Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.10.2022 року у справі №334/17/20
Ухвала КЦС ВП від 05.08.2021 року у справі №334/17/20

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 334/17/20

провадження № 61-11591св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачка - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2021 року у складі судді Добрєва М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2021 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Гончар М. С.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

На обґрунтування позову посилалася на таке.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 25 лютого 2016 року вона є власницею земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0669 га, яка розташована за адресою: Товариство садівників та городників «ІНФОРМАЦІЯ_1» у м. Запоріжжі (далі - ТСГ «ІНФОРМАЦІЯ_1»), кадастровий номер 2310100000:04:044:0371, цільове призначення - для ведення садівництва.

ОСОБА_2 є її сусідкою. Земельні ділянки сторін розташовані у кінці вулиці Садового товариства «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1»).

Земельна ділянка АДРЕСА_1 ОСОБА_2 знаходиться у Садовому товаристві «ІНФОРМАЦІЯ_2» (далі - СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2») та не є приватизованою.

У 2009 році відповідачка встановила огорожу на ділянці, яка не перебувала у її власності та призначення якої - майданчик для розвороту.

Зазначена огорожа повністю блокувала можливість під`їзду до її земельної ділянки та залишила їй лише можливість для проходу завширшки 0,8-0,1 м.

Інспектор Ленінського районного відділу м. Запоріжжя Головного управління Міністерства надзвичайних справ в Запорізькій області 03 вересня 2009 року провів пожежно-технічне обстеження, за результатами якого голові СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_3 видав припис на усунення порушень вимог пожежної безпеки та зобов`язав забезпечити ширину проїзної частини вздовж садових ділянок НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 не менш 3,5 м, та передбачити роз`їзд (майданчиком для розвороту 12х12).

Державні інспектори за використанням та охороною земель Управління Держкомінспекції спільно з помічником прокурора Ленінського району, спеціалістом інспекції державного архітектурно-будівельного контролю додержання вимог земельного законодавства на території СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2» з виїздом на місце здійснили комісійну перевірку, внаслідок чого встановили факт самовільного зайняття земельної ділянки. За вказаним фактом порушення голова СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2» була притягнута до адміністративної відповідальності за статтями 53 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У 2019 році Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області з виїздом на місце склало акти від 28 березня 2019 року № 192/0/92-19-ДК/628/АО/09/10/01-19 та від 04 квітня 2019 року № 192/0/92-19-ДК/970/АП/09/01-19, якими підтвердило факт перекриття проїзду ОСОБА_2 .

Проте на виконання зазначених приписів відповідачка жодних дій не вчинила.

Ураховуючи викладене, позивачка просила усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою № НОМЕР_1 , площею 0,0669 га, яка розташована в ТСГ «ІНФОРМАЦІЯ_1», кадастровий номер 2310100000:04:044:0371, шляхом знесення металевої огорожі, встановленої ОСОБА_2 вдовж межі суміжного землекористувача ОСОБА_1 довжиною 22,92 м.

Короткий зміст рішень судів

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачкою не надано доказів того, що огорожа земельної ділянки № АДРЕСА_1 , яка є одночасно межею між ділянками, які розташовані у СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» та СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2», порушує її права власника земельної ділянки і саме діями відповідача ОСОБА_2 їй створено перешкоди у користуванні та розпорядженні своїм майном.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відповідачка здійснює користування земельною ділянкою без будь-яких правових підстав та документів, виданих Запорізькою міською радою на володіння земельною ділянкою.

Межі зазначеної земельної ділянки перекривають їй проїзд до її земельної ділянки, набутої в законний спосіб, а тому існує порушення її права на вільний та безперешкодний під`їзд до земельної ділянки та вільне користування нею.

Суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні її клопотання про залучення до справи третьої особи, чим допустив неповне з`ясування фактичних обставин справи та порушив її право на справедливий та неупереджений розгляд позовних вимог.

В суді апеляційної інстанції вона заявляла клопотання про залучення додаткових письмових доказів від 29 травня 2021 року, однак в задоволенні клопотання було безпідставно відмовлено.

Суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки документи, надані адвокатом відповідачки, є підробленими.

Судові рішення оскаржуються з підстав відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у подібних правовідносинах, недослідження зібраних у справі доказів, необґрунтованого відхилення клопотання про витребування письмових доказів, встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У жовтні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , у якому відповідачка просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

На обґрунтування відзиву посилається на те, що відповідно до документів, які містяться в матеріалах справи, ОСОБА_2 є законним землекористувачем земельної ділянки № АДРЕСА_1 СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Ухвала Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 02 лютого 2021 року про відмову в задоволенні клопотання про залучення як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області є законною та обґрунтованою.

Вона є користувачем земельної ділянки № АДРЕСА_1 в СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2», про що свідчить членська книжка, оригінал якої досліджено судом, а ксерокопія є в матеріалах справи.

Інші копії документів, а саме: оригінал розпорядження Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 18 лютого 1993 року № 472, виписки з протоколу загальних зборів СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 20 березня 1992 року, плану земельної ділянки, акта встановлення та погодження зовнішніх меж землекористування в натурі від 15 липня 2009 року, плану земельних ділянок СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», були отримані від розпорядника таких документів - голови правління СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2» Терновської Л. І.

Відповідачка не є тією особою, на яку покладено зберігання оригіналів зазначених документів.

Межі СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» визначені та затверджені.

Також межі СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2» встановлені землевпорядною організацією Товариством з обмеженою відповідальністю «Синергія» (далі - ТОВ «Синергія») та перенесені на план земельної ділянки, поділ її між членами товариства та відсутності майданчику для розвороту/проїзду.

В технічній документації із землеустрою є план земельної ділянки № НОМЕР_1 в СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», відповідно до якого від точки 398 до точки 399 відстань складає 0,68 м, який слугує проходом до дороги загального користування в садівництві.

Таким чином, ніякого майданчика для розвороту на момент приватизації земельної ділянки № НОМЕР_1 в СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» не було.

Позивачка не надала жодного належного доказу, який би підтверджував факт того, що на земельній ділянці, яку використовує відповідачка, був майданчик для проїзду та розвороту.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 3, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї та відповіді на відзив, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що рішенням Запорізької обласної ради депутатів від 31 березня 1966 року № 166 надано дозвіл Запорізькому лісгоспзагу на відведення із земель Хортицького лісництва в урочищі «Правобережне» в постійне користування, з виключенням зі складу Держлісфонду під колективні сади та виноградники: обласному управлінню сільського господарства та підвідомчим організаціям - 3,9 га, з яких під колективні сади - 3,6 га та для під`їзної дороги - 0,3 га; обласній плановій комісії, гаражу й апарату облвиконкому - 2,6 га, з яких під колективні сади 2,46 га і для під`їзної дороги - 0,14 га (а. с. 34).

20 березня 1992 року на загальних зборах СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» прийнято рішення про задоволення заяви садоводів вулиці «ІНФОРМАЦІЯ_2» про їх вихід зі складу СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» для організації самостійного товариства на земельній ділянці площею 2,6 га, про що свідчить виписка з протоколу загальних зборів і завірено, що СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» на цю землю ніяких претензій пред`являти не буде (а. с. 36).

Відповідно до розпорядження Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 18 лютого 1993 року № 472 зареєстровано СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2», основною діяльністю якого є, серед іншого, створення колективного саду (а. с. 35).

Встановлено, що земельну ділянку № НОМЕР_1 приватизувала ОСОБА_4 , мати позивачки, якій виданий державний акт на право власності на земельну ділянку від 06 березня 2008 року, серія ЯГ № 709618.

Згідно з актом від 15 липня 2009 року з метою виконання рішення Запорізької міської ради від 28 червня 1991 року № 261/1 між СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2», СТ «ІНФОРМАЦІЯ_3», СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», Державне підприємство «Запорізьке лісомисливське господарство» встановило межі. Претензії щодо зазначеного не надходили (а. с. 45).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 25 лютого 2016 року ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,0669 га, яка розташована у ТСГ «ІНФОРМАЦІЯ_1», кадастровий номер 2310100000:04:044:0371, цільове призначення - для ведення садівництва (а. с. 5-6).

Земельна ділянка № АДРЕСА_1 , якою користується ОСОБА_2 знаходиться у СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Земельні ділянки № НОМЕР_1 та № АДРЕСА_1 розташовані у кінці вулиці СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» на межі зі СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2».

Відповідно до плану земельної ділянки СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», виконаного землевпорядником ОСОБА_5 , поміж земельною ділянкою АДРЕСА_2 в СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_6 , та фактичним користувачем СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2», існує проїзд. В тупику цього проїзду відсутній майданчик для розвороту, однак є прохід до земельної ділянки № НОМЕР_1 (від точки 398 до точки 399 відстань складає 0,68 м) поміж земельними ділянками АДРЕСА_2 (СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», ОСОБА_6 ) та АДРЕСА_1 (СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2», ОСОБА_2 ) (а. с. 44, 122-124).

Норми права, які регулюють спірні правовідносини

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Отже, в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Відповідно до частин другої, третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої- другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про те, що позивачкою не надано доказів того, що огорожа земельної ділянки № АДРЕСА_1 , яка є одночасно межею між ділянками, які розташовані у СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» та СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2», порушує її права власника земельної ділянки й саме діями відповідача ОСОБА_2 їй створено перешкоди у користуванні та розпорядженні своїм майном.

Суди попередніх інстанцій врахували, що на момент приватизації 06 березня 2008 року ОСОБА_4 земельної ділянки майданчика для розвороту, про який йдеться у позовній заяві, не було.

Також при встановленні меж землекористування 15 липня 2009 року державним підприємством «Запорізьке лісомисливське господарство» претензії від СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2», СТ «ІНФОРМАЦІЯ_3», СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» не надходили, що підтверджується відповідним актом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58 59 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Отже, позивачка не надала належних та допустимих доказів того, що відповідачка встановила огорожу на ділянці, яка не перебувала у її власності та призначення якої - майданчик для розвороту, й у такий спосіб чинить позивачці перешкоди у користуванні земельною ділянкою.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано виходили з того, що надані позивачкою докази не підтверджують порушення її права відповідачкою.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 321 ЦК України та статті 152 ЗК України у подібних правовідносинах, Верховний Суд відхиляє, оскільки висновок у подібному спорі викладено, наприклад, у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 334/5127/15 (провадження № 61-9201св19) та від 31 серпня 2022 року у справі № 263/2261/20 (провадження № 61-8684св21).

Відповідно до зазначеного висновку в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частини друга, третя статті 152 ЗК України).

Достатніми є докази, які у сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У подібному спорі, скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Верховний Суд, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, дійшов висновку про те, що позивач не довела факту порушення її права як користувача земельної ділянки, переданої у користування згідно із судовим рішенням, зокрема факту порушення меж її земельної ділянки, а саме, що земельна ділянка, яка виділена іншій особі, збільшилась за рахунок землі, яка знаходиться у їх спільному користуванні. Апеляційний суд врахував, що належними доказами не підтверджено, що відповідачка порушила порядок користування земельною ділянкою, визначений рішенням суду, пересунула паркан, засипала належну позивачу територію будівельним сміттям та веде будівельні роботи на території позивача, оскільки судового рішення з цього приводу немає.

Аргументи касаційної скарги про те, що відповідачка здійснює користування земельною ділянкою без будь-яких правових підстав та документів, виданих Запорізькою міською радою на володіння земельною ділянкою, є необґрунтованими, оскільки згідно з членського квитка СТ «Балки» від 01 травня 2013 року ОСОБА_2 є членом СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2», розмір садівничої ділянки складає 0,0497 га (а. с. 38).

Суди встановили, що ОСОБА_2 використовує земельну ділянку № АДРЕСА_1 в СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2», межі якої не змінювалися з моменту поділу земель при створенні садових товариств, тобто з березня 1992 року.

Доводи касаційної скарги про неправомірне користування СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2» землею, Верховний Суд відхиляє, оскільки позивачка не скористалась своїм правом на залучення як співвідповідачів СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2», СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1», а тому питання достовірності документів вказаних товариств, копії яких містяться у справі, не є предметом спору у цій справі.

Не заслуговують на увагу і доводи касаційної скарги про те, що межі земельної ділянки відповідачки перекривають їй проїзд до її земельної ділянки, набутої в законний спосіб.

Так, згідно з планом земельної ділянки СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» поміж земельною ділянкою № АДРЕСА_2 в СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» та фактичним користувачем СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2» існує проїзд, в тупику цього проїзду відсутній майданчик для розвороту, однак є прохід до земельної ділянки № НОМЕР_1 (від точки 398 до точки 399 відстань складає 0,68 м) поміж земельними ділянками АДРЕСА_2 СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» та АДРЕСА_1 СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2» (а. с. 44, 122-124).

Аргументи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні клопотання позивачки про залучення до справи третьої особи, чим допустив неповне з`ясування фактичних обставин справи та порушив її право на справедливий та неупереджений розгляд позовних вимог, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до статті 53 ЦПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї зі сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

24 лютого 2020 року відбулося підготовче судове засідання за участю сторін і призначено судове засідання.

22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 подала клопотання про залучення до справи як третьої особи Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення вказаної особи, оскільки треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі.

Верховний Суд також звертає увагу, що незалучення до участі Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Доводи касаційної скарги про те, що в суді апеляційної інстанції позивачка заявляла клопотання про залучення додаткових письмових доказів від 29 травня 2021 року, однак в задоволенні клопотання безпідставно було відмовлено, є необґрунтованими.

Встановивши, що позивачка не посилалася на обставини поважності причин неподання відповідних доказів у суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні зазначеного клопотання.

Доводи касаційної скарги про те, що суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки документи, подані адвокатом відповідачки, є підробленими, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 заявлялось клопотання про витребування у відповідачки оригіналів розпорядження Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів від 18 лютого 1993 року № 472, виписки з протоколу загальних зборів СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1» від 20 березня 1992 року, плану земельної ділянки, акта встановлення та погодження зовнішніх меж землекористування в натурі від 15 липня 2009 року, плану земельних ділянок СТ «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Враховуючи, що відповідачка не є особою, на яку покладено обов`язок зберігання оригіналів зазначених документів, вона їх отримала від розпорядника таких документів - голови правління СТ «ІНФОРМАЦІЯ_2» Терновської Л. І., яка підтвердила це під час розгляду справи. Тому доводи заявниці в цій частині є безпідставними.

Доводи касаційної скарги також зводяться до непогодження зі встановленими судами попередніх інстанцій обставинами та переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд також зауважує, що відмова ОСОБА_1 у позові із зазначених судами підстав, не позбавляє її права, у випадку необхідності, ініціювати питання про встановлення земельного сервітуту.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 11 березня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

Г. І. Усик