Історія справи

Постанова КЦС ВП від 15.02.2018 року у справі №127/1765/16

Постанова

Іменем України

07 лютого 2018 року

м. Київ

справа № 127/1765/16-ц

провадження № 61-132 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В. (суддя доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач-ОСОБА_3,представник позивача-ОСОБА_4відповідач-Вінницька міська рада,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, підписану представником - ОСОБА_4, на рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Вінницької міської ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини,

Встановив:

В лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Вінницької міської ради про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Позовні вимоги позивач мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5, після смерті якої відкрилась спадщина на її майно, а саме на кімнату в гуртожитку АДРЕСА_1. ОСОБА_3 зазначила, що з померлою ОСОБА_5 мала фактично родинні відносини, оскільки ОСОБА_5 вважала її за дочку, а вона останню вважала за матір. Вони проживали однією сім'ю двадцять років, були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство та мали взаємні права та обов'язки. Після смерті ОСОБА_5 позивач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус відмовив їй у вчиненні відповідної нотаріальної дії, оскільки позивач не перебувала у кровному спорідненні з померлою.

На підставі наведеного ОСОБА_3 просила суд встановити факт її проживання з ОСОБА_5 однією сім'єю не менш як п'ять років до відкриття спадщини, а саме з березня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 липня 2016 року позов задоволено.

Встановлено, що ОСОБА_3 проживала зі спадкодавцем ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а саме з березня 2008 року.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено факт її проживання з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року рішення міського суду скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення про відмову в позові.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Вінницької міської ради судовий збір у розмірі 303 грн 16 коп.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позов є безпідставним, оскільки спільне проживання та ведення спільного господарства особами однієї статі, які не мають кровного споріднення, не є усиновлювачем та усиновленим, не створює підстав для виникнення у них спільних прав і обов'язків як членів сім'ї (передбачених нормами сімейного законодавства).

Крім того, апеляційний суд встановив, що мотивувальна частина рішення міського суду не містить посилань чи висновків щодо порушення, невизнання, оспорювання прав позивача з боку відповідача чи інших осіб.

Встановивши наведене, апеляційний суд дійшов висновків, що суд першої інстанції порушив вимоги частини четвертої статті 10 ЦПК України та ухвалив у справі рішення без дотримання вимог пункту 3 частини першої статті 215 ЦПК України щодо його належної вмотивованості.

16 вересня 2016 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, підписану представником - ОСОБА_4, у якій просить скасувати рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, ОСОБА_3 посилається на те, що апеляційний суд помилково не застосував до спірних правовідносин статтю 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), статтю 1264 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), не врахував роз'яснення, викладені: в пунктах 5.1, 5.9 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»; в пункті 5 рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року, справа № 5-рп/99; в пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 «Про судову практику у справах про спадкування», дійшов помилкових висновків про те, що до фактичних членів сім'ї, яких може бути віднесено до четвертої черги спадкування, не можуть належати особи однієї статі які не мають кровного споріднення.

ОСОБА_3 звертає увагу на помилковість висновків апеляційного суду про відсутність у рішенні суду першої інстанції посилань на інформацію, що права позивача на спадкування не визнаються та оспорюються відповідачем.

Учасники справи правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористалися.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

11 січня 2018 року справу передано на розгляд Верховного Суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства засадами судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню наступні норми права.

За змістом частин другої-четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Права члена сім'ї має одинока особа. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснив, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Враховуючи наведене, до спадкоємців четвертої черги можуть належати не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу і не перебували у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, а і інші особи, які не перебували зі спадкодавцем у безпосередніх родинних зв'язках.

Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Судом першої інстанції встановлено що позивач ОСОБА_3 проживала разом з ОСОБА_5 однією сім'єю з березня 2008 року, тобто не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Встановлено, що позивачем пред'явлено даний позов з метою захисту її права на спадкування майна померлої ОСОБА_5, оскільки нотаріусом відмовлено у вчиненні відповідної нотаріальної дії через відсутність кровного споріднення померлої та позивача.

До позовної заяви ОСОБА_3 додано копію ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 10 листопада 2015 року про залишення без розгляду заяви ОСОБА_3 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, поданої в порядку окремого провадження, з тих підстав, що наявний спір про право між ОСОБА_3 та Вінницькою міською радою, яка поставила перед судом питання про визнання відумерлою спадщини ОСОБА_5 у вигляді кімнати АДРЕСА_1.

Встановивши наведені обставини, дослідивши підстави позову і його правове обґрунтування, подані позивачем докази, тощо, суд першої інстанції дійшов вірних висновків про необхідність задоволення вимог позивача у обраний нею спосіб.

Апеляційний суд дійшов помилкових висновків на предмет того, що на спірні правовідносини не поширюється дія статті 1264 ЦК України. Як наслідок, апеляційний суд дійшов помилкових висновків про безпідставність позову ОСОБА_3

Посилання апеляційного суду на невідповідність вимогам пункту 3 частини першої статті 215 ЦПК України рішення міського суду не є достатньою підставою для скасування правильного по суті і законного рішення міського суду.

Враховуючи наведене, наявні підстави вважати, що рішення апеляційного суду ґрунтується на припущеннях і не відповідає вимогам частини четвертої статті 60, статей 213, 214, 316 ЦПК України, в редакції чинній на момент ухвалення апеляційним судом рішення у справі.

Водночас, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, правильно визначив характер правовідносин між сторонами та вірно застосував закон, що їх регулює.

За змістом статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Судовий збір за подання касаційної скарги в розмірі 661 грн 44 коп. слід покласти на відповідача у справі.

Іншими учасниками справи не заявлено до відшкодування судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416, 419 та пунктом 4 частини першої Розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України,

Постановив:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 31 серпня 2016 року скасувати і залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 липня 2016 року.

Стягнути з Вінницької міської ради на користь ОСОБА_3 661 грн 44 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: С. Ю. Мартєв

В.В. Пророк

І.М. Фаловська

С.П. Штелик