Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 29.10.2018 року у справі №580/790/17

Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 580/790/17

провадження № 61-44379св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьї судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю.,

Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Будьмо разом",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2018 року в складі судді Стеценка В. А. та постанову апеляційного суду Сумської області від 14 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Собини О. І., Кривотенка В. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Будьмо разом" (далі - ТОВ "Будьмо разом") про визнання дій протиправними.

Позовна заява мотивована тим, що почувши від сторонніх осіб про опубліковану ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 інформаційно-рекламного тижневика "Будьмо разом" статтю щодо сільського голови села Будилка Лебединського району Сумської області ОСОБА_2, позивач дізнався, що мешканці села Будилка впізнали позивача як фігуранта цієї статті, зазначеного як "один дуже серйозний місцевий житель", після чого 13 лютого 2017 року позивач звернувся до редакції газети із заявою № 95, в якій зазначив, що на його думку стаття містить завідомо недостовірну та не підтверджену інформацію про нього, про сільського голову та про Будильську сільську раду і в редакції відсутні докази про зазначену інформацію, а редактор не перевіряв, напевно особисто вигадав і написав про порядок і чистоту на вулицях села Будилка, про те, що депутати сільради є однодумцями, які спроможні підтримувати і розвивати життя громади в селі на належному рівні, а також, що будильчани вибрали сільським головою хорошого дбайливого чоловіка.

Крім того, позивач звернув увагу редактора на те, що сільський голова не давав газеті інтерв'ю, а самого ОСОБА_1 висвітлено в негативному вигляді і просив опублікувати в наступних номерах тижневика спростування відомостей, викладених в зазначеній статті.

Проте, відповідач листом від 22 лютого 2017 року відмовив у задоволенні його вимог і рекомендував йому звернутись за інформацією до сільського голови, який згідно відомостей, які є в розпорядженні ОСОБА_1 не має ніякого відношення до створення зазначеної статті.

Недостовірність інформації щодо порядку і чистоти на вулицях села Будилка, на думку позивача, спростовуються рішеннями офіційних осіб та правоохоронних органів, прийнятими за його зверненнями, зробленими ним диктофонними записами і отриманими листами.

Крім викладення відомостей, які на думку позивача не відповідають дійсності, ганьблять його честь, гідність і ділову репутацію, він вважає, що в статті допущено розрив і змішування змісту офіційної інформації, тому звернувся до суду і просив суд забезпечити його право на відповідь і спростування недостовірної інформації та визнати дії відповідача, щодо поширення і розповсюдження в газеті "Будьмо разом" у статті "ІНФОРМАЦІЯ_2" відомостей, які не відповідають дійсності; щодо публікації інтерв'ю, якого Будильський сільський голова не надавав; щодо допущення розриву і змішування змісту офіційної інформації коментарями автора статті чи редакції протиправними, такими що порушили статтю 2 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації".

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було доведено факту порушення його особистих немайнових прав в опублікованій в газеті "Будьмо разом" НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 в статті під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_2", приймаючи до уваги і обставини того, що висвітлені в статті факти не містять офіційної інформації у розумінні статті 1 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", а також суд послався і на відсутність в статті фактичних даних, які б вказували на особу позивача. При цьому, як вказав суд, має місце суб'єктивна думка, а відповідно, і оціночні судження та погляди автора статті, а також критична оцінка дій особи, яка звертається до різних владних інстанцій зі скаргами, заявами, зверненнями та судовими позовами стосовно роботи сільського голови та роботи сільської ради в цілому.

Не погоджуючись з рішенням суду першої, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 14 серпня 2018 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору за подання до суду апеляційної скарги на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2018 року відмовлено.

Зменшено ОСОБА_1 до 200,00 грн належну до сплати суму судового збору за подання до суду апеляційної скарги на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2018 року.

Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору в сумі 200,00 грн до ухвалення судового рішення у даній справі.

Постановою Апеляційного суду Сумської області від 14 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2018 року залишено без змін.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 200,00 грн за апеляційний перегляд рішення суду.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що вони є законними і обґрунтованими, суд вирішив справу відповідно до вимог статей 32, 34 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, статей 200, 275, 277, 278, 297 Цивільного Кодексу України та положень Закону України "Про інформацію", Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації", тому правильним є рішення суду про відсутність правових підстав для задоволення позовної заяви.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

13 вересня 2018 ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2018 року, ухвалу та постанову апеляційного суду Сумської області від 14 серпня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами при прийнятті оскаржуваних рішень було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, висновки судів не відповідають обставинам справи, судами не було враховано і надано оцінки доводам та доказам позивача.

При прийнятті рішень про відмову у задоволенні позовних вимог, суди не врахували, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження достовірності викладеної в газеті інформації, а також не спростував надані ним докази стосовно недостовірності тієї інформації.

Крім того, ОСОБА_1 на підтвердження своїх вимог послався на ряд кримінальних проваджень та на судові рішення в цивільних справах щодо сільського голови та на лист Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо необхідності дотримання сільським головою закону в сфері інформаційних прав громадян.

Також ОСОБА_1 не погоджується з висновком суду про те, що описані в статті факти про одного серйозного чоловіка, який відволікає від щоденної роботи сільську раду, сільського голову та інші інстанції, так як надсилає чисельні звернення до судів, поліції та інших органів зі скаргами, ніби то є оціночними твердженнями.

З огляду на викладене, позивач вважає, що його права порушені внаслідок того, що поширена відповідачем інформація не відповідає дійсності та є протиправною.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2018 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали апеляційного суду Сумської області від 14 серпня 2018 року.

Звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 14 серпня 2018 року.

Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2018 року та постанови апеляційного суду Сумської області від 14 серпня 2018 року та витребувано матеріали справи з Лебединського районного суду Сумської області.

Справа надійшла до Верховного суду у листопаді 2018 року.

Розпорядженням від 16 квітня 2020 року № 1111/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року визначено суддю - доповідача Петрова Є. В.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 14 серпня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в тижневику "Будьмо разом" НОМЕР_1 вийшла стаття "ІНФОРМАЦІЯ_2" про сільського голову ОСОБА_2, його діяльність, здобутки та авторитет в селі. (а. с. 3)

На думку позивача, стаття містить завідомо недостовірну та не підтверджену інформацію особисто про нього, сільського голову, село Будилки, а саме: не відповідає дійсності наступна інформація:

".. в селі порядок, і на вулицях чисто";

".. депутатський корпус люди не випадкові, а однодумці сільського голови ОСОБА_2. Однодумці в тому плані, щоб у складних умовах сьогодення підтримувати і розвивати життя громади в селі на належному рівні";

".. будилчани дружать зі своїми головами. Не вибирають кого попало. Ось і вибрали справді хорошого, дбайливого чоловіка та ще й із досвідом управління. До чого ж тут везіння? А воно ж не випадково говориться, що за дурною головою - і ногам нема спокою, а з розумною головою - й людські очі не сльозяться..".

Крім того, як вважає позивач, в названій статті його негативно висвітлено словосполученням "один дуже серйозний місцевий житель", та зауважив, що вказане висловлювання принижує його честь, гідність та ділову репутацію.

13 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернувся до редактора газети "Будьмо разом" із заявою, в якій, посилаючись на те, що редакція газети не має доказів того, що вказані в статті відомості відповідають дійсності, просив опублікувати їх спростування та забезпечити йому право на відповідь (а. с. 4).

22 лютого 2017 року ТОВ "Будьмо разом" надало позивачу відповідь, з якої встановлено, що заявнику було роз'яснено його право звернутись до сільського голови для з'ясування питань, що стосуються його роботи, висвітленої у спірній статті. Також, відповідач зазначив, що стаття в газеті не містить персональних даних, за якими можна ідентифікувати заявника, та про відсутність підстав вважати, що публікацією були порушені його соціальні, економічні, політичні та особисті права (а. с. 5).

Із листа Будильської сільської ради вбачається, що інтерв'ю газеті "Будьмо разом" сільський голова не надавав (а. с. 6).

На підтвердження своїх вимог позивач надав до суду фото та відеозаписи на диску, з яких вбачається, що на території села Будилка Лебединського району знаходяться неприбрані смітники (а. с. 98).

В судовому засіданні суду першої інстанції допитаний в якості свідка сільський голова Будильської сільської ради ОСОБА_2 повідомив про те, що неодноразово спілкувався з кореспондентом ОСОБА_4, який є автором спірної публікації в газеті, в ході чого обговорювалось питання суспільного життя в селі Будилка.

ОСОБА_4 в якості свідка в суді першої інстанції підтвердив, що спілкувався з Будильським сільським головою, на основі чого та з урахуванням побаченого і почутого журналістом та описаного жителями села написав статтю в газеті під заголовком "ІНФОРМАЦІЯ_2".

Також судами встановлено, що рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 03 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 20 квітня 2017 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ "Будьмо Разом" про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії було відмовлено. (а. с. 31-36).

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

Згідно з частиною 1 статті 3 Конституції Українилюдина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Частиною 1 статті 34 Конституції Українипередбачено, що кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Згідно з частиною 1 статті 28, частиною 4 статті 32 Конституції Україникожен має право на повагу до його гідності. Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно із частиною 1 статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Згідно вимог частини 1 статті 200 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце в с суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Згідно вимог частини 1 статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.

Згідно вимог частини 1 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтею 277 ЦК Українинегативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно статті 5 Закону України "Про інформацію" кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно вимог частин 1 та 2 статті 11 Закону України "Про інформацію" інформацією про фізичну особу (персональними даними) є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Згідно із частиною 2 статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, оціночні судження не можуть бути предметом судового захисту, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб'єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, пункту 46 рішення від 8 липня 1986 року в справі "Лінгенс проти Австрії").

Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пункті 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї "інформації" чи тих "ідей", які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких "демократичне суспільство" неможливе.

Згідно вимог статті 1 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової нформації" офіційна інформація органів державної влади та органів місцевого самоврядування (далі - офіційна інформація) - офіційна документована інформація, створена в процесі діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, яка доводиться до відома населення в порядку, встановленому Конституцією України, законами України "Про інформацію" та "Про доступ до публічної інформації", статті 1 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової нформації".

Згідно вимог статті 2 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" засоби масової інформації України відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України "Про державну таємницю", не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їх виробничий процес. Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження і аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати.

Розрив чи змішування змісту офіційної інформації, що оприлюднюється, коментарями засобу масової інформації або журналістом не допускається.

Право висвітлення і коментування діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, подій державного життя в Україні гарантується Конституцією, Законом України "Про державну таємницю", іншими законами України.

Згідно вимог статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюються на засадах змагальності сторін і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, встановили, що спірна інформація, викладена в спірній статті за своїм змістом є оціночними судженнями, які є вираженням суб'єктивної думки щодо зазначених в ній обставин, та не містять образливих висловів щодо позивача.

Такі висновки судів першої та апеляційної інстанції є вірними, оскільки особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.

Позивачем не було доведено, що в опублікованій в НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 інформаційно-рекламного тижневика "Будьмо разом" статті "ІНФОРМАЦІЯ_2" про ОСОБА_1 викладено відомості, які не відповідають дійсності, ганьблять честь, гідність і ділову репутацію. Крім того позивачем не доведено, що в статті допущено розрив і змішування змісту офіційної інформації, а також, що дії відповідача є протиправними, такими що порушили статтю 2 Закону України "Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні".

У пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі "Українська прес-група проти України" (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELSv. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).

Доводи касаційної скарги про те, що стаття містить посилання на інтерв'ю, якого Будильський сільський голова не надавав, а тому частина інформації опублікована в газеті є вигадками кореспондента, та є недостовірною інформацією, не можуть бути прийнята колегією суддів до уваги, оскільки спростовується матеріалами справи, а саме показаннями в судовому засіданні свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що викладені в статті вислови журналіста, які стосуються "одного дуже серйозного місцевого жителя, який, мабуть, щиро вболіваючи за громаду свого рідного села, прямо таки закидає різні владні інстанції розмаїтими скаргами, заявами, зверненнями та судовими позовами стосовно роботи сільського голови, сільрадівських спеціалістів та роботи сільської ради в цілому, вишукуючи в різних законах слабенькі пунктики. І таких "бумаг", яких нині офіційно в різних органах зареєстровано чималенько, їх розгляд на судових засіданнях, комісіях, зустрічах тощо, на жаль, забирає досить багато часу, підволікає від повсякденної роботи та подеколи навіть частково паралізує роботу сільської ради" є оціночними судженнями, оскільки ці доводи ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, зокрема на статті 30 Закону України "Про інформацію".

У вищевикладеному вислові кореспондента відсутні образи та фактичні дані про особу позивача, проте мають місце суб'єктивна думка і погляди автора статті та критична оцінка дій особи.

Доводи касаційної скарги про наявність підстав для визнання інформації недостовірною та такою, що порушує честь та гідність позивача, є необґрунтованими, та недоведеними позивачем.

Посилання в касаційній скарзі на недостовірність інформації стосовно висвітлення з позитивної сторони роботи голови Будильської сільради та про успіхи в благоустроїв населеного пункту не заслуговують на увагу, оскільки позивач не довів, яким чином вказана інформація порушила його основні немайнові права, тобто, або завдає шкоди його соціально - економічним, політичним та особистим правам і законним інтересам або перешкоджає їх реалізації.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини 3 статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 14 серпня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 13 квітня 2018 року та постанову апеляційного суду Сумської області від 14 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Петров

С. Ю. Мартєв

В. М. Сімоненко