Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 16.02.2021 року у справі №390/348/17

Постанова

Іменем України

24 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 390/348/17

провадження № 61-1406св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф. (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Соколівська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області, приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Наталя Петрівна, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії судів: Єгорової С. М.,

Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до

ОСОБА_2, треті особи: Соколівська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області, приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П., ОСОБА_3, про перерозподіл спадщини.

Позовні вимоги мотивовано тим, що наявність свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого на ім'я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_4 порушує його законні права та інтереси, перешкоджає йому оформити своє право на спадщину після смерті його матері ОСОБА_5. Остання після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, успадкувала разом з братом ОСОБА_4 (батьком відповідача ОСОБА_2) у рівних частках право на належний спадкодавиці на праві власності жилий будинок

АДРЕСА_1, фактично прийняла спадщину, що підтверджується наявністю у спадкоємиці оригіналів правовстановлюючих документів на вказаний будинок, користувалась і управляла спадковим майном протягом шести місяців після відкриття спадщини. З заявою про прийняття спадщини до нотаріуса ОСОБА_5 не зверталась, своє право на спадщину стосовно нерухомого майна не оформила. ОСОБА_4 протягом шести місяців після смерті

ОСОБА_6 прийняв спадщину шляхом подачі заяви до нотаріальної контори, проте не оформив своє право на спадкове майно.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 25 квітня 2016 року у справі № 390/2321/15-ц за позовом

ОСОБА_2 до Соколівської сільської ради Кіровоградського району і області про визнання права власності в порядку спадкування, встановлено, що ОСОБА_5 прийняла спадщину в порядку статті 549 ЦК УРСР

(1963 року). Цим рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 постійно, за виключенням періоду з 2006-2011 років, також проживав у спірному будинку разом зі своєю матір'ю та дядьком ОСОБА_4

ОСОБА_1 зазначав, що після смерті ОСОБА_5 він в установлений законом строк подав заяву до Кіровоградської державної районної нотаріальної контори про прийняття спадщини, в зв'язку з чим вважав, що набув право на спадкування 1/2 частки у праві власності на вказаний будинок, який належав ОСОБА_6.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П. 05 липня 2016 року за реєстром № 426 на ім'я ОСОБА_2, після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на будинок АДРЕСА_1, та визнати його право власності на 1/2 частку будинку

АДРЕСА_1.

07 вересня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про відмову від позовних вимог в частині поділу будинку АДРЕСА_1 та виділення

ОСОБА_2 1/2 частини будинку

АДРЕСА_1 (а. с. 107,

т. 2).

Ухвалою Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 07 вересня 2020 року прийнято відмову від позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у частині поділу будинку

АДРЕСА_1 та виділення ОСОБА_2 1/2 частку будинку АДРЕСА_1, провадження у цій частині закрито (а. с. 109 т. 2).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 12 березня 2020 року у складі судді Терещенка Д. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 прийняв спадщину відповідно до вимог частини 1 статті 549 ЦК УРСР (1963 року) шляхом фактичного вступу у володіння і управління спадковим майном, оскільки до смерті і після смерті матері постійно проживав та був зареєстрований у спадковому будинку та 18 грудня 2002 року за № 833 подав заяву про прийняття спадщини. Мати позивача ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, спадщину у встановлені законом строк і порядок не прийняла, ні шляхом фактичного вступу у володіння і управління спадковим майном, ні шляхом подання відповідної заяви до нотаріуса.

Суд першої інстанції зазначив, що достовірних та допустимих доказів про те, що ОСОБА_5 належним чином прийняла спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_6, позивачем не надано. Посилання позивача

ОСОБА_1 на те, що його мати ОСОБА_5 проживала до дня своєї смерті та на час смерті ОСОБА_6 у спадковому будинку, не знайшло своє підтвердження в ході розгляду справи. ОСОБА_6 померла в с. Високі Байраки Кіровоградського району Кіровоградської області, за місцем проживання її іншої дочки - ОСОБА_3 (третя особа у справі), яка доглядала матір до смерті. Ця обставина не узгоджується з позицією

ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_5 на момент смерті матері проживала разом з нею.

Суд вважав, що правовстановлюючі документи на будинок знаходяться у позивача, але це не свідчить про те, що його мати ОСОБА_5 володіла вказаними документами на законних підставах протягом шести місяців з дня смерті ОСОБА_6. Крім того, позивач звертається до суду із позовом про визнання за ним права власності на 1/2 частку будинку, що розташований в АДРЕСА_1, однак спірний будинок, як об'єкт нерухомого майна, зареєстрований у АДРЕСА_1, що підтверджується копією інвентарної справи та архівною довідкою ОКП "КООБТІ", довідкою виконавчого комітету Соколівської сільської ради № 1275.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що не встановлено будь-яких обставин на підтвердження того, що ОСОБА_5 належним чином прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6, а відтак позивач ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_5 пред'явив позов на захист права, яке йому не належить.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 12 березня 2020 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П. 05 липня 2016 року за реєстром № 426 на ім'я ОСОБА_2, після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, на будинок АДРЕСА_1.

У задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку будинку АДРЕСА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що

ОСОБА_7 фактично вступила у володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_6, оскільки зберігала у себе оригінали правовстановлюючих документів на спадковий будинок, користувалась будинком для свого та своїх членів сім'ї проживання, що відповідає вимогам статті 549 ЦК УРСР.

При розгляді справи № 390/2321/15-ц судом встановлено, що спадкоємці власника вказаного будинку: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 своє право на успадковане нерухоме майно не оформили, обоє померли, існує спір щодо оформлення спадкового майна між їхніми спадкоємцями: ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки у останнього перебувають оригінали правовстановлюючих документів на спірний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що видані на ім'я ОСОБА_6, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1. На час розгляду справи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відсутні відомості щодо житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1.

Колегія суддів, враховуючи досліджені судом докази у цій справі і факти, встановлені рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року (справа № 390/2321/15-ц), вважала доведеними обставини, що після смерті ОСОБА_6 спадщину, в тому числі на належний їй на праві власності жилий будинок за адресою:

АДРЕСА_1, прийняли її діти: ОСОБА_4, який у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, та ОСОБА_5, яка фактично вступила в управління, володіння спадковим майном, оскільки взяла та зберігала у себе правовстановлюючі документи на спадковий будинок і користувалась ним для проживання разом з ОСОБА_4, свідоцтво про право на спадщину їм не видавалось.

Позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину, яка відкрилася

ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_5 щодо усіх прав і обов'язків, що належали останній на момент відкриття спадщини, в тому числі на частку у спільній частковій власності на спірний будинок, право власності на який було нею та ОСОБА_4 в рівних частках успадковане після смерті ОСОБА_6. ОСОБА_1 використовував спірний будинок для проживання після смерті ОСОБА_5, володів ним разом з

ОСОБА_4 до смерті останнього, проте не оформив свого права на спадкове майно.

Відповідач ОСОБА_2 прийняла спадщину, яка відкрилася

ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_4, і могла оформити своє право лише на те майно, зокрема частку у справі спільної часткової власності на спірний будинок, яке належало спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П. 05 липня 2016 року за № 426, порушує права позивача, перешкоджає йому реалізувати своє право на оформлення права власності на успадковану ним після смерті ОСОБА_5 частку у праві власності на спадковий будинок АДРЕСА_1.

Позовна вимога ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на

1/2 частку будинку АДРЕСА_1 є передчасною та задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У січні 2021 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку ОСОБА_2 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою для скасування оскаржуваного судового рішення заявник зазначає неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спірний будинок ОСОБА_2 успадкувала після смерті батька - ОСОБА_4, який у свою чергу успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_6 шляхом фактичного вступу і управління спадковим майном, як спадкоємець першої черги за законом, що підтверджується копією спадкової справи. Суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач ОСОБА_1 є рідним племінником ОСОБА_4, тож не є членом його сім'ї. Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що як члени сім'ї

ОСОБА_6, ані ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, ані ОСОБА_1 у погосподарській книзі Соколівської сільської ради не значаться.

У судовому рішенні, яке суд апеляційної інстанції вважав преюдиційним, суд не встановлював достовірно, що дійсно мати позивача ОСОБА_5 до дня своєї смерті (ІНФОРМАЦІЯ_3) справді прийняла спадщину, дійсно саме після смерті своєї матері ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, і саме на будинок АДРЕСА_1, чим фактично вступила в управління або володіння спадковим майном, адже в матеріалах справи № 390/2321/15-ц відсутні такі докази. Отже, суд апеляційної інстанції не врахував, що рішенням суду від 25 квітня 2016 року у іншій справі № 390/2321/15-ц не встановлено обставин, які є підставою для звільнення ОСОБА_1 від доказування у цій справі, оскільки рішенням було встановлено факт наявності спору між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на спадковий житловий будинок.

Крім того, ОСОБА_2 вказує, що одержала право власності на спадкове нерухоме майно за законом першої черги після смерті батька

ОСОБА_4 у нотаріальному порядку, тому відсутні підстави для скасування її свідоцтва про право на спадщину за законом у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 листопада 2021 року справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Соколівська сільська рада Кіровоградського району Кіровоградської області, приватний нотаріус Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П., ОСОБА_3, про перерозподіл спадщини призначено до розгляду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому він просить вказану касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

У березні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив приватного нотаріуса Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П. на касаційну скаргу ОСОБА_2, у якому вона просить вказану касаційну скаргу задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно копій свідоцтв, оригінали яких знаходяться у ОСОБА_1 і оглянуті судом, померлій ОСОБА_6 належав на праві власності цілий житловий будинок АДРЕСА_1, право власності було посвідчено і зареєстровано після смерті попереднього власника її померлого чоловіка ОСОБА_8 на 1/2 частку будинку в спільному майні подружжя на підставі свідоцтва про право власності від 19 червня 1992 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1108, та на 1/2 частину будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 червня 1992 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1110 (а. с. 7-8, т. 1).

Відповідно до копії довідки ОКП "КООБТІ" від 23 червня 2016 року право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, зареєстровано за ОСОБА_6-1/2 частина (приватна), свідоцтво про право власності

від 19 червня 1992 року, № 1/1108/Друга кіровоградська державна нотаріальна контора, зареєстровано 23 червня 1992 року; 1/2 частина (приватна), свідоцтво про право на спадщину від 19 червня 1992 року, № 1/1110/Друга кіровоградська державна нотаріальна контора, зареєстровано 23 червня 1992 року; реєстрова книга № 1 запис № 93. Відповідно до технічної характеристики об'єкта за матеріалами технічної інвентаризації станом на 03 червня 1992 року - загальна площа житлового будинку складає 64,60 кв. м, житлова - 38,80 кв. м. Згідно архівних відомостей, наявних в ОКП "Кіровоградське ООБТІ", адреса АДРЕСА_1, відповідає адресі: АДРЕСА_1 (а. с. 184, т. 1).

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1, виданого повторно 07 листопада 2015 року (а. с. 123, т. 1).

Заповіту ОСОБА_6 не залишила.

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 є її діти:

ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_7.

Відповідно до копій свідоцтв про народження ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_7 - діти померлої

ОСОБА_6 (а. с. 11,166,226-228, т. 1).

Згідно із інформацією, наданої Кіровоградською районною державною нотаріальною конторою, після смерті ОСОБА_6 18 грудня

2002 року заведена спадкова справа за № 742. До нотаріальної контори надійшла заява від сина спадкодавця - ОСОБА_4. Від інших спадкоємців заяви до нотаріальної контори не надходили, свідоцтва про право на спадщину не видавалися (а. с. 168, т. 1).

ОСОБА_4 прийняв спадщину, відповідно до частини першої

статті 549 ЦК УРСР (1963 року), шляхом фактичного вступу у володіння і управління спадковим майном, оскільки до смерті і після смерті матері постійно проживав та був зареєстрований у спадковому будинку та 18 грудня 2002 року за № 833 подав заяву про прийняття спадщини.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3

(а. с. 9, т. 1).

Після смерті ОСОБА_7 спадщину прийняв ОСОБА_1, він подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, зберігає правовоустановлюючі документи на спірний житловий будинок, які отримав від матері.

ОСОБА_10 є дочкою ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 145, т. 1).

Після смерті ОСОБА_4 ОСОБА_2 прийняла спадщину - подала заяву до нотаріуса, отримала оспорюване у цій справі свідоцтво про право на спадщину за законом, що складається з житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями АДРЕСА_1, право власності підтверджується дублікатом свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10 червня 2016 року, за реєстром 165, дублікатом свідоцтва про право власності, виданого 10 червня 2016 року нотаріусом, за реєстром 166, що належало ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, спадкоємцем якої був син ОСОБА_4, який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав (а. с. 190, т. 1).

З наданих Соколівською сільською радою письмових пояснень та копій документів встановлено, що після проведеної Кіровоградським ООБТІ інвентаризації вулиць у с. Черняхівка, відбулося зміщення нумерації будинків: будинку АДРЕСА_2 було присвоєно АДРЕСА_1,

відповідно № 3 - присвоєно № 5 і так далі, без прийняття відповідного рішення сільською радою (а. с. 76-79, т. 3).

Після одержання правовстановлюючих документів власники будинку АДРЕСА_1 (фактично за даними погосподарських книг АДРЕСА_2 із заявами про зміну юридичної адреси нерухомого майна не звертались, зміни до погосподарського обліку не вносились.

До матеріалів справи долучено копію інвентарної справи № 83 на будинок

АДРЕСА_3 (а. с. 100-120, т. 1).

У довідці до справи зазначено про належність будівель АДРЕСА_1 спочатку ОСОБА_8 реєстрація 05 травня 1982 року, далі

ОСОБА_6 з 23 червня 1992 року (а. с. 101, т. 1).

Матеріали інвентарної справи містять різні дані щодо номеру будинку по АДРЕСА_1, "1 " та "3".

Згідно інформації, наданої Кіровоградським обласним об'єднаним бюро технічної інвентаризації від 31 липня 2017 року, первинне право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 було зареєстровано за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності від 05 травня 1989 року, виданого на підставі рішення Кіровоградської районної Ради народних депутатів № 60

від 15 лютого 1989 року. Вищезазначене рішення в матеріалах інвентаризаційної справи відсутнє (не збереглось). У подальшому станом на 01 січня 2013 року право власності на житловий будинок було зареєстровано за ОСОБА_6.

У матеріалах інвентаризаційної справи є довідка від 23 червня 2016 року № 1275 Соколівської селищної ради про те, що житловий будинок, який належав померлій ОСОБА_6 має поштову адресу:

АДРЕСА_2 (а. с. 149-151, т. 1).

Згідно довідки Соколівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області від 28 серпня 2017 року рішення про зміну нумерації будинків по АДРЕСА_1 за період з 1989 року по час розгляду справи у суді, зокрема щодо будинку, належного ОСОБА_6 виконавчим комітетом Соколівської сільської ради не приймалося (а. с. 199, т. 1).

З наявної у матеріалах справи копії довідки, виданої виконкомом Соколівської сільської ради, ОСОБА_6 проживала і зареєстрована в

АДРЕСА_2, на день смерті разом з нею проживав і був зареєстрований син ОСОБА_4, який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер (а. с. 183, т. 1).

Як члени сім'ї спадкодавця ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у погосподарській книзі Соколівської сільської ради не значаться (а. с. 185, т. 1).

Відповідно до копій довідок, виданих виконавчим комітетом Соколівської сільської ради, ОСОБА_4 проживав і був зареєстрований у

АДРЕСА_2. На день смерті разом з ним проживав, але не був зареєстрований ОСОБА_1 (а. с. 160, т. 1).

ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3, проживала, але не була зареєстрована в АДРЕСА_2. На день смерті разом з нею проживав і був зареєстрований брат ОСОБА_4, проживав і не був зареєстрований син ОСОБА_1 (а. с. 212, т. 1).

Згідно копії довідки Соколівської сільської ради ОСОБА_1 дійсно проживав у АДРЕСА_2 з 2002 року по 2005 рік, але не був зареєстрований з матір'ю ОСОБА_5, та дядьком ОСОБА_4. Підстава - пояснення свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12. З 2005 року ОСОБА_1 змінив місце проживання і до 2011 року проживав за іншою адресою. З 2011 року проживав у АДРЕСА_2 разом з матір'ю ОСОБА_5 та ОСОБА_4 до дня їхньої смерті, а після смерті матері та дядька проживає один (а. с. 16, т. 1).

ОСОБА_5 та її син ОСОБА_1 були зареєстровані за адресою:

АДРЕСА_4, в період з

23 січня 2001 року до 2003 року, зняті з місця реєстрації по

АДРЕСА_5, прибули в

АДРЕСА_6 (а. с. 60, т. 2).

Згідно довідки Кропивницького міського військового комісаріату

від 23 травня 2018 року ОСОБА_1 перебував на військовому обліку у Кіровоградському міському військовому комісаріаті з 26 червня 2000 року, проживав за адресою АДРЕСА_5,06 листопада 2003 року знятий з військового обліку у інші облікові органи (а. с. 100, т. 2).

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1216, 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у Статтями 1216, 1217, 1223 ЦК України (спадкоємці за законом

першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно з частиною 5 статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 5 Прикінцевих та перехідних положень чинного

ЦК України до спадщини, яка відкрилась і була прийнята спадкоємцем до набрання чинності
ЦК України, застосовуються правила ЦК УРСР

1963 року.

За змістом статті 524 ЦК УРСР (1963 року), який був чинним на час смерті спадкодавця ОСОБА_6, спадкування здійснюється за законом і за заповітом.

Спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Заповіту ОСОБА_6 не залишила, а тому має місце спадкування за законом.

Згідно статей 525, 526 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статей 525, 526 ЦК; місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (статей 525, 526 ЦК), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.

Відповідно до статей 529, 530, 531 ЦК УРСР, які діяли на час відкриття спадщини, за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). До числа спадкоємців за законом належать непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті.

Статтею 548 ЦК УРСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Згідно статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння майном.

Відповідно до пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України

від 24 червня 1983 року № 4, якщо позивач вступив в управління та володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно.

Згідно із пунктом 113 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" від 14 червня 1994 року № 18/5, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361, та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

Зазначене кореспондується з пунктами 3.3,3.4 Розділу 1 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29 січня 2009 року, якими визначено, що ЦК УРСР 1963 року передбачав фактичне прийняття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадщина вважалася прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.

Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем.

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК УРСР прийняття спадщини могло підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк з часу відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Також доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців правовстановлюючих документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 були її діти: ОСОБА_4, ОСОБА_9 та ОСОБА_7.

Після смерті спадкодавця із заявою до нотаріальної контори звернувся лише ОСОБА_4, було відкрито спадкову справу за № 742. Інші спадкоємці заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини не подавали.

ОСОБА_7 фактично вступила у володіння спадковим майном після смерті матері ОСОБА_6, оскільки зберігала у себе оригінали правовстановлюючих документів на спадковий будинок, користувалась будинком для свого та своїх членів сім'ї проживання, що відповідає вимогам статті 549 ЦК УРСР.

Після смерті ОСОБА_6 свідоцтва про право на спадщину, що складається зі спадкового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 не видавались.

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 19 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 15 січня 2020 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом (а. с. 38-42,43-47, т. 3).

У постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року у справі № 6-167цс12 викладено правовий висновок, що спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого. Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Згідно з положеннями статей 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статей 549, 554 ЦК) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Встановлено, що рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року (справа № 390/2321/15-ц), яке набрало законної сили після закриття апеляційного провадження на підставі ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 16 червня 2016 року, якою прийнято відмову ОСОБА_2 від апеляційної скарги на вказане судове рішення, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Соколівської сільської ради Кіровоградського району та області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, про визнання права власності у порядку спадкування на будинок, розташований за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 12,14-15, т. 1).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд зазначив, що відповідачем неправильно визначено Соколівську сільську раду Кіровоградського району Кіровоградської області, позивачем не враховано, що належними відповідачем є ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_7, яка прийняла спадщину в порядку статті 549 ЦК УРСР, до складу якої входить спірний будинок за адресою: АДРЕСА_1, що належав на праві власності померлій ОСОБА_6, спадкоємцем якої також був батько

ОСОБА_2 - ОСОБА_4, який прийняв спадщину, подавши заяву до нотаріальної контори.

Згідно вказаного рішення судом встановлено, що спадкоємці власника вказаного будинку: ОСОБА_5 та ОСОБА_4 своє право на успадковане нерухоме майно не оформили, обоє померли, існує спір щодо оформлення спадкового майна між їхніми спадкоємцями: ОСОБА_2 та ОСОБА_1, оскільки у останнього перебувають оригінали правовстановлюючих документів на спірний будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, що видані на ім'я ОСОБА_6, яка померла

ІНФОРМАЦІЯ_1. На час розгляду справи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна відсутні відомості щодо житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_2.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи досліджені судом докази у цій справі і факти, встановлені рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року (справа № 390/2321/15-ц), дійшов обґрунтованого висновку про те, що після смерті ОСОБА_6 спадщину, в тому числі на належний їй на праві власності жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1, прийняли її діти: ОСОБА_4, який у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, та ОСОБА_5, яка фактично вступила в управління, володіння спадковим майном, оскільки взяла та зберігала у себе правовстановлюючі документи на спадковий будинок і користувалась ним для проживання разом з ОСОБА_4, свідоцтво про право на спадщину їм не видавалось.

З урахуванням норм статей 548, 560, 561 ЦК УРСР прийнята спадщина належала спадкоємцям померлої ОСОБА_6: ОСОБА_4 і

ОСОБА_5 з моменту відкриття спадщини і вони після спливу шести місяців з дня смерті спадкодавиці могли звернутися до нотаріальної контори і одержати свідоцтво про право на спадкове майно, проте закон не зобов'язував спадкоємців оформлювати своє право на спадщину.

Таким чином, після смерті ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_3) та

ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_2) їх спадкоємці, які прийняли спадщину: позивач ОСОБА_1 і відповідач ОСОБА_2 відповідно успадкували належний спадкодавцям на праві спільної часткової власності (в рівних частках) будинок АДРЕСА_1, право на який спадкодавці сторін у цій справі набули в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6.

Проте, не зважаючи на існування перешкод - відсутність правовстановлюючих документів на спірний будинок, в порушення прав іншого спадкоємця ОСОБА_1, до якого раніше (18 вересня 2014 року після смерті ОСОБА_5) перейшло право на частку у праві спільної часткової власності на спадковий будинок, на ім'я ОСОБА_13 було видане свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_4, що складається із цілого будинку АДРЕСА_2, на підставі дублікатів: свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 10 червня

2016 державним нотаріусом державної нотаріальної контори в Кіровоградській області, за реєстром 165, свідоцтва про право власності, виданого 10 червня 2016 року державним нотаріусом державного нотаріального округу в Кіровоградській області, за реєстром 166, про належність ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У пункті 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня

2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" судам роз'яснено, що відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину, яка відкрилася

ІНФОРМАЦІЯ_3 після смерті ОСОБА_5 щодо усіх прав і обов'язків, що належали останній на момент відкриття спадщини, в тому числі на частку у спільній частковій власності на спірний будинок, право власності на який було нею та ОСОБА_4 у рівних частках успадковане після смерті ОСОБА_6.

ОСОБА_1 використовував спірний будинок для проживання після смерті ОСОБА_5, володів ним разом з ОСОБА_4 до смерті останнього, проте не оформив свого права на спадкове майно.

ОСОБА_2 прийняла спадщину, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 після смерті ОСОБА_4, і могла оформити своє право лише на те майно, зокрема частку у справі спільної часткової власності на спірний будинок, яке належало спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Кіровоградського районного нотаріального округу Кіровоградської області Руденко Н. П. 05 липня 2016 року за № 426, порушує права позивача, перешкоджає йому реалізувати своє право на оформлення права власності на успадковану ним після смерті ОСОБА_5 частку у праві власності на спадковий будинок АДРЕСА_1, тому підлягає скасуванню у судовому порядку.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач є спадкоємцем п'ятої черги спадкування після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 рідного дядька ОСОБА_4 є необґрунтованими, оскільки 1/2 частину спірного будинку ОСОБА_1 успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_5, яка у свою чергу успадкувала її після смерті своєї матері ОСОБА_6 на підставі

статті 549 ЦК УРСР 1963 року.

Посилання касаційної скарги про те, що рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 25 квітня 2016 року

(справа № 390/2321/15-ц) не є преюдиційним для цієї справи є необґрунтованим, оскільки вказаним рішенням встановлено, що

ОСОБА_7 прийняла спадщину в порядку статті 549 ЦК УРСР, до складу якої входить спірний будинок.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, спростовуються наведеними вище положеннями законодавства України та по своїй суті зводяться до неправильного тлумачення заявником норм матеріального права.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 грудня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович