Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 279/6459/14-ц

провадження № 61-33697св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області у складі судді Коваленко В. П. від 04 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду Житомирської області у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Галацевич О. М., Шевчук А. М., від 19 березня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 , в якому, з урахуванням уточнених вимог, просила суд визнати спільним сумісним майном торгівельний контейнер № НОМЕР_1 , який складається з чотирьох металевих контейнерів (№ № НОМЕР_5, НОМЕР_4, НОМЕР_6, НОМЕР_7), розташований на Коростенському кооперативному ринку та автомобіль «Lexus», 2007 року випуску, визнати за нею право власності на Ѕ частину автомобіля та торгівельні контейнери № № НОМЕР_6, НОМЕР_7, а за ОСОБА_2 визнати право власності на Ѕ частину вказаного автомобіля та торгівельні контейнери № № НОМЕР_5, НОМЕР_4.

Позовна заява мотивована тим, що з 15 квітня 2005 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 14 листопада 2014 року. Під час перебування у шлюбі сторонами було набуто вищезазначене рухоме майно, згоди щодо поділу якого ними досягнуто не було, а тому позивач просила задовольнити заявлені нею позовні вимоги.

У жовтні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому посилався на те, що у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , а саме улітку 2014 року, під час його відсутності на території України, остання без його дозволу вивезла товар із торгівельних контейнерів на суму 601 035 грн. Посилаючись на те, що цей товар придбано за спільні кошти подружжя, просив відшкодувати йому Ѕ вартості зазначеного майна у розмірі 300 517,50 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 04 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину автомобіля

«Lexus LS460», 2007 року випуску.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину автомобіля

«Lexus LS460», 2007 року випуску.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що за час перебування у шлюбі сторони за спільні кошти придбали автомобіль «Lexus LS 460»,

2007 року випуску, а тому він підлягає поділу, шляхом визнання за сторонами права власності по Ѕ частині на цей транспортний засіб. Проте, суд вважав, що не підлягають поділу спірні контейнери, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо здійснення сторонами підприємницької діяльності у вказаних торговельних місцях.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд дійшов висновку про те, що надані ОСОБА_2 копії накладних про отримання товару не є переконливими доказами того, що саме його колишня дружина ОСОБА_1 , у період перебування ОСОБА_2 за кордоном, самовільно вивезла цей товар з контейнерів.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Житомирської області від 19 березня

2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення,

а апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 04 жовтня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про поділ торгівельного контейнера скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Визнано спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_3 та поділено торгівельні металеві контейнери за № № НОМЕР_5, НОМЕР_4, НОМЕР_6, НОМЕР_7, загальною площею 15,9 кв. м, які розташовані на території підприємства облспоживспілки «Коростенський кооперативний ринок» на торгівельних місцях № № НОМЕР_8, НОМЕР_4, НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , що за адресою:

АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_2 та визнано за ним право власності на торгівельні металеві контейнери № № НОМЕР_5, НОМЕР_4, загальною площею 10, 8 кв. м, вартістю 15 228 грн, які розташовані на території підприємства облспоживспілки «Коростенський кооперативний ринок» на торгівельних місцях

№ № НОМЕР_8, НОМЕР_4, що за адресою: АДРЕСА_1 .

Виділено ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на торгівельні металеві контейнери № № НОМЕР_6, НОМЕР_7, загальною площею 5, 1 кв. м, вартістю 7 220 грн, які розташовані на території підприємства облспоживспілки «Коростенський кооперативний ринок» на торгівельних місцях

№ № НОМЕР_9 НОМЕР_10, що за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4 034 грн компенсації за збільшену частку у спільному майні подружжя.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову про поділ контейнерів, оскільки це майно було придбано сторонами за спільні кошти під час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому є спільною сумісною власністю подружжя, яке підлягає поділу, шляхом виділення кожному із них у натурі конкретного майна. При цьому суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні зустрічного позову, оскільки він є недоведеним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що спірне майно було придбано ним за власні кошти. Крім того, майно фізичної особи-підприємця не може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Інший із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від цієї діяльності.

Оскільки доводів щодо вирішення зустрічного позову касаційна скарга не містить, тому відповідно до статті 400 ЦПК України законність оскаржуваних судових рішень в цій частині колегією суддів не перевіряється.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 12 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 15 квітня 2005 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 14 листопада 2014 року.

У період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі ними набуто у власність автомобіль «Lexus», 2007 року випуску, а також торгівельні металеві контейнери за № № НОМЕР_5, НОМЕР_4, НОМЕР_6, НОМЕР_7, загальною площею

15,9 кв. м, які розташовані на території підприємства облспоживспілки «Коростенський кооперативний ринок» на торгівельних місцях

№ № НОМЕР_8, НОМЕР_4, НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , що за адресою:

АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є фізичними особами-підприємцями та здійснюють роздрібну торгівлю з лотків і на ринках текстильними виробами, одягом і взуттям (а. с. 15 т. 2, а. с. 151 т. 3).

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (стаття 61 СК України).

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Право подружжя на поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 СК України.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини та чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Одним з видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України).

Правовідносини щодо здійснення підприємницької діяльності фізичною особою врегульовані главою 5 ЦК України.

Так, згідно зі статтею 52 ЦК України фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Фізична особа-підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у спільній сумісній власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.

Отже, майно фізичної особи-підприємця, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Використання зазначеного майна одним з подружжя для здійснення підприємницької діяльності може бути враховано під час обрання способу поділу цього майна.

Таким чином, системний аналіз вищезазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об`єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, на підставі наданих сторонами доказів, встановивши, що спірне рухоме майно набуте сторонами у період шлюбу за спільні кошти, виходячи із принципу рівності часток подружжя у спільному майні, дійшов правильного висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу між ними шляхом виділення позивачу контейнерів за № № НОМЕР_6, НОМЕР_7, а відповідачу контейнерів № № НОМЕР_5, НОМЕР_4 , які розташовані на території підприємства облспоживспілки «Коростенський кооперативний ринок» за адресою: АДРЕСА_2. При цьому суд апеляційної інстанції врахував, що обидві сторони у справі є фізичними особами-підприємцями та використовують їх у підприємницькій діяльності.

Крім того, установивши, що у період перебування у зареєстрованому шлюбі сторони за спільні кошти придбали автомобіль «Lexus LS 460», 2007 року випуску, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про його поділ та визнання за сторонами право власності по Ѕ частині зазначеного транспортного засобу.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували набуття спірного майна за рахунок коштів відповідача як підприємця, тобто за його особисті кошти, розмір цих коштів та джерело їх походження.

На підставі встановленого суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність відповідачем обставин, передбачених пунктом 3 частини першої статті 57 СК України.

За таких обставин, доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що спірне майно набуте за його особисті кошти є необґрунтованими, оскільки останній презумпцію спільності права власності подружжя на вказане майно не спростував.

З урахуванням того, що інші доводи касаційної скарги, є ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким суд надав належну оцінку, висновки суду апеляційної інстанції є достатньо аргументованими, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області

від 04 жовтня 2017 року у нескасованій судом апеляційної інстанції частині та постанову Апеляційного суду Житомирської області від 19 березня

2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович