Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 10.11.2019 року у справі №641/8253/18

Постанова

Іменем України

07 червня 2021 року

місто Київ

справа № 641/8253/18

провадження № 61-19562св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Овсяннікової А. І., Коваленко І. П., Сащенко І. С.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом вселення, визначення порядку користування житлом, виселення.

Позивач на обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що 09 листопада 2015 року йому видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, яку придбано ним на електронних торгах.

Попередньо квартира належала ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності з його сином ОСОБА_3. ОСОБА_2 продовжує користуватися квартирою, споживає комунальні послуги, за які систематично не сплачує, несанкціоновано споживає електричну енергію, наслідками чого стало притягнення позивача до цивільної відповідальності.

ОСОБА_3 не узгоджував з позивачем можливість користування квартирою ОСОБА_2.

Домовленості про порядок володіння та користування майном сторонами не досягнуто. Вважає, що ОСОБА_2 підлягає виселенню як особа, яка втратила право власності на частку в праві спільної сумісної власності, з урахуванням відсутності його згоди на подальше проживання ОСОБА_2 у квартирі. Позивач не має доступу до квартири, у нього відсутні ключі від вхідних дверей. Відповідачі чинять перешкоди у вільному доступі до спірної квартири.

Оскільки ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами в натурі в квартирі співвласникам виділити неможливо, доцільним буде встановити порядок користування квартирою.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_3 позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні з підстав його необґрунтованості.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1.

Встановлено такий порядок користування приміщеннями квартири: виділено ОСОБА_1 житлову кімнату, площею 11,5 кв. м; у користуванні ОСОБА_3 залишено житлову кімнату, площею 17,6 кв. м. ; місця загального користування залишено у спільному користуванні. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири, а тому має право на користування нею, позовні вимоги про вселення підлягають задоволенню. Виділення у відособлене користування кожному із співвласників частини квартири, яка б відповідала їх ідеальним часткам є неможливим, проте за запропонованим позивачем варіантом відхилення від розміру ідеальних часток є незначним, тому суд вважає за можливе визначити порядок користування спірною квартирою, при цьому поділ майна для припинення права спільної часткової власності не здійснюється і такий правовий режим майна зберігається. ОСОБА_2 зареєстрований у спірній квартирі та постійно там проживає зі згоди власника ОСОБА_3. Доказів того, що ОСОБА_2 порушує право власності позивача на 1/2 частину квартири ОСОБА_1 не надано, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Постановою Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року рішення суду першої інстанції у частині встановлення порядку користування квартирою скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позову про встановлення порядку користування квартирою відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, зазначив, що доказів проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі та відсутності перешкод у здійсненні права власності відповідачем не надано, обставини, зазначені позивачем, не спростовано. Факт подання апеляційної скарги ОСОБА_3 також свідчить про його незгоду з вселенням ОСОБА_4. За таких обставин рішення суду щодо вселення ОСОБА_4 відповідає вимогам закону, оскільки він є власником квартири та його права власника підлягають захисту. ОСОБА_3 не заперечує проти проживання у квартирі його батька ОСОБА_2. Враховуючи, що ОСОБА_2 є членом сім'ї одного з співвласників квартири, вже проживає та зареєстрований у квартирі, тобто, не потребує вселення, на яке потрібна згода іншого співвласника, вважати, що у нього відсутнє право на користування квартирою та він підлягає виселенню, не можна.

Крім того, постановою Харківського апеляційного суду від 02 серпня 2018 року у справі № 641/3871/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування припиненим та зняття з реєстраційного обліку відмовлено. Відповідно до технічного паспорта квартира складається з двох кімнат, житловою площею 29,1 кв. м, у тому числі одна кімната, площею 17,6 кв. М, інша кімната, площею 11,5 кв. м. Одна кімната не є ізольованою, а є прохідною між коридором та другою кімнатою. Враховуючи, що одна з кімнат, яку позивач просить виділити у користування відповідачу, є прохідною, а сторони не є членами сім'ї, а є сторонніми особами, суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення позову.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_4, не погодившись із судовим рішенням апеляційного суду, у листопаді 2019 року подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується доводами про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув увагу на той факт, що ОСОБА_3 не узгоджував із позивачем можливості користування квартирою ОСОБА_2, домовленості про порядок володіння та користування квартирою, отже він підлягає виселенню. Позивач не просив виділити йому у натурі частину квартири, яка належить йому на праві власності, а просив встановити порядок користування, внаслідок чого питання про ізольованість кімнат не є обов'язковим під час вирішення цієї справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У наданому відзиві відповідач просив касаційну скаргу залишити без задоволення внаслідок її необґрунтованості.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 29 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження.

Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law25~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law26~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law27~.

Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law28~.

За частиною 1 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право власності від 10 квітня 2003 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3

21 вересня 2015 року ОСОБА_1 на електронних торгах придбав 1/2 частину цієї квартири, яка належала ОСОБА_2, про що 09 листопада 2015 року видано відповідне свідоцтво про право власності.

Відповідно до технічного паспорта квартира складається з двох кімнат, житловою площею 29,1 кв. м, у тому числі одна кімната, площею 17,6 кв. М, інша кімната, площею 11,5 кв. м. Одна кімната не є ізольованою, є прохідною між коридором та другою кімнатою.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина 1 статті 356 ЦК України).

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Таким чином, порядок користування житловими приміщеннями у квартирі, яка належить на праві власності кільком особам, може бути встановлений у випадку, коли такі приміщення відповідають за розміром часткам цих осіб у спільному майні.

Потрібно розмежовувати порядок поділу об'єкту спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном.

Оскільки спірні правовідносини не стосуються поділу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору частки, пропорційні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв'язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Під час встановлення порядку користування майном кожному зі співвласників передається у користування певна конкретна частина майна з урахуванням його частки в праві спільної власності на нього. Разом з тим, виділені в користування приміщення можуть бути і неізольовані, і не завжди точно відповідати належним співвласникам часткам, оскільки встановлення порядку користування майном не припиняє право спільної часткової власності на це майно.

Встановлення співвласниками порядку користування будинком з виділенням конкретних приміщень в натурі, не припиняє право спільної часткової власності, оскільки такі частини не перетворюються в самостійний об'єкт права власності кожного з них.

У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідно до технічного паспорта квартира складається з двох кімнат, житловою площею 29,1 кв. м, у тому числі одна кімната, площею 17,6 кв. м, друга кімната, площею 11,5 кв. м.

Одна кімната не є ізольованою, є прохідною між коридором та другою кімнатою.

Виходячи із загальної житлової площі спірної квартири в розмірі 29,1 кв. м, на 1/2 частку її співвласників припадає по 14,55 кв. м.

Площа кімнати, яку позивач просив виділити йому в користування, складає 11,5 кв. м.

Як свідчить тлумачення частини 3 статті 358 ЦК України надання співвласнику у користуванні частини майна має ґрунтуватися на встановленні відповідності між розміром частки в праві спільної часткової власності, та часткою того майна надання якого у користування вимагає такий співвласник. За домовленістю співвласників, може бути допущений відступ від засади відповідності між розміром частки у праві та розміром частки у майні.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про неможливість визначення запропонованого позивачем порядку користування спірної квартирою, оскільки оцінюючи рішення суду першої інстанції про виділення у користування позивачу кімнати, площею 11,5 кв. м, а відповідачу - кімнати, площею 17,6 кв. м, апеляційний суд обґрунтовано звернув увагу на те, що кімната площею 17,6 кв. м є прохідною, а сторони у справі не членами однієї сім'ї.

Крім того, такий порядок фактично змінює розмір часток сторін у праві спільної часткової власності і таке відступлення є істотним з урахуванням загальної житлової площі квартири.

Тому встановлений судом першої інстанції порядок щодо користування кімнатами в квартирі для сторін та спільне користування всіма іншими приміщеннями квартири не відповідав вимогам закону, порушував права сторін, оскільки проведений з істотним неврахуванням балансу інтересів сторін у праві на спірний об'єкт права власності.

Аналогічні за змістом правові висновки виклав Верховний Суд у постанові від 04 березня 2019 року у справі № 645/5178/17 (провадження № 61-45649св18), у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 537/1801/16-ц (провадження № 61-18938св18), у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 199/1535/16-ц (провадження № 61-38695св18), у постанові від 01 квітня 2020 року у справі № 759/3860/17 (провадження № 61-41181св18).

Доводи касаційної скарги про виселення ОСОБА_2. Верховний Суд визнає необґрунтованими, оскільки, як слушно зазначив суд апеляційної інстанції, постановою Харківського апеляційного суду від 02 серпня 2018 року у справі № 641/3871/17 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування припиненим та зняття з реєстрації відмовлено. Апеляційний суд обґрунтовано урахував наведене рішення суду у частині висновків щодо права користування спірною квартирою ОСОБА_2, які мають преюдиціальне значення для вирішення цієї справи.

З урахуванням наведеного Верховний Суд визнає доводи касаційної скарги необґрунтованими, такими, що фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, що підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення по суті спору, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статей 12, 81 ЦПК України.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених статті 13 ЦПК України випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини 3 статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 18 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик