Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.08.2019 року у справі №740/3621/18

Постанова

Іменем України

02 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 740/3621/18

провадження № 61-14091св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Паритет-К",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Паритет-К" на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2019 року у складі судді Ковальової Т. Г. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 липня 2019 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство Паритет - К" про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовна заява мотивована тим, що з 18 червня 2012 по 23 липня 2018 року він працював у відповідача на посаді майстра заготівельної дільниці.

02 липня 2018 року ним було укладено контракт з Міністерством оборони України про проходження військової служби у Збройних силах України строком на три роки.

Наказом відповідача від 23 липня 2018 року № 102-К його було звільнено з роботи на підставі пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України (у зв'язку з призовом або вступом на військову службу). Позивач, посилався на те, що його звільнення суперечить частині 3 статті 119 КЗпП України.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ від 23 липня 2018 року № 102-К про його звільнення, поновити його на роботі на посаді майстра заготівельної дільниці ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство Парите-К" з 23 липня 2018 року. Стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 липня 2018 по 15 квітня 2019 року в сумі 117 441 грн 68 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 102-К ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство Паритет-К" від 23 липня 2018 року про звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді майстра заготівельної дільниці товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство Паритет-К" з 23 липня 2018 року.

Стягнуто з ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство Паритет-К" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 липня 2018 року по 15 квітня 2019 року в сумі 117 441 грн 68 коп.

У стягненні з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство Паритет-К" витрат на професійну правничу допомогу в сумі 37 620 грн відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване незаконністю звільнення позивача з посади, оскільки позивач, уклавши контракт на проходження військової служби під час дії особливого періоду, користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та пункт 3 частини 1 статті 119 КЗпП України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 03 липня 2019 року апеляційну скаргу ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство Паритет-К" залишено без задоволення.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2019 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, дійшов правильного висновку про те, що позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України під час особливого періоду. ОСОБА_1 як військовослужбовець, користується пільгами, передбаченими статтею 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та частинами 3 , 4 статті 119 КЗпП України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2019 року ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Паритет-К" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Верховного Суду від 05 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що на позивача не поширюються гарантії, встановлені частиною 3 статті 119 КЗпП України, оскільки особливий період в Україні діяв з 18 березня 2014 року по 26 вересня 2016 року та припинив дію до моменту виникнення спірних правовідносин.

Крім того, посилаючись на частину 5 статті 403 ЦПК України, заявник просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему.

Відзив на касаційну скаргу позивач до суду не подав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 18червня 2012 року ОСОБА_1 працював майстром заготівельної дільниці ТОВ "ВКП Паритет-К".

02 липня 2018 року між Міністерством оборони України та ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового сержантського та старшинського складу строком три роки.

Наказом командира військової частини А3160 від 02 липня 2018 року № 141 ОСОБА_1 було призначено на посаду такелажника такелажного відділення інженерно-технічного взводу ремонтно-відновлювального батальйону військової частини А3160.

23 липня 2018 року наказом директора ТОВ "ВКП Паритет-К" № 102-к ОСОБА_1 звільнено з посади майстра заготівельної дільниці з 23 липня 2018 року у зв'язку із призовом або вступом на військову службу (пункту 3 частини 1 статті 36 КЗпП України").

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною 1 статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням Частиною 1 статті 402 ЦПК України.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Пункт 9 частини першої статті 106 Кодексу цивільного захисту України в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, серед підстав для звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту виокремлює призов на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призивної комісії.

Відповідно до підпункту 9 пункту 176 Положення № 593 контракт про проходження служби цивільного захисту припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту у зв'язку з призовом на строкову військову службу на підставі рішення районної (міської) призовної комісії.

Пункт 179 Положення № 593 визначає, що у випадках, передбачених підпунктом 9 пункту 176 цього Положення, особи рядового і начальницького складу, які відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" підлягають призову на строкову військову службу, звільняються зі служби цивільного захисту у триденний строк з дня надходження до відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту рішення районної (міської) призовної комісії про призов цієї особи на строкову військову службу.

Водночас порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність, встановлюють гарантії військовослужбовцям.

Так, саме Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, він також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, отже є спеціальним у частині регулювання гарантій та пільг для громадян України, які призвані на строкову військову службу.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

За приписами частин 2 , 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Видами військової служби відповідно до частини 6 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" є:

строкова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Законом України від 17 березня 2014 року "Про затвердження Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303, яким глава держави у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.

01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року № 1169-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації", ~law34~, що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту:

"2. За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності".

Надалі Президентом України ще тричі видавалися укази про часткову мобілізацію, які були затверджені законами України від 06 травня 2014 року № 1240-VII, 22 липня 2014 року № 1595-VII, 15 січня 2015 року № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб - в останньому).

Крім того, Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15 "Про часткову мобілізацію" (пункт 5) Кабінету Міністрів України було доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь "повна готовність", а пунктом 7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", статтею 119 КЗпП за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

08 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" частину 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" викладено в такій редакції:

"2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання".

Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

11 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 року № 433-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду", метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Закон України від 14 травня 2015 року № 433-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду" частину 2 статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" викладено в такій редакції:

"2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3 та 4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".

01 червня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", яким, зокрема частину 3 та 4 статті 119 КЗпП викладено в редакції, яка передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Аналіз наведених норм, дає підстави для висновку, що громадяни України, призвані на військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу під час особливого періоду, користувалися передбаченими частиною 3 статті 119 КЗпП гарантіями щодо збереження місця роботи та середньомісячного заробітку.

Визначення "особливого періоду" наведено у Законі України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, відповідно до статті 1 якого:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до статті 1 Закону України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII "Про оборону України" особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

За змістом наведених визначень, навіть за невведення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Такої ж позиції дотримувалося й Міністерство оборони України, про що свідчить його лист від 01 жовтня 2015 року № 322/2/8417, у якому зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 "Про часткову мобілізацію" та триває дотепер, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації обстановки на Сході України.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19).

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскільки ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу в період дії особливого періоду, то за ним зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації відповідно до статті 39 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та статті 119 КЗпП.

Касаційна скарга не містить обґрунтованих посилань на неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, натомість наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновком судів щодо встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Відповідно до частини 5 статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною 1 статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19) висловлено висновки щодо спірних правовідносин.

Колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що клопотання

Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Паритет-К" про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Паритет-К" про передачу справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Паритет-К" про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Паритет-К" залишити без задоволення.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 15 квітня 2019 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 03 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк