Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 26.07.2020 року у справі №725/6251/19

Постанова

Іменем України

27 жовтня 2021 року

місто Київ

справа № 725/6251/19

провадження № 61-10189св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Яремка В.

В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Товариство з додатковою відповідальністю Чернівецька виробничо-торговельна колективна фірма "Акцент ЛТД",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 23 січня 2020 року у складі судді Іщенка І. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 червня 2020 року у складі колегії суддів: Литвинюк І.

М., Владичана А. І., Перепелюк І. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати наказ про його звільнення, поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 серпня 2019 року до дня поновлення на роботі.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що він 02 червня 2015 позивач прийнятий на посаду начальника адміністративно-господарського відділу Товариства з додатковою відповідальністю Чернівецької виробничо-торговельної колективної фірми "Акцент ЛТД" (далі - ТДВ "Акцент ЛТД", товариство).

Наказом ТДВ "Акцент ЛТД" від 30 травня 2019 року ухвалено з 01 серпня 2019 року скоротити посаду начальника адміністративно-господарського відділу. Наказ доведено до відома ОСОБА_1, однак від підпису про ознайомлення він відмовився, оскільки його прізвища не було в списку працівників, який був додатком до наказу.

Маючи невикористану щорічну відпустку за період з 01 червня 2017 року до 01 червня 2018 року, ОСОБА_1 03 червня 2019 року звернувся до товариства із заявою про надання йому щорічної відпустки. На цю заяву позивачу надано відпустку строком 24 календарних дні з 03 червня 2019 року до 27 червня 2019 року.

Під час перебування у відпустці ОСОБА_1 з 24 червня 2019 року до 05 липня 2019 року хворів, що підтверджується листком непрацездатності № 558922, який 06 липня 2019 року поданий позивачем до кадрового підрозділу ТДВ "Акцент ЛТД".

Також, маючи невикористану щорічну відпустку за період з 02 червня 2018 року до 02 червня 2019 року, ОСОБА_1 11 липня 2019 року звернувся до товариства із заявою про надання щорічної відпустки. На цю заяву позивачу надано відпустку тривалістю в 24 календарних дні з 11 липня 2019 року до 03 серпня 2019 року.

Під час перебування у відпустці ОСОБА_1 з 05 серпня 2019 року до 14 серпня 2019 року перебував на лікуванні. Листок непрацездатності 15 серпня 2019 року поданий позивачем працівнику кадрового підрозділу ТДВ "Акцент ЛТД".

Ставши до роботи 15 серпня 2019 року, позивача повідомили, що він 03 серпня 2019 року звільнений з роботи у зв'язку зі скороченням штату підприємства, а копію відповідного наказу направлено на адресу його місця проживання.

Зазначав, що товариство не запропонувало йому будь-якої посади, які були вакантними на той період часу в ТДВ "Акцент ЛТД". Про наявність вакантних посад свідчить штатний розпис ТДВ "Акцент ЛТД" від 30 травня 2019 року. Позивач також стверджував, що має переважне право на залишення на роботі, а звільнення відбулося під час його тимчасової непрацездатності.

У зв'язку з наведеним просив визнати незаконним та скасувати наказ ТДВ "Акцент ЛТД" від 03 серпня 2019 року № 9-К про звільнення з роботи його, ОСОБА_1; поновити його, ОСОБА_1, на посаді начальника адміністративно-господарського відділу ТДВ "Акцент ЛТД "; стягнути з ТДВ "Акцент ЛТД" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 серпня 2019 року до дня поновлення на посаді.

Стислий виклад заперечень відповідача

ТДВ "Акцент ЛТД" у наданому відзиві просило відмовити у задоволенні позову у зв'язку з дотриманням вимог трудового законодавства під час звільнення ОСОБА_1.

Також зазначило про пропуск позивачем місячного строку для звернення до суду з позовом про поновлення на роботі.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 23 січня 2020 року, залишеним без змін постановою Чернівецького апеляційного суду від 04 червня 2020 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що про наступне звільнення позивач був повідомлений у порядку та строки, передбачені статтею 42-2 КЗпП України. Позивача попереджено про скорочення штату працівників на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України за два місяці, після чого, за бажанням позивача, йому надано щорічну відпустку. При цьому датою звільнення є останній день відпустки, а саме 03 серпня 2019 року. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив місячний строк для звернення із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення, який має застосовуватися незалежно від заяви сторін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що під час звільнення ОСОБА_1 у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними із скороченням чисельності та штату працівників, не порушено прав працівника, оскільки відповідач дотримався процедури такого звільнення, передбаченої вимогами частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України.

Також апеляційний суд врахував, що у разі необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються захисту порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. Оскільки суд першої інстанції розглянув спір по суті і дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість, апеляційний суд визнав безпідставним посилання суду першої інстанції на пропуск позивачем строку звернення з позовом до суду.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 08 липня 2020 року звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Пунктами 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, врегульованих процесуальним законом.

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд з'ясував, що вона містить визначення підстав касаційного оскарження відповідно до вимог статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник визначив, що:

- оскаржувані судові рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права;

- оскаржувані судові рішення у своїх висновках не відповідають правовим висновкам, викладеним, зокрема у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц (провадження № 61-31736св18).

Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин правила частини 3 статті 40, частини 2 статті 42, статті 49-2 КЗпП України. На переконання ОСОБА_1, його звільнення є незаконним, оскільки з 01 вересня 2019 року планувалося запровадити посаду інспектора з мобілізаційної роботи, проте така посада йому не пропонувалася. До того ж зазначає, що звільнення відбулося у вихідний день 03 серпня 2019 року, коли наказ про звільнення мав бути виданий 05 серпня 2019 року.

Отже серед підстав касаційного оскарження заявником рішень судів першої та апеляційної інстанцій ним зазначена та підстава, яка згадана у пункті 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини 2 статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТДВ "Акцент ЛТД" у наданому відзиві просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. На переконання відповідача, судові рішення ухваленні з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до необхідності переоцінки зібраних у справі доказів.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Ухвалою Верховного Суду від 20 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження.

За правилами частин 1 та 3 статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені

статті 400 ЦПК України, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному статті 263 ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 02 червня 2015 року прийнятий на посаду начальника адміністративно-господарського відділу ТДВ "Акцент ЛТД".

Наказом генерального директора ТДВ "Акцент ЛТД" від 30 травня 2019 року затверджений штатний розклад, який вводиться в дію з 01 серпня 2019 року.

У зв'язку зі змінами в штатному розкладі ТДВ "Акцент ЛТД", які викликані скрутним фінансовим становищем, 30 травня 2019 року генеральний директор ТДВ "Акцент ЛТД" видав наказ № 2-а про зміни в організації виробництва і праці: скорочено з 01 серпня 2019 року посаду начальника адміністративно-господарського відділу (АГВ); виведено зі штатного розкладу посади медпрацівника та головного енергетика; переведено на 0,5 посадового окладу інспектора відділу кадрів, бухгалтера, бухгалтера-касира, працівника експериментального цеху, слюсаря-сантехніка.

Цей наказ доведено до відома ОСОБА_1, однак від підпису про ознайомлення він відмовився, про що 30 травня 2019 року працівники ТДВ "Акцент ЛТД" склали відповідний акт.

03 червня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання йому щорічної відпустки. Позивачу надано відпустку тривалістю в 24 календарних дні з 03 червня 2019 року до 27 червня 2019 року включно, що підтверджується запискою від 03 червня 2019 року № 2.

Під час відпустки ОСОБА_1 з 24 червня 2019 року до 05 липня 2019 року перебував на лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності № 558922. Цей листок непрацездатності 06 липня 2019 року позивач надав до кадрового підрозділу ТДВ "Акцент ЛТД".

11 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до товариства із заявою про надання щорічної відпустки. На цю заяву позивачу надано відпустку тривалістю 24 календарних дні з 11 липня 2019 року до 03 серпня 2019 року, що підтверджується запискою від 11 липня 2019 року № 6.

Наказом ТДВ "Акцент ЛТД" від 03 серпня 2019 року № 9-К ОСОБА_1 з 03 серпня 2019 року на підставі наказу від 30 травня 2019 року № 2-А про скорочення посади начальника адміністративно-господарського відділу звільнено з посади.

Правилами внутрішнього трудового розпорядку працівників ТДВ "Акцент ЛТД" не передбачено, що субота є вихідним днем на підприємстві. Наказом від 02 січня 2019 року генеральному директору та головному бухгалтеру встановлено ненормований робочий день та гнучкий режим робочого часу, а вихідним днем для генерального директора та головного бухгалтера є неділя.

Отже, директором ТДВ "Акцент ЛТД" 03 серпня 2019 року в його робочий день виданий наказ про звільнення позивача, який разом з повідомленням про необхідність з'явитись за отриманням трудової книжки був направлений ОСОБА_1 05 серпня 2019 року, що підтверджується конвертом листом за № 5800803900773.

15 серпня 2019 року позивача ознайомлено з наказом від 03 серпня 2019 року № 9-к про звільнення з роботи у зв'язку з скороченням посади, а також запропоновано отримати трудову книжку. Від отримання трудової книжки та від підпису про отримання копії наказу про звільнення позивач відмовився, що засвідчується актом, складеним працівниками ТДВ "Акцент ЛТД".

Суди встановили, що з моменту повідомлення позивача про звільнення до моменту його звільнення на підприємстві були відсутні вакантні посади.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною 2 статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1,2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

В оцінці правомірності звільнення працівника на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України Верховний Суд виходить з того, що суди зобов'язані з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 10 вересня 2018 року у справі № 487/6407/16-ц (провадження № 61-31736св18), на який посилався заявник у касаційній скарзі).

Відповідно, виходячи з тлумачення частини 1 статті 40, частин 1 та 3 статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Оскільки обов'язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини 3 статті 49-2 КЗпП України роботодавець вважається таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що роботодавець дотримався вимог статей 40, 42, 43, 49-2 КЗпП України, зокрема повідомив за два місяці про звільнення, а також, що роботодавець не пропонував працівнику вакантні місця, оскільки такі були відсутні на підприємстві з моменту повідомлення позивача про звільнення до моменту його звільнення.

Заявник не спростував таких висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги про наявність вакантної посади у роботодавця зводяться до переоцінки доказів у справі, зокрема штатного розпису, якому надано оцінку судами першої та апеляційної інстанцій і встановлено, що з моменту попередження позивача про звільнення та до моменту його звільнення на підприємстві відсутні вакантні посади. Апеляційний суд також надав оцінку доводам заявника про можливе введення з 01 вересня 2019 року посади інспектора з мобілізаційної роботи у разі фінансової можливості та зазначив, що на момент звільнення зазначена посада не існувала та не могла бути вакантною, а тому не могла бути запропонована позивачу. Отже, судами не встановлено, що така посада введена штатний розпис та була вакантною на момент звільнення позивача, а тому помилковими є доводи заявника, що така посада мала пропонуватися позивачеві.

В оцінці доводів касаційної скарги про те, що роботодавець не дотримався вимог частини 2 статті 42 КЗпП України, Верховний Суд врахував таке.

Верховний Суд у постанові від 25 липня 2018 року у справі № 382/1039/16-ц (провадження № 61-12386св18) зазначив, що до кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не тільки тих, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи обіймав посаду працівник, який підлягає звільненню.

Вирішуючи питання про переважне право залишення на роботі, роботодавець має здійснювати порівняльний аналіз усіх працівників, які займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві і які працювали до скорочення на підприємстві позивача, а не лише в окремому структурному підрозділі.

Враховуючи, що під скорочення підпадала єдина посада начальника адміністративно-господарського відділу, підстав для застосування переважного права залишення на роботі позивача не було.

Доводи касаційної скарги про те, що наказ про звільнення мав бути складений 05 серпня 2019 року, а не 03 серпня 2019 року, який є вихідним днем, Верховний Суд також відхиляє, оскільки згідно із частиною 1 статті 3 Закону України "Про відпустки" за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

Верховний Суд України у постанові від 25 березня 2016 року

у справі № 6-2487цс15 зазначив, що аналіз норм у контексті колізії загальної (частини 3 статті 40 КЗпП України) та спеціальної (частини 1 статті 3 Закону України "Про відпустки") норм дає підстави для висновку про те, що в разі звільнення працівника (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) та надання йому за його бажанням невикористаної відпустки (з наступним звільненням) датою звільнення є останній день відпустки.

При цьому у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 712/9928/19 (провадження № 61-18669св20) Верховний Суд дійшов висновку, що імперативна норма, яка б забороняла роботодавцю звільнити працівника в останній день відпустки, якщо цей день є вихідним, відсутня.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на наведене, Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а тому касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Доводи касаційної скарги в цілому стосуються зміни оцінки доказів, досліджених під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 23 січня 2020 та постанову Чернівецького апеляційного суду від 04 червня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко