Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.04.2021 року у справі №315/622/18
Постанова КЦС ВП від 05.10.2022 року у справі №315/622/18

Постанова

Іменем України

05 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 315/622/18

провадження № 61-5434св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: Гуляйпільська міська рада, виконавчий комітет Гуляйпільської міської ради,

третя особа - Приватне виробничо-комерційне підприємство «ЕТЛ»,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року у складі колегії суддів:

Маловічко С. В., Гончар М. С., Подліянової Г. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Гуляйпільської міської ради Запорізької області про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування та зобов`язання вчинити певні дії.

Позов мотивований тим, що має гараж на праві власності після смерті

ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка, який придбав гараж у ПВКП «ЕТЛ» на підставі договору купівлі-продажу від 30 вересня 2011 року. Частина гаража у Ѕ частці належить їй як частка у спільному майні подружжя, Ѕ частку вона набула в порядку спадкування після смерті чоловіка. Гараж розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 2321810100:08:006:0054 за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у постійному користуванні ПВКП «ЕТЛ», що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею. Але питання користування земельною ділянкою під гаражем залишилося невирішеним, третя особа пропонує їй укласти договір оренди земельної ділянки. 01 лютого 2018 року вона звернулася до третьої особи - ПВКП «ЕТЛ» із заявою про надання згоди на вилучення частки земельної ділянки, на якій розташований гараж, але 13 лютого 2018 року їй було відмовлено.

Вона звернулась з заявою від 27 лютого 2018 року до Гуляйпільської міської ради щодо надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення їй земельної ділянки, орієнтовним розміром 0,0100 га, на якій розташовано її гараж. Однак 21 березня 2018 року відповідачем прийнято рішення № 70, яким їй відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів у зв`язку з відсутністю погодження на вилучення цієї земельної ділянки з боку землекористувача ПВКП «ЕТЛ».

13 квітня 2018 року вона знову звернулась з заявою до Гуляйпільської міської ради з проханням вилучити в ПВКП «ЕТЛ» частин земельної ділянки, що перебуває у її фактичному користуванні, оскільки на ній розміщений належний їй гараж, але 25 квітня 2018 року відповідачем прийнято рішення № 46, яким їй відмовлено у вилученні земельної ділянки, наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів та передачі їй у власність цієї земельної ділянки. Цим рішенням їй рекомендовано погодити з ПВКП «ЕТЛ» виділення частини земельної ділянки під її гаражем, а після цього звертатись до Гуляйпільської міської ради з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

23 грудня 2019 року ОСОБА_1 подала до суду уточнену позовну заяву, в якій визначила відповідачем також і виконавчий комітет Гуляйпільської міської ради.

23 грудня 2019 року ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області уточнений позов прийнято до провадження з первісним позовом.

З урахуванням уточнених позовних вимог просила суд:

визнати недійсним рішення сьомої сесії сьомого скликання № 70 від

21 березня 2018 року Гуляйпільської міської ради Запорізької області та скасувати його;

визнати недійсним рішення восьмої сесії сьомого скликання № 46 від

25 квітня 2018 року Гуляйпільської міської ради Запорізької області та скасувати його;

зобов`язати виконавчий комітет Гуляйпільської міської ради вилучити земельну ділянку, що знаходиться під гаражем № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , яка перебуває у постійному користуванні у ПВКП «ЕТЛ» (далі - гараж № НОМЕР_1 ).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15 липня

2020 року позов задоволено.

Визнано недійсним рішення сьомої сесії сьомого скликання № 70 від 21 березня 2018 року та скасовано його.

Визнано недійсним рішення восьмої сесії сьомого скликання № 46 від 25 квітня 2018 року та скасовано його.

Зобов`язано виконавчий комітет Гуляйпільської міської ради вилучити земельну ділянку, на якій розміщена нежитлова будівля - гараж № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі, необхідному для його обслуговування, із земельної ділянки з кадастровим номером 2321810100:08:006:0054 в АДРЕСА_1 , що перебуває у постійному користуванні у ПВКП «ЕТЛ».

Стягнуто з виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 113,40 грн та витрати на правничу допомогу у сумі 3 000 грн.

Ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 29 жовтня 2020 року виправлено описки, допущені у тексті рішення від 15 липня 2020 року, зазначивши правильне найменування відповідача - Гуляйпільська міська рада Гуляйпільського району Запорізької області.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 відповідно до частини першої статті 377 ЦК України (в редакції, яка діяла станом на 30 вересня 2011 року) та статті 120 ЗК України, як особа, яка набула право власності на гараж, ворота та паркан, набула право користування частиною земельної ділянки з кадастровим номером 2321810100:08:006:0054 в АДРЕСА_1 , яка перебуває на праві постійного користування у ПВКП «ЕТЛ»на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії I-ЗП №001537, виданого Гуляйпільською міською радою, необхідною для обслуговування гаража.

ПВКП «ЕТЛ»,продавши ОСОБА_2 гараж № НОМЕР_1 , ворота та паркан, тим самим надало свою згоду на вилучення частини земельної ділянки з кадастровим номером 2321810100:08:006:0054 в АДРЕСА_1 , яка перебуває на праві постійного користування у ПВКП «ЕТЛ», в розмірі необхідним для обслуговування гаража.

Оскільки позивач є спадкоємцем 1/2 частки гаража № НОМЕР_1 , то відповідно до статті 1218 ЦК України є спадкоємцем права після свого чоловіка на право користування земельною ділянкою в розмірі, необхідному для обслуговування гаража, а також як співвласниця - в розмірі 1/2 частки цього гаража.

Крім того, аналіз статей 92 93 ЗК України дає підстави вважати, що ПВКП «ЕТЛ», яке фактично володіє та користується земельною ділянкою з кадастровим номером 2321810100:08:006:0054 в АДРЕСА_1, на якій розміщений належний позивачу гараж з парканом та воротами, володіє та користується нею без законних правових підстав, так як договір оренди цієї земельної ділянки з відповідачем на цю земельну ділянку не укладений, тоді як у ПВКП «ЕТЛ» відсутнє право постійного користування.

Суд не взяв до уваги заяву представника ПВКП «ЕТЛ» про застосування позовної давності з огляду на те, що відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, тоді як ПВКП «ЕТЛ», яка є третьою особою у справі.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року апеляційну скаргу Гуляйпільської міської ради задоволено частково.

Рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15 липня

2020 року скасовано і ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Гуляйпільської міської ради Запорізької області судовий збір у сумі 3 171,60 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку суду про те, що право постійного користування у ПВКП «ЕТЛ» відсутнє в силу статті 92 ЗК України, якою не передбачено у чинній редакції таке право для приватного виробничого підприємства. Таке право набувалось ПВКП «ЕТЛ» правомірно у 1997 році, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею, та не може припинитись автоматично, а рішення землевласника в особі компетентного органу чи суду з цього приводу відсутнє.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» серед інших документів, які подаються особою до клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, обов`язковою є нотаріально посвідчена письмова згода землекористувача на вилучення земельної ділянки чи її частини при формуванні нової земельної ділянки (у разі необхідності вилучення земельної ділянки) або припинення права користування земельною ділянкою чи її частиною при формуванні нової земельної ділянки (у разі добровільної відмови від права користування земельною ділянкою) із зазначенням розмірів передбаченої для вилучення (припинення права користування) земельної ділянки та умов її вилучення, а також документи, що посвідчують правонаступництво землекористувача (якщо таке було), або у разі ненадання чи відмови у надані такої згоди рішення суду про вирішення цього питання.

У цій справі встановлено, що землекористувач в особі ПВКП «ЕТЛ» не надав згоду на вилучення частини належної йому на праві постійного користування земельної ділянки позивачу, та такий нотаріально посвідчений документ позивач не надає до своїх заяв та клопотань, спрямованих Гуляйпільській міській раді, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Тому відповідач в особі Гуляйпільської міської ради правомірно та у відповідності до чинного земельного законодавства відмовив їй своїми рішеннями у наданні такого дозволу. Відтак рішення сьомої сесії сьомого скликання № 70 від 21 березня 2018 року та рішення восьмої сесії сьомого скликання № 46 від 25 квітня 2018 року Гуляйпільської міської ради є правомірними, зокрема, і в частині відмови у вилученні частини земельної ділянки без згоди ВПКП «ЕТЛ», що суперечило б статті 50 Закону України «Про землеустрій», статтям 123 149 ЗК України.

Позивач не позбавлена можливості вирішити свої правовідносини з ПВКП «ЕТЛ» щодо отримання його згоди на вилучення частини земельної ділянки, зокрема, і в судовому порядку.

Заявляючи вимоги про вилучення у ПВКП «ЕТЛ» частини земельної ділянки, ОСОБА_1 визначила це підприємство третьою особою, хоча йдеться про припинення права постійного користування цієї особи частиною земельної ділянки, тобто спір фактично існує між нею та цим підприємством, яке в такому разі має бути визначено відповідачем.

Крім того, земельна ділянка площею 0,2439 га з кадастровим номером 2321810100:08:006:0054 за адресою: АДРЕСА_1 , надавалась ПВКП «ЕТЛ» у постійне користування для розміщення виробничого двору, категорія земель - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення - для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови, вид угідь - землі комерційного та іншого призначення. Між тим позивач є фізичною особою та не надала документів, що гараж використовується нею у підприємницькій чи господарській діяльності, а тому для оформлення нею частки земельної ділянки для індивідуального гаражу є необхідним також вирішити питання щодо виду угідь, оскільки земельна ділянка відноситься до землі комерційного та іншого призначення. В той час як стаття 377 ЦК України, стаття 120 ЗК України унормовують відносини, у яких не передбачено зміну цільового призначення земельної ділянки при її переході до набувача нерухомого майна.

Що стосується доводів про те, що спір має вирішуватись за правилами адміністративного судочинства, то в цій частині колегія визнала скаргу необґрунтованою з огляду на те, що за характером спірних правовідносин, у яких оскарженням рішень органу місцевого самоврядування переслідується мета набуття права на земельну ділянку, спір є цивільно-правовим.

З приводу суб`єктного складу учасників цієї справи апеляційний суд зазначив, що позивач первісно звернулась до суду з позовом до Гуляйпільської міської ради Запорізької області. 23 грудня 2019 року нею було подано уточнену позовну заяву, де визначено відповідачем виконавчий комітет Гуляйпільської міської ради та перші дві вимоги спрямовані до Гуляйпільської міської ради, а третя - до її виконавчого комітету. При цьому первісний позов позивач не просила залишити без розгляду, від позовних вимог до Гуляйпільської міської ради не відмовлялась. Ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 23 грудня 2019 року уточнену позовну заяву прийнято до розгляду, але первісний позов при цьому не залишено без розгляду, а також не замінено відповідача. Позовні вимоги вирішені судом і до Гуляйпільської міської ради, і до її виконкому, тому справу розглянуто судом до двох відповідачів, попри зазначення у вступній та резолютивній частинах рішення тільки Гуляйпільської міської ради.

Аргументи учасників справи

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила судове рішення апеляційного суду скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційну скаргу було подано лише Гуляйпільською міською радою, у судових засіданнях виконавчий комітет Гуляйпільської міської ради участі не приймав, а тому суд апеляційної інстанції не міг переглянути рішення суду і в частині, яка стосується виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради.

Частково задовольняючи апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції у порушення вимог статті 141 ЦПК України стягнув із неї судові витрати, пов`язані із поданням апеляційної скарги, у повному обсязі сплаченої Гуляйпільською міською радою суми судового збору за її подання.

Суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив, що суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що право постійного користування у третьої особи відсутнє в силу статті 92 ЗК України. Вказане підприємства є саме «приватним виробничо-комерційним підприємством» і в силу статті 92 ЗК України таких підприємств не має у переліку, які мають право на постійне користування земельними ділянками.

З огляду на статтю 141 ЗК України відчуження гаража № НОМЕР_1 її чоловікові автоматично припинило право користування ПВКП «ЕТЛ» на частину земельної ділянки, яка розташована під цим гаражем у розмірі, необхідному для його обслуговування. Тому апеляційний суд помилково вказав про те, що Гуляйпільської міська рада правомірно відмовила їй у вилученні у ПВКП «ЕТЛ» земельної ділянки та наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під її гаражем у розмірі, необхідному для його обслуговування.

Необґрунтованим є також зазначення апеляційною інстанцією про те, що оскільки земельна ділянка, яка знаходиться у ПВКП «ЕТЛ» на праві постійного користування, відноситься до земель комерційного та іншого призначення, а вона не надала суду документів, які б підтверджували її використання цього гаража у підприємницькій чи господарській діяльності, то не передбачена зміна цільового призначення земельної ділянки при переході права власності набувача на це нерухоме майно. Судом проігноровано та не застосовано до спірних правовідносин статтю 20 ЗК України, яка передбачає підставу зміни цільового призначення земельних ділянок, яка здійснюється саме за проектами землеустрою щодо їх відведення - у дозволі на розробку якого їй незаконними двома рішеннями Гуляйпільською міською радою і було відмовлено, що у свою чергу і стало предметом цього судового спору.

У березні 2021 року ПВКП «ЕТЛ» подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, зокрема, що з урахуванням принципу диспозитивності, суд позбавлений права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи. Гуляйпільська міська рада Гуляйпільського району Запорізької області не є ані фізичною, ані юридичною особою, а тому у неї відсутня належна цивільна процесуальна правоздатність. Належним відповідачем у справі є Гуляйпільська міська рада, яка вказана в оскаржуваному рішенні № 70 від 21 березня 2018 року. З урахуванням того, що Гуляйпільська міська рада Гуляйпільського району Запорізької області є неналежним відповідачем, у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо посилання у касаційній скарзі на не оскарження рішення суду першої інстанції виконавчим комітетом Гуляйпільської міської ради слід звернути увагу, що така юридична особа не залучалась до участі у справі і така ухвала судом першої інстанції не приймалась.

У березні 2021 року Гуляйпільська міська рада Запорізької області подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржене судове рішення залишити без змін, касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що твердження позивача щодо порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції є неправильними і ґрунтуються на неправильному тлумаченні закону. Виконавчий комітет Гуляйпільської міської ради відповідно до норм діючого законодавства не має права розпоряджатись земельними ділянками, що належать до комунальної власності.

У травні 2021 року ОСОБА_1 подала письмові пояснення, у яких зазначає, що 12 червня 2018 року вона зверталася до Гуляйпільського районного суду Запорізької області із позовом до ПВКП «ЕТЛ» про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (цивільна справа № 315/768/18) і рішенням указаного суду від 25 червня

2020 року у задоволенні позову відмовлено, однак цим рішенням суду встановлені певні обставини. Предметом вказаного судового спору є той самий гараж і та ж сама земельна ділянка, як і в справі, що переглядається. Зокрема у резолютивній частині указаного судового рішення судом зазначено, що «між сторонами існує спір щодо користування земельною ділянкою, на якій знаходиться гараж позивача, на що вказують письмові докази, оскільки земельна ділянка, на якій розташований гараж, знаходиться у постійному користуванні відповідача, з чим не погоджується позивач». Отже вона використала вказаний спосіб судового захисту своїх прав та законних інтересів, і він виявився неефективним для неї і таким, що не призвів до встановлення або відновлення її порушеного права.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

УхвалоюВерховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року (провадження

№ 6-253цс16), від 29 березня 2017 року (провадження № 21-3412а16), від

04 листопада 2015 року (провадження № 21-329а15), від 09 квітня 2012 року (провадження № 21-291а11), від 13 січня 2016 року (провадження

№ 21-5421а15), від 09 лютого 2016 року (провадження № 21-5465а15)).

Ухвалою Верховного Суду від 01 вересня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до рішення виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради № 63 від 28 травня 1997 року ПВКП «ЕТЛ» видано Державний акт на право постійного користування землею серії I-ЗП № 001537.

30 вересня 2011 року між ПВКП «ЕТЛ» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення - гаража № НОМЕР_1 , розташованого на земельній ділянці з кадастровим номером 2321810100:08:006:0054 за адресою: АДРЕСА_1 .

Земельна ділянка під гаражем та необхідна для його обслуговування не була предметом договору купівлі-продажу гаражу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_2

25 січня 2017 року приватним нотаріусом Гуляйпільського районного нотаріального округу Запорізької області Горовою Я. О. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності у спільному сумісному майні подружжя на 1/2 частку нежилого приміщення - гаража № НОМЕР_1 та свідоцтво про право на спадщину за законом позивача на 1/2 частку нежилого приміщення - гаража № НОМЕР_1 .

01 лютого 2018 року позивач звернулася до третьої особи з заявою про надання згоди на вилучення частки земельної ділянки, на якій розташований гараж, але 13 лютого 2018 року ПВКП «ЕТЛ» відмовило позивачу у наданні згоди на вилучення частки земельної ділянки, на якій розташований гараж, запропонувавши взяти її в оренду.

21 березня 2018 року рішенням сьомої сесії сьомого скликання Гуляйпільської міської ради № 70 відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проектної документації щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів у зв`язку з відсутнім погодженням на вилучення земельної ділянки землекористувача ПВКП «ЕТЛ», яке є користувачем земельної ділянки на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії I-ЗП №001537.

25 квітня 2018 року рішенням восьмої сесії сьомого скликання Гуляйпільської міської ради № 46 відмовлено позивачу у вилученні земельної ділянки, орієнтовним розміром 0,01 га, на якій розташований гараж, яким вона володіє на праві власності, за рахунок земельної ділянки в АДРЕСА_1 , яка перебуває на праві постійного користування у ПВКП «ЕТЛ» на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії I-ЗП

№ 001537, виданого 28 травня 1997 року виконавчим комітетом Гуляйпільською міською радою, в зв`язку з відсутністю суспільних потреб та згоди ПВКП «ЕТЛ» на вилучення частини земельної ділянки (п. 1); відмовлено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва індивідуальних гаражів у зв`язку з відсутнім погодженням на вилучення земельної ділянки землекористувача ПВКП «ЕТЛ», яке є користувачем земельної ділянки на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії I-ЗП № 001537 (п. 2); відмовлено позивачу у передачі у власність земельної ділянки в зв`язку з відсутністю затвердженої землевпорядної документації та кадастрового номера (п. 3); рекомендовано позивачу погодити з ПВКП «ЕТЛ» виділення частини земельної ділянки під нежитловим приміщенням - гаражем (п. 4).

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Вилучення земельних ділянок комунальної власності із постійного користування відповідно до цього Кодексу належить до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст (пункт г) статті 12 ЗК України).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

У справі, що переглядається, позивач звернулась до суду з позовом, який уточнила, до Гуляйпільської міської ради та виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради, про визнання недійсними рішень № 70 від

21 березня 2018 року та № 46 від 25 квітня 2018 року Гуляйпільської міської ради, зобов`язання виконавчого комітету Гуляйпільської міської ради вилучити земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні у ПВКП «ЕТЛ». Позов мотивувала, зокрема тим, що у постійному користуванні ПВКП «ЕТЛ» перебуває земельна ділянка, на частині якої розташований належний їй гараж, і ПВКП «ЕТЛ» відмовляється надати їй погодження на вилучення цієї частини земельної ділянки.

Отже, зміст позовних вимог і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, підтверджують, що цей спір виник між ОСОБА_1 і Гуляйпільською міською радою Запорізької області, ПВКП «ЕТЛ». ОСОБА_1 не пред`явила позовних вимог до ПВКП «ЕТЛ», указавши його третьою особою, клопотання про залучення його до участі у справі як співвідповідача не заявила, натомість виконавчий комітет Гуляйпільської міської ради за пред`явленими вимогами не є неналежним відповідачем. У зв`язку з цим позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню з підстав неналежного складу відповідачів.

Враховуючи викладене колегія суддів відхиляє і доводи касаційної скарги, що виконавчий комітет Гуляйпільської міської ради участі у справі не приймав, рішення суду першої інстанції не оскаржував.

Тому апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , проте помилився в мотивах такої відмови, оскільки пред`явлення позову до неналежного відповідача (до неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови у позові. Проте апеляційний суд одночасно, як підставу для відмови в задоволенні позову, зробив висновки та надав оцінку по суті позовних вимог. У зв`язку з цим постанову апеляційного суду належить змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції у порушення вимог статті 141 ЦПК України стягнув із неї судові витрати Гуляйпільської міської ради на сплату судового збору, пов`язані із поданням апеляційної скарги, у повному обсязі, оскільки апеляційний суд рішення Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 15 липня 2020 року про задоволення позовних вимог скасував та відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 . Тому вирішення апеляційним судом питання про розподіл судових витрат відповідає частині першій статті 141 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 вересня 2021 року у справі № 335/5136/19 (провадження № 61-18942св20), дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду частково ухвалена без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржене судове рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині залишити без змін.

Оскільки судове рішення змінено тільки в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 402 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 24 лютого 2021 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук