Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 15.01.2021 року у справі №756/5142/19

Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 756/5142/19

провадження № 61-19447св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6,

треті особи: служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в м. Києві державної адміністрації, Оболонська районна в м. Києві державна адміністрація,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Король Ганною Олегівною, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року у складі судді Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року у складі колегії суддів:

Мазурик О. Ф., Кравець В. А., Махлай Л. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він є наймачем квартири АДРЕСА_1.

Вказана квартира на підставі ордера від 04 квітня 1973 року, який виданий на підставі рішення Виконавчого комітету Подільської районної ради від 06 березня 1973 року № 150, надана його батьку ОСОБА_7 та членам його сім'ї, а саме: дружині ОСОБА_8, сину ОСОБА_1, дочці ОСОБА_9 та дочці ОСОБА_10.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Мінської районної ради народних депутатів від 29 травня 1989 року № 199 переведено особовий рахунок у цій квартирі на ОСОБА_9, у зв'язку з тим, що власник особового рахунку ОСОБА_7 виписався зі спірної квартири. Зафіксовано склад сім'ї з трьох осіб: ОСОБА_9, брат ОСОБА_1, дочка ОСОБА_5.

Вказував на те, що на час пред'явлення цього позову із зазначених в ордері осіб проживає лише він.

Також у квартирі зареєстровані інші особи - відповідачі у справі, які відсутні за місцем реєстрації понад шість місяців без поважних причин, не сплачують комунальні платежі, не цікавляться квартирою, вона вільна від їх речей.

Зокрема, відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не проживають у квартирі з 2007 року, а відповідач ОСОБА_2 - з 2017 року. Щодо дитини ОСОБА_6, то вона зареєстрована в квартирі, але від народження (2015 рік) у квартирі не проживала.

Також в обґрунтування позовних вимог зазначав, що перешкод у користуванні квартирою ні він, ні інші члени сім'ї відповідачам не чинили, що підтверджується листом Оболонського УП ГУНП в м. Києві від 18 березня 2019 року.

Вважав, що за таких обставин наявні підстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Визнаючи ОСОБА_2 таким, що втратив право користування спірною квартирою, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 без поважних причин не проживає у спірній квартирі, у 2018 році вибув до м. Дніпро, де працевлаштувався, докази наявності у нього перешкод у користуванні квартирою на момент вибуття до іншого міста відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надав належних доказів на підтвердження непроживання відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у спірній квартирі більше шести місяців без поважних причин, а тому відсутні підстави для визнання їх такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

При цьому суд визнав поважними причини непроживання ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 у спірній квартирі, оскільки з 2018 року позивач змінив вхідні замки до неї, чим припинив їм доступ до спірного житлового приміщення. Також суд врахував те, що ОСОБА_3 постійно проживає за межами України, де працює.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У грудні 2020 року ОСОБА_1 в особі адвоката Король Г. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє у своїх інтересах та інтересах малолітньої ОСОБА_6, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні його вимог до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, не врахували, що відповідачі з 2007 року не проживають у спірній квартирі та не довели наявність у них поважних причин відсутності у спірному житлі.

При цьому суди не врахували, що відповідачі добровільно залишили спірне житло, у ньому відсутні їхні особисті речі, не заперечували факт їх тривалої відсутності у спірній квартирі, так як проживають за іншими адресами, житлом забезпечені.

При цьому до пред'явлення цього позову відповідачі не проявляли інтересу щодо спірної квартири.

Суди неправильно застосували положення статті 71 ЖК Української РСР, зазначивши в рішенні, що тягар доказування покладено лише на позивача.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 02 грудня 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 18 листопада 2020 року у справі № 154/1282/19 (провадження № 61-11195св20), від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц (провадження № 61-21248св18), від 27 травня 2020 року у справі № 501/3431/15-ц (провадження № 61-38235св18), від 13 січня 2020 року у справі № 552/6132/17 (провадження № 61-34514св18), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 08 липня 2020 року у справі № 263/7338/17 (провадження № 61-41770св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).

Судові рішення в частині задоволення позовних вимог не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У лютому 2021 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 в особі адвоката Воронко В. В. подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 13 січня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

На підставі рішення Виконавчого комітету Подільської районної ради депутатів трудящих від 06 березня 1973 року № 150 ОСОБА_7 (батьку позивача), а також членам його сім'ї: ОСОБА_8 (дружині), ОСОБА_1 (сину), ОСОБА_9 (дочці), ОСОБА_10 (дочці), Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів 04 квітня 1973 року виданий ордер серії Г № 205583 на квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з рішенням Виконавчого комітету Мінської районної ради народних депутатів від 29 травня 1989 року № 199 переведено особовий рахунок у вказаній квартирі на ОСОБА_9, у зв'язку з тим, що власник особового рахунку ОСОБА_7 виписався на інше місце проживання. Зафіксовано склад сім'ї з трьох осіб: ОСОБА_9, брат ОСОБА_1 (позивач), дочка ОСОБА_5

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла.

На момент звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом у спірній квартирі зареєстровані такі особи: позивач ОСОБА_1,син позивача - ОСОБА_3, дочка позивача - ОСОБА_4, племінниця позивача - ОСОБА_5, дочка ОСОБА_5 - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, та чоловік померлої ОСОБА_9 - ОСОБА_2.

З 2018 року договори з виробниками, постачальниками житлово-комунальних послуг до спірної квартири укладено з ОСОБА_1. З моменту укладення договорів про надання житлово-комунальних послуг ОСОБА_1 оплачує такі житлово-комунальні послуги, що підтверджується копіями квитанцій.

У 2018 року ОСОБА_1 змінив замки у вхідних дверях спірної квартири.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 2 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 і 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

За змістом статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 64 ЖК Української РСР члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Відповідно до статті 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім'ї наймача в установленому законом порядку.

Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до статті 71 ЖК Української РСР при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Згідно зі статтею 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім'ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Частина 1 статті 81 ЦПК України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Частина 1 статті 81 ЦПК України.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов'язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов'язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов'язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 12 січня 2021 року у справі № 344/7064/16-ц (провадження № 61-15204св20), від 02 грудні 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 11 листопада 2020 року у справі № 619/40/17 (провадження № 61-10243св19), від 21 жовтня 2020 року у справі № 645/7374/18 (провадження № 61-10094св20).

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до житлового приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Указана правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18).

У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, в осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Такий висновок викладений, зокрема, в постанові Верховного Суду від 18 березня 2019 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19).

Установивши, що ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 не проживали у спірній квартирі з поважних причин, а саме у зв'язку з тим, що з 2018 року позивач змінив вхідні замки до неї, чим припинив їм доступ до вказаного житлового приміщення, а також, враховуючи те, що ОСОБА_3 постійно проживає за межами України, де працює, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням.

Посилання ОСОБА_1 як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 02 грудня 2020 року у справі № 760/11141/19 (провадження № 61-23066св19), від 18 листопада 2020 року у справі № 154/1282/19 (провадження № 61-11195св20), від 20 травня 2020 року у справі № 344/1044/16-ц (провадження № 61-21248св18), від 27 травня 2020 року у справі № 501/3431/15-ц (провадження № 61-38235св18), від 13 січня 2020 року у справі № 552/6132/17 (провадження № 61-34514св18), від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13-ц (провадження № 61-23089св19), від 08 липня 2020 року у справі № 263/7338/17 (провадження № 61-41770св18), від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц (провадження № 61-37646св18), не заслуговують на увагу, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, на які посилається заявник, встановлені різні фактичні обставини.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Король Ганною Олегівною, залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 липня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р.

А. Лідовець