Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2018 року у справі №161/15590/17

Постанова

Іменем України

06 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 161/15590/17-ц

провадження № 61-39573св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2018 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Данилюк В. А., Киці С. І., Шевчук Л. Я.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що 28 серпня 1987 року вона розпочала трудову діяльність на посаді вчителя історії, згодом на посаді організатора позакласної і позашкільної роботи Угринівської середньої школи Горохівського району Волинської області.

16 жовтня 1990 року її переведено на педагогічну роботу в Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки, де працювала на посадах лаборанта, асистента, старшого викладача, доцента.

04 вересня 2017 року вона подала заяву до відділу кадрів Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки про продовження трудових відносин. Про можливість збереження умов попереднього працевлаштування службовими особами закладу вона повідомлена не була.

З 07 вересня 2017 року її звільнено з посади доцента кафедри міжнародних відносин і регіональних студій у зв'язку із закінченням терміну контракту. 08 вересня 2017 року вона звернулась з проханням звільнити її у зв'язку із скороченням посади доцента на кафедрі міжнародних відносин і регіональних студій. Відповідно до статті 184 КЗпП України вона не могла бути звільнена, оскільки є матір'ю дитини-інваліда по зору до 18 років. 10 жовтня 2017 року начальником відділу кадрів їй вручено повідомлення від 06 жовтня 2017 року, де зазначено, що вона може взяти участь у конкурсному відборі на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників у Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки. Для участі у конкурсному відборі передбачено подання Звіту про науково педагогічну діяльність із часу останнього призначення на посаду. Однак вона цю умову виконати не могла, оскільки 29-30 червня 2017 року супроводжувала дочку на обстеження в Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. Академіка ФілатоваВ. П. м. Одеса. Ця обставина була відома відповідачу, оскільки копія запису у медичній карті амбулаторного хворого долучена до заяви про надання щорічної додаткової відпустки, поданої 06 липня 2017 року.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4., уточнивши позовні вимоги, просила суд скасувати наказ ректора від 14 серпня 2017 року № 89-К/В про звільнення її з 07 вересня 2017 року з посади доцента кафедри міжнародних відносин і регіональних студій Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки у зв'язку із закінченням строку контракту на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України, поновити її на посаді доцента кафедри міжнародних відносин і регіональних студій Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки з 08 вересян 2017 року та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток на час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України здійснено відповідачем з додержанням вимог трудового законодавства, підстав для скасування наказу в.о. ректора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки від 14 серпня 2017 року № 89-К/В про звільнення ОСОБА_4 та підстав для поновлення її на роботі немає, а тому відсутні підстави і для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2018 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2018 рокузалишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком міськрайонногосуду, зазначивши, що відповідачем правильно визначено дату звільнення ОСОБА_4 - 07 вересня 2017 року, оскільки цей день є останнім днем її відпустки і те, що факт звільнення ОСОБА_4 не 31 серпня 2017 року, коли вона перебувала у відпустці, а по закінченню щорічної додаткової оплачуваної відпустки - 07 вересня 2017 року. Дію контракту на невизначений строк як це передбачено статтею 39-1 КЗпП України не продовжено, а тому підстави для звільнення позивача за скороченням штату також відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий судовий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 161/15590/17 -ц з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У серпні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій були неправильно застосовані норми матеріального права, порушені норми процесуального права, що полягає в наступному.

Жоден із доводів позивача не був урахований судом. Позицію позивача було тільки оголошено у судовому рішенні. Немає будь-якого посилання на норму закону, на відношення до заперечень та позиції позивача, що свідчить про однобічність, формалізований підхід суду у вирішенні справи.

Судами неправильно встановлені обставини, не використані положення: статей 184, 232, 235, 241 КЗпП України; пункту 3 статті 54 Закону України «Про освіту»; Положення «Про порядок наймання та звільнення педагогічних та науково-педагогічних працівників закладів освіти, що є у загальнодержавній власності» (пункт 6.5), а також відсутність аналізу постановляючої частини рішення засідання кафедри міжнародних відносин і регіональних студій сприяли прийняттю незаконного й несправедливого судового рішення у справі.

Апеляційний суд не вивчив та не проаналізував відповідності кількості ставок, чисельності студентів, зарахованих на перший курс факультету міжнародних відносин Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки у 2016, 2017 роках по спеціальностях факультету міжнародних відносин.

Відмова суду у прийнятті доказів, які свідчать про висновки службового розслідування в Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки щодо правових та майнових питань відносин з нею (копії витягу з наказу від 21 березня 2016 року № 31 - К/В та інформації про участь у заходах, аналогічних стажуванню) є порушенням норм процесуального права.

Також суди не взяли до уваги інформацію про стан її здоров'я, сімейний стан, інвалідність дочки, яка з народження проживає з нею, не врахували можливих наслідків порушення норм матеріального права щодо неї установою, в якій вона пропрацювала 27 років.

Відзив на касаційну скаргу

У серпні 2018 року Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

При цьому зазначив, що не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 серпня 1987 року ОСОБА_4 розпочала трудову діяльність на посаді вчителя історії, згодом на посаді організатора позакласної і позашкільної роботи Угринівської середньої школи Горохівського району Волинської області.

16 жовтня 1990 року її переведено на педагогічну роботу в Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки, де працювала на посадах лаборанта, асистента, старшого викладача, доцента.

01вересня 2012 року з позивачем було укладено контракт і ОСОБА_4 призначено на посаду доцента кафедри країнознавства і міжнародних відносин на період з 01 вересня 2012 року до 31 серпня 2017 року (а.с. 21).

Наказом ректора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки від 28 квітня 2017 року № 55-К/В кафедру країнознавства і міжнародних відносин було перейменовано у кафедру міжнародних відносин і регіональних студій (а.с. 22).

У липні 2017 року ОСОБА_4 подала заяву про надання їй щорічної додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів, як матері дитини-інваліда.

Наказом в.о. ректора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки від 20 липня 2017 року № 115 ОСОБА_4 було надано щорічну додаткову оплачувану відпустку як матері дитини-інваліда за 2017 рік з 29 серпня 2017 року до 07 вересня 2017 року на 10 календарних днів (а.с. 23).

Наказом в.о. ректора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки від 14 серпня 2017 року № 89-К/В ОСОБА_4 з 07 вересня 2017 року звільнено з посади доцента кафедри міжнародних відносин і регіональних студій Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із закінченням строку трудового договору (а.с. 24, 33).

04вересня 2017 року позивач звернулась з заявою на ім'я ректора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки про призначення її на посаду доцента кафедри міжнародних відносин і регіональних студій у зв'язку із закінченням контракту 07 вересня 2017 року (а.с. 30). Позивачу було повідомлено, що за штатним розписом вакантні посади науково-педагогічних працівників будуть заміщуватись згідно з вимогами чинного законодавства шляхом проведення конкурсного відбору.

Крім того, ОСОБА_4 додатково було повідомлено листом від 06 жовтня 2017 року № 03-29/01/4019 за підписом ректора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки про оголошення конкурсу на заміщення посад науково-педагогічних працівників, які стали вакантні лише з 01 вересня 2017 року, запропоновано взяти участь у конкурсі (а.с. 31).

Проте позивач заяву про участь у конкурсному відборі та необхідні для участі у конкурсі документи до відділу кадрів відповідача не подала.

08 вересня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до ректора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки з проханням звільнити її на умовах скорочення, у зв'язку із відсутністю ставки доцента на кафедрі міжнародних відносин і регіональних студій (а.с. 32).

Вказана заява відповідачем до уваги взята не була, оскільки вона була подана ОСОБА_4 після її звільнення із займаної посади з інших підстав - у зв'язку із закінченням строку дії контракту. При цьому скорочення в Східноєвропейському національному університеті імені Лесі Українки не проводилося.

1. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною 1 статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою для укладення строкового трудового договору на вимогу працівника є його заява про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв'язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов'язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Таким чином, сторони трудового контракту 29 серпня 2012 року погодили строк дії трудового договору - до 31 серпня 2017 року (а.с. 21).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У частині третій статті 54 Закону України «Про освіту» передбачено, що педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Згідно з положеннями частин дев'ятої, одинадцятої статті 55 Закону України «Про вищу освіту» посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою вищого навчального закладу.

Отже, норми трудового законодавства та спеціальні норми, що регулюють трудові правовідносини у вищих навчальних закладах, передбачають, зокрема обіймання посад науково-педагогічних працівників - завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) виключно шляхом проходження працівником конкурсного відбору.

Таким чином, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з'ясували обставини справи, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Посилання позивача на те, що вона не мала можливості подати Звіт про науково педагогічну діяльність із часу останнього призначення на посаду для участі у конкурсному відборі, у зв'язку з тим, що 29-30 червня 2017 року супроводжувала дочку на обстеження в Інститут очних хвороб і тканинної терапії ім. Академіка Філатова В. П. м. Одеса не заслуговують на увагу, оскільки вказаний звіт можна було подати завчасно або направити поштою.

Доводи касаційної скарги про те, що судами не було враховано доводів позивача є безпідставними, оскільки суди надали належну правову оцінку доводам сторін, висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Крім того, у матеріалах справи міститься достатньо даних і відомостей для об'єктивного і всебічного розгляду справи, що судами забезпечено.

Інші доводи касаційної скаргивисновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Ю. В. Черняк