Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 07.04.2019 року у справі №333/2265/17

Постанова

Іменем України

27 січня 2021 року

м. Київ

справа № 333/2265/17

провадження № 61-5959св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Комунарський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_5, державний нотаріус Шостої запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієва Наталія Павлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2018 року у складі судді Варнавської Л. О. та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Комунарський відділ державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_5, державний нотаріус Шостої запорізької державної нотаріальної контори Дмитрієва Н. П., про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності на частину житлового будинку, звільнення майна з-під арешту.

Позовну заяву мотивовано тим, що з метою придбання 347/400 частин житлового будинку АДРЕСА_1 в 2006 році вона 24 липня 2006 року відчужила належну їй нерухомість, а саме квартиру АДРЕСА_2 та квартиру АДРЕСА_3.

26 травня 2006 року вона уклала з агентством нерухомості "Ексклюзив" договір на обслуговування покупця нерухомості, за яким агентство взяло на себе зобов'язання знайти їй об'єкт нерухомості з ціною 49 000,00 дол. США.

Зазначала, що саме вона укладала з ОСОБА_6 та ОСОБА_3 як продавцями 347/400 частин будинку АДРЕСА_1 угоди про завдаток до укладення договору купівлі-продажу, за якими в рахунок вартості частини будинку вона сплатила їм по 1 000,00 дол. США. Договірна ціна будинку визначена в 49 000,00 дол. США.

24 липня 2006 року вона придбала у ОСОБА_6 та ОСОБА_3 347/400 частин будинку АДРЕСА_1. У цей же день ОСОБА_3 отримала від неї 247 450,00 грн, що еквівалентно 49 000,00 дол. США, про що було складено розписку.

159/400 частин будинку АДРЕСА_1 вона купила у ОСОБА_6 за 21 971,95 грн.

У зв'язку з небажанням реєстрації права власності на всю частину житлового будинку на своє ім'я, вона домовилась зі своєю дочкою ОСОБА_2 про укладення останньою як покупцем договору купівлі-продажу 94/200 частин вказаного будинку, узгодивши при цьому, що за необхідності ОСОБА_2 переоформить частину будинку на неї.

У подальшому їй стало відомо, що судовими рішеннями з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 було стягнуто заборгованість за договором позики та проценти за час прострочення боргу. Постановою Комунарського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 06 грудня 2016 року про арешт майна боржника під час примусового виконання виконавчого провадження ВП № 53057516 було накладено арешт на 94/200 частин житлового будинку АДРЕСА_1, право власності на які на підставі договору купівлі-продажу від 24 липня 2006 року зареєстровано за ОСОБА_2.

Ураховуючи наведене та уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати договір купівлі-продажу частини будинку АДРЕСА_1 від 24 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, частково недійсним, що стосується прав покупця, визнавши ОСОБА_1 покупцем за цим договором;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 94/200 частини будинку АДРЕСА_1;

- звільнити з-під арешту 94/200 частини житлового будинку АДРЕСА_1, який накладений постановою Комунарського відділу державної виконавчої служби м.

Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 06 грудня 2016 року про арешт майна боржника при примусовому виконанні виконавчого провадження ВП №53057516.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що дійсне і вільне волевиявлення ОСОБА_1 як власника коштів, за які в повному обсязі було придбано 94/200 частини спірного будинку, було спрямовано на сплату ціни придбання нерухомості саме на ім'я ОСОБА_2, а не на себе, а тому позовні вимоги є безпідставними.

У пункті 18 договору купівлі-продажу від 24 липня 2013 року продавець та покупець підтвердили, що договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, вимоги законодавства щодо змісту й правових наслідків правочину, що укладається сторонами, їм роз'яснено нотаріусом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ОСОБА_1 довела належними та допустимими доказами набуття спірної частини будинку саме за її грошові кошти, незважаючи на те, що власником 94/200 будинку зазначено ОСОБА_2.

Під час вирішення указаного спору, на переконання заявника, суди порушили вимоги статті 264 ЦПК України, згідно з якою під час ухвалення рішення суд має з'ясувати, зокрема, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, та залишили поза увагою те, що предметом позову серед іншого є вимога про визнання недійсним правочину в частині покупця, а не визнання його удаваним.

При цьому зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій фактично встановили факт набуття ОСОБА_2 частини спірного об'єкта нерухомого майна за грошові кошти ОСОБА_1.

З огляду на викладене, суди помилково не застосували до спірних правовідносин положення статей 217, 655 ЦК України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому у червні 2019 року, ОСОБА_4 заперечувала проти доводів касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення вважала законними та обґрунтованими.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Комунарського районного суду м.

Запоріжжя від 21 червня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року і витребувано із Комунарського районного суду м.

Запоріжжя цивільну справу № 333/2265/17.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

24 липня 2006 року між ОСОБА_3 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу 94/200 частин житлового будинку АДРЕСА_1, посвідчений державним нотаріусом Шостої запорізької державної нотаріальної контори за реєстровим № 4-1141 (а. с. 19-21, т. 1).

24 липня 2006 року між ОСОБА_6 (продавцем) та ОСОБА_1 (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу 159/400 частин житлового будинку АДРЕСА_1 за ціною 21
971,95 грн.

У цей самий день на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_4 за 148 975,00 грн, а на користь ОСОБА_8 - квартиру АДРЕСА_2 за ціною 166 650,24 грн.

Відповідно до пункту 18 договору купівлі-продажу частини житлового будинку від 24 липня 2006 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, сторони підтвердили, що цей договір не є фіктивним та удаваним правочином; нотаріусом роз'яснено сторонам договору вимоги законодавства щодо змісту та правових наслідків правочину (а. с. 20, т. 1).

Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 26 липня 2006 року № 11344851 право власності на 94/200 частини житлового будинку АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 з 26 липня 2006 року (а. с. 21, т.1).

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_4 заперечувала проти позову та зазначила про сплив строку позовної давності для пред'явлення цього позову (а. с. 157-158, т. 1).

Позиція Верховного Суду

У частині 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Відповідно до частин 1 , 2 , 4 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення повною мірою відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що під час укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у пункті 18 договору підтвердили, що договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, їх волевиявлення є вільним і відповідає їх внутрішній волі, договір не має характеру фіктивного чи удаваного правочину.

Зазначені обставини суди вважали такими, що підтверджують досягнення між сторонами згоди за всіма істотними умовами, а саме щодо визначення предмета договору, об'єкта купівлі-продажу, ціни, а також форми договору купівлі-продажу, що відповідає вимогам статей 655, 656, 657 ЦК України.

При цьому суди встановили, що дійсне і вільне волевиявлення ОСОБА_1 як власника коштів, за які в повному обсязі було придбано 94/200 частини спірного будинку, було направлено на сплату ціни придбання нерухомості саме на ім'я ОСОБА_2, а не на себе.

Аналізуючи підстави звернення до суду з указаним позовом, характер пред'явлених позовних вимог, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з частиною 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити статті 203 ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Положеннями статті 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.

Як убачається із позовної заяви, на обґрунтування позовних вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним в частині покупця, позивач посилалась на правові підстави, передбачені статтями 217 та 655 ЦК України.

У ~law20~ судам роз'яснено про те, що згідно зі статтею 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК України суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним.

Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї, та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір.

Зокрема, за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно (постанова Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 265/3310/17 (провадження № 61-2308св19)).

З огляду на зазначене, для встановлення правової природи укладеного оспорюваного договору купівлі-продажу та його істотних умов вирішенню підлягають питання про дійсність та реальний характер волевиявлення учасників та очікувані наслідки в результаті його укладення.

Суди проаналізували доводи ОСОБА_1 щодо проведення оплати за 94/200 частини житлового будинку АДРЕСА_1 саме нею, а не ОСОБА_2, і, встановивши фінансову спроможність позивача щодо набуття спірного майна у власність, врахувавши пояснення свідків та дослідивши надані позивачем докази щодо попередньої домовленості з ОСОБА_3 про укладення оспорюваного правочину, фактично погодились з такими її твердженнями.

Отже, суди встановили, що спірна частина житлового будинку АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_1 за її кошти.

Водночас, надаючи оцінку фактичним обставинам справи щодо реального характеру волевиявлення учасників та очікувані наслідки в результаті укладення договору купівлі-продажу, суди встановили, що дійсне і вільне волевиявлення ОСОБА_1 як власника коштів, за які в повному обсязі було придбано 94/200 частини спірного будинку, було направлено на сплату ціни придбання нерухомого майна саме на ім'я ОСОБА_2.

Зокрема як ОСОБА_1, так і ОСОБА_2 не заперечували, що остання проживає у спірній частині житлового будинку з моменту набуття її у власність. Зазначене унеможливлює визнання договору купівлі-продажу частини будинку АДРЕСА_1 від 24 липня 2006 року частково недійсним, що стосується прав покупця, та визнання ОСОБА_1 покупцем за цим договором, оскільки насправді спірне майно було придбано не для неї, а для ОСОБА_2.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками судів про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 21 червня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 12 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк