Історія справи

Постанова КЦС ВП від 04.10.2023 року у справі №2-469/1997
Ухвала КЦС ВП від 23.12.2020 року у справі №2-469/1997

Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 2-469/1997

провадження № 61-7276св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 як правонаступник ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_5 на ухвалу Полтавського апеляційного суду в складі колегії суддів: Лобов О. А., Дорош А. І., Триголов В. М. від 10 квітня 2023 року,

ВСТАНОВИВ:

У 1997 році ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та в порядку забудови на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із будинку «А-1» (27/50 частин всього домоволодіння) та будинку «Б-1» (31/100 частин всього домоволодіння), а також 15/100 частин надвірних будівель.

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 21 липня 1997 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано за нею право власності в порядку спадкування за законом та в порядку забудови на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що складається з будинку «А-1» (27/50 частин всього домоволодіння) та будинку «Б-1» (31/100 частин всього домоволодіння), а також 15/100 частин надвірних будівель.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 28 січня 2020 року поновлено ОСОБА_3 строк на апеляційне оскарження рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 липня 1997 року, та відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 липня 1997 року.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року ОСОБА_1 залучений до участі у справі у якості правонаступника ОСОБА_2

05 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою, у якій позов ОСОБА_2 визнав незаконним та відмовився від позову.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року прийнято відмову ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_2 , від позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та в порядку забудови на домоволодіння. Визнано рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 липня 1997 року нечинним та закрито провадження у цій справі.

Постановою Верховного Суду від 07 липня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Ухвалу Харківського апеляційного суду від 06 серпня 2020 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що всі процесуальні дії, проведені в суді апеляційної інстанції, було виконано апеляційним судом до відновлення втраченого судового провадження, а тому такі процесуальні дії як залучення ОСОБА_1 в якості правонаступника ОСОБА_2 , прийняття відмови від позову правонаступника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , та закриття провадження у справі суд апеляційної інстанції вчинив у провадженні, яке не було відновлено у передбачений законом спосіб до 06 серпня 2020 року.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 02 вересня 2021 року прийнята до провадження цивільна справа № 2-469/1997 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності і порядку спадкування за законом, справу призначено до розгляду.

07 грудня 2021 року на адресу Харківського апеляційного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 , у якому він просив розглянути по суті його клопотання від 23 квітня 2020 року про визнання його правонаступником ОСОБА_2

16 грудня 2021 року на адресу Харківського апеляційного суду надійшла заява адвоката Щербини Л. О., представника ОСОБА_5 , про вступ у справу в якості третьої особи.

Розпорядженням голови Верховного Суду № 14/0/9-22 від 25 березня 2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Сумської, Харківської області), відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням неможливості судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність справ Харківського апеляційного суду на Полтавський апеляційний суд.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 15 серпня 2022 року справу прийнято до провадження.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про визнання його правонаступником. Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та в порядку забудови на домоволодіння правонаступника ОСОБА_1 замість померлої ІНФОРМАЦІЯ_1

ОСОБА_2 заява адвоката Щербини Л. О. - представника ОСОБА_5 , про вступ у справу в якості третьої особи. Залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_5

05 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із нотаріально посвідченою заявою, у якій позов ОСОБА_2 визнав незаконним і на підставі пункту 1 частини другої статті 49, статті 206, статей 207 373 ЦПК України ОСОБА_1 відмовився від позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та в порядку забудови на домоволодіння.

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року прийнято відмову ОСОБА_1 , правонаступника ОСОБА_2 , від позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності в порядку спадкування за законом та в порядку забудови на домоволодіння.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 , як правонаступник позивача ОСОБА_2 , скористався своїм безумовним, передбаченим частиною першою статті 206 ЦПК України, правом на відмову від позову. Не встановивши обставин, які б свідчили про неможливість прийняття відмови ОСОБА_1 від позову, суд прийняв його відмову від позову, визнав нечинним рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 липня 1997 року та закрив провадження у справі.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У жовтні 2022 року представник ОСОБА_5 - адвокат Щербина Л. О. звернулася до Верховного Суду із касаційними скаргами на ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року, у яких просить скасувати зазначену ухвалу та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги мотивовані тим, що при розгляді зазначено справи вбачається зловживання процесуальними правами як з боку позивача, так і з боку відповідача з метою уникнення цивільно-правової відповідальності перед третьою особою - ОСОБА_5 .

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У липні 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_5 , у якому заявник просить закрити касаційне провадження. Зазначає, що оскаржуване судове рішення ніяким чином не впливає на права ОСОБА_5 .

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 2-469/1997 з Дергачівського районного суду Харківської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2023 року справу вказану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 21 липня 1997 року у справі № 2-469/1997 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та в порядку забудови на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із будинку «А-1» (27/50 частин всього домоволодіння) та будинку «Б-1» (31/100 частин всього домоволодіння), а також 15/100 частин надвірних будівель.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Її спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_1 , який згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом № 2-537 від 03 серпня 2020 року успадкував після ОСОБА_2 домоволодіння з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2 , яке належало спадкодавцю на підставі рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 липня 1997 року у справі № 2-469/1997.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, 24 червня 2019 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14 січня 2020 року частково задоволена заява ОСОБА_3 про відновлення втраченого судового провадження. Поновлено ОСОБА_3 строк для звернення до суду із заявою про відновлення втраченого судового провадження. Відновлено втрачене судове провадження по цивільній справі № 2-469/1997.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 28 січня 2020 року ОСОБА_3 поновлений строк на оскарження рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 21 липня 1997 року у зв`язку з тим, що його пояснення стосовно неповідомлення про розгляд справи в 1997 році та отримання копії оскаржуваного судового рішення 31 травня 2019 року відновленими матеріалами цивільної справи не спростовані, та відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 23 квітня 2020 року до участі у справі був залучений правонаступник позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1

05 червня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із нотаріально посвідченою заявою, у якій позов ОСОБА_2 визнав незаконним. У зв`язку з викладеним на підставі пункту 1 частини другої статті 49, статей 206 207 373 ЦПК України ОСОБА_1 відмовився від позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання права власності в порядку спадкування за законом та в порядку забудови на домоволодіння.

Також установлено, що рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 15 червня 2020 року Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 7 571 875,85 грн (справа № 619/3466/19).

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Цим вимогам оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції не відповідає з таких підстав.

Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про відмову від позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що правонаступник позивача відмовився від позову, а подана ним заява відповідає вимогам процесуального закону, і за таких обставин дійшов висновку про наявність правових підстав для прийняття такої відмови з визнанням нечинним рішення місцевого суду та закриттям провадження у справі.

Проте з цим висновком апеляційного суду погодись не можна з огляду на таке.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21) вказано, що «правочин є найбільш розповсюдженим юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки в учасників цивільних правовідносин. До односторонніх правочинів, зокрема, відноситься: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору. При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) від однієї сторони. Між цим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може виступати видання довіреності двома та більше особами, спільний заповіт подружжя та ін. Аналіз розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків). Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини, відповідно, поділяються на: суворо односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особами. До них відноситься, зокрема, відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини; такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору».

За своєю сутністю відмова від позову є одностороннім правочином.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».

Правочином, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин. Застосування конструкції «фраудаторності» при односторонньому правочинові має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати односторонній правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься те, що внаслідок вчинення одностороннього правочину відбувається унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг майна.

Апеляційний суд, визнаючи нечинним рішення суду першої інстанції, ухвалене в 1997 році, та закриваючи провадження у справі у зв`язку із відмовою правонаступника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 від позову, не врахував, що скасування судового рішення через значний проміжок часу (25 років) й після смерті позивачки у спорі, дестабілізує приватні відносини та порушує публічний порядок.

При наявності рішення, яким за позивачем визнано право власності на майно, навіть і ухваленого з певними процесуальними порушеннями (неналежне повідомлення відповідача про розгляд справи), але яке було чинним протягом 25 років і до смерті позивачки, апеляційний суд надав перевагу зазначеним процесуальним порушенням, не врахувавши, що в такому випадку порушується принцип правової визначеності.

Слід також зважати на те, що вимога добросовісності є загальною для усіх суб`єктів права, у тому числі - для усіх суб`єктів цивільних правовідносин.

Ця вимога ґрунтується на приписах статей 3 та 13 ЦК України, відповідно до яких дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто такі дії мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушувати права інших осіб, завдавати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України) не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 13 ЦК України).

Загальні норми цивільного права постають як загальні принципи, які є, по суті нормами прямої дії.

У свою чергу, порушення учасником правовідносин вимог добросовісності під час здійснення своїх суб`єктивних прав має наслідком відмову у їх захисті та сприянні у їх реалізації. Зазначене стосується і процесуальних прав, зловживати якими неприпустиме (статті 2 44 ЦПК України).

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що прийняття заяви правонаступника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_1 про відмову від позову, який прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2 , з врахуванням того, що рішення суду було чинним протягом 25 років, власники вільно розпоряджалися власністю, яка була набута на підставі рішення суду, протягом зазначеного часу, а заява про відмову від позову подана після прийняття рішення Дергачівським районним судом Харківської області від 15 червня 2020 року (справа № 619/3466/19) про стягнення з нього на користь ОСОБА_5 грошових коштів свідчить, що такі дії учасниками цивільного обороту використовуються для уникнення звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу. Тому такі дії не можуть залишатися поза реакцією, вони хоч і не порушують конкретних процесуальних норм, більш того, право на відмову від позову імперативно передбачено для позивача, але з врахуванням викладених обставин є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

З огляду на те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, тому колегія суддів суду касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційних скарг дають підстави для висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена без додержання норм процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, оскаржене судове рішення скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд та не ухвалює нове рішення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400 409 411 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_5 задовольнити.

Ухвалу Полтавського апеляційного суду від 10 квітня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов