Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 27.09.2020 року у справі №761/42036/18

Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 761/42036/18-ц

провадження № 61-13417св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., (суддя-доповідач),

Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олена Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2020 року у складі судді Макаренко І. О.

та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року у складі колегії суддів: Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., про визнання протиправними дій

та скасування державної реєстрації права власності.

Позовну заяву мотивовано тим, що вона є власником квартири

АДРЕСА_1. Зазначений житловий будинок

є 1-під'їздним, 3-поверховим, з атиковим поверхом (горищем, мансардою).

ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 є власником квартири № 12 у цьому ж будинку.

У ході комісійного обстеження технічного стану будинку АДРЕСА_3, було встановлено, що у частині горищного простору будинку, над приміщеннями квартири № 12, що належить відповідачу, розпочаті роботи по зміні конструктивної схеми кроквяної системи будинку та роботи по влаштуванню приміщень мансарди.

Дозвільна документація на влаштування мансардного приміщення

у власника квартири № 12 відсутня. Внаслідок таких дій відповідача

по штукатурному шару стін зі сторони лівого бічного фасаду будинку утворилися тріщини, причиною виникнення яких може бути вплив від втручання в несучі конструкції при проведенні ремонтних робіт

в приміщеннях будинку.

Позивач зазначала, що відповідач придбала квартиру № 12, розташовану

у будинку на підставі договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2003 року. Загальна площа зазначеної квартири на той час становила - 66,8 кв. м, житлова - 39,6 кв. м, проте при державній реєстрації було безпідставно зазначено, що квартира № 12, належна відповідачу мала загальну площу - 188,1 кв. м, житлову площу - 39,6 кв. м.

Збільшення загальної площі квартири відбулося за рахунок неправомірного приєднання розташованих над квартирою відповідача нежитлових приміщень горища (мансарди).

Разом із тим зазначала, що вказані приміщення є нежитловими, ніколи

не входили до складу квартири № 12 та не перебували у власності відповідача.

Відповідач, на думку ОСОБА_1, незаконно здійснив реконструкцію квартири АДРЕСА_4, самовільно, без проектної документації та згоди мешканців будинку, внаслідок чого відбулося документальне та юридичне оформлення права власності відповідача на квартиру із включенням до неї нежитлових приміщень, що не належали відповідачу.

Позивач вважала, що порушення її прав також полягає у тому, що внаслідок незаконних дій відповідача, які полягають у проведенні реконструкції приміщень будинку без необхідної дозвільної документації та їх подальшій експлуатації, може порушуватися цілісність несучих конструкцій будинку,

що створює небезпеку для його мешканців.

Ураховуючи зазначене, ОСОБА_1 просила суд:

скасувати запис про право власності № 17873162 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. на підставі рішення про державну реєстрацію права власності від 07 грудня 2016 року № 32777009 щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 1108964680000;

визнати протиправними дії ОСОБА_2, що полягають у реконструкції квартири та об'єднанні її з нежитловим приміщенням аттикового (горищного, мансардного) поверху, розташованими над нею, а також у недопущенні третіх осіб до зазначених нежитлових приміщень.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано запис про право власності № 17873162 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, внесений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В. на підставі рішення про державну реєстрацію права власності від 07 грудня 2016 року № 32777009 щодо об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером 1108964680000.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок реконструкції квартири, належної відповідачу, останньою незаконно збільшено площу квартири за рахунок самовільного та протиправного приєднання до неї частини нежитлового приміщення горища, яке належить до спільного майна співвласників будинку.

Зазначена реконструкція здійснена відповідачем без необхідної проектної та дозвільної документації, що загрожує цілісності будинку та унеможливлює його безпечну експлуатацію.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.

Києва від 13 лютого 2020 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин й дійшов правильного висновку про те, що неправомірними діями відповідача порушуються права та інтереси позивача, оскільки відповідач не маючи законного права на нежитлові приміщення будинку здійснив реконструкцію своєї квартири збільшивши загальну площу належної їй квартири за рахунок самовільного та правомірного приєднання до неї частини нежитлового приміщення горища, яке належить до спільного майна співвласників будинку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц

та постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а,

від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, від 02 травня 2018 року

у справі № 914/904/17, від 22 травня 2018 року у справі № 923/1283/16,

від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 22 травня 2018 року

у справі № 904/8186/17 (пункт 1 частини 2 статті 389 ЦПК України), просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій й відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій у повній мірі не було досліджено зібраних у справі доказів і не надано їм належної об'єктивної та всесторонньої оцінки. Судами, на думку ОСОБА_2, було встановлено обставини справи на підставі недопустимих доказів, унаслідок чого зроблено висновки, що в значній мірі порушують її законні права та інтереси.

ОСОБА_2 зазначає, що матеріали справи не містять жодного належного доказу, який би прямо або опосередковано міг би підтверджувати порушення прав позивача, у тому числі, що спірне приміщення належить

до спільної сумісної власності. Суди попередніх інстанцій у своїх висновках посилалися лише на колективні звернення, походження яких, на її думку,

є сумнівним.

Вважає, що проведена перевірка Департаментом з питань державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві виконавчого органу Київської міської ради, на яку посилається позивач, не може вважатись об'єктивною, оскільки проведена без дослідження всієї технічної та будівельної документації будинку, поверхових планів будинку, проекту реконструкції квартири, з яких вбачається, що будинок

АДРЕСА_3, не має горище, а має відповідно до технічної та будівельної документації виключно мансардний поверх. Підтвердженням чого є лист комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 03 березня

2018 року № 062/14-2605 (И-2018), який був долучений до справи та був повністю проігнорований судом.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2020 року поновлено

ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року. Відкрито касаційне провадження

у справі та витребувано матеріали цивільної справи № 761/42036/18-ц

із Шевченківського районного суду м. Києва.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2021 року справу № 761/42036/18-ц призначено до розгляду.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартири

АДРЕСА_1, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 12 листопада 2003 року № 5-4987

та реєстраційним посвідченням Київського міського бюро технічної інвентаризації від 14 листопада 2003 року.

ОСОБА_2 є власником квартири

АДРЕСА_4, загальною площею

198,5 кв. м, житловою - 87,8 кв. м, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

від 30 грудня 2017 року № 109675735.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу від 16 жовтня 2003 року серія та номер: 15-5166, посвідченого Першою київською державною нотаріальною конторою, загальна площа квартири ОСОБА_2 становить - 66,8 кв. м, житлова - 39,6 кв. м.

Право власності на квартиру

АДРЕСА_4 було зареєстровано

за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 07 грудня 2016 року згідно з рішенням № 32777009, прийнятим державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О. В., при державній реєстрації було зареєстровано загальну площу квартири - 188,1 кв. м, житлову площу -

39,6 кв. м.

Державна реєстрація права власності була здійснена на підставі зазначеного договору купівлі-продажу квартири від 16 жовтня 2003 року, інших юридичних підстав для реєстрації права власності не зазначено.

За результатами позапланової перевірки Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю м. Києва дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил за адресою:

АДРЕСА_5, встановлено порушення

ОСОБА_2 вимог законодавства з питань містобудівної

та архітектурної діяльності. Через виявлення недостовірних даних, наведених останньою, наказом Департаменту від 01 серпня 2017 року № 247 скасовані декларація про початок виконання будівельних робіт

від 13 квітня 2017 року № КВ 082171030403 та декларація про готовність

до експлуатації об'єкта: "Реконструкція квартири

АДРЕСА_4" від 18 травня 2017 року № КВ 142171382486. Перевіркою також встановлено, що квартиру № 12 реконструйовано шляхом влаштування отвору в стелі квартири та об'єднання простору квартири з простором горища. Документи, які засвідчують право власності на нежитлові приміщення горища (піддахового простору) ОСОБА_2 не надано.

ОСОБА_2 виконала будівельні роботи (реконструкцію) у належній

їй квартирі № 12 та в частині нежитлового приміщення (горища, мансардного поверху) над квартирою № 12. Ці роботи полягали в переобладнанні квартири № 12 в дворівневу за рахунок приєднання до неї нежитлового приміщення будинку, належного на праві спільної сумісної власності всім власникам квартир у будинку.

Згідно листа комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 29 травня 2019 року № 062/14-7920 (И-2019) у відповідності до матеріалів інвентаризаційної справи на об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3, приміщення які знаходяться на мансардному поверсі належать

до квартир № 11 та № 14, а не до квартири № 12.

Відповідно до поверхового плану комунального підприємства "Київське бюро технічної інвентаризації" станом на 30 березня 2005 року приміщення мансардного поверху над квартирою № 12 не входить до складу останньої, отвір у стелі між ними відсутній.

Згідно із листом комунального підприємства "Керуюча компанія

з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва"

від 15 травня 2019 року № 2266/3 керуюча компанія не надавала погодження на переведення спірних приміщень мансардного поверху із нежитлових

у житлові.

У колективному зверненні співвласників будинку

АДРЕСА_3, зазначено, що спірне приміщення мансардного поверху належить до спільного майна будинку та є об'єктом спільної сумісної власності, а також те, що ОСОБА_2 обмежує доступ до нього (а. с. 145).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 826/15342/18 за позовом Департаменту з питань архітектурно-будівельного контролю міста Києва Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до ОСОБА_2, особа, яка приєдналась до апеляційної скарги - ОСОБА_1, зобов'язано ОСОБА_2 відновити цілісність конструкції перекриття між квартирою та горищним простором шляхом замурування отвору у стелі квартири, який об'єднує простір квартири,

що розташована за адресою: АДРЕСА_5, з простором горища будинку.

Під час розгляду зазначеної справи судом апеляційної інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 не володіє на законних підставах нежитловими приміщеннями горища по АДРЕСА_3, у зв'язку із чим не могла бути замовником будівництва, реконструкції, та не могла затверджувати проектну документацію, як вбачається з витягу з Державного реєстру речових прав

на нерухоме майно від 26 березня 2018 року, державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на спірне майно - квартиру, загальною

площею - 198,5 кв. м, житловою - 87,8 кв. м. - здійснена 07 грудня 2016 року, при цьому, підставою виникнення права власності вказано договір купівлі-продажу від 16 жовтня 2003 року (відповідно до якого площа придбаної квартири № 12 складає 66,8 кв. м, у тому числі житлова - 39,6 кв. м)

та декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 18 травня 2017 року.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами 1 та 2 статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення

від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду

та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 2 статті 389 ЦПК України.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені

з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено

ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 статті 382 ЦК України передбачено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку

є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку

є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані

на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія,

у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до Конституції України всі суб'єкти права власності рівні перед законом. У багатоквартирних будинках, де не всі квартири приватизовані чи приватизовані повністю, власник (власники) неприватизованих квартир

(їх правонаступники) і власники приватизованих квартир багатоквартирного будинку є рівноправними співвласниками допоміжних приміщень. Вони

є рівними у праві володіти, користуватися і розпоряджатися допоміжними приміщеннями. Ніхто з власників квартир не має пріоритетного права користуватися та розпоряджатися цими приміщеннями, в тому числі

і з питань улаштування мансард, надбудови поверхів і т. ін.

Згідно із частиною 2 статті 369 ЦК України розпорядження майном,

що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою співвласників.

При статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК Україниодавство розділяє поняття допоміжного приміщення

та нежилого приміщення як окремого об'єкта нерухомості.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Такі висновки підтверджуються й у рішеннях Конституційного Суду України, а саме: у рішенні від 02 березня 2004 року у справі № 4-рп/2004

за конституційним зверненням ОСОБА_18 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків), у якому зазначив, що, аналізуючи порушені

у конституційному зверненні і конституційному поданні питання щодо права власників приватизованих і неприватизованих квартир багатоквартирних будинків та органів місцевого самоврядування і місцевих державних адміністрацій розпоряджатися допоміжними приміщеннями, а також конструктивними елементами таких будинків (фундамент, несучі стіни, міжповерхові перекриття, сходові марші і т. ін. ), Конституційний Суд України виходить з правової характеристики спільного майна власників квартир, конкретизованої у Законі України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин,

до житлового фонду не входять (частина 3 статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку

їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Тобто нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.

Отже, у житлових будинках можуть бути як допоможні, так і нежилі приміщення, які мають окреме, незалежне призначення (магазини, кафе, перукарні, художні майстерні тощо).

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, які призначені для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку і входять до житлового фонду,

та нежилих приміщень, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять, слід виходити як з місця їхнього розташування, так і із загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема способу і порядку їх використання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц (провадження № 14-363цс19) зазначено: "При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду керується вимогами частини 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", за якою власники квартир багатоквартирних будинків та жилої площі

в гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь

у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї та т. ін. ) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають. При частини 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"одавство розрізняє поняття допоміжного приміщення

та нежилого приміщення як окремого об'єкта нерухомості. Згідно зі

статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти й машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення)".

У абзаці третьому частини 2 статті 369 ЦК України передбачено, що згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку

як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із частиною 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази

і надавши їм належну оцінку, встановивши, що позивач та відповідач

є мешканцями житлового будинку, обґрунтовано вважав, що право володіння приміщеннями, які не входять до їх помешкань, має відбуватися

за домовленістю з іншими мешканцями.

Разом із тим установивши, що відповідач набула право власності на квартиру у спірному житловому будинку на підставі договору купівлі-продажу квартири від 16 жовтня 2003 року загальною площею лише 66,80 кв. м,

що складається із двох житлових кімнат та ураховуючи відсутність належних та допустимих доказів законності набуття права власності на двохрівневу квартиру загальною площею 198,5 кв. м та доказів отримання згоди від інших мешканців будинку на збільшення площі її помешкання у спірному житловому будинку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що підстави для визнання правомірною реєстрації зазначеного права за відповідачем на квартиру більшою площею (198,5 кв. м) відсутні.

Безпідставними є посилання заявника у касаційній скарзі на висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені

у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 598/175/15-ц та постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року

у справі № 804/1510/16, від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а,

від 12 червня 2019 року у справі № 916/1986/18, від 02 травня 2018 року

у справі № 914/904/17, від 22 травня 2018 року у справі № 923/1283/16,

від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 22 травня 2018 року

у справі № 904/8186/17, оскільки у цих постановах встановлені судами фактичні обставини є різними у порівнянні зі справою, яка є предметом перегляду.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій,

та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо

їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції

від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру

до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок

та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили

в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до частин 1 , 2 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишає без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 13 лютого 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович