Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.05.2022 року у справі №335/3757/20
Ухвала КЦС ВП від 03.08.2021 року у справі №335/3757/20

Постанова

Іменем України

05 травня 2022 року

м. Київ

справа № 335/3757/20

провадження № 61-12669св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2021 року у складі судді Геєць Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2021 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Кухаря С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

05 травня 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Позов обґрунтовано тим, що 23 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів на суму 485 000 грн, що на момент укладення цього договору за курсом продажу доларів США Національним Банком України було еквівалентно 59 200,00 доларам США.

Згідно з пунктом 3 вказаного договору ОСОБА_2 зобов`язалась повернути грошові кошти до 22 жовтня 2013 року.

Крім цього, вказаним пунктом передбачено, що у разі прострочення повернення боргу позичальник зобов`язується відшкодувати завдані простроченням збитки та сплатити штраф у розмірі 0,4% від суми боргу за кожен день прострочки.

23 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. було посвідчено договір іпотеки за реєстраційним номером 3695, за яким у забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 23 жовтня 2012 року було передано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить по ј частині іпотекодавцям: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), правонаступником якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Згідно з проведеною ПП ОСОБА_6 оцінкою від 30 квітня 2020 року вартість квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 400 000 грн.

З урахуванням офіційного курсу НБУ станом на 17 березня 2020 року (26,52 грн за один долар США), сума боргу за кредитом складає: за тілом кредиту - 59 200,00 доларів США * 26,52 = 1 569 984,00 грн; по сумі штрафів за період з 23 жовтня 2012 року по 22 жовтня 2013 року - 1 940,00 грн * 365 = 708 100,00 грн.

Загальна сума боргу складає 2 278 084,00 грн (1 569 984,00 грн + 708 100,00 грн).

Станом на 04 травня 2020 року заборгованість за договором позики не погашена.

17 березня 2020 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 була направлена вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки і виселення.

ОСОБА_1 зазначає, що 26 грудня 2014 року нею вже було подано позов до іпотекодавців про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та зняття арешту з майна.

18 серпня 2015 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та зняття арешту задоволено.

15 червня 2016 року Апеляційним судом Запорізької області рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 серпня 2015 року скасовано у зв`язку з тим, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки не підлягає задоволенню, оскільки такий спосіб є позасудовим способом врегулювання цього питання.

У вересні 2016 року представником ОСОБА_1 було подано позов про стягнення боргу з ОСОБА_2 до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, однак ухвалою судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2016 року позов було повернуто позивачу, оскільки справа підсудна Комунарському районному суду м. Запоріжжя.

28 грудня 2016 року представник ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Комунарського районного суду м. Запоріжжя про стягнення боргу з ОСОБА_2 .

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2019 року у задоволенні позову про стягнення боргу відмовлено у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Представником ОСОБА_1 вищезазначене рішення суду оскаржено в апеляційному порядку не було.

Позивачка вважає, що її представник своїми непрофесійними діями ускладнив реалізацію її права на захист законних прав та інтересів, що унеможливило звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вважає, що вона фактично з 26 грудня 2014 року скористалась своїм правом на захист законних прав та інтересів, однак лише через свою юридичну необізнаність та непрофесійність попередніх представників до цього часу не може задовольнити свої вимоги щодо предмета іпотеки.

Посилаючись на викладені обставини, просила суд:

- звернути стягнення на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить по ј частині іпотекодавцям ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ) правонаступником якої є ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості у розмірі 2 278 084 грн за договором позики від 23 жовтня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів за ціною, яка буде встановлена в рамках виконавчого провадження;

- виселити з квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачкою ОСОБА_1 пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом, про застосування якого заявлено відповідачами.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2021 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2021 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обґрунтованим, а підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

26 липня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2021 року.

В касаційній скарзі заявник просить суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норма матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

ОСОБА_1 вказує, що строк позовної давності нею не пропущено, оскільки починаючи з 2014 року по травень 2021 року усі її процесуальні дії були спрямовані на задоволення вимог щодо стягнення заборгованості за кредитом.

Доводи інших учасників справи

15 листопада 2021 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від представника ОСОБА_2 - адвоката Тульчевської Н. В. надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заявник просить суд у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити, оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

29 листопада 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що 23 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір про позику грошей, згідно якого позичальник позичив у позикодавця грошові кошти у сумі 485 000,00 грн, що на момент укладення цього договору за курсом продажу доларів США Національним Банком України є еквівалентом суми 59200,00 доларів США.

Умовами вказаного договору позики передбачено дату остаточного повернення займу - 22 жовтня 2013 року.

З метою забезпечення належного виконання зобов`язання 23 жовтня 2012 року приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Нарохою О. В. за реєстраційним номером 3695 було посвідчено договір іпотеки, відповідно до якого у забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 23 жовтня 2012 року в іпотеку було передано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить по ј частині іпотекодавцям: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

У пункті 1 вказаного договору іпотеки сторони узгодили, що іпотека за цим договором забезпечує вимоги іпотекодержателя, що виникають з Договору про позику грошей від 23 жовтня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за умовами якого позичальник зобов`язана до 23 жовтня 2013 року включно повернути позикодавцю гроші в розмірі 485 000 грн, що є еквівалентом 59 200,00 доларів США.

22 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , правонаступником якої є ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року в задоволенні указаного позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання цього питання.

28 грудня 2016 року представник ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Комунарського районного суду м. Запоріжжя до ОСОБА_2 про стягнення боргу за Договору про позику грошей від 23 жовтня 2012 року.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2019 року узадоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності.

Вищезазначене судове рішення оскаржено в апеляційному порядку не було.

Відповідачами у суді першої інстанції заявлялось клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова

від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Встановлено, що 23 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) було укладено договір про позику грошей, згідно якого позичальник позичив у позикодавця грошові кошти у сумі 485 000 грн, що на момент укладення цього договору за курсом продажу доларів США Національним Банком України є еквівалентом суми 59200 доларів США.

Умовами вказаного договору позики передбачено дату остаточного повернення займу - 22 жовтня 2013 року.

Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за вказаним договором позики у неї перед ОСОБА_1 виникла заборгованість.

Виконання зазначених зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики забезпечено іпотекою, що встановлено укладеним 23 жовтня 2012 року нотаріально посвідченим договором іпотеки, відповідно до якого у забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 23 жовтня 2012 року в іпотеку було передано квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить по ј частині іпотекодавцям: ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» тут і далі у редакції закону на момент виникнення спірних правовідносин, іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтями 256 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Тобто, у справі, яка є предметом касаційного перегляду, позивачка могла пред`явити позов до боржників протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання - з 23 жовтня 2013 року.

Встановлено, що 22 грудня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 15 червня 2016 року в задоволенні указаного позову ОСОБА_1 відмовлено у зв`язку з тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на предмет іпотеки є позасудовим способом врегулювання цього питання.

28 грудня 2016 року представник ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до Комунарського районного суду м. Запоріжжя до ОСОБА_2 про стягнення боргу за Договору про позику грошей від 23 жовтня 2012 року.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 25 лютого 2019 року узадоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності.

Вищезазначене судове рішення оскаржено в апеляційному порядку не було.

У відповідності до приписів статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Системний аналіз змісту вказаної норми дозволяє дійти висновку, що позовна давність переривається пред`явленням особою позову, а не постановленням судом судового рішення. У разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач,перебіг позовної давності переривається саме в день пред`явлення такого позову і перебіг позовної давності починається заново з наступного за ним дня.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року

у справі № 523/10225/15-ц (провадження № 14-159цс19) дійшла правового висновку, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається.

Встановлено, що до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки ОСОБА_1 звернулась 05 травня 2020 року.

Ураховуючи викладене вище, приймаючи до уваги вимоги, заявлені ОСОБА_1 у попередніх позовах, наявність передбачених статтею 264 ЦК України підстав для переривання перебігу позовної давності щодо пред`явлення вказаного позову, які б дозволяли зробити висновок про дотримання при поданні позову встановленого законом строку позовної давності, судомне встановлена.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Встановлено, що відповідачі подавали до суду першої інстанції заяву про застосування строку позовної давності.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

При таких обставинах колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом зі спливом строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом із тим, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що через свою юридичну необізнаність та непрофесійність попередніх представників вона не може до цього часу задовольнити свої вимоги щодо предмета іпотеки.

З огляду на викладені обставини, просила суд визнати це поважною причиною пропуску строку позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що непрофесійність юриста не може бути визнана поважною причиною пропуску строку на звернення до суду.

При таких обставинах суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, обґрунтовано визнано не поважними підстави, визначені в позові, для поновлення строку звернення до суду.

Суди також дійшли правильного висновку, що вимоги про виселення відповідачів із спірної квартири не підлягають задоволенню, оскільки є похідними від вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 січня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов