Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.06.2021 року у справі №489/1766/19

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 489/1766/19-ц

провадження № 61-1174св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Миколаївська міська рада, виконавчий комітет Миколаївської міської ради, спеціалізоване комунальне підприємство "Гуртожиток",

треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2019 року у складі Коваленка І. В. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Миколаївської міської ради, виконавчого комітету Миколаївської міської ради та спеціалізованого комунального підприємства "Гуртожиток" (далі - СКП "Гуртожиток"), про надання у користування звільненого житлового приміщення.

Позовну заяву мотивовано тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28 листопада 2003 року № 1866 їй було видано ордер № 66 серія 009115 на сім'ю із двох осіб на право заселення до житлового приміщення, житловою площею 19,9 кв. м, яка складається із однієї ізольованої кімнати, що розташована у квартирі АДРЕСА_1.

19 вересня 2018 року між нею та СКП "Гуртожиток" було укладено договір найму житлового приміщення № 435, відповідно до умов якого наймодавець надав у користування наймачеві та членам його сім'ї, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, зазначене житлове приміщення.

ОСОБА_1 зазначала, що житлова площа, яка знаходилася у її користуванні та членів її сім'ї, у вигляді однієї кімнати, складала 12,4 кв. м, що не забезпечувало встановлену законодавством норму жилої площі на склад сім'ї із чотирьох осіб, та вони, як вона вважала, потребували поліпшення житлових умов.

На початку 2018 року у зазначеній квартирі звільнилося ізольоване житлове приміщення, а саме кімната, площею 12,9 кв. м, у зв'язку із наданням її наймачу житла більшою площею.

У зв'язку із звільненням зазначеної кімнати у квартирі АДРЕСА_2, у якій проживала позивач із сім'єю, та потребою у поліпшених житлових умовах, ОСОБА_1 15 лютого 2018 року зверталася до виконавчого комітету Миколаївської міської ради із заявою про надання у користування зазначеної кімнати.

ОСОБА_1 зазначала, що 20 лютого 2018 року виконавчий комітет Миколаївської міської ради запропонував їй подати документи для взяття її на облік осіб, які потребують поліпшених житлових умов.

Проте, після виконання всіх вимог, подання документів про взяття на квартирний облік із відповідними додатками, рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 11 січня 2019 року № 9 їй та членам її сім'ї було відмовлено у взяті на квартирний облік.

Також, ОСОБА_1 зазначала, що на наступні її звернення до виконавчого комітету Миколаївської міської ради їй було запропоновано звернутися до суду для вирішення зазначеного питання.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд надати їй у користування житлове приміщення, а саме: кімнату, площею 12,9 кв. м, що розташована у квартирі АДРЕСА_1, зобов'язавши відповідачів видати ордер на житлове приміщення та укласти із нею договір найму житлового приміщення.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відсутні правові підстави для покладення обов'язку на відповідачів надати у користування позивачу звільнену житлову кімнату, видати ордер на житлове приміщення та укласти договір найму, оскільки позивач не підтвердила належними доказами, що потребує поліпшення житлових умов.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м.

Миколаєва від 30 березня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки на час звільнення житлового приміщення у квартирі позивач та члени її сім'ї були забезпечені нормою жилої площі, вище встановленої законодавством, оскільки діти позивача мають у власності нерухоме майно. При цьому лише факт реєстрації родини позивача за адресою звільненого житлового приміщення не є достатньою підставою вважати позивача та її родину такими, що потребують поліпшення житлових умов.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 489/1766/19-ц із Ленінського районного суду м. Миколаєва.

У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

ОСОБА_1 зазначає, що кімната, площею 12,9 кв. м, розташована у квартирі АДРЕСА_1, є неізольованою, а тому, як вона вважає, ця квартира повинна бути надана їй у користування незалежно від того чи потребує вона поліпшення житлових умов.

Також вважає, що відмовляючи їй у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, залишили поза увагою припис частини 2 статті 54 ЖК УРСР стосовно того, що, якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У лютому 2020 року до Верховного Суду надійшов відзив Миколаївської міської ради та виконавчого комітету Миколаївської міської ради, на касаційну скаргу, у якому зазначено, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 28 листопада 2003 року № 1866 ОСОБА_1 було видано ордер № 66 серія 009115 на сім'ю із двох осіб на право заселення до житлового приміщення, житловою площею 19,9 кв. м, яка складається із однієї ізольованої кімнати у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 8).

У кімнаті, розташованій у квартирі АДРЕСА_1, фактично проживають: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що підтверджується актом від 22 березня 2018 року № 10, складеним представниками СКП "Гуртожиток" (а. с.12).

19 вересня 2018 року між СКП "Гуртожиток" та ОСОБА_1 було укладено договір найму житлового приміщення № 435, відповідно до умов якого наймодавець надав у користування наймачеві та членам його сім'ї, а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, зазначене житлове приміщення (а. с. 9).

ОСОБА_1 та члени її сім'ї на обліку осіб, потребуючих поліпшення житлових умов, з часу отримання кімнати у користування, не перебували та не вживали жодних заходів щодо взяття їх на такий облік.

Згідно довідки СКП "Гуртожиток" від 26 березня 2019 року № 1453 в однокімнатній квартирі АДРЕСА_3 проживають та зареєстровані: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а. с. 10).

15 лютого 2018 року ОСОБА_1 зверталась до Миколаївської міської ради із заявою, у якій просила покращити житлові умови її родини, шляхом надання у користування звільненої кімнати у квартирі АДРЕСА_1 (а. с.13).

Згідно листа виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 20 лютого 2018 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що вона не перебуває на квартирному обліку та запропоновано, за наявності підстав, надати відповідні документи для постановки на облік осіб потребуючих поліпшених житлових умов (а. с. 14).

04 квітня 2018 року ОСОБА_1 подала до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради заяву, у якій просила покращити житлові умови її та членів її сім'ї, шляхом взяття на квартирний облік з одночасним закріпленням звільненої кімнати у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 15,16).

Згідно витягу із рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 11 січня 2019 року № 9 ОСОБА_1 та членам її сім'ї було відмовлено у взяті на квартирний облік та наданні у користування кімнати, площею 12,9 кв. м, у квартирі АДРЕСА_1 (а. с. 21).

Зазначене рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради ОСОБА_1 не оскаржувала.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 2014 року (а. с. 77).

Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта дочка ОСОБА_1 - ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_5, на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 03 липня 2018 року та договору про порядок викупу паю від 29 липня 2016 року (а. с. 78).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина 2 статті 15 ЦК України).

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло.

Складовими права на житло є забезпечення умов з приводу можливості кожного громадянина мати житло і гарантовану непорушність права користування житлом.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Аналогічне право на житло закріплене у статті 1 ЖК УPCP.

Згідно із статтею 31 ЖК УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, мають право на одержання у користування жилого приміщення в будинках державного або громадського житлового фонду в порядку, передбаченому законодавством.

Пунктом 1 частини першої статті 34 ЖК УPCP передбачено, що потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української
PCP і Українською республіканською радою професійних спілок.

Відповідно до статті 47 ЖК УPCP норма жилої площі в Українській PCP встановлюється у розмірі 13,65 кв. м на одну особу.

Згідно із частиною першою статті 48 ЖК УPCP жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів Української PCP і Федерацією професійних спілок Української PCP. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.

Відповідно до пункту 53 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 11 грудня 1984 року № 470 (далі - Правила) жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 квадратного метра жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.

Згідно із пунктом 61 Правил жилі приміщення, що звільняються, заселяються в порядку, встановленому цими Правилами, виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів, підприємствами, установами, організаціями, у віданні яких перебуває жилий будинок, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу PCP, а також випадків, передбачених пунктами 62 і 63 цих Правил.

У пункті 52 Правил зазначено, що при наданні жилих приміщень не допускається заселення однієї кімнати особами різної статі старшими за 9 років, крім подружжя, а також особами, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань, у зв'язку з чим вони не можуть проживати в одній кімнаті з членами своєї сім'ї. Не допускається також заселення квартири, збудованої для однієї сім'ї, двома і більше сім'ями або двома і більше одинокими особами, за винятком випадку, передбаченого абзацом шостим пункту 67 цих Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській PCP, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 грудня 1984 року № 470.

Відповідно до статті 54 ЖК УPCP якщо в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення. Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (статтею 31 ЖК УРСР, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання. Правила, передбачені частинами першою і другою цієї статті, застосовуються незалежно від належності жилого будинку. У разі відмови в наданні жилого приміщення, що звільнилося, у випадках, передбачених цією статтею, спір може бути вирішено в судовому порядку.

Якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути відповідно до правил частини другої цієї статті передано наймачеві, який проживає в цій квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).

Частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частинами 1 , 6 статті 81 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1 , 2 статті 89 ЦПК України).

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для покладення обов'язку на відповідачів надати у користування позивачу звільнену житлову кімнату, площею 12,9 кв. м, розташовану у квартирі АДРЕСА_1, видати ордер на житлове приміщення та укласти договір найму, оскільки на час звільнення житлового приміщення у квартирі позивач та члени її сім'ї були забезпечені нормою жилої площі вище встановленої законодавством, у зв'язку із тим, що діти позивача мають у власності нерухоме майно.

При цьому, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що лише факт реєстрації родини позивача за адресою звільненого житлового приміщення, не є достатньою підставою вважати позивача та її родину такими, що потребують поліпшення житлових умов.

Посилання у касаційній скарзі на те, що спірна кімната, площею 12,9 кв. м, розташована у квартирі АДРЕСА_1, є неізольованою та у зв'язку із чим повинна бути надана ОСОБА_1 у користування незалежно від того чи потребує вона поліпшення житлових умов є необґрунтованими, оскільки у відповідності до копії плану четвертого поверху будинку АДРЕСА_6, у якому розташована квартира АДРЕСА_2, всі кімнати, з яких складається ця квартира, є окремими та ізольованими (а. с. 11).

Доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судових рішень, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 вересня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович