Історія справи

Постанова КЦС ВП від 25.07.2019 року у справі №0417/15412/2012

Постанова

Іменем України

03 липня 2019 року

м. Київ

справа № 0417/15412/2012

провадження № 61-12104св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач -Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач- ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року у складі колегії суддів: Верланова С. М., Савченка С. І., Білоконь О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У листопаді 2012 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»),звернулось до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог банк зазначав, що 31 липня 2006 року між ним і ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у власність кошти в сумі 49 900 грн строком до 31 липня 2013 року, зі сплатою відсотків у розмірі 14,76 % річних.

Крім того, 20 жовтня 2010 року між ПАТ «Акцент-Банк» та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір поруки, за умовами якого ПАТ «Акцент-Банк» поручилось за виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором у сумі 10 000 грн.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконує, у зв`язку із чим утворилась заборгованість, яку банк просив стягнути з ОСОБА_1 - в сумі 170 479,56 грн, з ОСОБА_1 та ПАТ «Акцент-Банк» солідарно - в сумі 10 000 грн.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2016 року провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ПАТ «Акцент-Банк» закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексуУкраїни 2004 року (далі- ЦПК України 2004 року), справу передано на розгляд до Яготинського районного суду Київської області за підсудністю.

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження рухомим майном, припинення обтяжень та виключення записів з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 31 липня 2006 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено договір застави з метою забезпечення виконання нею зобов`язань за кредитним договором від 31 липня 2006 року. За умовами вказаного договору вона передала в заставу ПАТ КБ «ПриватБанк» автомобіль «Hyundai Tucson».

Станом на липень 2012 року вона достроково повністю погасила заборгованість за кредитним договором перед ПАТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується рішенням Яготинського районного суду Київської області від 09 березня 2016 року в іншій справі, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2016 року.

Незважаючи на повне дострокове погашення кредитної заборгованості перед ПАТ КБ «ПриватБанк», банк не вжив жодних заходів, спрямованих на зняття заборони на відчуження предмета застави, що призводить до порушення її прав.

Посилаючись на вказані обставини, просила усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні належним їй транспортним засобом, припинити обтяження рухомого майна - транспортного засобу «Hyundai Tucson», номер державної реєстрації НОМЕР_1 , 2006 року випуску, що виникли на підставі договору застави від 31 липня 2006 року, та виключити із Державного реєстру обтяжень рухомого майна записи про обтяження, які зареєстровані за: № 12243412 від 05 березня 2012 року, № 12431149 від 24 квітня 2012 року, № 14291549 від 08 квітня 2014 року.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 20 січня 2017 року, з урахуванням ухвали Яготинського районного суду Київської області від 27 січня 2017 року про виправлення описки, у позові ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування та розпорядження своїм майном - транспортним засобом «Hyundai Tucson», номер державної реєстрації НОМЕР_1 , 2006 року випуску, номер кузова (шасі) НОМЕР_2 . Припинено обтяження належного на праві власності ОСОБА_1 указаного транспортного засобу, що виникли на підставі договору застави від 31 липня 2006 року. Виключено із Державного реєстру обтяжень рухомого майна записи про обтяження, які зареєстровані: № 12243412 від 05 березня 2012 року, № 12431149 від 24 квітня 2012 року, № 14291549 від 08 квітня 2014 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням Яготинського районного суду Київської області від 09 березня 2016 року, яке ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2016 року залишено без змін, встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до частини другої пункту 1.1 кредитного договору від 31 липня 2006 року щомісяця погашала кредит у сумі не менше ніж 1 086,68 грн та станом на 07 липня 2012 року заборгованість за вказаним кредитним договором повністю погашено нею разом із відсотками, із переплатою більш ніж 1 100,00 грн. За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ПАТ КБ «ПриватБанк».

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що вона свої зобов`язання за кредитним договором від 31 липня 2006 року виконала, що підтверджується рішенням Яготинського районного суду Київської області від 09 березня 2016 року, яке набрало законної сили, доказів наявності додаткових угод до кредитного договору судом не встановлено. Також суд зазначив, що ОСОБА_1 зверталася до ПАТ КБ «ПриватБанк» з вимогою про припинення обтяження, однак ця вимога залишена банком без реагування.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 25 862,38 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять даних про те,що ОСОБА_1 станом на07 липня 2012 року достроково погасила кредит у повному обсязі упорядку, передбаченому пунктом 2.4.1кредитного договору, а відтак унеї не припинилися зобов`язання за кредитним договором щодо погашення кредиту до закінчення строку його дії,тобто до 31 липня 2013 року.Оскільки ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, станом на 26 жовтня 2012 року утворилась заборгованість за кредитним договором, яка підлягає розрахунку з 07 липня до 26 жовтня 2012 року та становить 25 862,38 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 7 744,50 грн, заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 10 247,79 грн, заборгованості з комісії за користування кредитом у розмірі 329,13 грн та пені у розмірі 7 540,96 грн (8 640,96 грн - 1 100,00 грнпереплата за кредитним договором станом на 07 липня 2012 року),

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що договір застави від 31 липня 2006 року укладений між сторонами для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, зобов`язання за яким не припинилися, а тому відсутні передбачені законом підстави для припинення застави, як і підстави для покладення на ПАТ КБ «ПриватБанк» обов`язку усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_1 права користування заставним майном та виключення записів про обтяження майна.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу мотивовано тим,що висновки апеляційного суду невідповідають фактичним обставинам справи, встановленими судами при розгляді справи № 382/2254/15ц (рішення Яготинського районного суду Київської області від 09 березня 2016 року, залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2016 року). Зокрема, суди встановили, що станом на 07 липня 2012 року заборгованість за кредитним договором від 31 липня 2006 року, разом із відсотками, повністю погашена ОСОБА_1 , при цьому була наявна переплата більш ніж на 1 100,00 грн.

На думку заявника, апеляційним судом порушено норму частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року, неправильно застосовано статті 204,

1056-1 ЦК України.

У червні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», звернулось до суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні його вимог та направити в цій частині на новий апеляційний розгляд, в іншій частині рішення апеляційного суду залишити без змін.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд безпідставно послався на рішення Яготинського районного суду Київської області від 09 березня 2016 року (справа № 382/2254/15ц) та взяв до уваги встановлені обставини цим судом. Суд апеляційної інстанції мав належним чином дослідити умови спірного кредитного договору та з`ясувати дійсний розрахунок заборгованості за кредитним договором, а не враховувати обставини, встановлені судом в іншій справі.

Крім того, банк вказував, що відповідачем не надано належних доказів виконання нею умов кредитного договору.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 червня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі за касаційною скаргою АТ КБ «ПриватБанк».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 листопада 2017 року справу призначено до розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII«Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII«Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У березні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судамивстановлено, що 31 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав у власність ОСОБА_1 49 900 грн кредитних коштів зі сплатою 14,76 % на рік на суму залишку заборгованості, строком до 31 липня 2013 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за цим договором 31 липня 2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір застави, за умовами якого ОСОБА_1 передала в заставу банку належний їй автомобіль «Hyundai Tucson», номер державної реєстрації НОМЕР_1 , 2006 року випуску.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 08 листопада 2011 року (справа № 2-820/10) у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково: визнано недійсними пункти 2.2.9 і 2.3.8 кредитного договору від 31 липня 2006 року в частині права банку на відшкодування за рахунок коштів позичальника, що надійшли на погашення кредиту, витрат, пов`язаних з представництвом інтересів банку в суді та перед третіми особами, та витрат на надання правової допомоги банку, пов`язаних з розглядом суперечок за даним договором у судах всіх інстанцій, а також на всіх підприємствах, організаціях всіх форм власності, в органах державної влади.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет застави, суд виходив із того, що розрахунок заборгованості здійснено з огляду на те, що ОСОБА_1 за кредитним договором від 31 липня 2006 року отримала у власність кошти в сумі 104 111,50 грн, з яких 49 900 грн - на придбання автомобіля, а 54 211,50 грн - на сплату страхового платежу; разом із тим доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 54 211,50 грн на сплату страхового платежу здобуто не було, а відтак сума заборгованості є недоведеною.

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 09 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2016 року, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 відмовлено (справа № 382/2254/15ц).

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 відповідно до вимог частини другої пункту 1.1 кредитного договору здійснювала щомісячні платежі в сумі не менше ніж 1 086,68 грн, станом на 07 липня 2012 року кредит у повному обсязі було погашено разом, із відсотками із переплатою більш ніж на 1 100,00 грн. Крім того, судом встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів надання ОСОБА_1 кредитних коштів на сплату страхових платежів, а розрахунок заборгованості здійснено з урахуванням цієї суми.

Судами у справі № 382/2254/15ц встановлено, що відповідно докопій квитанцій про сплату заборгованості за кредитом, а також виписок за рахунками ОСОБА_1 ,остання відповідно до вимог частини другої пункту 1.1 кредитного договору щомісяця надавала банку кошти в сумі не менше ніж 1 086,68 грн, станом на 07липня 2012 року усю заборгованість за кредитним договоромпогашено разом із процентами, при цьому була наявнапереплата більш ніж на 1 100,00 грн.

Суд вказав, що банк, перерахувавши кошти на рахунки Закритого акціонерного товариства «Інгосстрах» за рахунок кредитної лінії ОСОБА_1 за договором від 31 липня 2006 року, вийшов за межі умов цього договору, та відповідно, вказані кошти не можуть вважатися такими, що надавалися позичальникові як кредит, на умовах, встановлених договором. Оскільки позивач не надав доказів надання грошових коштів у розмірі та на умовах, зазначених у пункті 1.1 кредитного договору, він не має права вимагати від позичальника повернення кредиту та сплати процентів.

Крім того, починаючи з 01лютого 2009 року фіксована процентна ставка за кредитом була безпідставно збільшена з 14,76 % річних, які виходять із місячної ставки 1,23 %, зазначеної в пункті 1.1 договору, до 25,44 % річних.Доказів направлення на адресу ОСОБА_1 листа-повідомлення від 31 грудня 2008 року про підвищення відсоткової ставки банк не надав.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відмовляючи узадоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк»,суд першої інстанції виходив із того,що ОСОБА_1 сплачувала щомісячні платежі за кредитним договором та станом на 07 липня 2012 року не мала поточної заборгованості за кредитним договором, а мала переплатуу розмірі 1 100,00 грн. Зазначені обставини встановлені судом у справі № 382/2254/15ц (рішення Яготинського районного суду Київської області від 09 березня 2016 року, яке набрало законної сили) та відповідно до вимог частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року не підлягають доказуванню.

Частиною першою статті 60 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У частині третій статті 61 ЦПК України 2004 року зазначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, судом першої інстанції при розгляді цієї справи було правильно взято до уваги та враховано висновки, встановлені судами у справі № 382/2254/15ц (рішення Яготинського районного суду Київської області від 09 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 18 травня 2016 року).

Суд апеляційної інстанції на вказані обставини не звернув уваги, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що зобов`язання ОСОБА_2 за кредитним договором не припинились, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що вона станом на 07 липня 2012 року достроково погасила заборгованість за кредитним договором.

Щодо вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 Верховний Суд виходить з такого.

За змістом статей 572, 593 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Право застави припиняється у разі: 1) припинення зобов`язання, забезпеченого заставою; 2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; 3) реалізації предмета застави; 4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані.

Аналогічні положення передбачені у Законі України «Про заставу».

Відповідно до пункту 27 договору застави рухомого майна від 31 липня 2006 року строк дії договору - до повного виконання заставодавцем та заставодержателем за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.

Банк, який є заставодержателем, свої зобов`язання за кредитним договором від 31 липня 2006 року виконав.

Заставодавець - ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором виконала, що підтверджується рішенням Яготинського районного суду Київської області від 09 березня 2016 року, яке набрало законної сили.

Зазначеним висновкам рішення суду першої інстанції щодо вирішення позову ОСОБА_1 відповідає, проте суд апеляційної інстанції в порушення вимог частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року на указані обставини не звернув уваги, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову в позові.

Доводи касаційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» про те, що судами безпідставно враховані обставини, встановленні рішенням Яготинського районного суду Київської області від 09 березня 2016 року в справі № 382/2254/15ц, судом відхиляються, оскільки відповідно до вимог частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до статті 213 ЦПК України 2004 року рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Натомість суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» та задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

При цьому суд першої інстанції, встановивши всі обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив законне рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 та скасування рішення апеляційного суду і залишення в силі рішення суду першої інстанції, то з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, у розмірі 2 827,20 грн.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 30 березня 2017 року скасувати, а рішенняЯготинського районного суду Київської області від 20 січня 2017 року залишити в силі.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 2 827,20 грн (дві тисячі вісімсот двадцять сім грн 20 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко