Історія справи

Постанова КЦС ВП від 05.03.2025 року у справі №464/2008/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2025 року

м. Київ

справа № 464/2008/21

провадження № 61-12931св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М., від 20 серпня 2024 року, та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова, в складі судді Сітякова А. В.,

від 22 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду, в складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М., від 20 серпня

2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

2. Позов мотивований тим, що з 13 серпня 1989 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26 березня 2018 року.

3. Позивач вказував, що за час спільного подружнього життя було придбано нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано за відповідачкою.

4. Посилаючись на те, що ОСОБА_2 відмовляється добровільно здійснити поділ спільного майна, ОСОБА_1 просив суд:

визнати спільною сумісною власністю наступне майно: квартиру

АДРЕСА_1 ; нежитлове приміщення по АДРЕСА_2 ; квартиру АДРЕСА_3 ; нежитлове приміщення по АДРЕСА_4 ; місце для зберігання індивідуального автотранспорту № XXVI по АДРЕСА_2 та:

- виділити йому в цілому у власність нежитлове приміщення по

АДРЕСА_4 , припинивши право спільної сумісної власності;

- виділити в цілому ОСОБА_2 квартиру по

АДРЕСА_1 , припинивши право спільної сумісної власності;

- визнати за сторонами по 1/2 ідеальної частини нерухомого майна, а саме: квартири по АДРЕСА_5 ; нежитлового приміщення по АДРЕСА_2 (місце для зберігання індивідуального транспорту № ХХVІ); нежитлового приміщення по

АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

5. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2023 року позов задоволено частково.

Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 нерухоме майно:

- квартиру за адресою: АДРЕСА_5 ;

- нежитлове приміщення, за адресою: АДРЕСА_2 (нежитлові приміщення ХІ-23,1 кв. м, ХІІ-16,1 кв. м, ХІІІ-11,3 кв. м, що складають 52/100 частини нежитлових приміщень під літ. ХІ, ХІІ, ХІІІ, XV, XVІ загальною площею 97,3 кв. м);

- місце для зберігання індивідуального транспорту № ХХVІ, за адресою:

АДРЕСА_2 ;

- нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 58,0 кв. м.

В порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 та

ОСОБА_2 право власності по 1/2 частини нерухомого майна:

- квартири за адресою: АДРЕСА_5 ;

- нежитлового приміщення, за адресою: АДРЕСА_2 (нежитлові приміщення ХІ-23,1 кв. м, ХІІ-16,1 кв. м, ХІІІ-11,3 кв. м, що складають 52/100 частини нежитлових приміщень під літ. ХІ, ХІІ, ХІІІ, XV, XVІ загальною площею 97,3 кв. м);

- місця для зберігання індивідуального транспорту № ХХVІ, за адресою: АДРЕСА_2 ;

- нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 58,0 кв. м.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

6. Визнаючи квартиру АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю подружжя та здійснюючи її поділ в рівних частках, суд вказав, що вона набута відповідачкою 09 серпня 2007 року на підставі договору

№ 2005/21-11 про пайову участь у будівництві, тобто, під час шлюбу з позивачем.

7. При цьому ОСОБА_2 не довела придбання квартири за особисті кошти, а її посилання на використання для сплати пайових внесків грошових коштів, отриманих від батьків, не знайшло свого підтвердження під час вирішення справи з огляду на невиконання відповідачкою ухвали про призначення судової експертизи давності документів від 30 вересня 2022 року та ненадання договорів дарування і заяви від 22 квітня 2006 року, якими вона заперечувала належність майна до спільної власності подружжя.

8. Показання свідків ОСОБА_3 (матері відповідачки) та

ОСОБА_4 (невістки відповідачки) суд першої інстанції оцінив критично, оскільки вважав, що ці покази не можуть бути беззаперечними та достатніми доказами джерел походження коштів ОСОБА_2 за укладеними договорами, зважаючи на встановлені обставини справи.

9. Визнаючи нежитлове приміщення, по АДРЕСА_2 та нежитлове приміщення по АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя, та здійснюючи їх поділ в рівних частках, суд врахував, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між подружжям.

10. Суд встановив, що презумпцію спільності права власності подружжя на вказане майно не спростовано, оскільки ці приміщення придбані відповідачкою під час перебування в зареєстрованому шлюбі з позивачем

(27 червня 2003 року та 09 серпня 2007 року), а матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували набуття цього майна ОСОБА_2 за її особисті кошти.

11. Належність на праві спільної сумісної власності подружжя місця для зберігання індивідуального транспорту № ХХVІ відповідачка не оспорювала.

12. Щодо поділу між сторони квартири по АДРЕСА_4 та визнання її спільною сумісною власністю суд першої інстанції встановив, що договір купівлі-продажу цієї квартири від 16 березня 1994 року зареєстрований відповідачкою не був і власниками спірної квартири на час вирішення спору зареєстровані ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які не залучені до участі у розгляді справи в якості співвідповідачів. За таких обставин суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог щодо цієї квартири.

Кроткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

13. Постановою Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2023 року в частині визнання за кожним з подружжя права власності на 1/2 частини нерухомого майна в порядку поділу майна подружжя змінено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частини таких об`єктів нерухомого майна:

- квартири за адресою: АДРЕСА_5 ;

- нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (нежитлові приміщення ХІ-23,1 кв. м, ХІІ-16,1 кв. м, ХІІІ-11,3 кв. м, що складають 52/100 частини нежитлових приміщень під літ. ХІ, ХІІ, ХІІІ, XV, XVІ загальною площею 97,3 кв. м);

- місця для зберігання індивідуального транспорту № ХХVІ, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;

- нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 58,0 кв. м.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 3/4 частини таких об`єктів нерухомого майна:

- квартири за адресою: АДРЕСА_5 ;

- нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 (нежитлові приміщення ХІ-23,1 кв. м, ХІІ-16,1 кв. м, ХІІІ-11,3 кв. м, що складають 52/100 частини нежитлових приміщень під літ. ХІ, ХІІ, ХІІІ, XV, XVІ загальною площею 97,3 кв. м);

- місця для зберігання індивідуального транспорту № ХХVІ, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 ;

- нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею 58,0 кв. м.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

14. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання квартири по

АДРЕСА_5 , нежитлового приміщення, по АДРЕСА_2 , місця для зберігання індивідуального транспорту № ХХVІ, по АДРЕСА_2 та нежитлового приміщення по АДРЕСА_4 спільною сумісною власністю подружжя.

15. Водночас здійснюючи поділ вказаного майна, апеляційний суд з огляду на положення частини другої статті 70 СК України відступив від рівності часток подружжя, вказавши, що під час перебування у шлюбі позивач, відомості про доходи якого у період шлюбних відносин відсутні, не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї та ухилявся від участі в утриманні дітей.

16. Рішення суду першої інстанції в частині вимог, щодо кватири по

АДРЕСА_1 , в апеляційному порядку не оскаржувалось та апеляційним судом не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

17. В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

18. У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

19. У вересні 2024 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року.

20. Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у жовтні 2024 року надійшли до Верховного Суду.

21. У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подала касаційну скаргу на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року.

22. Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

23. Ухвалою Верховного Суду від 20 лютого 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

24. Підставою касаційного оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року ОСОБА_1 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 372/504/17, від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15, від 16 червня 2020 року у справі № 756/3456/19 та у постановах Верховного Суду

від 15 листопада 2018 року у справі № 128/1761/15, від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17.

25. Касаційна скарга мотивована тим, що обов`язок, передбачений статтями 12 60 ЦПК України, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених частиною другою, третьою статті 70 СК України, для відступу від рівності часток подружжя покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення своєї частки у спільному майні.

26. Отже відповідачка, обґрунтовуючи необхідність відступу від презумпції рівності часток подружжя, повинна була довести обставини, на які вона посилалась. Натомість її твердження про те, що він не брав участі в матеріальному забезпеченні сім`ї, ґрунтуються тільки на усних заявах без надання належних та допустимих доказів.

27. Звертає увагу, що діти сторін є повнолітніми, а суд безпідставно вказав на його ухилення від участі в утриманні дітей, не залучивши їх до участі у справі.

28. Підставою касаційного оскарження рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня 2023 року та постанови Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року ОСОБА_2 зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема, застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі

№ 523/14489/15, постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 343/2127/16, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18, від 22 вересня 2021 року у справі

№ 757/13796/20, від 23 вересня 2021 року у справі № 676/1503/19,

від 16 листопада 2022 року у справі № 591/6987/20, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14, а також у постановах Верховного Суду України

від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-1327цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16.

29. Також посилається на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 1 та 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржених судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

30. Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 з грудня 1996 року по листопад 2014 року не працював та жодних доходів не отримував, у зв`язку з чим сім`я знаходилась на повному забезпеченні та утриманні ОСОБА_2 , яка з 2000 року здійснює підприємницьку діяльність.

31. Наголошує, що вона не мала достатніх коштів для інвестування квартири АДРЕСА_3 , а тому її батьки допомогли фінансово у сплаті грошових внесків, що підтверджено відповідними нотаріально посвідченими договорами дарування грошових коштів, які наявні в матеріалах справи.

32. Звертає увагу, що майно фізичної-особи підприємця, яке придбане за кошти від діяльності підприємця не в інтересах сім`ї, та використовується в підприємницькій діяльності з метою отримання прибутку слід розглядати як особисту власність такої особи відповідно до статті 57 СК України, а не як об`єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60 61 СК України.

33. Зазначає про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права шляхом визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи осіб, які подали відзиви касаційні скарги

34. У жовтні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просить залишити скаргу без задоволення, оскільки апеляційний суд правильно застосував до спірних правовідносин частину другу статті 70 СК України та на підставі належних і допустимих доказів встановив, що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від належної участі в утриманні дітей сторін.

35. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлишин І. М., подав відповідь на відзив, в якому наполягає, що позивач займався підробітками, зокрема купував транспортні засоби за кордоном та реалізовував їх в Україні. Також звертає увагу, що офіційно задекларовані відповідачкою грошові кошти від зайняття підприємницькою діяльністю не давали можливості забезпечувати їй сім`ю самостійно.

36. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлишин І. М., подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просить відмовити в її задоволенні за безпідставністю.

Обставини справи, встановлені судами

37. Із 13 серпня 1989 рок сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 26 березня

2018 року.

38. У період шлюбу у сторін народились діти: ОСОБА_8 , 1990 року народження, та ОСОБА_9 , 1994 року народження.

39. Сторони у справі визнали, що під час перебування у шлюбі ними набуто та зареєстровано за відповідачкою наступне нерухоме майно у м. Львові: квартира по АДРЕСА_5 ; нежитлове приміщення по

АДРЕСА_2 (нежитлові приміщення ХІ-23,1 кв. м, ХІІ-16,1 кв. м, ХІІІ-11,3 кв. м, що складають 52/100 частини нежитлових приміщень під літ. ХІ, ХІІ, ХІІІ, XV, XVІ загальною площею 97,3 кв. м); місце для зберігання індивідуального транспорту № ХХVІ по АДРЕСА_2 ; нежитлове приміщення по

АДРЕСА_4 , загальною площею 58,0 кв. м.

40. Вказані обставини станом на 22 травня 2023 року підтверджені відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

41. За договором купівлі-продажу від 16 березня 1994 року, посвідченим державним нотаріусом Першої львівської державної нотаріальної контори (зареєстровано в реєстрі за № І-І536), ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 продали, а відповідачка купила квартиру

АДРЕСА_1 . У договорі зазначено, що у відповідності до статті 227 ЦК України він підлягає реєстрації у Львівському міжміському бюро технічної інвентаризації.

42. За договором купівлі-продажу, укладеним 27 червня 2003 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України у Львівській області (продавець) та суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (покупець), остання придбала у власність нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , загальною площею

58,0 кв. м, вартістю 26 335 грн.

43. 29 листопада 2005 року між ОСОБА_2 , як пайовиком, та закритим акціонерним товариством проектно-будівельне об`єднання «Львівміськбуд», як забудовником, укладено договір № 2005/51-11 про пайову участь у будівництві, згідно з яким пайовик бере участь у фінансуванні багатоквартирного будинку по АДРЕСА_2 у розмірі паю, який рівний вартості побудованої квартири - 263 224 грн, що узгоджується із довідкою забудовника. Свідоцтво про право власності на квартиру

АДРЕСА_3 на ім`я відповідачки видано 09 серпня 2007 року.

44. Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачкою на праві власності зареєстровано нежитлові приміщенням на підставі свідоцтва про право власності серії С-01954 , виданого 09 серпня 2007 року Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради.

45. У листі від 16 березня 2021 року ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» повідомлено, що згідно з матеріалами інвентаризаційної справи квартира АДРЕСА_1 станом на 29 грудня 2012 року зареєстрована за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на квартиру від 27 грудня 1993 року, виданого Львівською міською адміністрацією згідно з розпорядженням від 27 грудня 1993 року № 1550. Інформацією про реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_1 бюро не володіє.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

46. Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

47. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

48. Відповідно до частини першої статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (який був чинним на час набуття у власність частини спірного майна у цій справі) майно нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

49. Відповідно до частини першої статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку спадкування, є власністю кожного з них.

50. Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

51. Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

52. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

53. Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

54. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).

55. Відповідно до частини другої статті 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

56. Відповідно до частини третьої статті 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

57. Положення частини третьої статті 70 СК України не можуть бути застосовані у розглядуваній справі, оскільки діти сторін (1990 та 1994 років народження) є повнолітніми і відомості щодо їх непрацездатності відсутні.

58. Отже необхідно перевірити правильність застосування апеляційним судом положень частини другої статті 70 СК України.

59. У постанові від 15 листопада 2023 року в справі № 521/11825/20 Верховний Суд наголосив, що встановлення обставин, за яких можливе відступлення від засад рівності часток подружжя під час поділу спірного майна, здійснюється судом у кожному випадку окремо із урахуванням наданих сторонами доказів.

60. У постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, на яку ОСОБА_1 посилався у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначав, що обов`язок, передбачений статтями 12 81 ЦПК України, щодо доведення обставин, які б вказували на наявність підстав, передбачених частинами другою, третьою статті 70 СК України, покладається на особу, яка ініціює питання про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя.

61. Змагальність сторін належить до основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

62. Згідно з вимогами статті 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

63. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

64. Велика Палата Верховного Суду наголошує на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

65. Натомість апеляційний суд, відступаючи від рівності часток подружжя, безпідставно поклав на позивача тягар доведення відсутності обставин, передбачених частиною другою статті 70 СК України на які посилалась відповідачка, і, фактично застосував у розглядуваній справі концепцію негативного доказу, вказавши, що ОСОБА_1 не спростував доводів відповідачки про те, що він за час шлюбу не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї (ухилявся від належної участі в утриманні дітей) та не надав доказів, що за час шлюбу працював, отримував будь-які доходи чи в інший спосіб дбав про матеріальне становище сім`ї.

66. Однак такий підхід суперечить принципу змагальності сторін та розподілу тягаря доказування у розглядуваній категорії справ, на необхідність застосування якого вказував Верховний Суд, зокрема, у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17.

67. За обставин справи саме ОСОБА_2 , яка наполягала на збільшенні її частки при поділі майна подружжя, мала надавати докази на підтвердження наявності підстав передбачених частиною другою статті 70 СК України.

68. Водночас матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність обставин, передбачених частиною другою статті 70 СК України, зокрема що позивач не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

69. З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову та поділ спільного майна подружжя між сторонами у рівних частках.

70. Суди обох інстанцій погодились із доводами позивача про належність квартири по АДРЕСА_5 , нежитлового приміщення по

АДРЕСА_2 , місця для зберігання індивідуального транспорту

АДРЕСА_2 , нежитлового приміщення по АДРЕСА_4 до об`єктів спільної сумісної власності подружжя.

71. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 вказано, що презумпцію спільності майна подружжя спростовує той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном.

72. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

73. Суди обох інстанцій дійшли висновку, що презумпція спільності майна подружжя відповідачкою не спростована.

74. Щодо доводів відповідачки про придбання квартири по

АДРЕСА_2 за кошти подаровані їй батьками, то суди ретельно проаналізували письмові докази надані відповідачкою на спростування презумпції спільності майна подружжя, а для перевірки їх достовірності зокрема ухвалою суду від 30 вересня 2022 року була призначена експертиза.

75. Однак відповідачка не надала документи необхідні для проведення судової експертизи, що призвело до неможливості її проведення.

76. Показанням допитаних свідків (родичів відповідачки) суд надав оцінку в межах своєї компетенції, вказавши, що з урахуванням встановлених у цій справі обставин, самі по собі показання свідків не можуть бути беззаперечними та достатніми доказами джерел походження коштів для придбання спірної квартири.

77. Щодо доводів відповідачки про придбання спірного майна за кошти отримані від її підприємницької діяльності, колегія суддів дійшла таких висновків.

78. Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

79. Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

80. Згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

81. Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

82. Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для здійснення господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

83. Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна з урахуванням положень статті 71 СК України, відповідно до якої речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності, а вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

84. Системний аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між подружжям з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів його поділу, а також за наявності підстав для втручання у здійснення підприємницької діяльності.

85. Відповідні висновки викладені Верховним Судом України у постановах: від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-79цс13, від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-1109цс15, а також неодноразово підтримані Верховним Судом у постановах: від 11 вересня

2019 року у справі № 2107/3988/2012, від 06 листопада 2019 року у справі

№ 161/11764/15-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 553/1271/18,

від 19 лютого 2020 року у справі № 279/6459/14-ц, від 24 липня 2024 року у справі № 175/993/21 тощо.

86. Встановивши, що спірні нежитлові приміщення по АДРЕСА_2 , та по АДРЕСА_4 , придбані під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, а ОСОБА_2 не спростувала презумпцію спільності майна подружжя, суд першої інстанції обґрунтовано визнав його спільною власністю подружжя та здійснив поділ в рівних частках.

87. Доводи відповідачки переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів Верховним Судом, однак встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

88. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.

89. Належність до спільної власності подружжя місця для зберігання індивідуального транспорту № ХХVІ, відповідачка не оспорювала.

90. З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами обставин, посилання ОСОБА_2 в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15, постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 343/2127/16, від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17,

від 15 квітня 2021 року у справі № 645/1098/18, від 22 вересня 2021 року у справі № 757/13796/20, від 23 вересня 2021 року у справі № 676/1503/19,

від 16 листопада 2022 року у справі № 591/6987/20, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14, а також постановах Верховного Суду України

від 01 липня 2015 року у справі № 6-612цс15, від 18 травня 2016 року у справі № 6-1327цс15, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-801цс16, не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення спору.

91. Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

92. Оскільки апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яким правильно вирішено спір по суті, касаційна скарга

ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_2 - залишенню без задоволення, постанова Львівського апеляційного суду

від 20 серпня 2024 року скасуванню, а рішення Сихівського районного суду

м. Львова від 22 травня 2023 року залишенню без змін.

Керуючись статтями 400 409 413 416 ЦПК України ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

3. Постанову Львівського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року скасувати, а рішення Сихівського районного суду м. Львова від 22 травня

2023 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович