Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 20.05.2018 року у справі №755/12286/17

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 755/12286/17

провадження № 61-23551св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті",

треті особи: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Ганна Володимирівна,

розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гришина Станіслава Володимировича на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року у складі судді Савлук Т. В. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Головачова Я. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Гришина С. В. на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті" (далі - ТОВ "Порше Мобіліті"), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Семенова Г. В., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В судовому засіданні, призначеному на 02 листопада 2017 року, до участі у справі залучено третю особу - ОСОБА_2.

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що 20 травня 2014 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 50011914, відповідно до умов якого ТОВ "Порше Мобіліті" зобов'язалось надати позивачу кредит в сумі 330
230,44 грн (в еквіваленті 27 045,90 дол. США) та додатковий кредит в сумі 127
374,70 грн (в еквіваленті 10 432,00 дол. США), строком на 60 місяців, на умовах сплати 9,90% річних, а позичальник зобов'язався своєчасно повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі згідно загальних умов кредитування. Відповідно до умов кредитного договору, цільове призначення кредиту - придбання автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель Passat, кузов № НОМЕР_1, рік виробництва - 2014.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 травня 2014 року сторони уклали договір застави транспортного засобу № НОМЕР_2, згідно якого, предметом договору застави є автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель Passat, кузов № НОМЕР_1, рік виробництва 2014, об'єм двигуна - 1968, колір - білий, державний номер - НОМЕР_3.

14 квітня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 886, яким запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета застави, задовольнити вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" та звернути стягнення на автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель Passat, кузов № НОМЕР_1, рік виробництва - 2014, державний номер - НОМЕР_3, який належить на праві приватної власності позивачу.

На думку позивача, оскільки обтяжувач ТОВ "Порше Мобіліті" до початку процедури звернення стягнення в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомості про звернення стягнення на предмет обтяження не зареєстрував, повідомлення в порядку, встановленому статтею 27 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", позивач не отримував, то є беззаперечні підстави вважати, що вчинений виконавчий напис є таким, що не підлягає виконанню.

З урахуванням викладених обставин просив суд визнати виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Семенової Г. В. від 14 квітня 2017 року № 886 таким, що не підлягає виконанню.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що сума боргу, зазначена у виконавчому написі нотаріуса, яка розрахована відповідачем на дату звернення із заявою про вчинення виконавчого напису, є безспірною, оскільки розмір боргових зобов'язань позивача перед відповідачем, який визначений у виконавчому написі нотаріуса, є тотожною сумі боргу, яка вказана у письмовій вимозі, що отримана позивачем. Крім того, виконавчий напис нотаріуса був вчинений зі спливом 30-денного строку від дня отримання позивачем письмової вимоги про усунення порушень. Таким чином, враховуючи, що звернення стягнення на предмет застави мало місце у позасудовому порядку, заставодавець мав можливість висувати свої заперечення щодо вчинення нотаріусом виконавчого напису, вчинення якого, не вплинуло на права та обов'язки заставодавця.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У травні 2018 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Гришина С. В. на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції судові рішення ухвалено без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

06 липня 2018 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ТОВ "Порше Мобіліті" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач просить суд касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гришина С. В. залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2018 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

06 червня 2018 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 20 травня 2014 року між ТОВ "Порше Мобіліті" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 50011914, відповідно до умов якого ТОВ "Порше Мобіліті" зобов'язалось надати позивачу кредит в сумі 330 230,44 грн (в еквіваленті 27 045,90 дол. США) та додатковий кредит в сумі 127 374,70 грн (в еквіваленті 10 432,00 дол. США), строком на 60 місяців, на умовах сплати 9,90% річних, а позичальник зобов'язався своєчасно повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, а також інші платежі згідно загальних умов кредитування. Відповідно до умов кредитного договору, цільове призначення кредиту - придбання автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель Passat, кузов № НОМЕР_1, рік виробництва - 2014.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 28 травня 2014 року сторони уклали договір застави транспортного засобу № НОМЕР_2, згідно якого, предметом договору застави є автомобіль марки VOLKSWAGEN, модель Passat, кузов № НОМЕР_1, рік виробництва 2014, об'єм двигуна - 1968, колір - білий, державний номер - НОМЕР_3.

У зв'язку з порушенням позивачем умов кредитного договору та існування простроченої заборгованості ТОВ "Порше Мобіліті" направило боржнику повідомлення від 16 лютого 2017 року № 50011914 про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості, у якому заборгованість позивача становить 436 144,19 грн, у тому числі: дострокове повернення невиплаченої суми кредиту, що станом на поточну дату становить 13 825,67 дол. США (в еквіваленті 372 878,32 грн), несплачені чергові платежі (прострочена сума основного боргу) в розмірі 42 355,60 грн, а також компенсація страхових платежів відповідно до ст. 5.6 договору 20 910,27
грн. Цим повідомленням позичальника попереджено, що у випадку неповернення суми кредиту та несплати заборгованості протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги кредит та заборгованість будуть стягнуті примусово, у тому числі за рахунок заставленого автомобіля.

Також у вимозі звернуто увагу позивача на ту обставину, що заборгованість по сумі кредиту визначено в еквіваленті іноземної валюти, її розмір підлягає зміні відповідно до показників обмінного курсу та буде перераховано у відповідності до діючого обмінного курсу валюти станом на дату вчинення відповідного виконавчого напису або подання позову.

14 квітня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Семеновою Г. В. вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі № 886, про стягнення із заставодавця ОСОБА_1 на користь заставодержателя ТОВ "Порше Мобіліті" предмета застави - автомобіля марки VOLKSWAGEN, модель Passat, кузов № НОМЕР_1, рік виробництва 2014, державний номер - НОМЕР_3, який належить на праві приватної власності позивачу, та запропоновано за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмета застави задовольнити вимоги ТОВ "Порше Мобіліті" за несплачені чергові платежі, штрафні санкції за період з 20 травня 2014 року по 16 лютого 2017 року, сума поточної заборгованості станом на 16 лютого 2017 року становить 438 342,47 грн, та складається з: несплачених чергових платежів у розмірі 42 355,60 грн, суми кредиту до повернення - 375076,60 грн, компенсація страхових платежів - 20910,27 грн.

28 квітня 2017 року відділ державної виконавчої служби Деснянського районного відділу м. Києва відкрив виконавче провадження за спірним виконавчим написом від 14 квітня 2017 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковомузадоволенню з огляду на наступне.

Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України (тут і далі - в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною 1 статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статті 526 Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України).

Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" від 18 листопада 2003 року № 1255-IV (далі-Закон № 1255-IV) визначено правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

~law25~ до забезпечувальних обтяжень належить застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 ЦК України, що виникає на підставі договору.

За змістом ~law26~ обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому.

За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1) відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2) сплату процентів і неустойки; 3) сплату основної суми боргу; 4) відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5) відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.

Згідно із частиною 1 статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За змістом статті 20 Закону України "Про заставу" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що реалізація заставленого майна, на яке звернуто стягнення, провадиться державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено Законом чи договором.

У ~law27~ передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

~law28~ визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, серед яких і реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Згідно із частиною 1 статті 87 Закону України "Про нотаріат" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

частиною 1 статті 87 Закону України "Про нотаріат" визначено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду.

Отже, можливість звернення стягнення на предмет застави передбачена як загальним Законом України "Про нотаріат", так і спеціальним - ~law32~.

При цьому ~law33~ установлено порядок звернення стягнення на предмет застави. Зокрема, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із ~law34~.

Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет застави.

Така вимога узгоджується з ~law35~, згідно з якою обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Тобто законодавець визначив, що для звернення стягнення на предмет застави необхідно письмово повідомити боржника та зареєструвати в Реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Вказані вимоги закону є імперативними.

У ~law36~ передбачені вимоги до повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Це повідомлення повинне містити таку інформацію: 1) зміст порушення, вчиненого боржником; 2) загальний розмір не виконаної боржником забезпеченої обтяженням вимоги; 3) опис предмета забезпечувального обтяження; 4) посилання на право іншого обтяжувача, на користь якого встановлено зареєстроване обтяження, виконати порушене зобов'язання боржника до моменту реалізації предмета обтяження або до переходу права власності на нього обтяжувачу; 5) визначення позасудового способу звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, який має намір застосувати обтяжувач; 6) вимогу до боржника виконати порушене зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.

Згідно зі ~law37~ якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими ~law38~.

~law39~ пов'язує подальші дії стягувача не лише з виконанням чи невиконанням боржником вимоги усунути порушення зобов'язання або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу, але й установлює відповідний строк для такого виконання - протягом 30 днів, та пов'язує початок спливу цього строку з моментом реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а отже, і подальших дій зі звернення стягнення на предмет застави.

Тобто ухилення від надіслання боржнику повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання, реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а також недотримання 30-денного строку з моменту реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження вважаються порушеннями, які унеможливлюють вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет застави.

Порядок ведення Реєстру та внесення відомостей до нього врегульовано ~law40~, згідно з якою держателем Реєстру є уповноважений центральний орган виконавчої влади. До Реєстру вносяться, зокрема, відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

~law41~ визначено, що відомості про звернення стягнення на предмет обтяження згідно зі ~law42~ реєструються держателем або реєстратором Реєстру на підставі заяви обтяжувача, в якій зазначаються реєстраційний номер запису, найменування боржника, ідентифікаційний код боржника в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України або індивідуальний ідентифікаційний номер боржника в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та посилання на звернення стягнення на предмет обтяження.

Порядок ведення Реєстру затверджено постановою Кабінету Міністрів Українивід 05 липня 2004 року № 830 (далі - Порядок № 830).

Пунктом 4 Порядку № 830визначено, що державна реєстрація відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження проводиться шляхом внесення до Реєстру запису.

У пункті 5 Порядку № 830 передбачено, що державна реєстрація приватних обтяжень рухомого майна проводиться будь-яким нотаріусом або його помічником, які відповідно до законодавства отримали ідентифікатор доступу до Реєстру, а також адміністратором Реєстру та його філіями на підставі відповідного договору.

А у пункті 6 цього Порядку вказано, що заяву про виникнення, зміну, припинення обтяжень, а також про звернення стягнення на предмет обтяження (далі - заява) у паперовій формі підписує обтяжувач, справжність підпису якого нотаріально засвідчується (крім випадків подання заяви щодо публічних обтяжень та випадків подання заяви нотаріусу, яким безпосередньо вчинено дію, спрямовану на виникнення, зміну, припинення обтяження, а також на звернення стягнення на предмет обтяження).

Процедуру вчинення виконавчого напису врегулювано у Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок № 296/5).

Для вчинення виконавчого напису стягувачем або його уповноваженим представником нотаріусу подається заява (підпункт 2.1 пункту 2 глави 16 розділу ІІПорядку № 296/5), а нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем, передбачені Переліком № 1172, та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року (стаття 88 Закону України "Про нотаріат", підпункти 3.1,3.2 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Підпунктом 3.5 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5 передбачено, що при вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку № 1172, а якщо нотаріусу необхідно отримати іншу інформацію чи документи, які мають відношення до вчинення виконавчого напису, нотаріус має право витребувати їх у стягувача, а якщо для вчинення виконавчого напису, крім документа, що встановлює заборгованість, необхідно подати й інші документи, зазначені в цьому Переліку, то вони до виконавчого напису не приєднуються, а залишаються у матеріалах нотаріальної справи (підпункт 2.2 пункту 2 та підпункт 3.6 пункту 3 глави 16 розділу ІІ Порядку № 296/5).

Разом з тим, відсутність у Законі України "Про нотаріат" та в Порядку № 296/5 вимоги до нотаріуса провести перевірку дотримання стягувачем норм спеціального ~law45~ щодо реєстрації в Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження та спливу тридцятиденного строку з моменту реєстрації не свідчить про можливість невиконання нотаріусом цих вимог, оскільки в разі розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовими актами перевага надається спеціальному, якщо його скасовано виданим пізніше загальним актом.

Тобто, в цьому випадку необхідно дотримуватися вимог ~law46~.

Встановлення нотаріусом на стадії відкриття нотаріального провадження, що заява стягувача не містить такої інформації або стягувач не надав необхідних документів, що підтверджують зазначені обставини, перешкоджає вчиненню нотаріусом виконавчого напису.

При цьому неподання стягувачем на вимогу нотаріуса на стадії підготовки до вчинення нотаріального провадження доказів реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави є підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 Закону України "Про нотаріат", а невчинення нотаріусом дій щодо вжиття заходів про витребування від обтяжувача згаданої інформації та документів на її підтвердження і, як наслідок, вчинення виконавчого напису без таких документів вказує на незаконність нотаріальної дії як виконаної без усіх необхідних даних.

У зв'язку з викладеним суд касаційної інстанції вважає, що факт недотримання стягувачем положень ~law48~ і нездійснення ним до вчинення виконавчого напису реєстрації у Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження є достатньою правовою підставою для визнання за рішенням суду виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі 320/8269/15-ц.

Апеляційний суд на вказане належної уваги не звернув та не дослідив у повній мірі питання дотримання нотаріусом зазначених вимог закону.

Зазначене свідчить про те, що судом не встановлені достатні фактичні обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини 3 , частини 4 статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи, що апеляційним судом не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Під час нового розгляду суду належить врахувати вищенаведене, дослідити та належним чином оцінити зібрані у справі докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.

Встановлення цих обставин має істотне значення для вирішення питання наявності порушення прав позивачів.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, в зв'язку з чим позбавлений можливості ухвалити нове рішення або змінити судові рішення у цій справі.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Гришина Станіслава Володимировича задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун