Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.06.2023 року у справі №295/2356/22
Постанова КЦС ВП від 07.06.2023 року у справі №295/2356/22

Постанова

Іменем України

07 червня 2023 року

м. Київ

справа № 295/2356/22

провадження № 61-5615св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя -доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Державної казначейської служби України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду міста Житомира від 05 січня 2023 року у складі судді Чішман Л. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 березня 2023 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Шевчук А. М., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України

в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області) та Державної казначейської служби України (далі - ДКСУ) про відшкодування майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи категорії 1 та її визнано особою з інвалідністю ІІІ групи безтерміново внаслідок захворювання, пов`язаного з впливом аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС), у зв`язку з чим вона перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області, отримує пенсію як особа з інвалідністю, яка пов`язана з аварією на ЧАЕС та на неї поширюється дія статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (тут і далі - Закон № 796-ХII).

Конституційний суд України своїм рішенням від 07 квітня 2021 року

№ 1-р(II)2021 визнав такою, що не відповідає Конституції України

(є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-ХII у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року

№ 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми активами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Частина третя статті 54 Закону № 796-ХII у редакції Закону України

від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» втратила чинність через три місяці після ухвалення вказаного рішення Конституційного Суду України, а саме з 07 липня 2021 року.

У пункті 4 свого Рішення Конституційний Суд України констатував, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХII мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України

від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».

Посилаючись на вищевказане, ОСОБА_1 просила суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку ДКСУ на її користь майнову шкоду у вигляді недоотриманих пенсійних виплат, завданої законом, що визнаний неконституційним, за період з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року у розмірі 523 324,50 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і мотиви їх ухвалення

Богунський районний суд міста Житомира своєю ухвалою від 09 червня 2022 року (у складі судді Перекупки І. Г.) провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Повідомив ОСОБА_1 , що розгляд її справи віднесений до юрисдикції адміністративних судів.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, а тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись з ухвалою Богунського районного суду міста Житомира

від 09 червня 2022 року, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку.

Житомирський апеляційний суд своєю постановою від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 09 червня 2022 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що встановлення невідповідності Конституції України правового акта або його частини передує зверненню до суду із вимогою відшкодувати завдану шкоду і виступає визначальною передумовою для такого звернення, отже, дана справа має розглядатися у порядку цивільного судочинства.

Богунський районний суд міста Житомира своїм рішенням від 05 січня

2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння саме відповідачами матеріальної шкоди у розумінні статей 22 1175 ЦК України, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (дією або бездіяльністю) заподіювачів та вини відповідачів в її заподіянні.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.

Житомирський апеляційний суд своєю постановою від 13 березня

2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 05 січня 2023 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки розмір заподіяної шкоди не може зводитись до фактичної різниці між сумами грошових коштів, сплачених як пенсійні виплати на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», та розміром пенсійних нарахувань, передбачених положеннями статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону України від 06 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції,посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявниця зазначає пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах).

Касаційна скарга мотивована тим, що справа становить суспільний інтерес та має виняткове значення для ОСОБА_1 , оскільки спірні правовідносини стосуються великого кола осіб, на яких поширюється дія статті 54 Закону

№ 796-ХІІ. Отже, позивачка має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального

та процесуального обов`язку згідно зі статтею 1 Першого протоколу

до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(далі - Конвенція).

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд своєю ухвалою від 26 квітня 2023 року відкрив касаційне провадження та витребував цивільну справу.

Підставою відкриття зазначено відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд своєю ухвалою від 30 травня 2023 року справу призначив до судового розгляду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 є потерпілою від Чорнобильської катастрофи 1 категорії, особою з інвалідністю ІІІ групи, яка пов`язана

з Чорнобильською катастрофою, що підтверджується посвідченням

серії НОМЕР_1 від 07 серпня 2019 року, видане Житомирською обласною державною адміністрацією, строк дії - безтермінове (а. с. 5).

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3

від 23 березня 2021 року, довідки про доходи від 02 лютого 2022 року

№ 0993 7393 7197 1910 та відповіді ГУ ПФУ в Житомирській області

від 10 січня 2022 року № 496-457/Б-02/8-0600/22 ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та отримує пенсію як особа з інвалідністю ІІІ групи, щодо якої встановлено причинний зв`язок з Чорнобильською катастрофою, обчислену на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (а. с. 6, 8-9).

Згідно з розрахунком, наданим позивачкою, розмір завданої майнової шкоди, визначений у вигляді різниці між розміром пенсійних виплат, які позивачка, на її думку, мала б отримати на підставі Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (до внесення змін на підставі Закону України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України») та фактично отриманим розміром пенсії з 01 січня 2015 року по 30 червня 2021 року становить 523 324,50 грн (а. с.10).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених

у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що саме у спосіб визначення порядку відшкодування шкоди держава має виконати свій обов`язок щодо поновлення прав громадян, які вона сама й порушила, ухваливши акт, що став об`єктом судового конституційного контролю і визнаний неконституційним. Вказане одночасно свідчить про відсутність підстав для ототожнення різниці між передбаченими до виплати за різними нормативними актами грошовими сумами на пенсійне забезпечення із сумою шкоди, завданої особі в результаті визнання неконституційним нормативно-правового акта.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями належності справ до цивільної юрисдикції є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Частиною першою статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Тобто, в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

від 05 вересня 2019 року у справі № 686/6775/18 (провадження

№ 61-42631сво18) зазначив, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Частиною третьою статті 152 Конституції України передбачено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

У пункті 4 рішення Конституційного Суду України № 1-р(ІІ)/2021 від 07 квітня 2021 року у справі № 3-333/2018(4498/18) вказано, що громадяни України, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-XII, мають право на відшкодування шкоди, якої вони зазнали внаслідок дії частини третьої статті 54 цього закону в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року

№ 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 10 червня 2021 року в справі № 400/4436/20 (адміністративне провадження № К/9901/5280/21) вказав, ОСОБА_1 у позовній заяві зазначив, що майнова шкода була йому завдана законом, який було визнано неконституційним, у розмірі 17 150 грн у вигляді недоотриманої щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій у 2017, 2018 та 2019 роках, який він би реально міг одержати, якби окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України не діяло на момент виплати йому цієї щорічної разової грошової допомоги. […] Отже, предметом спору є стягнення збитків у вигляді недоотриманої частини щорічної разової грошової допомоги

до 5 травня, які мали бути нараховані та виплачені позивачу в 2017, 2018

та 2019 роках як учаснику бойових дій. З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується права позивача на отримання соціальної виплати - щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій. Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Схожі за своєю суттю висновки та підходи до вирішення питання юрисдикції застосувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 березня

2020 року у справі № 757/63985/16 (провадження № 14-556цс19),

від 09 лютого 2021 року № 520/17342/18 (провадження № 14-158цс20),

від 05 червня 2019 року № 686/23445/17 (провадження № 14-162цс19).

Колегія суддів звертає увагу на те, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду

від: 14 вересня 2022 року у справі № 552/741/22 (провадження

№ 61-4922св22), 14 грудня 2022 року у справі № 295/15069/21-ц (провадження № 61-6402св22) та 08 лютого 2023 року у справі

№ 751/6418/21 (провадження № 61-9856св22), у подібних правовідносинах.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, вказала на те, що їй завдано шкоду дією закону, який визнаний неконституційним.

Предметом спору є майнова шкода, розмір якої дорівнює розміру недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону

№ 796-ХII.

Вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що спір повинен розглядатися за правилами цивільної юрисдикції, оскільки предметом спору є майнова шкода, розмір якої позивачка визначає розміром недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону 796-ХII.

Спори щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсій та інших соціальних виплат, є публічно-правовими, виникли з публічно-правових відносин за участю органу державної влади як суб`єкта владних повноважень, тому повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Відповідачем за такими вимогами є, зокрема, ГУ ПФУ в Житомирській області - суб`єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, тобто уповноважений здійснювати нарахування і виплату пенсії позивачці.

Тобто за вказаною позовною вимогою між сторонами виник

публічно-правовий спір, пов`язаний зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій з приводу нарахування та виплати пенсії позивачу, а отже, такий спір повинен розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Подібний правовий висновок щодо юрисдикції спору викладено також

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 750/1668/17 (провадження № 14-599цс18), від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) та інших.

Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що спір, що виник з приводу відшкодування шкоди дією закону, який визнано неконституційним, може мати лише приватно-правовий характер, що, у свою чергу, вказує на те, що він підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, незалежно від того, за яким алгоритмом (формулою) позивач обраховує розмір збитків, заподіяних дією неконституційного закону.

Велика Палата Верховного Суду своєю ухвалою від 16 листопада 2022 року справу повернула на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (провадження

№ 14-99цс22).

Повертаючи справу, Велика Палата Верховного Суду виходила з відсутності підстав для відступу від раніше викладених висновків Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору у подібних правовідносинах, зазначивши, що у справі № 295/15069/21-ц предметом спору є майнова шкода у вигляді недоотриманої пенсії, передбаченої частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХII, а, отже, вирішення цього спору по суті буде залежати від правомірності нарахування та виплати позивачу недоотриманої пенсії, а такі правовідносини за своїм змістом є публічно-правовими та ґрунтуються на нормах публічного права, а тому мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, наявні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Виходячи з положень вищезазначених норм права, суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши справу у порядку цивільного судочинства, діяли не як суд, встановлений законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04, ЄСПЛ указав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу існування суду, але й на дотримання таким судом норм, які регулюють його діяльність. У рішенні в справі «Занд проти Австрії», заява № 7360/76,

ЄСПЛ висловив думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Отже, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1

статті 6 Конвенції.

Розгляд справи неповноважним складом суду, порушення правил юрисдикції є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

Порушення правил юрисдикції цивільних судів, визначених

статтею 19 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування судових рішень із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 лютого 2020 року

у справі № 2а-15020/11/2670 (провадження № 11-169апп19)).

Оскільки розгляд цієї справи не підвідомчий суду цивільної юрисдикції, тому оцінку доводів ОСОБА_1 , які викладені у касаційній скарзі про те, що вона має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, має надати суд відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

Частиною першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Однією з підстав для закриття провадження у справі є те, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити частково, рішення Богунського районного суду міста Житомира від 05 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 березня 2023 року скасувати, провадження у справі - закрити.

Щодо розподілу судових витрат

За правилами частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з порушенням правил юрисдикції, тому підстав для зміни розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 255 256 400 409 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Богунського районного суду міста Житомира від 05 січня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 13 березня 2023 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Державної казначейської служби України про відшкодування майнової шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним, закрити.

Повідомити ОСОБА_1 , що розгляд справи за її позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Роз`яснити ОСОБА_1 право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутись до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук