Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №335/1289/22
Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №335/1289/22
Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №335/1289/22

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 335/1289/22

провадження № 61-6733св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Концерн «Міські теплові мережі»,

розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» на постанову Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2023 року у складі колегії суддів: Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Концерну «Міські теплові мережі» про визнання недійсним наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час відсторонення від роботи,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Концерну «Міські теплові мережі» про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи та зобов`язання виплатити заробітну плату за час відсторонення від роботи.

Позов мотивований тим, що він з 2004 року працює на підприємстві слюсарем-електриком з ремонту електроустаткування п`ятого розряду підрозділу з ремонту автотранспорту ділянки автотранспорту Заводського району автотранспортної дільниці Концерну «Міські теплові мережі». Наказом Концерну «Міські теплові мережі» № 283 від 31 січня 2022 року з 01 лютого 2022 року його відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред`явлення відповідних підтверджуючих документів або медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Вважає цей наказ таким, що грубо порушує його право на працю, гарантоване Конституцією України, та позбавляє його можливості заробляти на життя, а дії роботодавця є незаконними та такими, що порушують низку нормативно-правових актів та Конституцію України.

Необхідність мати щеплення проти COVID-19 не передбачено жодним документом підписаним між ним та роботодавцем, як і не передбачено повноваження підприємства на його відсторонення роботи з підстав відсутності вказаного щеплення. Інформація про наявність щеплення від COVID-19 є персональними даними та конфіденційною інформацією, яка захищається законом, а тому ніхто не може вимагати її надання. Відповідно до статті 43 КЗпП України відмова від надання конфіденційної медичної інформації не може бути підставою для відсторонення від роботи.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд:

визнати незаконним та скасувати наказ Концерну «Міські теплові мережі» від 31 січня 2022 року № 283 «Про відсторонення від роботи»;

зобов`язати керівника Концерну «Міські теплові мережі» виплатити йому невиплачену заробітну плату з 01 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року у розмірі 12 875,20 грн;

стягнути судовий збір на користь позивача у сумі 992,40 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що працівники Концерну «Міські теплові мережі» підпадають під дію наказу Міністерства охорони здоров`я від 30 листопада 2021 року № 2664 та підлягають обов`язковому профілактичному щепленні проти COVID-19. Проте станом на 31 січня 2022 року відповідний сертифікат про проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 або довідки про наявність протипоказань до такого щеплення роботодавцю позивач не надав. Тому оскаржуваний наказ, який прийнятий на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року N 1236, щодо обов`язкового відсторонення ОСОБА_1 як працівника Концерну «Міські теплові мережі» з 01 лютого 2022 року на час відсутності щеплення проти коронавірусної інфекції COVID-19 без збереження заробітної плати виданий відповідно до закону.

У зв`язку з відсутністю правових підстав для скасування наказу та встановленням судом обставин, які вказують на правомірність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, суд не вбачав також і правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до статті 235 КЗпП України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано незаконним та скасовано наказ Концерну «Міські теплові мережі» від 31 січня 2022 року № 283 «Про відсторонення від роботи».

Стягнено з Концерну «Міські теплові мережі» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року у розмірі 10 633,00 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що працівники Концерну «Міські теплові мережі» підпадають під дію наказу Міністерства охорони здоров`я від 30 листопада 2021 року № 2664 та підлягають обов`язковому профілактичному щепленні проти COVID-19. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зазначено, що «відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо». До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 01 березня 2023 року по справі № 279/6558/21 (провадження №61-9186св22). Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20). З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суд повинен враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Суд першої інстанції не врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, відповідач не обґрунтував необхідність відсторонення позивача від роботи тим, що він, працюючи слюсарем-електриком з ремонту електроустаткування ділянки автотранспорту Заводського району автотранспортної дільниці Концерну «Міські теплові мережі», створював загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивача заробітку, неможливість встановлення позивачу такої організації праці де б перебувало найменшої кількості людей тощо. Суд не встановив жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

ОСОБА_1 пояснив, що на своєму робочому місці у нього немає прямих контактів з великою кількістю людей, оскільки він займається ремонтом електроустаткування, а коли він не виконує ремонтні роботи, то знаходиться в невеличкій кімнаті один, тому його умови праці не збільшують вірогідність зараження COVID-19. Зазначені обставини не були спростовані відповідачем.

За таких обставин суд зробив помилковий висновок, що порушення права позивача на працю відсутнє, про правомірність і законність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи. Тому позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

У разі незаконного відсторонення працівника від роботи, він має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає виплаті, складає 10 633,00 грн (531,65 грн - середньоденна заробітна плата х 20 робочих днів). Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушенного прогулу. Позивача було допущено до роботи із 01 березня 2022 року у зв`язку із зупиненням на час воєнного стану дії наказу МОЗ від 04 жовтня 2022 року № 2153.

Аргументи учасників справи

У травні 2023 року Концерн «Міські теплові мережі» звернувсядо Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції зробив безпідставний та необґрунтований висновок про те, що тимчасове відсторонення ОСОБА_1 від роботи було непропорційним переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачили можливість відсторонення від роботи. У судових засіданнях апеляційної інстанції відповідачем було детально (в усній і письмовій формі) обґрунтовано те, що ОСОБА_1 виконує роботу, яка обумовлює службову необхідність у контактуванні з іншими працівниками підприємства, що підвищує ризик інфікування персоналу відповідача коронавірусною інфекцією. ОСОБА_1 є єдиним слюсарем-електриком на Заводській філії Концерну «МТМ», який безпосередньо обслуговує 22 одиниці автотранспорту, має велику кількість соціальних контактів протягом робочого дня, а тому відсутність у нього вакцинації підвищувала ризик захворювання та збільшувала вірогідність тяжких ускладнень від перенесеної коронавірусної інфекції у самого позивача.

Виконання законодавчих актів державного і місцевого значення щодо вжиття заходів боротьби та попередження негативних наслідків респіраторної інфекції COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2 для підприємства є пріоритетним завданням, зважаючи на те, що від вжиття відповідних заходів безпосередньо залежать життя та здоров`я як працівників підприємства, так і членів їх сімей. Протягом 2021-2022 років від ускладнень коронавірусної інфекції померло два працівника Концерну, велика кількість працівників хворіла зазначеним вірусом з тяжкими ускладненнями, деякі працівники хворіли по кілька разів. Підприємством було проведено величезну та складну роботу щодо вжиття заходів боротьби та попередження негативних наслідків зазначеної респіраторної інфекції, у тому числі організовано проведення щеплення серед працівників Концерну «МТМ». Для додаткового стимулювання персоналу, з метою досягнення позитивних результатів у профілактиці поширення респіраторної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підприємством запроваджено матеріальне заохочення працівників. Рішення Запорізького апеляційного суду щодо скасування наказу про відсторонення, що винесене з порушенням норм матеріально та матеріального права, звело нанівець практично всю роботу як Концерну «МТМ», так і місцевої громади міста Запоріжжя.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палата Верховного Суду від 14 грудня 2022 року № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22)).

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2023 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про закриття касаційного провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотань про розгляд справи за участю сторін та проведення судового засідання у режимі відеоконференції.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 перебуває у трудових відносинах із Концерном «Міські теплові мережі», де з 2004 року працює на посаді слюсарем-електриком з ремонту електроустаткування п`ятого розряду підрозділу з ремонту автотранспорту ділянки автотранспорту Заводського району автотранспортної дільниці.

Концерн «Міські теплові мережі» згідно статуту підпорядкований, підзвітний і підконтрольний Запорізькій міській раді та є комунальним підприємством. Тому працівники Концерну «Міські теплові мережі» підпадають під дію наказу Міністерства охорони здоров`я від 30 листопада 2021 року № 2664, яким розширено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153. Зазначений наказ набрав чинності з 01 лютого 2022 року.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 на адресу Концерну «Міські теплові мережі» надійшло розпорядження від 24 січня 2022 року № 19 міського голови Запорізької міської ради, яким встановлено надання роботодавцю підтверджуючі документи щодо проведеного профілактичного щеплення проти COVID-19, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я. У разі не надання до 31 січня 2022 року одного з зазначених документів, 01 лютого 2022 року працівники, зазначені в пункті 1 цього розпорядження, в тому числі працівники підприємств, установ та організацій, що належать до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ.

Відповідно до наказу генерального директора Концерну «Міські теплові мережі» від 29 жовтня 2021 року № 2762 про запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19 працівників ознайомлено із вимогами про необхідність проведення щеплення від COVID-19 або надання документу, який свідчить про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19.

31 січня 2022 року начальником управління з ОП ОНПС Щербина Ю. Б., провідним юрисконсультом Резніченко І. А., начальником управління з транспорту Недвига І. А. Концерну «Міські теплові мережі» складено акт про відмову ОСОБА_1 надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, його було проінформовано про правові наслідки у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати.

Наказом генерального директора Концерну «Міські теплові мережі» № 283 від 31 січня 2022 року позивача відсторонено від роботи з 01 лютого 2022 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред`явлення відповідних підтверджуючих документів або медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, без збереження заробітної плати. Наказ винесено на підставі пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказу Міністерства охорони здоров`я від 30 листопада 2021 року № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, розпорядження Запорізького міського голови від 24 січня 2022 року № 19, ч. 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та статті 46 КЗпП України.

В період з 01 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року позивачу призупинено виплату заробітної плати. Позивача було допущено до роботи із 01 березня 2022 року, у зв`язку із зупиненням на час воєнного стану дії наказу МОЗ від 04 жовтня 2022 року № 2153.

Відповідно до довідки-розрахунку Концерну «Міські теплові мережі» ОСОБА_1 працює на підприємстві з 14 лютого 2008 року, на даний момент займає посаду слюсар-електрик з ремонту електроустаткування 5 розряду, його дохід за період з 01 жовтня 2021 року по 31 березня 2022 року, крім лютого 2022 року, склав 51 042,60 грн.

Позиція Верховного Суду

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).

Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції», а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).

Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).

Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено, що:

«оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови. У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору. У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Застосування до позивачки передбачених Переліком № 2153 та Законом № 1645-ІІІ заходів не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних нею трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивачки від роботи. Відповідач не стверджував, що, обіймаючи посаду чергової по переїзду, позивачка могла спричинити поширення коронавірусної інфекції серед працівників АТ «Укрзалізниця», учасників дорожнього руху тощо. Її відсторонили від роботи, позбавивши на час відсторонення заробітку, лише тому, що вона працювала в АТ «Укрзалізниця», всі працівники якого підлягали обов`язковому щепленню проти COVID-19 (тоді як для працівників підприємств багатьох інших галузей економіки України таке щеплення було добровільним). Таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самої позивачки.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів. Однак апеляційний суд залишив указані обставини поза увагою та не врахував, що відповідач не обґрунтовував необхідність відсторонення позивачки тим, що вона, працюючи черговою по переїзду, створювала загрози, які б вимагали вжиття такого суворого заходу втручання у право на повагу до приватного життя, який позбавляв позивачку заробітку.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави та є виправданим. Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 (провадження № 61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі № 337/3087/17 (провадження № К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 (провадження № 61-6307св20).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті)».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

суди встановили, що ОСОБА_1 працює в Концерні «Міські теплові мережі» слюсарем-електриком з ремонту електроустаткування 5 розряду; наказом № 283 від 31 січня 2022 року його відсторонено від роботи з 01 лютого 2022 року, на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред`явлення відповідних підтверджуючих документів або медичного висновку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, без збереження заробітної плати;

апеляційний суд вказав, що ОСОБА_1 пояснював, що на своєму робочому місці у нього немає прямих контактів з великою кількістю людей, оскільки займається ремонтом електроустаткування, а коли він не виконує ремонтні роботи, то знаходиться в невеличкій кімнаті один, тому його умови праці не збільшують вірогідність зараження COVID-19; зазначені обставини не були спростовані відповідачем;

апеляційний суд врахував, що застосування до позивача такого заходу як відсторонення від роботи не передбачало жодної індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми. Суди не встановили жодних фактів, які б підтверджували нагальність потреби у відстороненні саме позивача від роботи. Тому таке відсторонення не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та самого позивача.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок, що відсторонення позивача від роботи є втручанням у право на працю та право заробляти працею на життя шляхом його обмеження, оскільки дії роботодавця в цьому випадку, щонайменше, були непропорційними переслідуваній легітимній меті, для досягнення якої держава передбачила можливість відсторонення працівника від роботи, а тому таке відсторонення від роботи є незаконним. Оскільки позивач був незаконно відсторонений від роботи і в період з 01 лютого 2022 року по 28 лютого 2022 року йому призупинено виплату заробітної плати, тому на його корись належить стягнути з відповідача середній заробіток за час його вимушеного прогулу з утриманням податків й інших обов`язкових платежів.

Враховуючи викладене, висновки суду апеляційної інстанції у цій справі не суперечать висновками Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), на які посилається відповідач у касаційній скарзі.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржене судове рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» залишити без задоволення.

Постанову Запорізького апеляційного суду від 29 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук