Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.04.2018 року у справі №753/11812/17

Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 753/11812/17

провадження № 61-19162св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В.І., Коротуна В. М., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

третя особа - Центр надання адміністративних послуг Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року у складі судді Колесника О. М. та постанову Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Панченка М. М., Волошиної В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1, яка є її особистою власністю та зняття його з реєстрації у цій квартирі.

В обґрунтування заявлених вимог посилалася на те, що з 06 жовтня 2011 року сторони перебували у шлюбі, який розірвано 25 травня 2015 року, після чого ОСОБА_5 добровільно виїхав з квартири, однак знятися з реєстраційного обліку за вказаною адресою не бажає, мотивуючи відмову законним вселенням.

Такі дії відповідача є протиправними та обмежують її у реалізації права власності на спірну квартиру.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення районного суду мотивовано тим, що відповідач як колишній член сім'ї власника з поважних причин не проживає у квартирі позивача, що не дає підстав для позбавлення його права користування нею.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій 13 березня 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_4 просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та відзиву на неї

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва.

08 травня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.

21 травня 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала скаргу та доводи відзиву на касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Відмовляючи у задоволенні позову, суди фактично надали дозвіл сторонній особі безперешкодно і безстроково користуватися приватною власністю позивача без її згоди, що порушує її права.

Відзив ОСОБА_5 на касаційну скаргу мотивований тим, що ухвалені у справі судові рішення є законними та обґрунтованими. Він добровільно не відмовлявся від свого права користування спірною квартирою, а був позбавлений такого права проти його волі, до такого ж висновку дійшов Дарницький районний суд м. Києва у своєму рішенні від 30 листопада 2016 року ухваленому у справі № 753/2307/16-ц, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про його виселення відмовлено.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що з 06 жовтня 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 25 травня 2015 року розірвано.

ОСОБА_6 є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 грудня 2011 року, проти чого не заперечував ОСОБА_5, що підтверджується ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 08 липня 2015 року про затвердження мирової угоди від 01 липня 2015 року, укладеної між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, про визнання права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4

У вказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_6 (власник), ОСОБА_5 (колишній чоловік), ОСОБА_7 (дочка), ОСОБА_8 (син).

18 січня 2016 року ОСОБА_5 отримав від позивача свої особисті речі.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року, ухваленим у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення, відмовлено у задоволенні позову.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених законом підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Аналіз положень глави 32 ЦК України свідчить, що сервітут - це право обмеженого користування чужою нерухомістю в певному аспекті, не пов'язане з позбавленням власника нерухомого майна правомочностей володіння, користування та розпорядження щодо цього майна.

Згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року, ухваленим у справі № 753/2307/16 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні приватною власністю шляхом виселення, встановлено, що ОСОБА_5 вселився до спірної квартири у встановленому законом порядку і набув прав і обов'язків, передбачених статтею 156 ЖК Української РСР.

Тобто, відповідач проживав у спірному житловому приміщенні як член сім'ї власника (чоловік позивача) і набув право користування чужим майном, яке по своїй суті є сервітутом.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦК України сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Суди встановили, що власником спірної квартири є позивач.

У зв'язку з розірванням шлюбу припинилася обставина, яка була підставою для встановлення сервітуту, відповідач перестав бути членом сім'ї власника та спільним побутом із позивачем не пов'язаний, а тому його право на користування чужим майном підлягає припиненню на підставі частини другої статті 406 ЦК України.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 15 травня 2017 року в справі № 734/387/15-ц.

З урахуванням наведеного наявні підстави для задоволення позову ОСОБА_4 про визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, проте суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, неправильно застосував норми матеріального права, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, а тому оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в частині визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, підлягають скасуванню в цій частині з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Судові рішення в частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_4 про зняття ОСОБА_5 з місця реєстрації у спірній квартирі підлягають залишенню без змін, оскільки саме по собі рішення про визнання відповідача таким, що втратив право користування спірною квартирою, є підставою для зняття його з реєстрації у вказаній квартирі.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню частково, а судові рішення частковому скасуванню з ухваленням у скасованій частині нового рішення про задоволення позову, то судові витрати, понесені позивачем, підлягають відшкодуванню пропорційно задоволених вимог, а саме: 320 грн, що становить 1/2 частину сплаченого позивачем судового збору за подання позову, 320 грн за подання апеляційної скарги та 704,80 грн за подання касаційної скарги, всього 1 344,80 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4

Керуючись статями 141, 400 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 14 лютого 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 задовольнити.

Визнати ОСОБА_5 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 344,80 грн (одна тисяча триста сорок чотири гривні 80 коп.) понесених судових витрат у справі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді Н. О. Антоненко

В.І. Журавель

В. М.Коротун

В. І. Крат