороби Covid-19, а також її незадовільним станом здоров`я на фоні існуючої інвалідності 2 групи та посиленням інших складних захворювань, в тому числі множинного раку, та тих, які ускладнювали її пересування. Крім того, ОСОБА_4 не була обізнана про смерть свого брата ОСОБА_3 . Після смерті ОСОБА_4 він захворів гострою респіраторною хворобою Covid-19 і вимушений був лікуватися в період з 01 березня 2021 року по 16 квітня 2021 року, що унеможливило приїзд до України для пошуків дядька ОСОБА_3 . Після одужання та послаблення карантинних обмежень 31 травня 2021 року він прибув до України та дізнався про смерть ОСОБА_3 . Після цього він подав до Сьомої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 в порядку спадкової трансмісії, однак листом Сьомої київської державної нотаріальної контори від 06 серпня 2021 року йому повідомлено про те, що заява не може бути прийнята з огляду на її подання після спливу строку для прийняття спадщини. Він пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, так як не знав про смерть ОСОБА_3 , на момент його смерті проживав на території російської федерації та доглядав за важко хворою матір`ю ОСОБА_4 . Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк для подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Києві ОСОБА_3 терміном три місяці після набрання рішенням суду законної сили.

25 жовтня 2021 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кулішенко М. Ю. подав до суду заяву, в якій просив залучити ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу, посилаючись на те, що рішення суду в цій справі може вплинути на її права, так як вона проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 1998 року до його смерті. Після відкриття спадщини ОСОБА_2 звернулася до Сьомої київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя, однак постановою від 04 вересня 2020 року їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії. Крім того, ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 28 травня 2021 року було відкрито провадження у справі № 753/18089/20 за позовом ОСОБА_2 до Сьомої київської державної нотаріальної контори, Київської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , визнання майна спільною сумісною власністю та визнання права власності.

Протокольною ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 25 жовтня 2021 року ОСОБА_2 залучено до участі у справі як третю особу.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 - адвокат Кулішенко М. Ю. заперечив проти позову та просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що позивач не надав доказів на підтвердження його родинного зв`язку з ОСОБА_3 та поважності причин пропуску строку на прийняття спадщини. Крім того, право на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії може виникнути протягом строку для прийняття спадщини, який згідно зі статтею 1270 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) становить шість місяців і починається з часу відкриття спадщини. Оскільки ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_4 не подавала заяву про прийняття спадщини після його смерті, внаслідок чого вважається такою, що не прийняла спадщину, та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто через дев`ять місяців, то син ОСОБА_4 - ОСОБА_1 не міг набути право на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 в порядку спадкової трансмісії.

Київська міська рада також подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що в матеріалах справи відсутня інформація щодо звернення позивача до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , тому позов є передчасним.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року у складі судді Оксюти Т. Г. позов задоволено. Визначено ОСОБА_1 в порядку спадкової трансмісії після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 в місті Санкт-Петербурзі додатковий строк у три місяці для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 в місті Києві. Постановлено обчислювати перебіг зазначеного строку з моменту набрання рішенням законної сили.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_4 була рідною сестрою ОСОБА_3 та мала право на спадкування за законом після його смерті, однак після відкриття спадщини померла і не встигла її прийняти у зв`язку з проживанням в російській федерації, тяжким станом здоров`я, припиненням авіасполучення між російською федерацією та Україною, відсутністю закордонного паспорта, спалахом гострої респіраторної хвороби Covid-19, тобто з поважних причин. Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_4 та спадкоємцем першої черги за законом після її смерті, тому має право на визначення йому додаткового строку (три місяці), достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії після смерті його матері ОСОБА_4 , яка є спадкоємцем другої черги після смерті ОСОБА_3 , оскільки зазначені строки ними пропущені з поважних причин.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року скасовано і постановлено нове судове рішення. В задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що право на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії може бути здійснене у строк, який не сплив на момент смерті спадкодавця. Тобто смерть спадкоємця, який мав би право на спадщину, має настати в межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини після смерті першого спадкодавця. Право на прийняття спадщини за спадковою трансмісією переходить до спадкоємців цієї особи в межах строків для прийняття спадщини. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його сестра ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (майже через 9 місяців), тобто поза межами шестимісячного строку для прийняття спадщини, визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України. При цьому суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_4 мала намір реалізувати своє право на прийняття спадщини після смерті брата ОСОБА_3 з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 26 листопада 2020 року . Посилання позивача на хворобу ОСОБА_4 , відсутність у неї закордонного паспорта, її необізнаність про смерть брата ОСОБА_3 , складнощі у виїзді за межі російської федерації не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, а також не свідчать про те, що ОСОБА_4 за життя мала намір реалізувати свої права на прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Тому доводи позивача про те, що він в порядку спадкової трансмісії набув такі права після смерті своєї матері, є безпідставними, а висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 через хворобу не мала можливості своєчасно у шестимісячний строк подати заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , - необґрунтованим, так як за наявними в матеріалах справи письмовими доказами (медичними документами), наданими позивачем, в період з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 26 листопада 2020 року ОСОБА_4 проходила лікування амбулаторно, у зв`язку з чим не була позбавлена можливості надіслати поштою на адресу нотаріальних органів України відповідну письмову заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . За таких обставин позов не підлягає задоволенню у зв`язку з його недоведеністю.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

17 жовтня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Миклуш М. І. подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 17 лютого 2022 року.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), представник ОСОБА_1 - адвокат Миклуш М. І. вказала, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 06 червня 2018 року у справі № 370/150/16-ц, якою підтверджено право спадкоємця на поновлення строку на прийняття спадщини за принципом спадкової трансмісії у зв`язку з поважністю причин пропуску шестимісячного строку (з огляду на психоемоційний стан та хворобу дітей, що унеможливило подання відповідної заяви у шестимісячний строк); від 08 липня 2020 року у справі № 202/2278/17, в якій суд визнав обґрунтованим надання додаткового строку для прийняття спадщини за принципом спадкової трансмісії з огляду на важке онкологічне захворювання спадкодавця; від 13 січня 2021 року у справі № 663/2151/17 про те, що надання додаткового строку на прийняття спадщини неможливе лише при умові, що спадкоємець, після смерті якого заявляється застосування спадкової трансмісії, був обізнаний про смерть спадкодавця, і міг вчинити дії щодо прийняття спадщини, але не вчинив такі дії і не хотів їх вчиняти. Крім цього, заявник зазначила, що наявні підстави для відступу від правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19, на яку послався апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні, про те, що право на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії може бути здійснене в межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини після смерті першого спадкодавця.

02 грудня 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кулішенко М. Ю. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, так як їх зроблено за інших фактичних обставин, які не є подібними до обставин цієї справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали із Солом`янського районного суду міста Києва.

04 грудня 2022 року справа № 760/22643/21 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2022 року клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Кулішенко М. Ю. про продовження строку для подання відзиву на касаційну скаргу задоволено, продовжено до 02 грудня 2022 року ОСОБА_2 строк для подання відзиву на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Миклуш М. І. на постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року в цій справі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Апеляційним судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію смерті від 16 червня 2021 року № 00031254194.

ОСОБА_3 був рідним братом ОСОБА_4 та дядьком позивача ОСОБА_1 .

Матір позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .

Після смерті і поховання ОСОБА_4 позивач ОСОБА_1 захворів на гостру респіраторну хворобу Covid-19 та перебував на лікуванні в період з 01 березня 2021 року по 16 квітня 2021 року, що підтверджується випискою з амбулаторної карти, виданою 26 травня 2021 року Поліклінічним відділенням для дорослих № 115 Санкт-Петербургского державного бюджетного закладу охорони здоров`я «Міська поліклініка № 114».

Після одужання та послаблення карантинних обмежень 31 травня 2021 року ОСОБА_1 прибув до України, однак не міг відшукати свого дядька ОСОБА_3 , у зв`язку з чим звернувся із заявою до Солом`янського управління поліції Головного управління національної поліції в місті Києві.

В подальшому позивачу стало відомо, що ОСОБА_3 помер.

05 червня 2021 року ОСОБА_1 подав до Сьомої київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 в порядку спадкової трансмісії, однак листом цієї нотаріальної контори від 06 серпня 2021 року йому повідомлено про те, що заява не може бути прийнята з огляду на її подання після спливу строку для прийняття спадщини.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (статті 1261-1262 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 1270 ЦК України, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними.

З урахуванням наведеного, якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви.

У постанові від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 Верховний Суд України виклав правовий висновок, згідно з яким право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживає зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. За змістом статті 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Аналогічний за змістом правовий висновок викладено Верховним Судом України в постанові від 26 вересня 2012 року у справі № 6-85цс12.

Таким чином, вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Такі причини визначаються у кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які пов`язані, зокрема з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Відповідно до статті 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

Таким чином, спадкова трансмісія - це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця за заповітом або за законом, який не встиг реалізувати це право внаслідок своєї смерті (трансмітент), до його спадкоємців (трансміссар), тобто перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця.

Об`єктом спадкової трансмісії є суб`єктивне цивільне право на прийняття спадщини, що не було реалізоване спадкоємцем у зв`язку з його смертю.

До трансміссара переходить лише можливість прийняття спадщини або відмовитися від її прийняття, якою особа може скористатися, а не безпосередньо спадкове майно. Перехід же спадкового майна є наслідком реалізації права на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця. Не належить до об`єкта спадкової трансмісії право на прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті трансмітента, адже це є самостійним суб`єктивним правом, відмінним від права на прийняття спадщини після смерті першого спадкодавця. У разі застосування механізму спадкової трансмісії мають місце дві спадщини, що відкрилися: 1) після смерті спадкодавця та 2) після смерті трансмітента.

Трансміссар має право на прийняття спадщини в порядку трансмісії та спадщини, що відкрилася після трансмітента. Це два самостійних суб`єктивних цивільних права, які можуть бути реалізовані незалежно одне від одного. Спадкоємці трансмітента можуть прийняти спадщину в порядку спадкової трансмісії і відмовитися від прийняття спадщини або, навпаки, можуть прийняти спадщину після смерті трансмітента і відмовитися від прийняття спадщини, що відкрилася у зв`язку зі смертю першого спадкодавця. Дії трансміссарів у цих двох самостійних правовідносинах незалежні та мають різні правові наслідки.

Таким чином, перехід права на прийняття спадщини відповідно до статті 1276 ЦК України не є компонентом спадщини, що відкрилася після смерті трансмітента. Трансміссар, здійснюючи право на прийняття спадщини, набуває спадкової маси не від трансмітента, який так і не встиг її прийняти, а від першого спадкодавця. Утім до трансміссара переходить право не лише прийняти спадщину, а й відмовитися від її прийняття, адже спадкоємець завжди має варіантність поведінки - він не зобов`язаний набувати тих прав і обов`язків, що мав за життя спадкодавець та які не припинилися внаслідок його смерті.

Застосування механізму спадкової трансмісії як юридичної фікції (закон виходить з того, що оскільки спадкоємець мав право прийняти спадщину, але не встиг цього зробити внаслідок смерті, то він нібито спадщину прийняв) можливе за наявності послідовної сукупності таких умов-фактів (юридичний склад): 1) смерть спадкодавця; 2) закликання до спадкування спадкоємця-трансмітента; 3) смерть спадкоємця-трансмітента після смерті спадкодавця, але до спливу строку на прийняття спадщини (смерть трансмітента має настати протягом шести місяців з дня, наступного після смерті спадкодавця); 4) право на прийняття спадщини або відмова від її прийняття після смерті спадкодавця не було здійснене трансмітентом; 5) трансмітент має спадкоємця (трансміссара), який закликається до спадкування після смерті трансмітента; 6) трансміссар в установлений законом строк здійснив своє право на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця.

Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19, на яку послався апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг.

Встановивши, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а його сестра ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (майже через 9 місяців), тобто поза межами шестимісячного строку для прийняття спадщини, визначеного частиною першою статті 1270 ЦК України, а також з огляду на недоведеність позивачем наміру ОСОБА_4 прийняти спадщину після смерті її брата ОСОБА_3 з ІНФОРМАЦІЯ_1 по 26 листопада 2020 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78 81 89 367 368 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 370/150/16-ц, від 08 липня 2020 року у справі № 202/2278/17, від 13 січня 2021 року у справі № 663/2151/17, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 370/150/16-ц було скасовано рішення Апеляційного суду Київської області від 18 січня 2017 року, яким відмовлено в задоволені позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини як пропущеного з поважних причин, а рішення Макарівського районного суду Київської області від 16 серпня 2016 року про задоволення вказаного позову - залишено в силі. За обставинами вказаної справи позивач доводила поважність пропуску строку для прийняття спадщини нею особисто, а не спадкоємцем-трансмітентом, а Верховний Суд виходив з того, що позивач з поважних причин пропустила визначений частиною першою статті 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 її баби, що також було встановлено судовим рішенням в іншій справі, яке має преюдиційне значення.

В постанові від 08 липня 2020 року у справі № 202/2278/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 до ОСОБА_10 , третя особа - Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, визначення їм додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини строком на два місяці з дня набрання рішенням законної сили в порядку спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_11 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , після смерті його матері ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 . У вказаній справі позивачі-трансміссари як спадкоємці першої черги, а саме дружина та двоє дітей просили визначити їм додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини строком на два місяці з дня набрання рішенням законної сили в порядку спадкової трансмісії після смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_11 , який у зв`язку з онкологічним захворюванням не встиг прийняти спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 його матері ОСОБА_12 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 . В зазначеній справі суди виходили з того, що ОСОБА_11 за життя видав нотаріально посвідчену довіреність, на підставі якої його представник ОСОБА_9 звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 його матеріОСОБА_12 , однак постановою державного нотаріуса Шостої дніпровської державної нотаріальної контори від 30 березня 2017 року було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину). Тобто в наведеній справі спір виник щодо пропуску строку для прийняття спадщини спадкоємцями першої черги за законом, за обставин, коли трансмітент уповноважив нотаріально посвідченою довіреністю трансміссара вчинити дії щодо прийняття спадщини. Натомість у справі, що переглядається, позивач (трансміссар) не довів наміру ОСОБА_4 (трансмітента) на прийняття спадщини після смерті її брата ОСОБА_3 .

За змістом постанови від 13 січня 2021 року у справі № 663/2151/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду погодився з висновком апеляційного суду про відмову в задоволенні позову ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , правонаступником якої є ОСОБА_15 , до ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_16 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_18 , та визначення кола осіб, які можуть бути спадкоємцями. У вказаній справі апеляційним судом було встановлено, що ОСОБА_14 як спадкоємець першої черги за законом знала про смерть сина ОСОБА_18 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , однак не подала заяву про прийняття спадщини у строк, визначений статтею 1270 ЦК України, який сплив 14 червня 2017 року. ОСОБА_14 на момент смерті сина була особою похилого віку (94 роки), хворіла, однак такий стан не завадив їй звернутися 04 вересня 2017 року до приватного нотаріуса в місті Генічеську Херсонської області з метою складання заповіту та довіреності на ім`я ОСОБА_15 , яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_18 , що свідчить про наявність у ОСОБА_14 також можливості звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_18 ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_14 надала своїй онуці ОСОБА_15 довіреність на представництво інтересів у суді та склала заповіт на її користь. У процесі розгляду справи ОСОБА_14 померла, тому ОСОБА_15 вважала, що вона стала трансміссаром і позивачем у справі. Тобто за наведеними обставинами справи № 663/2151/17 спадкоємець, яка не прийняла спадщину протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, ще до смерті вжила заходів щодо встановлення їй додаткового строку для прийняття спадщини, що свідчило про її наміри прийняти спадщину. Однак у справі, що переглядається, такі обставини не встановлені.

Отже, висновки щодо застосування норм права, які містяться у вищезгаданих постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, на які послалася заявник в касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судами в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у справах № 370/150/16-ц, № 202/2278/17, № 663/2151/17. При цьому висновки апеляційного суду в цій справі узгоджуються з правовими висновками, викладеними у вищезазначеній постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19, про те, що застосування механізму спадкової трансмісії можливе за наявності послідовної сукупності умов-фактів, зокрема смерть трансмітента має настати протягом шести місяців з дня, наступного після смерті спадкодавця.

Враховуючи викладене, Верховний Суд в цій справі не вбачає підстав для відступу від висновків щодо застосування статті 1276 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених в постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Таким чином, заявлені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованими.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків апеляційного суду.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Щодо клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Миклуш М. І. про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

В касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Миклуш М. І. заявила клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, в якому послалася на ті ж обставини, на яких ґрунтувалися її доводи касаційної скарги, а саме - що в цій справі наявні підстави для відступлення від правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у від 01 вересня 2021 року у справі № 720/2683/19.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною третьою статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

Питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи (частина перша статті 404 ЦПК України).

При цьому в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18) зроблено висновок про те, що з метою забезпечення єдності судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах можуть бути: вади попереднього висновку (його неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цьому висновку підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання.

В заявленому клопотанні відсутні посилання на обставини справи, що по-різному тлумачаться судами у справах з подібними фактичними обставинами та правовідносинами, що свідчило б про необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Заявляючи клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Миклуш М. І. фактично мотивувала його неправильним, на її думку, застосуванням апеляційним судом норм матеріального права до правовідносин, що виникли між сторонами.

Колегія суддів звертає увагу на те, що неправильне застосування норм права є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового, що передбачено статтею 412 ЦПК України. Тобто, передбачивши можливість скасування судових рішень при їх касаційному перегляді у разі неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та/чи порушення норм процесуального права, законодавець запровадив механізми уніфікації висновків і такі механізми є ефективними. Різне тлумачення норм законодавства судами першої чи апеляційної інстанцій не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин колегія суддів не вбачає правових підстав, передбачених частиною третьою статті 403 ЦПК України, для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Миклуш Марини Ігорівни про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Миклуш Марини Ігорівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийІ. М. Фаловська Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук